Рішення № 89736932, 27.04.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/44308/19

Провадження № 2/761/3015/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про примусове виконання обов`язку в натурі та відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просив зобов`язати відповідача повернути позивачу гарантійний платіж у сумі 7 500, 00 грн. за договором в натурі, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 15 000, 00 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.03.2019 між сторонами було укладено Договір суборенди апартаментів №_25_ап (далі по тексту - Договір). За вказаним Договором відповідач виступав як орендар, а позивач - як суборендар. На виконання умов Договору позивачем було сплачено відповідачу гарантійний внесок в розмірі 7 500, 00 грн. Проте після закінчення строку дії Договору відповідач не повернув позивачу гарантійний внесок. Позивач звертався до відповідача з відповідною претензію. Однак у відповідь орендар повідомив позивача про те, що останнім було понесено витрати на прибирання приміщення після позивача, оскільки приміщення було залишено в неприбраному стані, витрачені кошти на чистку дивану, а тому до виплату позивачу належить 3 244, 40 грн. Позивач вважає, що відповідач незаконно привласнив кошти позивача, оскільки приміщення позивачем було повернуто в належному стані, а від підписання акту приймання-передачі відповідач відмовився. Крім того, навіть грошові кошти у сумі 3 244, 40 грн. відповідачем повернуті не були. З огляду на наведене, позивач вважає, що відповідачем порушені його права, відмова у поверненні гарантійного внеску є незаконною та неправомірною, суперечить нормам чинного законодавства. Крім того, у зв`язку з незаконними діями відповідача позивач також зазнав душевних страждань, останньому було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінив в 15 000, 00 грн. З врахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Від відповідача відзив не надходив.

18.11.2019 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

10.01.2020 ухвалою суду по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

При цьому, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України, після закінчення строків для надання сторонами відповідних заяв по суті справи, визначених в ухвалі про відкриття провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1, 3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно вимог ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 776 ЦК України, поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

В судовому засіданні встановлено, що 21.03.2019 між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено Договір суборенди апартаментів №_25-ап_, відповідно до умов якого Орендар (відповідач) зобов`язується передати в суборенду, а Суборендар (позивач) зобов`язується прийняти, згідно з умовами Договору, апартаменти (далі по тексту - Приміщення), розташовані на другому поверсі в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ефективна площа 28 кв.м. Приміщення належить Орендарю на підставі права оренди згідно договору.

Відповідно до пп. 2.2.3. Договору, ремонтні роботи, необхідні для використання Приміщення за призначенням, здійснюються Орендарем самостійно за власний рахунок.

Крім того, пп. 2.4.10. Договору, Суборендар зобов`язаний компенсувати Орендарю за цінами, діючими на момент відшкодування, збитки, що нанесені суборендованому Приміщенню та (або) майну Орендаря з вини Суборендаря, за актом, складеним сторонами за цим Договором або за актом експертної оцінки суми збитків. За погодженням Орендаря Суборендар може за власний рахунок здійснити необхідні відновлювані роботи замість відшкодування збитків.

Крім того, для Суборендаря Договором встановлено обов`язок у випадку припинення дії Договору повернути Орендарю за відповідним актом приймання-передачі суборендоване приміщення в такому стані, в якому воно було на момент передачі в суборенду з урахуванням нормального зносу (пп. 2.4.11. Договору).

Строк дії Договору - 6 місяців з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Приміщення (п. 3.1. Договору).

Згідно п. 4.1. Договору, Суборендар сплачує Орендарю орендну плату, яка складає 7 500, 00 грн. за один повний календарний місяць.

Згідно п. 4.6. Договору, протягом двох днів з моменту укладення Договору, але в будь-якому разі до моменту підписання Акту про передачу майна в суборенду Суборнедар зобов`язаний оплатити Орендарю гарантійний платіж в розмірі місячної орендної плати, передбаченої п. 4.1. Договору.

Гарантійний платіж буде утримуватись Орендарем протягом дії цього Договору як забезпечення сплати Суборендарем орендної плати та виконання інших обов`язків за цим Договором. Проценти по гарантійному платежу не нараховуються. Гарантійний платіж буде повернено Суборендарю в день закінчення дій цього Договору при умові виконання Суборендарем вимог: сплата всієї заборгованості по орендній платі та іншим платежам за цим Договором; виконання всіх зобов`язань перед Орендарем, в тому числі, штрафних санкцій; сплата всіх витрат за можливий ремонт та прибирання (для приведення приміщення у стан, в якому Приміщення було на момент передачі в суборенду з урахуванням нормального зносу).

Позивач, обґрунтовуючи зміст позовних вимог, зазначає, що сплатив гарантійний внесок за вказаним Договором, умови Договору виконував належним чином, приміщення повернув в належному стані. Однак відповідач, після закінчення строку дії Договору, відмовився від підписання Акту приймання-передачі, та, посилаючись на нібито неприбране приміщення, що було передане в суборенду та несплату орендної плати разом з іншими обов`язковими платежами, незаконно привласнив гарантійний внесок позивача, цим самим порушивши його права.

Так, положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання ( ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 5, 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 1166 ЦК України, визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Згідно ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, згідно ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з вимогами п. 1- 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, в силу вимог ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Акт приймання-передачі приміщення - апартаментів, укладений у відповідності до Договору суборенди апартаментів № 25-ап від 21.03.2019 підписаний лише відповідачем.

Підпис позивача на Акті відсутній.

Доказів того, що позивачем було сплачено гарантійний внесок в розмірі 7 500, 00 грн., матеріали сплати не містять.

В матеріалах справи також наявна Відповідь на звернення позивача, адресована останньому відповідачем, з якої вбачається, що позивачем, у відповідності до умов Договору, приміщення повернуте згідно Акту приймання-передачі, не було. Крім того, відповідач зазначає, що приміщення було залишене у жахливому стані, останнім понесено витрати на оплату комунальних послуг в розмірі 1855, 56 грн., нараховану орендну плату за два дні - 1 та друге вересня в розмірі 500, 00 грн., прибирання апартаментів в розмірі 700, 00 грн. та чистку дивану в розмірі 1 200, 00 грн., а тому позивачу з гарантійного внеску до виплати підлягають грошові кошти в розмірі 3 244, 40 грн.

Однак вказана відповідь не містить ані дати документу, ані доказів того, коли саме позивач отримав зазначений лист.

Крім того, з дослідженого судом відеозапису, наданого позивачем до матеріалів справи, неможливо встановити дату, місце та осіб, які були присутні на відео.

За таких обставин, зазначений доказ судом до уваги не береться та розцінюється судом як неналежний.

З врахуванням наведеного, позивачем не надано до матеріалів справи, а судом не здобуто належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій відповідача по відношенню до позивача та порушення прав останнього.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Оскільки в судовому засіданні не підтвердилась та обставина, що діями відповідача були порушені права позивача, відповідних доказів про завдання позивачу моральної шкоди останнім не надано, підстави для задоволення вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди відсутні.

Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про примусове виконання обов`язку в натурі та відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: