Рішення № 89726463, 29.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2020 року №640/12951/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Заступника директора Департаменту - начальника містобудівного кадастру Антоненко Валентини Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент), Заступника директора Департаменту - начальника містобудівного кадастру Антоненко Валентини Анатоліївни (далі - відповідач-1), в якому позивач просить суд:

- визнати дії відповідача щодо відмови у наданні публічної інформації (надання відповіді №055-5877 від 17.05.2019 р. не по суті запиту на інформацію №1 від 13.05.2019 р. позивача) - протиправними;

- зобов`язати відповідача надати запитувану у запиті №1 позивача від 13.05.2019 р. інформацію.

Ухвалою суду від 19.07.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/12951/19 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а також надано відповідачам строк для подання до суду відзиву на позовну заяву (відзиву).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно не надано позивачу запитувану ним публічну інформацію, чим порушено його законні права та інтереси.

Відповідачі, будучи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, у встановлений судом строк не подали відзиву на позовну заяву.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Департаменту із запитом на інформацію №1 від 13.05.2019 р. №1, в якому просив надати йому інформацію: щодо кількості отриманих Департаментом звернень від зацікавлених осіб щодо адмінпослуги надання містобудівних умов та обмежень у період з 01.01.2019 р. по дату даного запиту; щодо кількості виданих Департаментом містобудівних умов та обмежень (наказів про затвердження МУО) зацікавленим особам у період з 01.01.2019 р. по дату даного запиту; щодо кількості відмов Департаментом у видачі містобудівних умов та обмежень зацікавленим особам у період з 01.01.2019 р. по дату даного запиту.

За результатами розгляду вказаного вище запиту відповідач у листі від 17.05.2019 р. №055/5847 повідомив, що у зв`язку з відсутністю у законодавстві України, що регулює правовідносини у сфері містобудівної діяльності терміну "зацікавлена особа", інформація за вказаними у запиті параметрами не задокументована у Департаменті.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

У ст. 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути це звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію" (тут і далі - закони в редакції, що діяла на дату спірних правовідносин), кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації".

За визначенням ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною першою ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Частиною четвертою ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до підпунктів 6.3, 6.17 та 6.19 пункту 6 Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 27.01.2011 р. №90, Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: надає адміністративні послуги; розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян; забезпечує доступ до публічної інформації, розпорядником якої він є.

Отже, відповідач відноситься до розпорядників інформації щодо надання ним адміністративних послуг в розумінні положень пункту 1 частини першої ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та підпунктів 6.3 та 6.19 пункту 6 Положення.

Пунктом 2 частини першої ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Аналізуючи зміст наявної в матеріалах справи копії запиту на публічну інформацію від 13.05.2019 р. №1, суд приходить до висновку, що за своєю формою та змістом він відповідає вимогам встановленим частиною п`ятою ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Частиною першою ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини другої та четвертої ст. 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", у разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свобод особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, відповідач, як розпорядник інформації, повинен був надати відповідь на інформаційний запит Калька О.М. від 13.05.2019 р. №1 не пізніше п`яти робочих днів з дня його отримання або надати обґрунтовану відповідь про продовження строку розгляду запиту до 20 календарних днів.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 1 - 5 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Отже, в ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" міститься вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію.

Разом з тим, в листі відповідача від 17.05.2019 р. №055/5847 не зазначено, а судом не встановлено, наявність передбачених ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" підстав для відмови в задоволенні запиту позивача на інформацію №1 від 13.05.2019 р.

При цьому, посилання відповідача в листі від 17.05.2019 р. №055/5847, як на підставу для відмови в задоволенні запиту позивача на інформацію №1 від 13.05.2019 р., на відсутність у законодавстві України, що регулює правовідносини у сфері містобудівної діяльності, терміну "зацікавлена особа", у зв`язку з чим інформація за вказаними у запиті параметрами не задокументована у Департаменті, суд вважає необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Враховуючи вищезазначене у сукупності, а також зважаючи на те, що відповідачем, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не надано суду жодних доказів в обґрунтування правомірності дій щодо відмови у наданні публічної інформації (надання відповіді №055-5877 від 17.05.2019 р. не по суті запиту на інформацію №1 від 13.05.2019 р. позивача), суд дійшов висновку про протиправність таких дій відповідача та необхідність зобов`язання відповідача надати позивачу запитувану ним у запиті №1 від 13.05.2019 р. інформацію.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Заступника директора Департаменту - начальника містобудівного кадастру Антоненко Валентини Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 р. у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі №814/698/16, від 01.10.2018 р. у справі №569/17904/17.

Крім того, сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 22.12.2018 р. у справі №826/856/18.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачем надано договір про правову (правничу) допомогу від 11.06.2018 р. №11/06-01, рахунок №1 від 10.07.2019 р. на суму 5600,00 грн., акт виконаних робіт згідно договору про надання правничої допомоги від 11.06.2018 р. №11/06-1, квитанцію від 11.07.2019 р. №0.0.1405567354.1 про оплати рахунку №1 від 10.07.2019 р. згідно договору про надання правничої допомоги від 11.06.2018 р. №11/06-1 (складання позовної заяви про визнання протиправними дій ДМА) загальною сумою 5600,00 грн., ордер про надання правової допомоги від 08.01.2019 р. серії КВ №407321, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.04.2018 р. серії КВ №6075, ставки гонорару адвоката на 2019 рік.

Отже, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката, то суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5600,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 134, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32; код ЄДРПОУ 26345558), Заступника директора Департаменту - начальника містобудівного кадастру Антоненко Валентини Анатоліївни (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32; код ЄДРПОУ 26345558) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відмови ОСОБА_1 у наданні публічної інформації (надання відповіді №055-5877 від 17.05.2019 р. не по суті запиту ОСОБА_1 на інформацію №1 від 13.05.2019 р.).

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати ОСОБА_1 запитувану ним у запиті №1 від 13.05.2019 р. інформацію.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5600,00 грн. (п`ять тисяч шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко