Ухвала суду № 89717799, 10.06.2020, Одеський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

10 червня 2020 року м. Одеса Справа № 1540/3321/18

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі заяву ОСОБА_1 від 15.04.2020 року про встановлення судового контролю по справі № 1540/3321/18,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №1540/3321/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особі особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління Державної охорони при ГУМВС України в Одеській області, Управління поліції охорони в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2019 року, та набрало законної сили 02.04.2018 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особі особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Управління Державної охорони при ГУМВС України в Одеській області, Управління поліції охорони в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково; визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення листом Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 18.05.2018 № 15/2-1773 матеріалів щодо здійснення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) без прийняття Міністерством внутрішніх справ України рішення по суті зазначеного питання згідно з пунктом 9 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850; зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути питання щодо призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності III групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ та прийняти рішення за результатами поданого ліквідаційною комісією УДСО при ГУМВС України в Одеській області висновку від 04.05.2018 року «Про призначення одноразової грошової допомоги працівнику міліції в разі поранення або встановлення інвалідності згідно із Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» (зі змінами)» щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) відповідно до п.9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. № 850; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

13 травня 2019 року судом на вказане рішення суду видано виконавчий лист №1540/3321/18.

16 квітня 2020 року через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю від 15.04.2020 року (надалі - заявник, ОСОБА_1 ), в якій позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року по справі № 1540/3321/18 у 15-тиденний строк з дня отримання копії ухвали суду.

В обґрунтування поданої заяви, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.6.2018 року у справі №800/592/17, позивач зазначив, що з боку Міністерства внутрішніх справ України (надалі - Боржник) не виконуються вимоги частини 1 статті 370 КАС України, а тому Заявник вважає, що у нього є підстави для звернення до адміністративного суду із заявою щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №1540/3321/18.

Так, як зазначає заявник, він отримав направлений на його адресу лист ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Одеській області від 17.03.2020 №15/1-4 «Щодо питання про призначення одноразової грошової допомоги» разом із копією листа Департаменту поліції охорони від 05.03.2020 № 937/43/3/02-2020 та Висновку МВС України від 18.07.2019 за результатами розгляду висновку ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області від 04.05.2018 щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

На думку заявника, з боку МВС України фактично має місце ухилення від виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року по справі № 1540/3321/18 з огляду на наступне.

По-перше, з посиланням на ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пп.16 п.11-2 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878, заявник зазначає, що за результатами розгляду питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, МВС України повинно прийняти рішення, яке оформити у формі наказу МВС, а не висновку, оскільки така форма не передбачена Законом України «Про центральні органи виконавчої влади». Заявник вважає, що на даний момент рішення МВС України з питання призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не прийнято, а висновок від 18.07.2019 не можна вважати рішенням МВС України з вказаного питання та у заявника не має жодної інформації стосовно наявності відповідного наказу MBС У країни.

По-друге, як вказує заявник, з аналізу змісту висновку від 18.07.2019 вбачається, що посадові особи МВС при складанні цього висновку не вживали жодних дій щодо встановлення наявності або відсутності відносно ОСОБА_1 обставин, зазначених у пункті 14 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, отже, на переконання заявника, з боку МВС України не дотримано вимог пункту 9 Порядку та резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року.

По-третє, за твердженням заявника, МВС України, в порушення вимог п.9 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року №850, направлено до Національної поліції матеріали стосовно призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, адже, на переконання заявника, п.9 Порядку не передбачає будь-яку передачу матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги від МВС України до Національної поліції України для прийняття рішення про призначення допомоги. Натомість, на думку заявника, МВС України повинно у визначеній законодавством формі (наказ МВС) прийняти рішення по суті питання та надіслати це рішення керівникові ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області.

Як зазначає заявник, МВС України проігноровано те, що рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги позивачу має приймати саме Міністерство внутрішніх справ України, і відповідно, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання Міністерства внутрішніх справ, про що зазначено в рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року. На думку заявника, МВС України ухиляється від прийняття повноцінного рішення стосовно призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що виплата допомоги в разі інвалідності працівникам міліції охорони повинна здійснюватися за рахунок коштів, передбачених держбюджетом для Національної поліції (про що зазначено на сторінці 3 висновку від 18.07.2019).

04 травня 2020 року засобами поштового зв`язку від МВС України надійшов відзив на заяву ОСОБА_1 стосовно встановлення судового контролю.

МВС України заперечує проти задоволення заяви, враховуючи наступне.

У відзиві, з посиланням на зміст рішення Одеського окружного адміністративного від 26.09.2018 року, МВС України зазначило, що на виконання вказаного рішення суду, в Міністерстві затверджено висновок від 18.07.2019 року. Однак, як вказує МВС України, ОСОБА_1 не погоджується із таким виконанням судового рішення і звернувся до суду із заявою в порядку ст.382 КАС України.

МВС України зазначає, що як вбачається із позовних вимог, фактично позивач просить зобов`язати відповідача вчинити дії, спрямовані на виконання рішення суду по справі № 1540/3321/18, яке набрало законної сили. При цьому, на думку МВС України, чинне законодавство не передбачає такого способу захисту права, як звернення до суду з позовом про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на виконання рішення суду, оскільки в цьому випадку відбувається нашарування судових рішень, що не призводить до ефективного захисту прав осіб.

На переконання МВС України, обов`язок виконання рішення суду, яке набрало законної сили, прямо передбачено Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про виконавче провадження», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету міністрів України від 3 вересня 2014 р. № 440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання; який гарантується державою», а тому не потребує врегулювання в судовому порядку.

З посиланням на ст.ст.1,5,26 Закону України «Про виконавче провадження», постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.03.2017 року, МВС України зазначає, що Державна виконавча служба є тим органом, на який державою покладено примусове виконання судових рішень. Однак, МВС України звертає увагу, що ОСОБА_1 не звертався до державної виконавчої служби стосовно примусового виконання судового рішення.

З посиланням на ст.382 КАС України, МВС України зазначає, що встановлення судового контролю є право суду, а не обов`язок.

На переконання МВС України, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є недоцільним, оскільки МВС України, в межах своїх функціональних повноважень та покладених судом зобов`язань, виконують рішення суду, які набрали законної сили, у встановленому законодавством порядку.

Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання позивача, суд дійшов наступних висновків.

Положення ст.382 КАС України не передбачають строку та порядку вирішення судом питань, визначених цією нормою.

Згідно з п. 10 ч. ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68).

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Згідно із положеннями частини першої та другої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (ч.8 ст.382 КАС України).

Отже, контроль за виконанням судового рішення в порядку ст.382 КАС України здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з цим, відповідно до ч.1 ст.383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Вказана норма передбачає подання окремої заяви, у строки та у порядку, визначеному нею (ст.383 КАС України).

Аналіз зазначених норм свідчить, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) дійшов висновку, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №820/4261/18.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

З матеріалів справи вбачається, що Державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України 18.07.2019 року затверджено висновок за результатами розгляду висновку ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області від 04.05.2018 року щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який складено на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року в адміністративній справі №1540/3321/18.

У вказаному висновку від 18.07.2019 року зазначено, що на виконання судового рішення прийнято рішення:

- відповідно до п.9 Порядку відмовити ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням 3-ї групи інвалідності на підставі Висновку ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області від 04.05.2018 року за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС;

- висновок МВС, складний на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року в адміністративній справі №1540/3321/18, та надіслані ліквідаційною комісією УДСО при ГУМВС України в Одеській області матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги надіслати до Національної поліції для негайного вирішення питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з підпунктом 9 пункту 5 Положення за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції.

Отже, як встановлено судом, МВС України фактично виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року шляхом прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням 3-ї групи інвалідності на підставі Висновку ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області від 04.05.2018 року за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС та направлення висновку МВС, складного на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року в адміністративній справі №1540/3321/18, та надісланих ліквідаційною комісією УДСО при ГУМВС України в Одеській області матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги надіслати до Національної поліції для негайного вирішення питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно з підпунктом 9 пункту 5 Положення за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції.

Як встановлено судом, відповідні рішення МВС України оформленні висновком за результатами розгляду висновку ліквідаційної комісії УДСО при ГУМВС України в Одеській області від 04.05.2018 року щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який складено на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року в адміністративній справі №1540/3321/18 та затверджено Державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України 18.07.2019 року.

Однак, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 15.04.2020 року про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, яка надійшла до суду 16.04.2020 року, останній фактично не погоджується з зазначеним вище виконанням відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 року.

За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного рішення суду порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення суду (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), оскільки такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, на думку суду, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені.

Отже, з огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання рішення суду не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому, відповідно, в такий спосіб неможливо повністю захистити чи відновити права позивача.

Таким чином, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має право на звернення до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не в порядку ст.382 КАС України, у зв`язку з чим, відсутні підстави для встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, а тому, відповідно, у задоволенні заяви позивача необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 243, 256, 295, 372, 382 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.04.2020 року про встановлення судового контролю по справі № 1540/3321/18, яка надійшла до суду 16.04.2020 року, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Е.А. Іванов