Рішення № 89693780, 02.06.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2740/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року Рівненський міський суд

в особі судді - Ковальова І.М.

при секретарі - Соломон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, стягнення судових витрат,

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, стягнення судових витрат звернувся ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримав з підставі, викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку з 22.09.2018 року по 27.12.2019 року в сумі 156 908,97 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 616,47 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 1575,25 грн.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, однак подав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності. Згідно поданого письмового відзиву на позов заявлені позовні вимоги позивача не визнає, вважає їх безпідставними посилаючись на ті обставини, що вина ПрАТ «Рівнеазот» у невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня, оскільки відповідач не отримав всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеоблводоканал». Крім того, на підприємстві повністю обмежено поставку природного газу, що позбавляє виробляти продукцію. Вищеперераховані обставини потягли за собою затримку у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу і заподіяння йому таким чином шкоди. Натомість ця шкода, завдана особі у зв`язку з вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожує цивільним правам та інтересам юридичної особи - ПрАТ «Рівнеазот» і цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами, тобто ПрАТ «Рівнеазот» порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності.

Тому, враховуючи вищевикладені обставини, просить суд зменшити заявлену до стягнення з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 3 000,00 грн. з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач по справі з грудня 2009 року по 02 квітня 2018 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот».

На підставі наказу №594-ВК від 28 березня 2018 року був звільнений з роботи з 02 квітня 2018 року за власним бажанням з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, а саме у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

При звільненні позивача з роботи з ним не було проведено повного розрахунку.

Рішенням Рівненського міського суду від 20 листопада 2018 року по цивільній справі №569/9253/18 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Рівнеазот» про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку позов задоволено; стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 12 087,61 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.-04.2018 року по 20.11.2018 року в розмірі 90 057,60 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 1581,40 грн.; понесені судові витрати по справі в розмірі 704,80 грн.

Нарахована, але не виплачена заробітна плата надійшла на рахунок позивача 27 грудня 2019 року, що підтверджується випискою банку по картковому рахунку позивача за 27 вересня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, суд приходить до висновку що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 листопада 2018 року по 27 грудня 2019 року.

Вирішуючи питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що відповідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період затримки розрахунку з 22.09.2018 року по 27.12.2019 року в сумі 156 908,97 грн.

У пунктах 75-79 постанови Великої палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказано, що «відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі №234/7936/14-ц та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц. Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розвитку при звільненні не обмежена в часті та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте, метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміну останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку».

У постанові Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 і вважала що «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗПП України необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості а також те з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільнення майнових втрат працівника та заявлений позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та зокрема, визначених Великою Палатою верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП».

Аналогічна правова позиція щодо зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладена також в постановах Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 по справі №761/16407/15-ц, від 01.04.2020 по справі №359/1022/18, від 01.04.2020 по справі №219/5412/16-ц, від 18.03.2020 по справі 3308/3238/16-ц.

Застосування до обставин даної цивільної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 177 КЗпП України: було встановлено що позивач був звільнений з роботи 02 квітня 2018 року. Згідно вищезазначеного рішення Рівненського міського суду від 20 листопада 2018 року по справі №569/9253/18 стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 12 087,61 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 квітня 2018 року по 20 листопада 2018 року в розмірі 90 057,60 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 1 581,40 грн.

Сума заробітної плати, стягнута на користь позивача - 12087,61 грн. є більшою в п`ятнадцять разів ніж визначена сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні в даній справі - 156 908,97 грн. При цьому, на користь позивача вже стягнуто 90 057,60 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.6 Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» до об`єктів критичної інфраструктури можуть бути віднесені підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які провадять діяльність та надають послуги в галузях енергетики, хімічної промисловості, транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському та фінансовому секторах.

Відповідно до абз.5 п.2 Порядку формування переліку інформаційно-телекомунікаційних систем об`єктів критичної інфраструктури держави, затвердженого постановою КМУ від 23 серпня 2016 року №563 - об`єкти критичної інфраструктури - підприємства та установи (незалежно від форм власності) таких галузей, як енергетика, хімічна промисловість, транспорт, банки та фінанси, інформаційні технології та телекомунікаційні (електронні комунікації), продовольство, охорона здоров`я, комунальне господарство, що є стратегічно важливими для функціонування економіки і безпеки держави, суспільства та населення.

Для приблизної оцінки розміру майнових страт працівника, пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних НБУ про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2017-2019 роки можна розраховувати розміру сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши з метою збереження свого життя. Таку оцінку майнових втрат працівника пропонує Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідає обставинам справи, визначення відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 25000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статичних усереднених показників.

Тому саме сума в розмірі 25000,00 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» підприємства, установи і організації всі форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після отримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з невчасною виплатою заробітної плати станом на день прийняття рішення судом становить 616,47 грн.

Наданий розрахунок позивачем не спростований, а тому він приймається судом, як достовірний.

Компенсація проводиться за рахунок тих самих джерел, що й виплати, за невиплату яких вона нараховується. Нарахування компенсації проводиться один раз перед виплатою заборгованості із заробітної плати. Виплачується компенсація в місяці, у якому проводиться виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць.

Оскільки відповідачем не було вжито жодних заходів щодо усунення цих порушень вимог чинного законодавства, тому суд вважає, що позовні вимоги позивача в цій частині позовних вимог знайшли своє підтвердження та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки при подачі позову до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1575,25 грн., рішення прийнято на користь позивача тому дані судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,141,263,264,265,268,273,

354 ЦПК України, ст.117 КЗпП України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, стягнення судових витрат - задоволити частково.

Стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» (33017, м.Рівне-17, код 05607824) на користь ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 , проживаючого АДРЕСА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку з 22.09.2018 року по 27.12.2019 року в сумі 25 000,00 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 616,47 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 1575,25 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , іпн. НОМЕР_1 , проживаючого АДРЕСА_1

Відповідач: ПрАТ «Рівнеазот» (33017, м.Рівне-17, код 05607824).

Суддя :