Рішення № 89726755, 05.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2020 року м. Київ № 640/187/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до третя особаГромадської ради доброчесності Вища кваліфікаційна комісія суддів Українипро зобов`язання вчинити дії,

Прийняв до уваги наступне :

ОСОБА_1 (надалі - позивач та/або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Громадської ради доброчесності (надалі - відповідач та/або ГРД), в якій просить :

Повністю визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 25 березня 2019 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 25 березня 2019 року, в частині затвердження висновку про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити Висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 25 березня 2019 року, шляхом відкликання цього Висновку про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності га професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 25 березня 2019 року, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірні рішення відповідача є безпідставними, необґрунтованими, такими, що містять неправдиві та недостовірні відомості і прийняті без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

На думку позивача, покладені в основу спірного висновку обставини ґрунтуються лише на припущеннях відповідача та не перевіреній належним чином інформації.

Ухвалою суду від 19.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено підготовче засідання, яке буде здійснено суддею Арсірієм Р.О. на 12.03.2020 о 14:30. Залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Ухвалою суду від 12.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В подальшому представником позивача подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача/його представника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, правом подання відзиву не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог не надав.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи заяву представника позивача та неявку представників відповідача та третьої особи, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

11 травня 2004 року Указом Президента України «Про призначення суддів» №514/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарською суду Харківської області строком на 5 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 листопада ОСОБА_1 одружилася і змінила прізвище на ОСОБА_1 .

11 червня 2009 року Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» №1513-VIІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Господарського суду Харківської області безстроково.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді , зокрема, судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 86,625 балів. За результатами виконаного практичного завдання ОСОБА_1 набрала 65 балів.

20 червня 2018 року рішенням ВККС України №145/зп-18 призначено проведення тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.

Рішенням ВККС України від 11 липня 2018 року №166/зп-18 затверджено результат першого етапу кваліфікаційною оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 20 квітня 2018 року, зокрема судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 , яку допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

23 липня 2018 року у ВККС України відбулася співбесіда з ОСОБА_1 , за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційного оцінювання, під час якої було оголошено перерву.

26 березня 2019 року у ВККС України було продовжено співбесіди за результатами дослідження досьє у межах кваліфікаційною оцінювання стосовно ОСОБА_1

26 березня 2019 року Громадською радою доброчесності надано до ВККС України висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 25 березня 2019 року.

Цей висновок мотивований посиланням на такі обставини:

1) Суддя безпідставно не задекларувала своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом;

2) Суддя не повідомила про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжила інших заходів для його запобігання;

3) Суддя надала неправдиві відомості під час кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності.

4) Суддя допускала дії (бездіяльність) або ухвалювала рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мала економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення.

Під час співбесіди, вказаний висновок Громадської ради доброчесності був залишений без розгляду членами Вищої кваліфікаційної комісії України, у зв`язку з порушенням строку подання.

Рішенням ВККС України від 26 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано такою, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 698,625 балів та відповідає займаній посаді судді Господарського суду Харківської області.

Як вказує позивач, оскільки спірний висновок є актом індивідуальної дії і повинен був вичерпати свою дію під час проходження позивачем процедури визначення відповідності суддів займаній посаді, однак, 11 грудня 2019 року з засобів масової інформації ОСОБА_1 стало відомо про лист, адресований Голові Верховного Суду Данішевській В . Старшим радником Програми розвитку комерційного права Міністерства торгівлі США Ннамді Калу Езера відповідно до якого, судді, які отримали негативну оцінку ГРД за критеріями добропорядності та професійної етики не допускаються до участі у семінарі, який проводиться CLDP. Тобто, за переконанням позивача, висновок Громадської ради доброчесності від 25.03.2019 має прямий негативний вплив на неї, також має безпосереднє відношення до кар`єри ОСОБА_1 , перебуває у відкритому доступі, негативно впливає на її репутацію.

Не погоджуючись із зазначеними висновком та протоколом, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Вирішуючи питання підвідомчості даного спору за участю ГРД адміністративному суду, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

За змістом статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У свою чергу, суб`єктом владних повноважень визнається орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 3 постанови від 20 травня 2015 року №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначив, що для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують публічно-владні управлінські функції, а статус відповідного органу як суб`єкта владних повноважень не ставиться в залежність від факту його реєстрації як юридичної особи.

Правовий статус та завдання ГРД визначені у статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону №1402 Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Частиною шостою цієї ж статті визначено, що Громадська рада доброчесності, серед іншого, надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону №1402 якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

У пункті 16 частини четвертої статті 85 Закону встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Таким чином, Закон покладає на ГРД функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, тобто відповідач фактично приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому є іншим суб`єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства і, як наслідок, - суб`єктом владних повноважень.

Крім того, оскільки процес складення та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, даний спір є публічно-правовими та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскаржуваний висновок є актом індивідуальної дії, безпосередньо впливає на права та інтереси ОСОБА_1 , створюючи правовідносини, в яких навіть після проходження процедури відповідності судді займаній посаді, негативного впливу на її репутацію.

Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною третьою статті 88 Закону №1402 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Отже, чинне законодавство не надає особі право оскаржити рішення Комісії з підстав його необґрунтованості щодо питань невідповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, у разі обґрунтування рішення відповідним негативним висновком ГРД, оскільки Закон допускає можливість оскарження такого рішення Комісії виключно у разі допущення процесуальних (процедурних) порушень.

Водночас, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конвенція ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 та, відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини зазначає, що стаття 13 Конвенції вимагає наявності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку зі скаргами, які у розумінні Конвенції можуть вважатися «небезпідставними» (рішення у справі «Кіган проти Сполученого Королівства» (Keegan v. the United Kingdom), заява № 28867/03, п. 40; рішення у справі «Багієва проти України» (Bagiyeva v. Ukraine), заява №41085/05, п. 57).

У справі «Зінченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку (п. 108 вказаного рішення).

В пункті 110 рішення у справі «Вінтман проти України (Vintman v. Ukraine, заява №28403/05) Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як на практиці, так і в теорії, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v.), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudіa v.) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000).

Отже, подання даного адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту на національному рівні порушених з боку ГРД прав ОСОБА_1 , а тому відмова в його прийнятті або відмова у розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення його права на ефективний засіб юридичного захисту, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25 грудня 1997 року №9-зп у справі за конституційним зверненням громадян, щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Таким чином, беручи до уваги все наведене вище, суд вважає, що позивачем в даному позові було обрано належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування спірного висновку.

Надаючи оцінку правомірності прийнятого відповідачем висновку, суд виходить з такого.

Згідно з частиною шостою статті 87 Закону №1402 Громадська рада доброчесності, зокрема: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Правила організації та діяльності Громадської ради доброчесності визначені її Регламентом, схваленим рішенням ГРД від 23 листопада 2016 року №1/2016 (далі по тексту - Регламент ГРД), статтею 2 якого закріплено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Рада і її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частина друга статті 3 Регламенту ГРД).

Відповідно до статті 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення.

Згідно зі статтею 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає:

1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або

2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.

Прийнятий колегією Ради висновок виноситься на збори Ради для затвердження. Рада зборами може:

1) затвердити висновок (у тому числі внісши зміни у разі необхідності) і надати його Вищій кваліфікаційній комісії суддів України;

2) скерувати висновок відповідній або іншій колегії Ради чи окремому члену Ради для доопрацювання із внесенням на затвердження Ради;

3) прийняти рішення про направлення інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України без затвердження висновку;

4) відхилити висновок.

Отже, за результатом проведеної перевірки та (або) аналізу отриманої інформації Громадська рада доброчесності може прийняти та направити до ВККС або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, або рішення про направлення (надання) інформації щодо особи.

Згідно з пунктом 39 висновку Консультативної ради європейських суддів № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади вбачається, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підставою для прийняття висновку є наявність у Громадської ради доброчесності або достовірної інформації, або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

При цьому, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

В пунктах 169-170 рішення від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення ЄСПЛ у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 (Reports of Judgments and Decisions №1998-II).

Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення ЄСПЛ у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24.04.2008 (справа №1365/07). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення ЄСПЛ у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа №44787/98, ECHR 2001-IX).

Згідно п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України.

Натомість, згідно з пунктом 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 №143/зп-16 (далі-Положення №143), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам.

12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9- 12, 15- 19 частини першої статті 106 Закону.

12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді.

12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею.

12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими:

12.7.1. Чесність і порядність.

12.7.2. Контрпродуктивна поведінка.

12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені пунктами 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений пунктом 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

У свою чергу, відповідність судді критерію професійної етики, згідно з пунктом 11 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143, оцінюється (встановлюється) за такими показниками:

11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.

11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

11.3. Політична нейтральність.

11.4. Дотримання Кодексу суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5- 8, 13 частини першої статті 106 Закону.

11.5. Морально-психологічні якості (інтегративність) за складовими:

11.5.1. Розуміння і дотримання правил та норм.

11.5.2. Здатність відстоювати власні переконання.

11.5.3. Дисциплінованість.

11.5.4. Повага до інших.

Показники, передбачені пунктами 11.1- 11.4 цієї глави, оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Показник, передбачений пунктом 11.5 цієї глави, визначається за допомогою тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 87 Закону Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту ГРД рішень відповідач має враховувати саме показники, визначені пунктами 11, 12 Глави 2 Розділу ІІ Положення №143.

Стосовно викладених у спірному висновку тверджень відповідача про безпідставне недекларування свого майна чи члена сім`ї, що є ліквідним активом, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон №1700) здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, віднесено до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до положень частини першої статті 50 Закону №1700 повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Згідно з положеннями статті 51 Закону №1700 Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про них спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, само по собі не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №814/886/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 73355978) зазначив, що відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону №1700-VII НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Згідно із частиною другою цієї статті у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національним агентством з питань запобігання корупції письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що здійснення контролю та перевірки декларацій, у тому числі достовірності відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення членів ГРД до НАЗК з приводу перевірки правильності чи достовірності заповнення декларацій позивачем та докази виявлення НАЗК в ході перевірки декларацій позивача порушень в частині достовірності та повноти відомостей щодо його майна.

Суд вважає, що відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Громадської ради доброчесності, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

Щодо тверджень відповідача, що суддя не повідомила про наявність конфлікту інтересів та (або) не вжила інших заходів для його запобігання, суд зазначає наступне.

Як зазначено ОСОБА_1 на засіданні ВККС України 26 березня 2019 року, позовна заява була подана до КП «Харківські теплові мережі».

На момент відкриття провадження у справі №922/4523/14 представником КП «Харківські теплові мережі» була інша особа, а не ОСОБА_7

ОСОБА_1 та ОСОБА_7 почали особисто спілкуватися поза судовим засіданням, коли зустрілися на святкуванні дня народження спільних знайомих 24 січня 2016 року.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зав`язалися дружні відносини, через що і було заявлено самовідвід, оскільки такий ступінь стосунків міг спричинити сумнів у об`єктивності ставлення до сторін процесу та безсторонності судді.

Викладене свідчить про безпідставність будь-яких висновків ГРД щодо неповідомлення про наявність конфлікту інтересів та невжиття заходів для його запобігання.

Окрім того, ГРД не посилається на будь-які належні і допустимі докази, зважаючи на п. 39 висновків 17 від 2014 року Консультативної ради Європейських суддів «Про оцінку роботи суддів, якість правосуддя та дотримання принципів незалежності суду», відповідно до якого, інформація, яка використовується в процесі оцінювання повинна бути надійною і базуватися на доказах.

Стосовно викладених у спірному висновку тверджень, що суддя надала неправдиві відомості під час кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики чи доброчесності, суд зазначає наступне.

Як вказано позивачем під час кваліфікаційного оцінювання, у матеріалах справи, які було надано прокурором Дзержинського району м. Харкова у справі №922/2541/15 містився статут Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Тріумф».

Засновниками Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Тріумф» зазначені наступні особи: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Таким чином твердження ГРД про те, що засновником Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Тріумф» є ОСОБА_12 спростовується копією статуту Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Тріумф», а тому є безпідставним.

Щодо твердження в оскаржуваному висновку про те, що Суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення, суд зазначає наступне.

Громадська рада доброчесності стверджує, що позивачем було ухвалено незаконне рішення у справі №922/2697/15.

27 лютого 2018 року Верховним Судом було направлено справу №922/2697/15 на новий розгляд до суду першої інстанції. Тобто передбачалося, що судом першої інстанції має бути переглянуте постановлене раніше рішення.

Оцінивши наявні у матеріалах справи позивач дійшов до висновку, що справа підлягає перегляду за нововиявленими обставинами.

Окрім того, ГРД зазначає у Висновку від 25.03.2019 року, що одним з засновників ОК «ЖБК «Тихий квартал» був ОСОБА_13 , який входить до 200 найбагатших людей України за версією журналу Фокус, тобто натякає, що зазначене рішення у справі №922/2697/15 ухвалене з корисливих мотивів чи інших особистих інтересів, що є відсилкою до ст. 375 Кримінального кодексу України.

Однак, ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ст. 375 Кримінального кодексу України не притягалася, більше того в матеріалах справи відсутні будь-які докази про притягнення позивача до кримінальної відповідальності.

Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.

У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).

Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.

Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).

Так само, ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судових рішень, та, відповідно, робити будь-які висновки з даного приводу, незалежно від кута зору.

За таких обставин, посилання ГРД у спірному висновку на відповідні судові рішення є необґрунтованим та безпідставним.

Згідно з п. 48 висновку Консультативної ради європейських суддів (надалі - КРЕС) №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, процес індивідуального оцінювання для кар`єрних цілей або підвищення судді не повинен враховувати думку суспільства стосовно судді. Ця думка не завжди може бути результатом повного чи всебічного розуміння інформації або, можливо, навіть ґрунтуватися на нерозумінні діяльності судді в цілому.

Пунктом 30 висновку КРЕС №18 (2015) передбачено, що оцінюванням не варто зловживати, наприклад, для вчинення політичного тиску на суддів чи піддавання сумніву окремих рішень.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку.

Проект рішення повинен містити:

1) найменування Ради;

2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи;

3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації;

4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Проект висновку повинен містити:

1) найменування Ради;

2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи;

3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки;

4) мотиви для ухвалення висновку;

5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Із системного аналізу норм статті 87 Закону №1402, статей 19, 21, 22 Регламенту ГРД вбачається, що висновок ГРД має відповідати вимогам вмотивованості, тобто містити виключно достовірну та підтверджену інформацію, що свідчить про підстави для винесення ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або може викликати обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям.

Згідно п. 39 висновку КРЄС №17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади, згідно з яким, джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Натомість, за результатом дослідження та аналізу наявних у матеріалах справи доказів та фактичних обставин справи, судом встановлено, що обставини, викладені у спірному висновку, не були належним чином перевірені Громадською радою доброчесності та носять характер припущень.

Разом з тим, необхідною та достатньою передумовою для прийняття відповідачем висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності є отримання ГРД достовірної інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Наявність відповідних передумов під час розгляду даної справи судом не встановлена та відповідачем не доведена.

Суд також звертає увагу, що оскаржуваний Висновок складено та подано до Комісії без дотримання вимог Регламенту Комісії, а саме: не дотримано строку подання висновку до Комісії.

Відповідно до п.п. 4.10.1 та 4.10.2 Регламенту ВККС, інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда).

Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів.

Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди.

Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту.

У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення.

Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.

Так, вказаний висновок було подано без дотримання вимог пп. 4.10.1 п. 4.10 розділу IV Регламенту, у зв`язку з чим Комісією у складі колегії прийнято протокольне рішення про залишення висновку без розгляду.

Відтак, вищевказаний висновок не можна вважати таким, який прийнятий та затверджений відповідно до вимог Регламенту ВККС.

Таким чином, ГРД, як суб`єкт владних повноважень, не дотрималась вказаних вимог Конституції України, Закону №1402-VIII та Регламенту ВВКС, вчинивши порушення процедури прийняття оскаржуваного Висновку, що додатково до вищенаведеного свідчить про його протиправність.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 25.03.2019.

Разом з тим, оцінюючи вимогу щодо скасування рішення оформленого протоколом від 25.03.2019, то суд вказує, що такий протокол є невід`ємною складовою висновку, а не окремим рішенням, та не тягне для позивача юридичних наслідків. Відтак, не підлягає окремому дослідженню та оскарженню. А отже, в цій частині вимоги не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання Громадської ради доброчесності вилучити висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 25 березня 2019 року, шляхом відкликання цього Висновку про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності га професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 25 березня 2019 року, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 8 частини першої статті 92 Закону №1402 ВККС забезпечує ведення суддівського досьє та досьє кандидата на посаду судді.

Ведення суддівського досьє та досьє кандидата на посаду судді, здійснюється відповідно до розроблених та затверджених рішенням ВККС: Порядку формування і ведення суддівського досьє та Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді, які визначають правові та організаційні засади формування, ведення, обліку та зберігання ВККС суддівських досьє, досьє кандидатів на посаду судді та порядку доступу до них.

Відповідно до розділу І Порядків суддівських досьє, досьє кандидата на посаду судді формується і ведеться з метою використання інформації стосовно судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Формування і ведення суддівського досьє здійснюється з дотриманням принципів достовірності, актуальності, систематичності та ревалентності, а досьє кандидата на посаду судді з дотриманням принципів достовірності, актуальності та ревалентності.

Інформація, яка міститься у суддівському досьє та досьє кандидата на посаду судді, використовується, обліковується та зберігається відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних», «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про доступ до публічної інформації», «Про електронні документи та електронний документообіг» та інших нормативно-правових актів.

Формування і ведення суддівського досьє та досьє кандидата на посаду судді забезпечується ВККС та здійснюється в автоматизованій системі.

Відповідно до розділу ІІ Порядків «Зміст суддівського досьє» та «Зміст досьє кандидата на посаду судді» - зміст суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) становить сукупність визначеної Законом інформації про загальні відомості стосовно судді, кандидата на посаду судді, в тому числі дані отримані від Громадської ради доброчесності.

Як встановлено пунктом 4.20, 4.8 розділу ІV Порядків, висновок Громадської ради доброчесності підлягає включенню до суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді невідкладно після його надходження до ВККС.

Статтею 85 Закону №1402 встановлено, що суддівське досьє, і досьє кандидата на посаду судді має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

Отже, враховуючи те, що суддівське досьє та досьє кандидата на посаду судді має містити висновок Громадської ради доброчесності, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Громадської ради доброчесності вилучити висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 25 березня 2019 року, шляхом відкликання цього Висновку про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності га професійної етики, затвердженого Громадської радою доброчесності 25 березня 2019 року, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності, задоволенню не підлягає, оскільки таке зобов`язання не забезпечить ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача в цілому, за яким він звернувся до адміністративного суду.

При цьому, вразі якщо позивач вважає, що його гідність, честь та ділова репутація є порушеними, він має право звернутися до суду з відповідним позовом згідно ст. ст. 297, 299 ЦК України.

В пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominenv. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 25 березня 2019 року.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

Громадська рада доброчесності (вул. Генерала Шаповалова, 9, Київ, 03109,

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, 9, код ЄДРПОУ - 37316378).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Р.О. Арсірій