Рішення № 89698098, 09.06.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/7831/20

Провадження № 2/127/1235/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Волошина С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про відшкодування моральної шкоди.

Свій позов мотивував тим, що 01.09.2019 ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/8872/18 скаргу позивача на дії головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області Макушинського Ю.І. задоволено частково; визнано дії Центрального відділу ДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області в особі державного виконавця Макушинського Ю.І. по винесенню постанови про закінчення ВП № 59367153 від 03.07.2019 - протиправними; постанову про закінчення ВП № 59367153 від 03.07.2019 скасовано як протиправну. Позивач вказує, що внаслідок винесення суб`єктом владних повноважень протиправної постанови про закінчення виконавчого провадження, яку судом було скасовано, йому завдано моральну шкоду, що спричинена порушенням його цивільних прав, які закріплені в Конституції України та в Законі України «Про виконавче провадження». Завдана йому моральна шкода викликала постійне відчуття психоемоційної напруги через стан апатії, підвищення пітливості, відчуття незахищеності, втраченої надії на справедливість, прояви «гусячої шкіри», розпачу, через відчуття власної нікчемності перед суб`єктом владних повноважень, неможливість реалізації своїх прав законним рішенням суду, що набрало чинності, душевні муки та біль. Вказує на те, що його моральна шкода є безмежною, тому він не може точно визначити суму матеріального відшкодування, але вважає, що заявлена ним моральна шкода у розмірі 100 000 грн. буде справедливим та адекватним відшкодуванням його моральних страждань. Посилаючись як на підставу свої вимог на норми ст.ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, а також практику ЄСПЛ просив позов задоволити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 08.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи вирішено провести в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.

29.04.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідача, не надано жодних доказів, які підтверджують міркування, з яких виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, а також не підтверджено наявності причинного зв`язку між моральною шкодою і протиправним рішенням відповідача. Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті. Так само, не доведені самі негативні зміни у житті позивача. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування шкоди та не підтверджено її документально. Так як прямого причино - наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача ОСОБА_1 та предметом і підставами позву у справі №127/8872/18 не існує, зазначені позивачем обставини не можуть свідчити про нанесення будь - якої моральної шкоди з боку Центрального відділу. Тим більше, що Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/8872/18 не призначалося проведення судово - медичної експертизи стану здоров`я позивача ОСОБА_1 . У позові ОСОБА_1 перелічує численні негативні наслідки, які пов`язані з протиправними діями посадової особи Центрального відділу, зокрема, вказує про глибоке відчуття несправедливості та моральні страждання, тощо. Разом з тим відділ ДВС просить суд негативно віднестися до вказаних тверджень позивача враховуючи його особисті якості. Так, позивач є учасником численних судових процесів з питань оскарження дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, що вбачається з ЄДРСР. Таким чином, спори з державними органами, шляхом надіслання скарг звернення до суду, є повсякденною практикою в житті позивача. Це означає, що порушення, про яке йдеться у спірному випадку, має для ОСОБА_1 звичайний, повсякденний характер та не може викликати тих негативних наслідків, про які вказано у позові. Тому у цій справі відсутні обставини, що складають об`єктивну сторону моральної шкоди (перелічені в ст. 23 ЦК України). З огляду на викладене відповідач стверджує, що підстави цього позову є надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Маніпулюючи непідтвердженими фактами наявності моральної шкоди позивач вводить суд в оману, що призводить до звуження положень ст. 12 ЦПК України в частині рівності учасників справи та доведеності підстав своїх вимог. З огляду на викладене в задоволенні позову відповідач просив відмовити повністю.

22.05.2020 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що відповідач у своєму відзиві не керується останньою судовою практикою Верховного Суду та не спростував доводи позовної заяви. Вимоги відзиву позивачем не визнаються, оскільки не доводять, що позивачу не спричинено моральну шкоду та страждання.

01.06.2020 на адресу суду надійшли заперечення на позов, в яких фактично продубльовано відзив на позовну заяву. Відповідач у справі просив відмовити суд у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи, а також докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до постанови Апеляційного суду Вінницької області від 04.10.2018 у справі №127/8872/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Вінницька транспортна компанія про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2018 про відмову в задоволенні позову скасовано та постановлено нове. Вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнано дії Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» по розгляду скарги ОСОБА_1 від 14.04.2017 протиправними. Зобов`язано Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія» розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14 квітня 2017 року із його запрошенням на засідання відповідного органу, що розглядає скаргу (аркуші 150 - 152 справи №127/8872/18).

05.11.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області у наведеній справі видано виконавчий лист (аркуші 179 справи №127/8872/18).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2019 у справі №127/8872/18 скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницької області Макушинського Ю.І. задоволено частково. Визнано дії Центрального відділу ДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області в особі державного виконавця Макушинського Ю.І. по винесенню постанови про закінчення ВП №59367153 від 03.07.2019 - протиправними. Постанову про закінчення ВП №59367153 від 03.07.2019 скасовано як протиправну. В задоволенні решти вимог скарги - відмовлено (аркуші 59 - 61 справи №127/8872/18 (провадження 4-с/127/69/19).

Вказана ухвала суду набула законної сили згідно Постанови Вінницького апеляційного суду від 31.10.2019 та в касаційному порядку не оскаржувалась (аркуші 94 - 97 справи 127/8872/18 (провадження 4-с/127/69/19).

Як встановлено ч.ч. 4 - 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Центрального відділу ДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницької області Макушинського Ю.І. з закінчення виконавчого провадження судом встановлено, що головний державний виконавець Центрального відділу ДВС м. Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області Макушинський Ю.І. при винесенні постанови від 03.07.2019 про закінчення виконання виконавчого документу діяв неправомірно та з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження, оскільки станом день винесення оскаржуваної у справі №127/8872/18 (провадження 4 - с/127/69/19) постанови від 03.07.2019 державний виконавець не вчинив дій щодо перевірки факту добровільного виконання рішення суду боржником у виконавчому провадженні КП «ВТК».

Таким чином, суд у наведеній ухвалі констатував, що незважаючи на те, що скаргу ОСОБА_1 на виконання рішення суду КП «ВТК» було розглянуто, разом з тим підстави для закінчення виконання рішення суду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» були відсутні, оскільки державним виконавцем не перевірено факту добровільного виконання рішення суду КП «ВТК» (фактичного виконання в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом, що передбачав запрошення ОСОБА_1 на засідання відповідного органу, що розглядає його скаргу).

З огляду на викладене суд при розгляді описаної вище скарги ОСОБА_1 встановив факт протиправності дій державного виконавця з винесення 03.07.2019 постанови про закінчення виконавчого провадження, що мало своїм наслідок скасування оскаржуваної постанови та визнання дій державного виконавця з закінчення виконавчого провадження протиправними.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом ст. 23 ЦК України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 та ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно із статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії чи бездіяльність органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Разом з тим цими нормами не спростовується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

З огляду на викладене суд зазначає, що правовою підставою для цивільно-правової відповідальності держави за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

До наведеного вище висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)

У вказаній Постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ (Державної казначейської служби України) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. (п. 44 Постанови).

Наявність умов відповідальності (шкоди, протиправного діяння особи, причинний зв`язок між діянням та шкодою) в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази.

Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Згідно з ч.ч. 1,5-7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», містяться роз`яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З урахуванням наведених норм закону, висновків ВП Верховного Суду, Постанови Пленуму ВСУ та того, що позивачем в якості доказу наявності підстав для відшкодування моральної шкоди до матеріалів справи долучено виключно ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2019 (інших доказів чи будь - яких інших документів до позову не долучено), якою скасовано постанову державного виконання від 03.07.2019 про закінчення виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що позивачем перед судом доведено наявність лише одного із трьох необхідних (у даних правовідносинах) елементів складу цивільного правопорушення, виключно за одночасного існування яких настає відповідальність Держави за порушення допущене державним органом чи його посадовою особою за ст.ст. 1173, 1174 ЦК України - протиправне діяння особи - посадової особи державного органу, під час виконання своїх службових повноважень з передчасного закінчення виконавчого провадження.

Наявність моральної шкоди, що спричинена постійним відчуттям, як зазначає позивач, психоемоційної напруги через стан апатії, підвищення пітливості, відчуття незахищеності, втраченої надії на справедливість, прояви «гусячої шкіри», розпачу, через відчуття власної нікчемності перед суб`єктом владних повноважень, наявності душевних мук та болю позивачем перед судом жодним чином не доведено. Посилання ж позивача на те, що його моральна шкода є безмежною не ґрунтується на матеріалах справи з огляду на характер допущеного державним виконавцем порушення, що констатовано ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2019 року.

Сам по собі факт скасування постанови державного виконавця з причини необхідності формальної перевірки факту добровільного виконання боржником у виконавчому провадженні рішення суду, у зв`язку з чим і скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 03.07.2019, як незаконну, не міг та не спричинив боржнику моральної шкоди, з огляду на наступне.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2019 при розгляді скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 03.07.2019 про закінчення виконавчого провадження було встановлено, що 22.11.2018 КП «Вінницька транспортна компанія» було адресовано стягувачу лист, в якому повідомлялось, що розгляд його скарги від 14.04.2017 відбудеться 28.11.2018 о 08.00 год. у приміщенні Управління КП «ВТК». Даний лист було надіслано 23.11.2018 електронною поштою та отримано позивачем по справі. Як відзначалось позивачем в матеріалах скарги (справа №127/8872/18 (провадження 4 - с/127/69/19), о 01:16, 28.11.2018 ОСОБА_1 на електронну пошту боржника було надіслано клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату в другій половині дня, у зв`язку з неможливістю прибути на засідання органу, де розглядалась скарга. Разом з тим, 28.11.2018 року скаргу ОСОБА_1 було розглянуто та не задоволено, про що стягувачу на електронну пошту надіслано лист (а.с. 38 матеріалів скарги).

Таким чином, суд при розгляді скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 03.07.2019 встановив, що розгляд скарги відбувся з запрошенням, однак у відсутність ОСОБА_1 , оскільки останній не прибув на засідання органу, де розглядалась його скарга від 14.04.2017 року.

Правомірність незадоволення КП «ВТК» клопотання ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи судом не досліджується, оскільки це питання не є предметом розгляду цієї справи (ст. 13 ЦПК України).

Варто відзначити, що при ухваленні Апеляційним судом Вінницької області постанови від 04.10.2018 у справі №127/8872/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зобов`язав Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія» розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14 квітня 2017 року із його запрошенням на засідання відповідного органу, що розглядає скаргу, а не в його присутності.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем перед судом не доведено факту спричинення йому моральної шкоди, як наслідок причино - наслідкового зв`язку між протиправною дією та шкодою, оскільки наявність останньої перед судом не доведено (наявності складу цивільного правопорушення в діях державного виконавця, що слугувало б підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок Держави судом не встановлено).

Окрім наведеного, суд враховує також те, що характер допущеного державним виконавцем порушення при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження не є таким, що спричинив позивачу моральну шкоду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність матеріально - правових підстав для задоволення позову, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору слід компенсувати за рахунок Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 23, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 89, 141, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати у виді судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Роз`яснити учасникам справи, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;;

Відповідач: Держава Україна в особі Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), м. Вінниця, вул. Соборна 15А, ЄДРПОУ 40143408.

Суддя: