Рішення № 89726799, 05.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2020 року м. Київ № 640/4102/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії,

Суд прийняв до уваги таке:

На розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за вислугу років, відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на його заяву, подану разом із додатками 17.10.2018 року;

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду країни в м. Києві, яка виразилася у непризначені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за вислугу років на його заяву;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за вислугу років на підставі заяви, поданої додатками, часом її подання та з урахуванням у тому числі довідок про підтвердження наявного виробничого стажу для призначення пенсії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у період з 18.04.1990 по 10.01.1996 виконував підземні роботи з повним підземним робочим днем за професією «електрослюсар підземний». Трудовий стаж позивача дає право на пільгову пенсію, а тому відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.01.2019 №16800/03 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відмова обґрунтована тим, його пільговий стаж становить років 6 років, що є не достатнім на право на пільгову пенсію по віку за списком № 1.

Однак позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, вважає його протиправним та просить скасувати з зобов`язанням відповідача призначити і виплатити пенсію за віком на пільгових умовах по списку №1.

Ухвалою суду від 14.03.2019 відкрито провадження у справі №826/4102/19, з розглядом справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідачем відзив на адміністративний позов суду не подано.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 вперше заповненої 18.06.1985, ОСОБА_1 у період з 18.04.1990 по 10.01.1996 виконував підземні роботи з повним підземним робочим днем за професією «електрослюсар підземний» на Тресті «Донецькшахтопроходка» та з 11.05.1998 по 18.11.2003 на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая».

За змістом довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії від 23.10.2018 №02/126 та від 20.07.2018 №194-195 за підписами ліквідатора ВАТ «Трест «Донецькшахтопроходка» та в.о. директора , головного бухгалтера , начальника в/кадрів ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» ОСОБА_1 у період з 18.04.1990 по 10.01.1996 виконував підземні роботи з повним підземним робочим днем за професією «електрослюсар підземний» на Тресті «Донецькшахтопроходка» та з 11.05.1998 по 18.11.2003 на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая».

Згідно з довідкою від 23.08.2018 № 186 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу.

Позивач у 2018, 2019 роках неодноразово звертався до органів Пенсійного фонду України із проханням призначити йому пенсію на пільгових умовах за Списком № 1, надаючи, при цьому документи, необхідні для призначення пенсії згідно з чинним законодавством.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.01.2019 № 16800/03 повідомлено ОСОБА_1 про те, що м. Донецьк - непідконтрольна територія України. ВАТ Трест «Донецькшахтопроходка» не здійснює свої повноваження в повному обсязі в інтересах України. Будь-які документи, видані бюджетними установами, підприємствами та організаціями, які знаходяться на неконтрольованій території України, не приймаються та не розглядаються на території України. Тому, довідку, видану вказаним вище підприємством, про підтвердження періодів роботи ОСОБА_1 на підприємстві ВАТ Трест «Донецькшахтопроходка» з 18.04.1990 по 10.01.1996, не підлягають розгляду та не можуть бути прийняті як підстава для призначення позивачу пенсії за віком за Списком № 1 на пільгових умовах із скороченням пенсійного віку.

Вважаючи відмову та такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України від 15.04.2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (із змінами і доповненнями) громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом 1 цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (із змінами і доповненнями): чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Розділом 1 підрозділу 1 списку № 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22 серпня 1956 року, визначено, що правом на пільгову пенсію користуються всі працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах по видобутку вугілля.

Згідно з розділом 1 "Гірничі роботи" списку №1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року, правом на пільгову пенсію користуються всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах.

Відповідно до статті 1 Закону України 02.09.2008 року № 345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" (із змінами і доповненнями) дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та членів їх сімей.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути зазначено: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано зазначену довідку.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 Порядку застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Згідно з статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Оскільки ВАТ Трест «Донецькшахтопроходка» знаходиться на не підконтрольній українській владі території, відповідач мав перевірити спеціальний трудовий стаж позивача за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Довідками від 23.10.2018 №02/126 та від 20.07.2018 №194-195 за підписами ліквідатора ВАТ «Трест «Донецькшахтопроходка» та в.о. директора , головного бухгалтера , начальника в/кадрів ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» підтверджується виконання ОСОБА_1 у період з 18.04.1990 по 10.01.1996 підземних робіт з повним підземним робочим днем за професією «електрослюсар підземний» на Тресті «Донецькшахтопроходка» та з 11.05.1998 по 18.11.2003 на ДП «Шахта ім. М.С. Сургая».

Зазначені довідки містять посилання на первинні документи, на підставі яких їх видано.

Крім того, про роботу позивача на підземних роботах у вказані періоди свідчать записи у трудовій книжці останнього.

Оскільки ВАТ Трест «Донецькшахтопроходка» знаходиться на не підконтрольній українській владі території, позивач не має можливості надати первинні документи, що знаходяться на підприємстві, а відповідач не має можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві.

Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в контексті спірних правовідносин та наявних у справі доказів, а також за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Отже, слід дійти висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягають у відмові призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Враховуючи, що записами у трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, та зібраними по справі доказами, підтверджено, що позивач повних 10 років працював на підземних роботах, тобто виконував роботу, яка включена до Списку № 1, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на пенсію зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити та нарахувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити та нарахувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень - відповідного органу Пенсійного фонду України.

Водночас, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо висновується з пункту четвертого частини другої статті 245 КАС України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин першої та п`ятої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням того, що надані позивачем довідки та архівні документи щодо пільгового стажу відповідають записам в трудовій книжці позивача, суд бере до уваги відомості, які зазначені у вказаних документі, враховуючи, що вони не спростовані відповідачем, з огляду на фактичну неможливість позивачу в інший спосіб отримати відомості, зазначені в них.

Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком № 1 від 28.01.2019 №16800/03 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією від 05.03.2019 позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн. Відтак, з огляду на задоволення позову, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача суми сплаченого ним судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 241-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягають у відмові призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

3. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком № 1 від 28.01.2019 №16800/03.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1 з урахуванням висновків суду у справі №640/4102/19.

5. В іншій частині позову - відмовити.

6. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Суддя Р.О. Арсірій