Рішення № 89716008, 03.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1528/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Гонтовий Ю.О.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Мукачівський прикордонний загін (військова частина 2142) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України - представник Середній Ярослав Вікторович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (89600, Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Недецеї, буд. 45, код ЄДРПОУ 14321676) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 03 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 09 червня 2020 року.

29 квітня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, якою просить: 1) визначити протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році, та у 2017 році передбачену п. 1 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби , внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»; 2) стягнути з Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 не доплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік у сумі 4448.92 грн. (чотири тисячі чотириста сорок вісім грн.. 92 коп.) та за 2017 рік у сумі 4448.92 грн. (чотири тисячі чотириста сорок вісім грн.. 92 коп.).

04 травня 2020 року, ухвалою суду Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі.

1. Позиції сторін.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби від 26.06.2019 р. № 277-ос, майора ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, та наказом начальника Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) від 30.07.2019 № 311-ос, майора ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Мукачівського прикордонного загону. Однак, при вивченні отриманих фінансових документів було встановлено бездіяльність відповідача в частині виплати грошової допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року. Вважає, що не включення до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення щомісячну додаткову грошову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року, є протиправною бездіяльністю відповідача.

03 червня 2020 року, представником позивача до суду подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого вказано, що згідно з пункту 8Інструкції № 73 від 02.02.2016 р. винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Нормативний підхід до розуміння положень Постанови № 889 в системному зв`язку із нормами статей 9 і 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена Постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується матеріальна допомога на оздоровлення. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Вказує, що із цим позовом позивач звернувся до адміністративного суду 21 квітня 2020 року, хоча отримав підстави для звернення, коли дізнався (мав дізнатися) - в момент отримання грошової допомоги на оздоровлення, відповідно 2017 та 2018 років, тобто з порушенням строку звернення до суду, передбачених частиною 5 статті 122 КАС України.

Під час розгляду справи по суті позивач позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що, 26 червня 2019 року, наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби № 277-ОС, майора ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту у запас, (а.с. 10).

30 липня 2019 року, начальником 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 311-ОС, майора ОСОБА_1 , виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 01 серпня 2019 року.

Відповідно до даного наказу зобов`язано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільнені з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби, (а.с. 11).

Із особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 рік, 2017 рік вбачається, що до складу місячного грошового забезпечення позивача з якого: у червні 2016 року та у листопаді 2017 року здійснено обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідачем не включено щомісячну додаткову грошову винагороду передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року.

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом

Що стосується доводів представника відповідача про порушення строків звернення до суду, то суд дійшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, що дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених законодавством певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, який означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов`язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

Крім того, суд зазначає, що за правилами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

З огляду на викладене, враховуючи, що бездіяльність відповідача є триваючою, то строк позовної давності щодо захисту права на виплати не застосовується, суд приходить до висновку про відсутність пропущеного строку звернення до суду.

Що стосується спірних правовідносин, судом встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон) передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною 2 статті 15 вказаного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії ) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), уряд встановив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Також, частина 1 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, згідно з частиною 2, 3 статті 9 Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються такі одноразові додаткові види грошового забезпечення, як щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

При цьому, суд також враховує аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17, викладені у постанові від 06.02.2019 року.

26 червня 2019 року, наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби № 277-ОС, майора ОСОБА_1 , звільнено з військової служби на підставі п.п."а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у зв`язку із закінченням строку контракту), (а.с. 10) та за Наказом № 311- ОС від 30 липня 2019 року майор ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, остаточною датою закінчення проходження військової служби є 01 серпня 2019 року, (а с.11).

На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складала 28 років 01 місяць 03 дні, а тому, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Крім того, суд встановив, що щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставіпостанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. за № 889 становила 60 % місячного грошового забезпечення.

Однак, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено допомогу на оздоровлення у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Свої дії щодо неврахування до допомоги на оздоровлення додаткової грошової щомісячної винагороди відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до пункту 2 Постанови № 889 та затвердженого фонду грошового забезпечення Наказом МВС України від 02.02.2016 року № 73, затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Згідно з пунктом 8 вказаної Інструкції, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Слід сказати, що цей наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 789 від 25.09.2018 - застосовується з 01 березня 2018 року.

Суд звертає увагу, що частиною 4 статті 9 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру допомоги на оздоровлення та видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 826/3398/17 та у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18.

Таким чином, суд вважає, що відповідач протиправно не включив до розрахунку допомоги на оздоровлення вказаної винагороди, яка виплачувалась позивачу на підставіпостанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889.

З урахуванням зазначеного вище, бездіяльність Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році та у 2017 році без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, є протиправною, та призвела до виплати відповідачем належної позивачу допомоги на оздоровлення у меншому розмірі, ніж це належить, згідно з законодавством.

Також, позивач просить стягнути з Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік у сумі 4448.92 грн. (чотири тисячі чотириста сорок вісім грн.. 92 коп.) та за 2017 рік у сумі 4448.92 грн. (чотири тисячі чотириста сорок вісім грн.. 92 коп.).

Позивач самостійно здійснив розрахунок суми недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2016 та 2017 роки.

Однак, суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку та визначення конкретного розміру зазначеної допомоги, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача.

Тому, стягнення розрахованих позивачем суми вказаної допомоги є неналежним способом захисту порушених прав позивача, оскільки така компенсація відповідачем не нарахована позивачу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача - буде саме зобов`язання Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2016 рік та за 2017 рік, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що була передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. № 889.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, на думку суду, позивачем частково доведено правомірність заявлених вимог, що є підставами для часткового задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В::

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Мукачівського прикордонного загону (військова частина 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2016 році та у 2017 році без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

3. Зобов`язати Мукачівський прикордонний загін (в/ч 2142) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (89600, Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Недецеї, буд. 45, код ЄДРПОУ 14321676) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2016 рік та за 2017 рік .

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяТ.В.Скраль