Рішення № 89726586, 04.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року м. Київ № 640/838/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад

«Міжрегіональна академія управління персоналом» (03039, м. Київ, вул.

Фрометівська, 2)

до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м.

Дніпро, вул. Казакова, 3)

про визнання протиправними та скасування акту про проведення перевірки та

постанови про накладення штрафу від 20 грудня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати акт Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН2918/1510/НП/АВ від 25 жовтня 2019 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2918/1510/НП/АВ/ТД-ФС/645 від 20 грудня 2019 року.

Мотивуючи заявлені вимоги представник позивача зазначив, що Держпраці зроблено невірний висновок щодо необхідності представництвом дотримуватися кадрових вимог щодо забезпечення провадження освітньої діяльності для закладів вищої освіти відповідно до Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених Кабінетом Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1187. Представник позивача стверджував, що Представництво не здійснює освітньої діяльності у галузі вищої освіти, не має освітніх програм, а є виключно центром дистанційного навчання, що надає консультаційні послуги та забезпечує організаційно-інформаційну діяльність. Також у Представництві відсутні будь-які навчальні структурні підрозділи, у тому числі кафедри, де могли б працювати викладачі.

Також представник позивача зазначив, що у випадку, коли фізичні особи не надавали замовнику трудових книжок, вони не входять до штату підприємства, не підлягають правилам внутрішнього трудового розпорядку, облік їхнього робочого часу замовником від кількісних показників виконання договору, а відносини між товариством та виконавцем не передбачають заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за договором, то вказані відносини відповідають ознакам договору про надання послуг.

При цьому, договори цивільно-правового характеру про надання консультаційних послуг, що укладалися представництвом з фізичними особами в рамках чинного законодавства України на підставі вільного волевиявлення сторін, не можуть на власний розсуд інспектора Держпраці розглядатися як фактичний допуск до роботи фізичних осіб без укладання з ними трудових договорів, без наявності на те всіх необхідних ознак.

На думку представника позивача, відповідач міг під час позапланового заходу з`ясовувати лише правомірність виконання робіт фізичними особами за цивільно-правовими договорами з Представництвом, що надавали такі послуги більше року. Відповідач здійснював інспекційне відвідування, у т.ч. відповідно до Порядку здійснення державного контролю з додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, який був недійсним на момент проведення цього позапланового заходу відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду №826/8917/17 від 14 травня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області заперечував проти позову з підстав того, що відповідно до підпункту 5 пункту 6 Положення про Управління Держпраці, Управління Держпраці має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

Представник позивача стверджував, що укладання Представництвом з 60 виконавцями трудових угод регулюється вимогами ст.ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України, а укладення договорів підряду, які регулюються вимогами Цивільного кодексу України є порушенням трудового законодавства України та позбавляє робітників права на соціальний захист. При цьому, Кодексом законів про працю України не передбачений такий вид трудового договору як договорів цивільно-правового характеру.

Представник позивача подав до суду клопотання про письмове провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Інспекторами праці Дуднік О.М. та Клімчуком О.В. відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України, частини 3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, пункту 19,31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823, проведено інспекційне відвідування у Представництві Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» «Центром дистанційного навчання «Криворізький інститут» у період з 11 жовтня 2019 року по 25 жовтня 2019 року, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ДН2918/1510/НП/АВ від 25 жовтня 2019 року.

В ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що протягом 2018-2019 років між Представництвом Приватного акціонерного товариства «МАУП» «ЦДН «Криворізький інститут», який діє на підставі Положення з 60 фізичними особами були укладені цивільно-правові договори про надання послуг (фізичною особою). Всі фізичні особи (60 осіб), які за договорами є виконавця, протягом 2018-2019 років отримувати винагороду за актами прийому наданих послуг.

Зважаючи на те, що переважно предметом вказаних договорів є надання фізичними особами консультаційних послуг та послуг з адміністративно-господарських питань.

Інспектори Держпраці прийшли до висновку, що:

- для виконання передбачено матеріальну відповідальність. Така позиція характерна для укладання трудових відносин та містить в пункті 6 частини 1 статті 134 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності визначені статті 130 Кодексу законів про працю України. При цьому, у статті 138 Кодексу законів про працю України законодавець визначив, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 Кодексу законів про працю України, тобто у розумінні Кодексу законів про працю України матеріальна відповідальність має бути при трудових відносинах.

- відсутність визначених обсягів виконаних робіт та результатів праці в укладених цивільно-правових договорах;

- робота має відповідати вимогам державних стандартів та вимогам, які висуваються до даного виду робіт

- виконавець зобов`язаний уживати всіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником та відповідає за втрату або пошкодження цього майна;

- згідно умов цивільно-правових договорів, виконавець зобов`язується виконувати розпорядження замовника та дотримуватися вимог локальних актів замовника, тобто координацію процесу виконання роботи покладається на замовника;

- координація полягає в організації процесу робіт, контролю за ходом виконання та якості;

- як вбачається зі змісту цивільно-правових договорів, виконавці самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися відповідним посадовим особам замовника;

- терміни на виконання робіт згідно договорів систематично продовжувалися та переукладалися на нові терміни з одними і тими виконавцями, тобто роботи мають постійний характер.

Перевіряючі прийшли до висновку, що предметом укладених цивільно-правових договорів Представництвом Приватного акціонерного товариства «ВНЗ «МАУП» «ЦДН «Криворізький інститут» з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні виконувати систематично певні трудові функції в Представництві відповідно до економічного напрямку Академії при здійсненні господарської діяльності.

Згідно кадрових вимог щодо забезпечення провадження освітньої діяльності для закладів вищої освіти, що мають ліцензію на освітню діяльності, які набирали чинності з 01 вересня 2018 року. До зазначеного строку кадрове забезпечення освітньої діяльності здійснюється відповідно до Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1187, в редакції від 30 грудня 2015 року.

Штатні працівники Представництва за розподілом посадових обов`язків виконують лише адміністративні функції, при тому, що основним напрямком економічної діяльності Представництва є вища освіта.

Професія, за якою працювали фізичні особи за договором цивільно-правового характеру відповідно до кваліфікаційних характеристик не носить разовий характер, тому в даному випадку Представництво мало законні підстави на укладання (строкового) трудового договору.

У зв`язку з наведеним, інспектори Держпраці прийшли до висновку, що керівником Представництва фактично допущено до роботи 63 працівника без укладення трудових договорів, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що порушує вимоги частини 1 статті 21, частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та свідчить про відсутність офіційного працевлаштування 63 найманих працівників.

28 жовтня 2019 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено припис про усунення виявлених порушень №ДН2918/1510/НП/АВ/П, яким зобов`язано позивача у строк до 15 листопада 2019 року усунути виявлення порушення частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, частини 1 статті 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

На підставі акта перевірки Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області 20 грудня 2019 року прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2918/1510/НП/АВ/ТД-ФС/645, якою на Представництво Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» «Центр дистанційного навчання «Криворізький інститут» накладено штраф 7 886 970,00 грн.

Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який, зокрема, реалізує державну політику у сфері охорони праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Відповідно до п. 7 цього ж Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. N 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці N 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. N 1986-IV, та Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 (далі - Порядок №823, чинний на момент проведення перевірки позивача).

Пунктом 2 даного Порядку №823 передбачено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктом 6 пункту 5 Порядку №823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав: за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року.

Відповідно до пункту 8 Порядку №823 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Суд зазначає, що посилання в акті інспекційного відвідування на норми Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, є протиправними, адже станом на момент проведення такого інспекційного відвідування даний Порядок був нечинним згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду №826/8917/17 від 14 травня 2019 року.

Статтею 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Згідно із частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до п. 10 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Стосовно виявлених в ході інспекційного відвідування порушень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи примірників цивільно-правових угод, позивач доручив виконавцям виконати конкретний обсяг робіт.

Відповідно до договору про надання послуг №251 від 02 вересня 2019 року (суд зазначає, що всі договори є однотипними), укладеного між Представництвом Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» «Центр дистанційного навчання «Криворізький інститут» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець), в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник дає завдання, а виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню передбачених цим договором послуг за плату (надалі - послуги).

Послуги надаються за цим договором протягом строку з 02 вересня 2019 року по 24 вересня 2019 року.

Згідно пункту 2.1 договору виконавець бере на себе зобов`язання щодо надання наступних послуг - консультаційні послуги.

Пунктом 3.1 договору передбачено вартість надання послуг у розмірі 406,80 грн.

Здавання-приймання наданих послуг здійснюється сторонами за актом здавання-приймання. Акт про надані послуги готу замовник і передає для підписання виконавцю.

Відповідно до завдання за договором про надання послуг №251 від 02 вересня 2019 року за цим договором виконавець зобов`язується надати консультацію за темою: морально-гуманістичні витоки соціальної роботи у вітчизняній теорії та практиці; теоретичний аналіз системи соціальної роботи; структура і механізм функціонування системи соціальної роботи; принципи та методи соціальної роботи у строк, зазначений у договорі, організовуючи виконання роботи на власний розсуд.

Замовник зобов`язується прийняти кінцевий результат роботи за актом здавання-приймання наданих послуг та здійснити оплату за цим договором.

24 вересня 2019 року між позивачем та ОСОБА_1 (виконавець) складено та підписано акт здавання-приймання наданих послуг за цивільно-правовим договором №251 від 02 вересня 2019 року, яким підтверджується як факт виконання умов цивільно-правового договору, так і відсутність у замовника претензій до якості наданих послуг.

В матеріалах справи містяться також докази укладення Представництвом аналогічних за змістом договорів про надання послуг з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_2 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_7 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 .

Судом вбачається, що інспекторами Держпраці зроблений висновок про те, що терміни на виконання робіт згідно вищевказаних договорів систематично подовжувались та переукладались на нові терміни з одними і тими ж виконавцями, тобто, на думку відповідача, роботи мають постійний характер.

Водночас, всупереч таких тверджень, судом встановлено, що у Представництва з виконавця на підставі укладених договорів про надання послуг мало місце надання послуг відповідно до поставлених завдань та у визначені строки, а не на постійній основі.

Так, наприклад, ОСОБА_18 надавав консультаційні послуги (на визначені теми) у лютому 2018 (3 дні), у березні 2018 (2 дні), у квітні і в травні 2018 не надавав, у червні 2018 (2 дні), у липні, серпні і вересні 2018 не надавав, у жовтні 2018 (6 днів), у листопаді не надавав, у грудні 2018 (2 дні), у січні 2019 не надавав, у лютому 2019 (2 дні).

Також, ОСОБА_53 надала консультаційні послуги лише 16 днів у вересні у період з 02 вересня 2019 по 17 вересня 2019 року; ОСОБА_14 надавав консультаційні послуги у січні 2018 (2 дні), у лютому 2018 не надавав, у березні 2018 (2 дні), у квітні 2018 (2 дні), у травні 2018 (5 днів), у червні, липні, вересні 2018 не надавав, у жовтні 2018 (17 днів), у листопаді 2018 (5 днів), у грудні 2018 (18 днів), у січні 2019 (16 днів), у лютому та березні 2019 не надавав, у квітні 2019 (10 днів), у травні 2019 (31 день, у червні 2019 (24 дні), у липні, серпні 2019 не надавав, у вересні (29 днів).

Тобто, роботи не мали постійного та систематичного характеру, договори не переукладалися (не продовжувалися) на нові терміни, а могли періодично укладатися з одними і тими ж особами, що не заборонено чинним законодавством.

Крім того, суд враховує, що в залежності від складності консультацій, відповідно до договорів про надання послуг встановлювалася різна вартість таких робіт (навіть за один і той самий період), що чітко передбачалося в самих договорах (у кожному договорі визначена сума, яка підлягає оплаті у випадку надання виконавцем послуг).

Також, як пояснив представник позивача, ОСОБА_42 , ОСОБА_45 , відповідно до умов договорів організовували та проводили рекламні акції серед абітурієнтів, що не є постійною роботою та актуально лише під час вступної кампанії. ОСОБА_54 надавав також юридичні послуги, потреба в яких була у Представництва в той чи інший період.

Що стосується надання послуг 8 особами, а саме: ОСОБА_13 (послуги, що пов`язані з адміністративно-господарськими питаннями; ведення кадрової документації); ОСОБА_15 (послуги з адміністративно-господарських питань); ОСОБА_16 (ведення бухгалтерської документації; ведення документації по оплаті студентів за навчання); ОСОБА_17 (послуги, що пов`язані з адміністративно-господарськими питаннями; ведення кадрової документації); ОСОБА_22 (послуги з адміністративно- господарських питань); ОСОБА_46 (ведення бухгалтерської документації; ведення документації по оплаті студентів за навчання); ОСОБА_55 (послуги з адміністративно-господарських питань); ОСОБА_29 (послуги з адміністративно- господарських питань, обслуговування і наладка комп`ютерної мережі) судом враховано, що оскільки Представництво є відокремленим структурним підрозділом ПрАТ «ВНЗ «МАУП», однак не здійснює освітню діяльність, забезпечення організаційного процесу дистанційного навчання студентів проводиться не на постійній основі, а, переважно, в окремо визначені періоди. Специфіка роботи центру дистанційного навчання полягає в гнучких умовах співпраці зі студентами та Факультетом дистанційного навчання Академії, що передбачає необхідність виконання різних завдань (різної роботи), пов`язаних з адміністративно-господарськими питаннями. Саме з цих підстав, як зазначив представник позивача, з ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_22 , ОСОБА_55 , ОСОБА_29 укладалися відповідні договори цивільно-правового характеру, оскільки в різний період часу необхідно було виконувати різну роботу. Крім того, в деякі періоди такі послуги вказаними фізичними особами взагалі не надавалися; відповідно до наявних матеріалів справи ОСОБА_29 надавав послуги з обслуговування і наладки комп`ютерної мережі, також не мав свого робочого місця, не підпорядковувався внутрішньому трудовому розпорядку, а налагоджував комп`ютерну мережу для проходження студентами дистанційного навчання виключно в певні періоди, а також за необхідності проводив ремонт та заміну обладнання.

Також, послуги з ведення бухгалтерської документації, що надавалися ОСОБА_16 та ОСОБА_46 в певні періоди 2018-2019, не були тотожні обов`язкам бухгалтера на підприємстві, оскільки Представництво є відокремленим структурним підрозділом, бухгалтерія централізована в ПрАТ «ВНЗ «МАУП», бухгалтерські звіти складалися та подавалися директором, а відповідно до зазначених договорів фізичні особи здійснювали архівацію та підготовку до зберігання фінансової документації (за необхідності), перевірку первинної документації бухгалтерського обліку, надавали допомогу керівнику в підготовці до здачі фінансової звітності, консультували з питань ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, з ОСОБА_25 , ОСОБА_33 та ОСОБА_45 були укладені відповідні трудові договори (що підтверджується відповідними наказами) щодо посад, виконання роботи на яких передбачало власне виконання визначених трудових функцій в діяльності підприємства та підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку. Такі особи на постійній основі виконували покладені на них посадовими інструкціями обов`язки, ставилися відповідні відмітки у табелі виходу на роботу працівників.

Водночас, нормами чинного законодавства не заборонена робота за сумісництвом, в т.ч. на підставі цивільно-правового договору.

Суд враховує також, що оплата за всіма договорами цивільно-правового характеру здійснювалася на підставі актів приймання-передачі послуг. При цьому, завданням до кожного договору чітко визначалися консультаційні послуги, які бажає отримати замовник.

Суд при вирішенні спору зазначає, що основною ознакою, що відрізняє договірні відносини (у тому числі щодо надання послуг) від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Судом не враховуються аргументи відповідача про те, між сторонами згідно вказаних цивільно-правових угод не мали місця відносини саме цивільно-правового характеру.

Твердження відповідача, на думку суду, не можуть свідчити про трудовий характер правовідносин між сторонами, оскільки у даному випадку фізичні особи, з якими укладені договори, виконували за цивільно-правовою угодою певні роботи за винагороду, де оплачувався не процес праці, а результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт.

Жодних передбачених законом обставин, які б вказували на нікчемність угод, матеріали справи не містять, відсутні також докази визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових угод недійсними або визнавати їх трудовими. При цьому, у відповідача відсутня повноваження на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових угод.

Суд зауважує, що чинним законодавством України не передбачено конкретних випадків, в яких сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт.

При цьому, в акті перевірки відповідачем зазначено, що в ході проведення такого відвідування ОСОБА_57 , ОСОБА_58 та ОСОБА_59 перебували за фактичним місцем здійснення діяльності позивача, що зафіксовано їх усними поясненнями. Суд враховує, що вказані особи надавали послуги Представництву у жовтні 2019 року, в той час як відповідачем запитувались у позивача документи лише до вересня 2019 року. Водночас, можливий факт перебування зазначених осіб на території здійснення діяльності позивача, за відсутності належних доказів виконання ними трудових обов`язків, не свідчить про виникнення трудових відносин та не підтверджує фактичного допущення зазначених осіб до роботи.

Зважаючи на вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку, що договори цивільно-правового характеру про надання консультаційних послуг, що укладалися Представництвом з фізичними особами в рамках чинного законодавства України на підставі вільного волевиявлення сторін, не можуть на власний розсуд інспектора Держпраці розглядатися як фактичний допуск до роботи фізичних осіб без укладення з ними трудових договорів, без наявності на те всіх необхідних ознак.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі №200/9385/16, від 28 лютого 2019 року у справі №824/766/16-а, від 26.09.2018 р. у справі № 822/723/17.

Додатково при вирішенні даного спору суд враховує, що Представництво не здійснює освітньої діяльності у галузі вищої освіти, не має власних освітніх програм, а є виключно центром дистанційного навчання, що надає консультаційні послуги та забезпечує організаційно-інформаційну діяльність, відтак твердження відповідача про те, що Представництву необхідно дотримуватися кадрових вимог щодо забезпечення провадження освітньої діяльності для закладів вищої освіти відповідно до Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1187, не знайшли свого фактичного та нормативного підтвердження.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналізуючи наведені відповідачем доводи, суд дійшов висновку, що відповідачем не наведено ані в акті інспекційного відвідування, ані у судовому засіданні конкретні докази, що позивачем допущено до виконання робіт працівника без укладання трудового договору та без повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку встановленого КМУ.

Судом не враховуються аргументи відповідача зазначені у відзиві, оскільки позивачем не було вчинено жодних порушень трудового законодавства, відтак спірна постанова про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Водночас, в частині позовних вимог щодо скасування акта інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН2918/1510/НП/АВ від 25 жовтня 2019 року, суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що пунктом 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наведені положення необхідно застосовувати з урахуванням приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 визначено, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Ненормативні правові акти є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

У даному випадку спірний акт не впливає на права та інтереси позивача та не підлягає скасуванню, оскільки контролюючим органом фактично реалізовано свою компетенцію на проведення інспекційного відвідування та оформлення його результатів, відтак акт про інспекційне відвідування не є таким, що порушує права позивача, оскільки в даному випадку належним захистом своїх справ буде оскарження прийнятої постанови про накладення штрафу.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в даній частині.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2918/1510/НП/АВ/ТД-ФС/645 від 20 грудня 2019 року.

В іншій частині адміністративного позову - відмовити.

Присудити на користь Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна академія управління персоналом» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, 2, код ЄДРПОУ 00127522) понесені документально підтверджені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 21 020 (двадцять одна тисяча двадцять) гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук