Рішення № 89705955, 27.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2020Справа № 910/2942/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Дріня Романа Ярославовича, м. Чернівці

до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

про стягнення 366 891,60 грн,

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Школьна І.М.;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Дрінь Роман Ярославович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 366 891,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати наданих послуг з прання та сухого чищення (прання медичної білизни) у розмірі 366 891,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Дріня Романа Ярославовича залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків в позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 15.04.2020.

15.04.2020 у зв`язку із неподанням відповідачем відзиву та не закінченням строку для подання відзиву, підготовче судове засідання відкладено на 29.04.2020.

17.04.2020 на адресу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та вказує на те, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» належить до замовників послуг, які можуть здійснювати закупівлю лише відповідно до Закону України «Про державні закупівлі». Оскільки філія «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не має статусу юридичної особи, закупівля робіт та послуг філією здійснюється також відповідно до Закону України «Про державні закупівлі». За твердження відповідача укладання договору у спрощений спосіб суперечить вимогам Закону та не підтверджено документально, а тому позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Дріня Романа Ярославовича про стягнення 366 891,60 грн за договором про надання послуг, укладеного у спрощений спосіб не підлягають задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2020.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, через відділ документообігу 17.04.2020 подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача та розгляд справи за наявними у матеріалах справи документами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову надав заперечення.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги пояснення сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

У період з грудня 2018 року по червень 2019 року Фізичною особою-підприємцем Дрінєм Романом Ярославовичем надавались послуги з прання та сухого чищення (прання медичної білизни) за замовленням філії «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Львівська клінічна лікарня на залізничному транспорті на загальну суму 366 891,60 грн.

На підтвердження надання послуг між позивачем та філією «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Львівська клінічна лікарня на залізничному транспорті було підписано відповідні акти наданих послуг на загальну суму 366 891,60 грн, а саме:

- Акт надання послуг № 10545 від 31.12.2018 на суму 49 970,00 грн;

- Акт надання послуг № 142 від 10.01.2019 на суму 14 977,70 грн;

- Акт надання послуг № 664 від 01.02.2019 на суму 44 026,80 грн;

- Акт надання послуг № 1060 від 02.05.2019 на суму 14 977,70 грн;

- Акт надання послуг № 20 від 11.03.2019 на суму 44 066,00 грн;

- Акт надання послуг № 21 від 11.03.2019 на суму 16 735,40 грн;

- Акт надання послуг № 38 від 02.05.2019 на суму 42 039,80 грн;

- Акт надання послуг № 2376 від 02.05.2019 на суму 40 018,00 грн;

- Акт надання послуг № 46 від 02.05.2019 на суму 32 249,80 грн;

- Акт надання послуг № 48 від 02.05.2019 на суму 23 568,60 грн;

- Акт надання послуг № 57 від 15.05.2019 на суму 14 007,40 грн;

- Акт надання послуг № 59 від 06.06.2019 на суму 30 254,40 грн.

Вказані вище Акти надання послуг підписані з боку замовника Головним лікарем Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філією «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» без зауважень і заперечень та скріплені печаткою замовника.

В матеріалах справи містіться копія акту звіряння взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2019 по 22.01.2020, який підписано Головним лікарем Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філією «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» без зауважень і заперечень та скріплений печаткою.

Листом вих. № 30/01/20-1 від 30.01.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в сумі 366 891,60 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати наданих послуг на суму 366 891,60 грн.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні пояснення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши надані позивачем документи (підписані обома сторонами акти наданих послуг), господарський суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України

Щодо тверджень представника відповідача (у судовому засіданні 27.05.2020 та у відзиві на позов) про неукладення договору у спрощений спосіб у зв`язку з недотриманням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та з перевищенням повноважень Головним лікарем Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філією «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця», господарський суд зауважує, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Поняття «презумпція правочину» полягає в тому, що будь-які сумніви з приводу дійсності правочину повинні трактуватись на користь його правомірності, з метою недопущення порушення прав інших сторін такого правочину та забезпечення стабільності цивільних правовідносин.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі № 203/2612/13-ц та від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням приписів ст. 203, 215 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

Згідно з частиною першою статті 237 та частиною першою статті 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, у частині третій статті 92 ЦК України передбачено виняток із загального правила до визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18), від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19).

Як вбачається із Положення про філію «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця», філія має право від імені Товариства відповідно до наданих повноважень та довіреностей вчиняти правочини, укладати цивільні та господарські договори (угоди, контракти) тощо.

Згідно п. 2.1 Положення про структурний підрозділ Львівська клінічна лікарня на залізничному транспорті філії «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» структурний підрозділ Філії є виробничим структурним підрозділом Філії, який не має статусу юридичної особи.

Структурний підрозділ Філії для здійснення адміністративних, виробничих та господарських функцій в межах повноважень визначених цим Положенням, має круглу печатку із своїм найменуванням і повним найменуванням Філії та Товариства українською мовою, із зазначенням коду ЄДРПОУ Філії та через дріб числовий номер структурного підрозділу. Структурний підрозділ Філії може мати штампи і бланки із своїм найменуванням та зазначенням приналежності до Філії та товариства (п. 2.5 Положення).

Як вбачається із п. 2.7 Положення структурний підрозділ Філії, на підставі виданої Філією довіреності, представляє інтереси Товариства відповідно до мети та завдань своєї діяльності та в межах наданих цим Положенням повноважень, зокрема: у всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, у тому числі в органах державної реєстрації, у відносинах з банками та фізичними особами, в органах юстиції будь-якого рівня, у тому числі в органах державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 5.1 Положення керівництво Структурним підрозділом Філії здійснює головний лікар.

Головний лікар Структурного підрозділу Філії діє на підставі довіреності та у межах своїх повноважень, зокрема: вчиняє правочини на підставі довіреності та в межах повноважень, наданих цим Положенням відповідно до мети та завдань діяльності Структурного підрозділу Філії (п. 5.7 Положення).

Згідно п. 5.9 Положення будь-які правочини, довіреності та інші вихідні документи (листування з третіми особами), а також банківські та фінансові документи від імені Товариства щодо діяльності Структурного підрозділу Філії, Філії, Товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правила 2-х підписів (скріплені двома підписами щонайменше 2-х посадових осіб Структурного підрозділу Філії), уповноважених на це посадовими особами Структурного підрозділу Філії, які діють на підставі довіреності, виданої Філією від імені Товариства (керівник та заступник керівника Філії, іншого структурного підрозділу Філії або іншою уповноваженою на це посадовою особою Філії). Довіреності, правочини та інші вихідні документи адресовані третім особам від імені Товариства, вважаються належним чином укладеними (вчиненими) Структурним підрозділом Філії, якщо вони укладені (вчинені) відповідно до Статуту Товариства та внутрішніх документів Товариства.

Як вбачається із матеріалів справи, всі акти наданих послуг на загальну суму 366 891,60 грн, зі сторони відповідача підписано Головним лікарем Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філією «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» та скріплені печаткою товариства.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили на конкретно визначені обмеження Головного лікаря щодо здійснення своїх представницьких повноважень та відповідно, відомості щодо обізнаності про вказані обставини позивача.

При цьому, господарським судом взято до уваги, що відповідно до п. 5.11 Положення, Головний лікар Структурного підрозділу Філії несе персональну відповідальність за вирішення всіх питань щодо діяльності Структурного підрозділу Філії, які необхідні для досягнення мети та завдань діяльності Філії та Товариства, в межах компетенції, визначеної Статутом Товариства, Положенням Філії, цим Положенням та виданою довіреністю.

Однак на момент розгляду даної справи у суду відсутні відомості про притягнення до відповідальності Головного лікаря за вчинення правочину у спрощений спосіб та з перевищенням повноважень, наданих цим Положенням відповідно до мети та завдань діяльності Структурного підрозділу Філії.

Також учасниками справи не повідомлено суду норми закону, в силу якої вказаний договір, укладений у спрощений спосіб є нікчемним.

Відтак, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає надані позивачем документи (підписані обома сторонами видаткові накладні) як належну та достатню підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи (підписаними позивачем та замовником актами надання послуг) підтверджується факт надання відповідачу послуг на загальну суму 366 891,60 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання спожиті послуги оплатити.

Також судом прийнято до уваги, що матеріали справи містять копію актів звіряння взаємних розрахунків станом на 22.01.2020, який підписано Головним лікарем Львівської клінічної лікарні на залізничному транспорті філією «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» без зауважень і заперечень та скріплено печаткою.

При цьому суд виходить із того, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу (аналогічні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 14.06.2018 у справі № 908/1361/17).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з цим, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 366 891,60 грн, у зв`язку з чим господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 503,37 грн.

Керуючись ст. 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Дріня Романа Ярославовича задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр охорони здоров`я» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Фізичної особи-підприємця Дріня Романа Ярославовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 366 891 (триста шістдесят шість тисяч вісімсот дев`яносто одна) грн 60 коп. та судовий збір в розмірі 5 503 (п`ять тисяч п`ятсот три) грн 37 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.06.2020.

Суддя В.В. Князьков