Рішення № 89730629, 05.06.2020, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2020

м.Харків

Справа № 639/977/20

провадження 2/639/786/20

Жовтневий районний суд м.Харкова

у складі: головуючого - судді Єрмоленко В.Б.

за участю секретаря-Міжиріцької А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 12122,68 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку з 03.01.2019 по 03.02.2020 , тобто за 13 місяців, у розмірі 93705,72 грн., виходячи із середнього заробітку 7208,08 грн.

Позовна заява мотивована тим, що з 01.02.2017 по 03.01.2019 вона працювала у Міській державний лікарні ветеринарної медицини м.Харкова на посаді начальника відділу кадрів, звільнилась в порядку переведення до Обласної державної лікарні ветеринарної медицини за п. 5 ст. 36 КЗпП України, але при звільненні залишилась невикористана щорічна відпустка за 37 календарних днів, яка складала 12122,68 грн. та зазначена сума нею не отримана.

В судове засідання представник надала заяву про можливість розгляду справи без його участі, підтримав позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, позов про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку просить залишити без розгляду.

Представник відповідача- Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів подав заяву про застосування строку позовної давності, стверджуючи, що наказ про звільнення позивача датований 03.01.2019 р., проте з позовом ОСОБА_1 звернулася через 13 місяців, у лютому 2020, тобто з пропущенням встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку. Стверджує, що оскільки позивач просить стягнути компенсацію за невикористану щорічну відпустку, яка не відноситься до заробітної плати, оскільки єдиний внесок не нараховується згідно до Інструкції зі статистики України від 13.01.2004 № 5 і тому не входить до її складу, на позов ОСОБА_1 розповсюджуються вимоги ч.1 ст. 233 КЗпП України. Посилається на аналогічну позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 501/6384/14-ц.

Відповідачем також надано відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог стверджується, що 27.12.2018 була припинена діяльність Міської державної служби ветеринарної медицини м.Харкова.Під час реорганізації комісією виявлено ряд порушень діючого законодавства , зокрема витрачення коштів, що перебували на рахунках для виплати необхідних платежів, на преміювання окремого кола працівників . Бюджетним кошторисом відповідача на 2020 не передбачені кошти для оплати заборгованості Міської державної служби ветеринарної медицини м.Харкова. Крім того, позивач жодним чином не обґрунтував свій середній заробіток та не надав відповідні докази.

Суд, вислухавши вступне слово представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період часу з 01.02.2017 по 03.01.2019 працювала начальником відділу кадрів Міської державної лікарні та наказом № 5-к від 03.01.2019 звільнена в порядку переведення до Обласної державної лікарні ветеринарної медицини за п. 5 ст. 36 КЗпП України.

У наказі , підписаному головою комісії з реорганізації ОСОБА_3, про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 зазначено про компенсацію за невикористані щорічні відпусти з 02.02.2017 по 29.12.2018 тривалістю 37 календарних днів у сумі 12122,68 грн., але не вказано про перерахування компенсації за щорічну відпустку за вимогою працівника або її виплату .

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За вимогами частини третьої статті 83 КЗпП України у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

Аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки», згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що нею не отримана при звільнення грошова компенсація за не використану відпустку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що компенсація за невикористані щорічні відпустки не відносяться до заробітної плати, на неї не нараховується єдиний внесок згідно п.п. 2.2.12 пункту 2 Інструкції , а тому розповсюджуються положення ст. 233 КЗпП України щодо можливості звернення до суду в межах тримісячного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Оскільки предметом даного спору є саме виплата компенсації за невикористані щорічні відпустки, така позовна вимога може бути пред`явлена працівником без обмеження будь-яким строком.

З огляду на встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та такими, що підлягають задоволенню.

Правова позиція Верховного Суду, що міститься в постанові від 24.05.2018 у справі № 501/6384/14-ц, на яку посилається представник відповідача щодо строків звернення до суду , не стосується виплати компенсації за невикористану відпустку або стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку, оскільки спір розглядався про поновлення на роботі і враховувались вимоги ст. 233 КЗпП України про поширення місячного строку звернення на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та визначено випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду, як і положення статті 234 КЗпП України про можливість поновлення цих строків у разі пропуску з поважних причин.

Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За приписами частини першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру середнього заробітку або його обчислення, джерело встановлення середнього заробітку 7208,08 грн., не додано довідки про заробітну плату за два останніх місяця, що передували звільненню, а також не зазначено причини звернення до суду через 13 місяців з вимогою про стягнення грошової компенсації та нарахування середнього заробітку за цей час.

З огляду на викладені обставини, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволенню не підлягають.

За правилами ст.ст. 133, 141 ЦПК України судовий збір стягується з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 81, 89, 133, 141, 259, 264, 265 , 274 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів задовольнити частково.

Стягнути з Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за час роботи з 02.02.2017 року по 29 грудня 2018 року тривалістю 37 календарних днів у розмірі 12122 (дванадцять тисяч сто двадцять дві) грн. 68 коп.

В іншій частині у позові ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Харківської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в дохід держави судовий збір в сумі 840 грн.80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони: позивач- ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_1 ).

відповідач - Харківська регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ( ЄДРПОУ 05381662, м.Харків, вул.Москалівська, 148).

Повне судове рішення складено 09.06.2020.

СУДДЯ -