Рішення № 89716303, 01.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 року Справа № 280/1582/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (вул. Матросова, буд. 29, м. Запоріжжя, 69057) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач або ГУНП в Запорізькій області), в якій позивач просить: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 06.07.2019 по 31.07.2019 в розмірі 11331,72 грн; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що працював на посаді слідчого слідчого відділення Хортицького відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області. Наказом №239 о/с від 04.07.2019 його було звільнено, у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», за власним бажанням з 05.07.2019. Відповідно до норм чинного законодавства остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Однак, в день його звільнення - 05.07.2019, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Повний розрахунок з ОСОБА_1 було здійснено лише 31.07.2019. Вважає, що за затримку в проведенні розрахунку на 18 робочих днів відповідач повинен сплатити середній заробіток, за час його затримки, в сумі 11331 грн. 72 коп. Також зазначає, що факт порушення його трудових прав, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, призвів до вимушених змін у його життєвих стосунках та погіршення матеріального становища. Вважає, що такі дії є втручанням у право на майно, а тому є підставою для відшкодування моральної шкоди. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 11.03.2020 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначено на 07.04.2020 без виклику сторін (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

23.03.2020 від відповідача надійшов відзив (вх.№13668) в якому зазначено, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на осіб особового складу органів внутрішніх справ щодо порядку та умов оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейським. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників. Оскільки поліцейські не перебувають у трудових відносинах з установою, а проходять службу в поліції, складають Присягу поліцейського, їм присвоюються спеціальні звання поліції, їх діяльність, правовий та соціальний статус регулюються не Кодексом законів про працю України, а Законом України «Про Національну поліцію», Дисциплінарним статутом Національної поліції України та іншими спеціальними нормативно-правовими актами. Вважає, що оскільки позивача звільнено з 05.07.2019, усі належні при звільненні виплати йому були виплачені 30.07.2019 та 31.07.2019, тобто протягом менш ніж однин місяць, то вказана обставина звільняє відповідача від відповідальності. Також відповідач не погоджується із наведеними у позові середньомісячним грошовим забезпеченням позивача в розмірі 13849,94 грн та середньоденним грошовим забезпеченням позивача в розмірі 629,54 грн. Зазначає, що за два останніх місяця перед звільненням грошове забезпечення позивача складало: за травень 2019 року 12649,94 грн., за червень 2019 року 12649,94 грн, розмір середньомісячного грошового забезпечення - 12649,94 грн, середньоденний розмір грошового забезпечення - 414,75 грн. Крім того вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів що доводять наявність моральної шкоди - наявність факту її заподіяння та причинно-наслідкового зв`язку. Не надано суду належних та допустимими доказів «втрати нормальних життєвих зв`язків та стосунків, докладання додаткових зусиль для організації свого життя». Обґрунтування позивачем моральної шкоди ґрунтуються лише на його поясненнях та особистих ствердженнях, що не може бути доказом у справі. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

27.03.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№14666). У відповіді на відзив позивач спростовує твердження відповідача та додатково обґрунтовує заявлені позовні вимоги.

07.04.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№16205) в яких він додатково обґрунтовує безпідставність заявленої до стягнення суми моральної шкоди.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в ГУНП в Запорізькій області, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 8).

Наказом по особовому складу т.в.о. начальника полковника поліції Костянтина Гребенюка ГУНП в Запорізькій області від 04.07.2019 року №239 о/с, капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого слідчого відділення Хортицького відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області, звільнено у відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», за власним бажанням з 05.07.2019. Зазначене підтверджується витягом з Наказу №239 о/с від 04.07.2019 (а.с. 17) та записами у трудовій книжці (серія НОМЕР_1 ) (а.с. 8-9).

В день звільнення позивача - 05.07.2019, відповідачем не зроблено остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та не виплачена заробітна плата (грошове забезпечення), що підтверджується листом ГУ Держпраці у Запорізькій області від 24.10.2019 №08/02.8-05/9143 (а.с.14) та не заперечується відповідачем.

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 30 та 31 липня 2019 року (30.07.2019 - виплата одноразової грошової допомоги при звільненні; 31.07.2019 - виплата грошового забезпечення). Проти вказаної обставини відповідач також не заперечує, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку та виплати заробітної плати (грошового забезпечення), позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ, поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

На виконання вказаної норми закону, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 11 Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Згідно з пунктом 23 Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.

При цьому до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року (справа №21-8а15), Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року (справа №810/1543/17).

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VІІ зі змінами та доповненнями (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ та п. 14 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 передбачено, що виплата поліцейським одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється Національною поліцією за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на її утримання.

Водночас Національна поліція України в розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI є головним розпорядником бюджетних коштів, який отримує бюджетні призначення і розподіляє бюджетні асигнування розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з п. 7 Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Отже, ГУНП в Запорізькій області, в якому позивач проходив службу, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня повинно було провести з позивачем остаточний розрахунок при звільненні.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У відповіді від 24.10.2019 №08/02.8-05/9143 на звернення позивача до ГУ Держпраці у Запорізькій області про порушення законодавства зазначено, що під час заходу державного контролю у ГУНП Запорізької області встановлено, що відповідно до наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції від 04.07.2019 №239-о/с, розрахунок при звільненні в день звільнення проведений не був. Як вбачається з наданих ГУНП в Запорізькій області документів, виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 3779,20 грн. була здійснена - 31.07.2019, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 6211,36 грн. була здійснена позивачу - 30.07.2019. Зазначене є порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України (а.с. 14).

Отже, виходячи з вищевикладених обставин та норм законодавства, позивачу протиправно не здійснено остаточний розрахунок та не виплачено заробітну плату (грошове забезпечення) в день звільнення - 05.07.2019. Доказів іншого відповідач не надав.

Таким чином, відповідно до вимог ст.117 КЗпП України, з ГУНП в Запорізькій області слід стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 06.07.2019 по 31.07.2019.

Щодо суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Так, згідно з вимогами п.2 Порядку №100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.5 та п.8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно довідки без номеру та дати, про заробітну плату для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, яка була надана позивачу Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Запорізькій області, заробітна плата (грошове забезпечення), на яку нараховано єдиний внесок та/або страхові внески, складає - травень 2019 року - 12649,94 грн., червень 2019 року - 15049,94 грн. (а.с. 10). Як зазначив позивач у відповіді на відзив, оригінал цієї довідки, окрім оригіналу відповідача, знаходиться у Запорізькому міському центрі зайнятості де позивач перебуває на обліку та отримує соціальну допомогу по безробіттю.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача склала 13849,94 грн. ((12649,94 грн. + 15049,94 грн.) : 2 = 13849,94 грн.).

Кількість робочих днів у травні 2019 року склала - 22 дня, у червні 2019 року - 18 днів.

Середньомісячне число робочих днів за зазначені два місяця склало - 20 днів.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача склала 692,50 грн., виходячи з розрахунку: 13849,94 : 20 = 692,50 грн.

За період затримки розрахунку та виплати заробітної плати (з 06.07.2019 по 31.07.2019) кількість робочих днів становить 18 днів.

Таки чином, середній заробіток за період затримки розрахунку та виплати заробітної плати становить 12465,00 грн. (692,50 х 18).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, для належного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 06.07.2019 по 31.07.2019 в розмірі 12465,00 грн.

Суд не приймає до уваги копію довідки відповідача від 03.02.2020 №251/12/01-2020 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , оскільки вона не завірена, а отже не може слугувати належним доказом в розумінні вимог КАС України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, на переконання суду, позивачем не надано до суду доказів на підтвердження заподіяння йому негативних наслідків пов`язаних з бездіяльністю відповідача (фізичного болю, душевних страждань, тощо), з якими законодавець пов`язує наявність підстав для стягнення моральної шкоди, що зумовлює відсутність підстав для задоволення таких позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з тим, що позивач, в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (вул. Матросова, буд. 29, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 40108688) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (вул. Матросова, буд. 29, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 40108688) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 06.07.2019 по 31.07.2019 в розмірі 12465,00 грн. (дванадцять тисяч чотириста шістдесят п`ять гривен).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг встановленого строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).

Суддя Р.В. Кисіль