Рішення № 89739235, 29.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2020Справа № 910/4341/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 1; ідентифікаційний код

37243279)

до Державної організації Аграрний фонд (01001, м. Київ, вул. Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний код 33642855)

про стягнення 280 665,00 грн,

без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з позовом до Державної організації Аграрний фонд про стягнення 280 665,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач вказує, що відповідач неналежним чином виконує зобов`язання обумовлені умовами договору № 147/11 від 19.04.2011, внаслідок чого у Державної організації Аграрний фонд утворилася заборгованість, що й послугувало підставою для звернення з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

05.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач вказує, що провадження у справі про стягнення заборгованості за договором складського зберігання зерна № 147/11 від 19.04.2011 за період з березня 2017 по лютий 2018 року підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору. А в стягненні заборгованості за період з березня 2018 по лютий 2020 слід відмовити у зв`язку з відсутністю зареєстрованих на обліку Державної казначейської служби України відповідних бюджетних зобов`язань.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.04.2011 між Державним підприємством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Шполянський елеватор" (далі - зерновий склад) та Аграрним фондом (далі - поклажодавець) був укладений договір складського зберігання зерна № 147/11, за умовами якого поклажодавець зобов`язується передати, а зерновий склад - прийняти для зберігання зерно і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Підпунктом 3.1.1. договору визначено, що зерновий склад зобов`язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5%, смітній домішці - не більше 0,2%, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списуються за рахунок поклажодавця.

Відповідно до пп. 3.1.6. договору зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, визначеного у договорі. Поклажодавець зобов`язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4. цього договору (пп. 3.3.2).

Розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів (п. 4.1 договору). Розмір відшкодування витрат за зберігання встановлено пунктом 4.3. договору у розмірі 17,50 грн. за 1 тонну за 30 календарних днів, з урахуванням ПДВ.

За умовами п. 4.4. договору сторони погодили, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об`єкту державного цінового регулювання.

Згідно п. 4.5. договору відвантаження зерна поклажодавцеві здійснюється після відшкодування витрат на зберігання зернового складу у повному обсязі. Строк зберігання зерна - до пред`явлення вимоги поклажодавцем (п. 7.1. договору).

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди до даного договору, якими зокрема, визначено суму зберігання 1 тонни на місяць у розмірі 17,50 грн.

Як про це вказує позивач, та що у свою чергу встановлено судом, на виконання умов договору Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийнято на зберігання від Аграрного фонду жито 1 класу, рік збирання врожаю 2008, у кількості 445 500,00 кг, що підтверджується складською квитанцією № 95 від 07.09.2018.

Відтак, позивач вказує, що обумовлені договірні зобов`язання ним виконані, послуги зі зберігання надані на суму 280 665, 00 грн в період за березень 2017 - лютий 2020, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Однак, позивач стверджує, що відповідач зі свого боку взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості послуг зберігання не виконав, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість в період за березень 2017 - лютий 2020, що становить 280 665, 00 грн.

13.03.2020 позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у десятиденний строк. Однак дана заборгованість погашена не була.

Так, статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 147/11 від 19.04.2011, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором зберігання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 936 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 938, 946 ЦК України).

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Пунктом 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Отже, судом було встановлено, що позивачем від відповідача було прийнято на зберігання жито 1 класу, рік збирання врожаю 2008, у кількості 445 500,00 кг, що підтверджується складською квитанцією № 95 від 07.09.2018.

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг із зберігання жита за договором в період з березня 2017 по лютий 2020 позивачем були надані наступні акти виконаних робіт до договору, із зазначенням вартості разом з ПДВ: за період з 01.02.2017 по 28.02.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.03.2017 по 31.03.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.04.2017 по 30.04.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.05.2017 по 31.05.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.06.2017 по 30.06.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.07.2017 по 31.07.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.08.2017 по 31.08.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.09.2017 по 30.09.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.10.2017 по 31.10.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.11.2017 по 30.11.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.12.2017 по 31.12.2017 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.01.2018 по 28.01.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.04.2018 по 30.04.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.05.2018 по 31.05.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.06.2018 по 30.06.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.07.2018 по 31.07.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.09.2018 по 30.09.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.11.2018 по 30.11.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.01.2019 по 31.01.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.03.2019 по 31.03.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.05.2019 по 31.05.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.06.2019 по 30.06.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.07.2019 по 31.07.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.08.2019 по 31.08.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.09.2019 по 30.09.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.10.2019 по 31.10.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.12.2019 по 31.12.2019 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.01.2020 по 31.01.2020 на суму 7 796, 25 грн, за період з 01.02.2020 по 29.02.2020 на суму 7 796, 25 грн.

Як про це вказує позивач, ним підписувалися і надавалися на підпис поклажодавцю вказані вище акти виконаних робіт а також розрахунки. Суд зазначає, що вказаного факту відповідачем не заперечується.

В той час, суд зазначає, що акти виконаних робіт та розрахунки відповідачем підписані не були, вмотивованої відповіді від їх підписання також не надано.

Разом з тим, суд вказує, що не підписання відповідачем актів виконаних робіт не впливає на настання строку оплати, оскільки, обов`язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання виникає незалежно від факту підписання ним актів.

Водночас, суд вказує, що оскільки, складська квитанція № 95, що підтверджує прийняття позивачем від відповідача на зберігання жита 1 класу, рік збирання врожаю 2008, у кількості 445 500,00 кг датована 07.09.2018, а згідно п. 4.4. сторони погодили, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об`єкту державного цінового регулювання, то за таких обставин перебіг відшкодування витрат не може розпочатися раніше, аніж наступного дня після передачі на зберігання жита, тобто, 08.09.2018.

Відтак, з огляду на викладене, суд погоджується із твердженнями позивача, що останнім були надані послуги зі складського зберігання жита, однак, з 08.09.2018 по лютий 2020 та відповідно до актів наданих послуг на загальну суму 130 457, 25 грн. (за період з жовтня 2018 по лютий 2020 було 16 актів на суму 7796,25 грн кожний, та за 22 дні вересня 2018).

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, суд вказує, що оскільки доказів належного відшкодування вартості послуг зберігання жита на суму 130 457, 25 грн в період з 08.09.2018 по лютий 2020 відповідачем не надано, то за таких підстав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за означений судом період є обґрунтованою.

В той час, що стосується доводів відповідача щодо закриття провадження у справі в частині стягнення боргу в період з березня 2017 по лютий 2018 у зв`язку з відсутністю спору, то суд з такими доводами не погоджується з огляду на слідуюче.

Як про це вказує відповідач та що у свою чергу встановлено судом, так дійсно рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 у справі № 910/6233/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Аграрного фонду про стягнення боргу в розмірі 93 555, 00 грн було задоволено та стягнено з відповідача на користь позивача борг в сумі 93 555, 00 грн. Дане рішення набрало законної сили.

Однак, суд звертає увагу, що в рішенні суду від 23.07.2018 у справі № 910/6233/18 було встановлено наступне:

- на виконання умов договору ПАТ "ДПЗКУ" прийняло на зберігання від Аграрного фонду жито 1 класу у кількості 445 500,00 кг, що підтверджується складською квитанцією № 66 від 04.03.2011. Надання послуг також підтверджується актами виконаних робіт за вказаний період. Вказані акти були направлені відповідачу листом від 03.04.2018, однак, останній їх не підписав та не повернув. Отже, у відповідача виник обов`язок сплачувати за послуги зберігання переданого ним зерна.

- оскільки доказів належного відшкодування вартості послуг зберігання зерна на суму 93 555,00 грн. за період з березня 2017 по лютий 2018 відповідач не надав, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення вказаного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у зазначеному розмірі.

- крім того, судом визнано необґрунтованими доводи відповідача про те, що зобов`язання з оплати наданих послуг зі зберігання жита повинно оформлюватись сторонами на новий рік шляхом укладання відповідного договору із подальшою його реєстрацією в органах казначейства, оскільки надання послуг зі зберігання зерна здійснюється до пред`явлення вимоги поклажодавцем (п. 7.1 договору), право на пред`явлення якої було використано позивачем лише у квітні 2018 року.

Таким чином, з викладеного слідує, що борг в розмірі 93 555,00 грн за період з березня 2017 по лютий 2018 у відповідача утворився за зберігання жита 1 класу у кількості 445 500,00 кг відповідно до складської квитанції № 66 від 04.03.2011. Крім того, судом вказано, що поклажодавцем було пред`явлено вимогу лише у квітні 2018 року.

Тоді, як борг в період з березня 2017 по лютий 2020 в сумі 280 665, 00 грн утворився за зберігання жита 1 класу, рік збирання врожаю 2008, у кількості 445 500,00 кг, відповідно до складської квитанції № 95 від 07.09.2018. Разом з тим, суд вказує, що доказів пред`явлення поклажодавцем вимоги про повернення жита в матеріалах справи не міститься.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку відмовити Державній організації Аграрний фонд у закритті провадження в частині стягнення боргу з березня 2017 по лютий 2018.

Водночас, як про це уже вказувалося судом вище, оскільки, складська квитанція № 95 датована 07.09.2018, та враховуючи положення п. 4.4., то перебіг відшкодування витрат не може розпочатися раніше, аніж наступного дня після передачі на зберігання жита, тобто, 08.09.2018, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення боргу за період з березня 2017 по 07.09.2018 на суму 148 128, 75 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується доводів відповідача щодо відсутності зареєстрованих на обліку Державної казначейської служби України відповідних бюджетних зобов`язань та відсутності бюджетних коштів, то суд вказує, що ці обставини не є підставою для звільнення його від виконання договірного зобов`язання та не виправдовують бездіяльність відповідача.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду належних доказів виконання ним своїх обов`язків за договором, а саме, доказів оплати за надані позивачем послуги зберігання жита в період з 08.09.2018 по лютий 2020 та не спростував заявлених позовних вимог, то за таких підстав, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені умови договору складського зберігання зерна № 147/11 від 19.04.2011, а тому, вимоги позивача в частині стягнення боргу в розмірі 130 457, 25 грн підлягають задоволенню. Тоді, як вимоги щодо стягнення боргу за період з березня 2017 по 07.09.2018 на суму 148 128, 75 грн - визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної організації Аграрний фонд (01001, м. Київ, вул. Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний код 33642855) на користь Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 1; ідентифікаційний код 37243279) борг в сумі 130 457 (сто тридцять тисяч чотириста п`ятдесят сім) грн 25 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 956 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят шість) грн 86 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.05.2020

Суддя Д.О. Баранов