Рішення № 89717525, 10.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 р. № 400/749/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідачів:1: Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, вул. 8 Березня, 107, м. Миколаїв, 54020 2: Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вул. Богдана Хмельницького, 34, м. Одеса, 65007 про:визнання бездіяльності протиправною; стягнення невиплаченої грошової винагороди державного виконавця в сумі 21 826,09 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач 1) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення винагороди державного виконавця в загальній сумі 21826,09 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що подавав заяви про виплату винагороди з примусового виконання виконавчих проваджень на загальну суму 21826,09 грн, які були погоджені начальником управління ДВС та подані до відповідача 1. Однак накази про виплату винагороди так і не видано, а виплату не здійснено, що порушує права позивача.

16.03.2020 р. відповідач 1 подав відзив на позов (а. с. 34-37), де зазначив, що виплата винагороди державному виконавцю можлива лише в поточному бюджетному періоді та в разі наявності відповідних коштів спеціального фонду для здійснення даної виплати. У спеціальному фонді відповідача 1 на 2019 рік кошти на виплату винагороди державним виконавцям витрачено в порядку черговості надходження заяв. Заяви про виплату винагороди були повернуті на адресу Управління ДВС з підстав відсутності грошових коштів.

Ухвалою від 18.03.2020 р. суд залучив Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якості другого відповідача по справі.

01.04.2020 р. позивач подав відповідь на відзив (а. с. 51-56), в якій зазначено, що відповідач 1 безпідставно не здійснив навіть нарахування винагороди державного виконавця та не вжив заходів щодо внесення змін до кошторису. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів. Позивача звільнено з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 27.12.2019 р., а виплату винагороди так і не здійснено. Наданий відповідачем 1 звіт про надходження і використання інших надходжень спеціального фонду позивач вважає неналежним доказом, оскільки звіт не доводить відсутності коштів на момент повернення документів на виплату винагороди. Чинним законодавством не передбачено повернення заяв про виплату винагороди через відсутність можливості проведення виплат.

28.05.2020 р. відповідач 2 подав відзив на позов, де наголосив на тому, що залучення його до участі у справі є необґрунтованим, оскільки відповідача 1 як юридичну особу не ліквідовано. До новоутвореного органу (відповідача 2) перейшли обов`язки щодо виконання завдань і функцій у відповідній сфері державного регулювання, а не зобов`язання відповідача 1 у цивільно-правових, господарських чи трудових правовідносинах.

01.06.2020 р. позивач подав відповідь на відзив, де вказав на обґрунтованість залучення відповідача 2 до участі у справі, оскільки саме відповідач 2 є публічним та майновим правонаступником відповідача 1.

За клопотанням позивача та відповідача 1 справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач займав посаду заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

19.12.2019 р. позивач звернувся із заявами про виплату винагороди до начальника Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, в яких зазначив, що ним було забезпечено виконання рішень, стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення судів у виконавчих провадженнях № 59391484, № 57920727, № 58386950 і № 59418912. У зв`язку з цим, керуючись ст. 13 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403), п. 3 Порядку виплати винагороди державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 р. № 643 (далі - Порядок), позивач просив розглянути питання щодо виплати йому винагороди в загальній сумі 21826,09 грн (а. с. 9-16).

Вказані заяви погоджено заступником начальника Управління - начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Семчук Н.О. та в.о. заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Ткаченко О.В. 19.12.2019 р.

Подані позивачем заяви про виплату винагороди 24.12.2019 р. були повернуті на адресу Управління ДВС з підстав відсутності грошових коштів (а. с. 41).

27.12.2019 р. позивача звільнено з посади, а виплату винагороди не здійснено.

Відповідно до ст. 13 Закону № 1403 заробітна плата, працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.

Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 2 Порядку передбачено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру виплачується винагорода у розмірі 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ.

Відповідно до п. 5 Порядку державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін`юстом (далі - критерії виплати винагороди).

Згідно з п. 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.

Приписами Порядку визначені вичерпні випадки, коли винагорода не виплачується державному виконавцю.

Так, відповідно до п. 11 Порядку винагорода не виплачується, якщо державного виконавця притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із здійсненням виконавчого провадження, за яким подано заяву про виплату винагороди, або його дії (рішення) чи бездіяльність визнано неправомірними.

Відповідачем не надано доказів вчинення позивачем дій, відповідальність за які передбачена п. 11 Порядку.

Відповідно до п. 13 Порядку (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у разі достатності та обґрунтованості підстав для виплати винагороди начальник управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі погоджує заяву про виплату винагороди державному виконавцю та подання про виплату винагороди протягом трьох робочих днів з дати їх надходження.

За відсутності підстав для виплати винагороди заява про виплату винагороди та/або подання про виплату винагороди протягом трьох робочих днів з дати їх надходження повертаються державному виконавцю та/або керівнику органу державної виконавчої служби з обґрунтуванням підстав відмови.

Під час погодження заяви про виплату винагороди керівники органів державної виконавчої служби проводять за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження перевірку наявності підстав для виплати винагороди, зазначених у пунктах 4 і 5 цього Порядку.

За наслідком аналізу приписів Порядку суд доходить висновку про те, що підставою для виплати винагороди є доведення факту виконання виконавчого документу частково або у повному обсязі та стягнення виконавчих витрат.

Факт виконання виконавчих документів, що перебували на виконанні у позивача, та стягнення виконавчих витрат не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи.

Відповідач 1 не вказав про відсутність підстав, передбачених Порядком, для виплати позивачу винагороди. Відсутність коштів не є такою підставою.

Так, згідно з п. 18 Порядку виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (наприклад, рішення Верховного Суду від 15.02.2018 р. по справі № 820/6514/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р. по справі № 911/4249/16).

Така правова позиція підтримана і Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 р. № 5-рп, від 17.03.2004 р. № 7-рп, від 01.12.2004 р. № 20-рп, в яких вказано про неможливість поставити гарантовані законом виплати в залежність від видатків бюджету.

До того ж, Європейський Суд з прав людини в рішенні "СУК проти України" дійшов висновку, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач 1 не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невидачі наказів про виплату позивачу винагороди на загальну суму 21826,09 грн, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів винагороди державного виконавця, суд зазначає, що в абз. 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 Суд наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

До того ж, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Отже, відновлення порушеного права позивача можливе саме шляхом стягнення винагороди державного виконавця.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача 2 щодо неможливості покладення на нього обов`язку виконання зобов`язань відповідача 1, оскільки до новоутвореного органу перейшли лише обов`язки щодо виконання завдань і функцій у відповідній сфері державного регулювання, а не зобов`язання відповідача 1 у цивільно-правових, господарських чи трудових правовідносинах.

Станом на дату розгляду справи відповідач 1 перебуває в процесі припинення, його правонаступником є саме відповідач 2. Очевидно, що покладення обов`язку виконання рішення суду на відповідача 1 призведе до неможливості його виконання через відсутність бюджетних асигнувань юридичної особи, яка припиняється. При цьому, зобов`язання держави (в особі органу державної влади) мають бути виконані іншою особою, до якої перейшли повноваження ліквідованої особи. Реорганізація органів державної влади не може мати наслідком позбавлення громадянина права на отримання належних йому виплат.

З огляду на викладене, суд вважає, що ефективним способом захисту права позивача є стягнення винагороди державного виконавця саме з відповідача 2, як правонаступника відповідача 1.

Крім того, позивач заявив про понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. На доказ понесених витрат позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 30.01.2020 р. № 30-01/20, розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу та квитанції до прибуткового касового ордера від 30.01.2020 р. на суму 200,00 грн (а. с. 83-85).

02.06.2020 р. відповідач 1 подав заперечення проти заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які мотивовані наступним:

- розрахунок витрат не ґрунтується на нормах закону, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590 не застосовується до правовідносин щодо визначення розміру та порядку відшкодування витрат на професійну правничу допомогу;

- надані позивачем документи не містять відомостей, що правнича допомога надавалась адвокатом саме під час розгляду справи № 400/749/20. Процесуальні документи, що подавались позивачем, підписані ним особисто. В матеріалах справи відсутній будь-який виготовлений, підписаний або завірений адвокатом документ, який би свідчив про надання адвокатом Вавіловим А.Є. правничої допомоги позивачу. Договір про надання правової допомоги не містить конкретної ціни договору. Додаткові угоди до договору, якими визначається вартість послуг згідно з п. 3.2. договору, не надано. Ордер на представництво інтересів позивача не надано;

- ціна за складення позову є значно завищеною та відповідач 1 має сумніви щодо виготовлення позову адвокатом, а не самим позивачем. Так, позивач у 2017 році вже звертався до суду з подібним позовом (справа № 814/2007/17). Порівняння тексту позову свідчить про зміну лише обставин справи, при цьому, мотивувальна частина ідентична. Ознайомлення з відзивом 12.03.2020 р. і складання відповіді на відзив 13.03.2020 р. (як зазначено в розрахунку) не могло відбутися, оскільки відзив підготовано відповідачем 1 лише 16.03.2020 р. Необґрунтованим є зазначення в розрахунку пошуку та аналізу судової практики, оскільки позов не містить будь-яких посилань на судову практику;

- предметом розгляду є справа незначної складності з ціною позову 21826,09 грн, отже, вартість адвокатських послуг 12000,00 грн є явно неспівмірною складності справи та обсягу наданих послуг;

- твердження позивача щодо неможливості здійснити повну оплату послуг адвоката відповідач 1 також поставив під сумнів, оскільки копія декларації позивача за 2019 рік доводить отримання ним гідної заробітної плати, а отже, наявність фінансових можливостей для оплати послуг адвоката.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи ціну позову та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 12000,00 грн позивачем необґрунтована.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (вул. 8-го Березня, 107, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 34889877) та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Б.Хмельницького, 34, м. Одеса, 65007, ідентифікаційний код 43315529) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення винагороди державного виконавця в загальній сумі 21826,09 грн - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області щодо невидачі наказів про виплату ОСОБА_1 винагороди на загальну суму 21826,09 грн за заявами від 19.12.2019 р. у виконавчих провадженнях № 59391484, № 57920727, № 58386950 і № 59418912.

3. Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Б.Хмельницького, 34, м. Одеса, 65007, ідентифікаційний код 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) винагороду державного виконавця в загальній сумі 21826,09 грн (двадцять одна тисяча вісімсот двадцять шість грн 09 коп.) за заявами від 19.12.2019 р. у виконавчих провадженнях № 59391484, № 57920727, № 58386950 і № 59418912.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Дата складення повного судового рішення 10.06.2020 р.

Суддя Н.В. Лісовська