Рішення № 89726482, 02.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року м. Київ № 640/4142/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковської А.О.,

за участю представників сторін:

представника відповідача 1: Галунько Л.І.,

розглянувши у спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1) Подільського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 2) Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, провизнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач 1) та Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач 2), в якому, з урахування уточненого адміністративного позову, просить:

1) визнати нечинною та скасувати вимогу №Ф-270898-17У від 14 травня 2019 року;

2) закінчити виконавче провадження №61090952 щодо ОСОБА_1 та повернути виконавчий документ без виконання;

3) зобов`язати відповідача 1 зняти арешт з майна та рахунки ОСОБА_1 ;

4) виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників;

5) стягнути судові витрати з відповідачів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що виконавче провадження відкрите Подільським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва (ВП №61090952) є незаконним та підлягає негайному закінченню, оскільки відкрите на підставі вимоги податкового органу, яка винесена з порушенням вимог закону.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Зобов`язано відповідача протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали, враховуючи скорочені строки розгляду справи, подати до суду належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, на адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений вчасно та належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача 1, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Судом встановлено, що позивач у передбаченому законом порядку отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 03.10.2013 № 5427.

Згідно інформаційних баз даних органів ДПС ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача 2, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність з 03.10.2013.

Згідно інформаційних баз даних органів ДПС в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 станом на 06.04.2020 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) нараховано в автоматичному режимі єдиного внеску як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність відображено в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску щоквартальні нарахування єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., а також щоквартальні нарахування єдиного внеску за 2018 рік на загальну суму 9828,72 грн., та нарахування єдиного внеску за 2019 рік на суму 11016,72 грн.

Відповідачем 2 відносно позивача винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2019 року №Ф-270898-17, якою визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - ЄСВ) у розмірі 21030,90 грн.

На підставі заяви відповідача 2 від 21.11.2019 №8536/9/26-15-10-05-13 про відкриття виконавчого провадження, відповідачем 1 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання вимоги від 14 травня 2019 року №Ф-270898-17, виданої Головним управлінням ДПС у м. Києві, про стягнення з позивача на користь держави недоїмки зі сплати ЄСВ у сумі 21030,90 грн., про що винесено постанову ВП №61090952 від 31 січня 2020 року.

Постановами від 04.02.2020 ВП №61090952 накладено арешт на майно та грошові кошти, що містяться на відкрити рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - позивачу, які відкриті в Акціонерному товариству «Універсал Банк» та Акціонерному товаристві комерційний банк «ПРИВАТБАНК».

Позивач зазначені вимогу та постанови державного виконавця не отримував, що не спростовано відповідачами, та 06.02.2020 звернувся до Начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві зі скаргою, в якій просив закінчити виконавче провадження ВП №3151026399 та зняти арешт з майна позивача.

Не погоджуючись з прийнятою податковим органом податковою вимогою та прийнятими на підставі неї постановами про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №-1404-VІІ).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).

Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст. 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31).

Положеннями статті 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Виходячи зі змісту частин п`ятої та шостої статті 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону № 5076-VI).

Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право позивача на заняття адвокатською діяльністю позивача не зупинялось.

Водночас, як свідчать матеріали справи з 04 серпня 2014 року згідно наказу №5616-к позивача прийнято на роботу провідним юрисконсультом Стадницького МПД ДП «Укрспирт» з 04.08.2014 по 21.08.2018 з оплатою праці згідно зі штатним розписом.

Системний аналіз норм Закону №2464-VI свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту, у випадках передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18).

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує особа - роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще й як самозайнятою особою.

Як встановлено судом, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю, в період виникнення спірних правовідносин, реалізовував не як самозайнята особа, а як працівник, а саме: працював у Стадницькому МПД ДП «Укрспирт», на посаді юрисконсульта та отримував заробітну плату, з якої утримуються встановлені чинним законодавством податки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржив податкову консультацію №1275/с/99-99-13-02-03-14/ІПК від 27.03.2019 Державної фіскальної служби України, згідно якої, з 01.01.2017 платник єдиного внеску, визначений пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року у справі №640/6523/19 позовні вимоги позивача задоволено, визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію № 1275/с/99-99-13-02-03-14/ІПК, від 27.03.2019 року Державної фіскальної служби України.

10 грудня 2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ДФС України надати нову податкову консультацію з урахуванням висновку суду - скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність обов`язку у позивача сплати єдиного внеску ще й як за самозайнятої особи, оскільки це призведе до подвійного оподаткування особи в рамках здійснення одного й того ж виду діяльності, що суперечить принципам податкового законодавства.

Також, суд наголошує, що контролюючим органом не надано належних доказів того, що у період за який позивачем нараховано ЄСВ позивач здійснював адвокатську діяльність саме як самозайнята особа.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що оскаржувана вимога є протиправною, що дає законні правові підстави для її скасування та задоволення позовних вимог в цій частині.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача в іншій частині з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі також - Закон №1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин п`ятої та сьомої статті 26 Закону № 1404-VIIІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Оскільки вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом, вона підлягає примусовому виконанню відповідно до вимог Закону № 1404-VIII.

Таким чином, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за заявою стягувача про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, якщо він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений у межах строків пред`явлення до виконання.

У суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог про закінчення виконавчого провадження, зобов`язання зняти арешт з майна та рахунків, а також виключення позивача з Єдиного реєстру боржників, оскільки на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державному виконавцю податковим органом надано вимогу, яка є виконавчим документом, тому відповідач діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

У той же час, позивач не заявляв вимог про визнання протиправними дій відповідача 1, вимог про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття провадження, застосування арешту.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, суд звертає увагу на пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», яким встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до приписів частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає до задоволення частково, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №Ф-270898-17У від 14 травня 2019 року.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач 1: Подільський районний відділ Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (04208, Київ, проспект Гонгадзе, 5-Б, код ЄДРПОУ 34482497)

Відповідач 2: Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, Київ, вул.Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267)