Рішення № 89716165, 01.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 червня 2020 року (о 10 год. 15 хв.)Справа № 280/2415/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 62; код ЄДРПОУ 20001556) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 17.03.2020 по день фактичного розрахунку - 26.03.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач з 17.03.2015 по 17.03.2020 проходив військову службу в Службі безпеки України. Вказує, що 17.03.2020 позивач виключений зі списків особового складу відповідача на підставі наказу начальника Управляння Служби безпеки України в Запорізькій області №191-ос/дск від 17.03.2020. Відповідно до вищезазначеного наказу та на підставі поданого позивачем рапорту відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27998,74 грн. Проте, в порушення норм діючого законодавства в день звільнення відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем та не виплатив належні суми. Вказує, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 27998,74 грн. фактично виплачена лише 26.03.2020. Позивач вважає такі дії протиправними, отже має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 14.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 12.05.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

14.05.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22389), в якому зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства компенсація за речове майно не є складовою грошового забезпечення (заробітної плати) та не належить до сум, що мають бути виплачені при звільненні, а здійснюється лише після надходження відповідних коштів на рахунки в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік. Зазначає, що речове майно закуповується СБ України у обсягах, необхідних для забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в СБ України. Це речове майно було в наявності в УСБУ в Запорізькій області в період проходження військової служби позивачем, проте, останній не звертався до ФВ Управління та відділу господарського забезпечення з метою його отримання в натурі. Управління СБУ в Запорізькій області не є самостійним розпорядником коштів, а тому виплата компенсації вартості речового майна ОСОБА_1 була здійснена відразу після надходження відповідних коштів від їх головного розпорядника - СБ України. При цьому, виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснена ОСОБА_1 26 березня 2020 року, тобто до спливу терміну одного календарного місяця, як це визначено у Законі України №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Крім того зауважує, що у разі постановлення відповідного рішення суду на користь позивача, середньоденне грошове забезпечення за місяць, що передує його звільненню має бути розраховано наступним чином: 542,97 грн./за 1 день (32578,20 грн./60 календарних днів у січні та лютому 2020 року). Тобто, середній заробіток ОСОБА_1 складає 4 886,73 грн. (9днів х 542,97 грн.), а не 7 151,49 грн., як це було розраховано позивачем. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що у період з 17.03.2015 по 17.03.2020 позивач проходив військову службу в УСБУ в Запорізькій області, про що свідчить довідка від 25.03.2020 № 59/Б-124/33 (а.с.16).

Відповідно до довідка УСБУ в Запорізькій області від 25.03.2020 № 59/Б-124/33, позивач звільнений з військової служби наказом СБУ №317-ОС/дск від 10.03.2020 та виключений зі списків особового складу наказом УСБУ в Запорізькій області від 18.03.2020 № 191-ОС/дск, з 17.03.2020.

Відповідно до копії витягу з рахунку позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 27998,74 грн. перераховано на рахунок позивача 26 березня 2020 року (а.с.17).

Позивач вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав.

Порядок проходження військової служби в Службі безпеки України урегульований Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Законом України "Про Службу безпеки України", Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу у суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

В силу пунктів 4, 5 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Суд зазначає, що жоден із нормативно-правових актів, що регулює питання проходження військової служби в Службі безпеки України та звільнення з неї (Закон України «Про Службу безпеки України» №2229-ХІІ від 25 березня 1992 року, Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України №1262/2007 від 27 грудня 2007 року та Інструкція про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою Наказом Служби безпеки України №772 від 14 жовтня 2008 року) - не врегульовує момент повного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні.

Разом з тим, такі відносини врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Зокрема, відповідно до пункту 242 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що 17.03.2020, наказом відповідача №191-ОС/дск виключено позивача зі списків особового складу. Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу 17.03.2020 розрахунок за неотримане речове майно отримано не було, що не заперечується відповідачем, чим допущено протиправну затримку у розрахунку при звільнені загальною тривалістю 9 календарних днів.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, стаття 117, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні при наявності факту порушення власником строку розрахунку та вини власника.

Матеріалами справи підтверджується, що належні позивачу при звільненні грошові кошти, виплачені несвоєчасно та з вини відповідача, адже право особи на отримання грошових коштів не може бути поставлено в залежність від бюджетних асигнувань, про що також зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові від 14 березня 2019 року у справі №820/660/17.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважував, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи відповідача про відсутність грошових коштів на здійснення виплат у день звільнення безпідставними та доходить висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: з дня звільнення - 17 березня 2020 року по день фактичного розрахунку - 26 березня 2020 року.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно Довідки УСБУ в Запорізькій області №4142 від 23.03.2020 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці проходження військової служби складає 32579,20 грн. (за січень 2020 року (31 календарних дня) 16289,60 грн. + за лютий 2020 року (29 календарних днів 16289,60 грн.).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню, складає 542,98 грн (32579,20 / 60 календарних деня у січні 2020 року та лютому 2020 року).

Затримка виплати ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні за період 17.03.2020 по 26.03.2020 становить 09 календарних днів.

З урахуванням викладеного, стягненню з Управління Служби безпеки України в Запорізькій області на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4886,82 грн. (542,98 грн х 9).

Разом з цим, суд зауважує, що позивачем суму заборгованості визначено невірно через неправильний розрахунок кількості саме робочих днів за останні два місяці перед звільненням, тому стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4886,82 грн., а не 7151,49 грн., як було попередньо визначено позивачем.

При прийнятті рішення судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №814/1735/16, від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16 та від 11 жовтня 2018 року у справі №806/829/17.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Із системного аналізу вищезазначеного, з урахуванням з`ясованих на час розгляду справи обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних дій.

Згідно з частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 62; код ЄДРПОУ 20001556) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні ді, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Запорізькій області щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення - 17.03.2020 по день фактичного розрахунку - 26.03.2020 у розмірі 4886,82 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 01.06.2020.

Суддя Ю.В. Калашник