Рішення № 89690862, 27.05.2020, Тарутинський районний суд Одеської області

Тарутинський районний суд Одеської області

Справа № 514/1384/19

Провадження по справі № 2/514/117/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кравченко П.А.

за участю секретаря судового засідання Мочу І.П.,

розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Тарутине в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів, процентів за користування чужими грошима та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

До суду з позовом звернувся ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» (далі ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ») про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів, процентів за користування чужими грошима та моральної шкоди, в якому просить суд: визнати недійсним договір фінансового лізингу № 1419 від 27 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» кошти, сплачені на виконання договору у розмірі 71000,00 грн.; проценти за користування чужими грошовими коштами разом з інфляційними збитками у розмірі 33430 грн. 30 коп.; 20000 грн. у якості компенсації за завдану моральну (немайнову) шкоду; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» судові витрати.

Посилаючись на те, що 27 жовтня 2016 року між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» було укладено договір фінансового лізингу № 1419 (далі - Договір). Відповідно до вказаного договору відповідач зобов`язався придбати та передати ОСОБА_2 на умовах фінансового лізингу в користування транспортний засіб марки «Беларус», модель 1025.2 об`єм/ тип двигуна -4,75, тип КПП - мт, привід 4х4, вартістю 26356,59 доларів США, що у гривневому еквіваленті на момент підписання договору становило 680000,00 грн. позивач зобов`язався до отримання предмета лізингу сплатити передбачені вказаним договором платежі, прийняти предмет лізингу та періодично сплачувати за його користування лізингові платежі та інші платежі, передбачені умовами укладеного договору. На виконання умов вказаного договору позивачем на підставі квитанції, наданої відповідачем, на рахунок відповідача було сплачено 71000,00 грн. авансового платежу, які були зараховані як комісія за організацію угоди у розмірі 68000.00 грн. та авансовий платіж у розмірі 3000.00 грн.

29 листопада 2016 року позивач розуміючи, що відповідач ввів його в оману звернувся до відповідача з заявою про розірвання Договору та повернення сплачених ним коштів.

20 грудня за вих. № 584 позивачу була надана відповідь про те, що відповідач погоджується розірвати Договір, однак поверне кошти в розмірі 1800.00 грн., так як згідно п. 12.1 Договору решта коштів не повертається. Заява позивача була зареєстрована 05 грудня 2016 року за вх. № 759, після спливу строку, в межах якого йому мав бути переданий предмет лізингу. Вважає, що договір фінансового лізингу укладений між ним та відповідачем, має буди визнаний недійним, а тому позивачу повинні бути повернуті кошти та відшкодовані збитки.

Щодо стягнення процентів за користування грошима позивач посилається на ч.3 ст. 1212, ст. 536, ч.2 ст. 625 ЦК України та просить стягнути з відповідача проценти за користування його грошима у розмірі 33430.30 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди позивач зазначає, що в результаті невиконання відповідачем обов`язків за Договором він зазнав моральних страждань, він постійно перебував у нервових стресах, спричинену моральну шкоду позивач визначив в розмірі 20 000.00 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вказаною позовною заявою.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та відсутність позивача, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином за адресою, вказаною є Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Причини неявки суду не відомі. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

При викладених обставинах суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, який сповіщений про розгляд справи належним чином, від якої не надійшло повідомлення про причини неявки, ухваливши заочне рішення у справі, зі згодою представника позивача, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, так як надані матеріали є повними і достатніми для розгляду справи у відсутності відповідача.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши надані позивачем документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку.

Встановлено, що 27.10.2016 року між ТОВ «Лізингова компанія» «АВТО ЛАЙФ» та ОСОБА_2 був укладений договір фінансового лізингу, предметом якого став транспортний засіб марки «Беларус», модель 1025.2 об`єм/ тип двигуна -4,75, тип КПП - мт, привід 4х4, вартістю 26356,59 доларів США, що еквівалентно 680 000.00 грн. з ПДВ. 27.10.2016 року позивач здійснив авансовий платіж в сумі 71000.00 грн. Після укладення Договору позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору фінансового лізингу та повернення коштів (а.с.10-17, а.с. 20-21).

Листом вих. № 584 від 20.12. відповідач повідомив позивача про те, що договір вважається розірваним з 05.12.2016 р., сплачена комісія за організацію Угоди в розмірі 68000.00 грн. поверненню не підлягає згідно з пунктом 12.1 ст. 12 Договору. Авансові платежі будуть повернуті у розмірі 1800.00 грн. (а.с.22).

Як вбачається зі змісту п. 12.1 ст. 12 договору лізингу, у випадку його розірвання лізингоодержувачем, поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу, та/або частини авансових платежів 40% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. У такому випадку комісія за організацію Угоди поверненню не підлягає.

Згідно з умовами договору комісія за організацію Угоди розуміє під собою першочерговий єдиноразовий платіж, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію та ведення Договору протягом терміну його дії. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов`язані з укладенням та обслуговуванням Договору. Розмір комісії відображається у Додатку №1 до Договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості Предмета Лізингу.

Відповідно до додатку 1 до договору вартість предмета лізингу становить 26356,59 доларів США, авансовий платіж 50%, сума виплат авансового платежу 13178.29 доларів США, щомісячний авансовий платіж 1098.19 доларів США, комісія за організацію Угоди (10%) 2635.66 доларів США, комісія за передачу (3%) 790.70 доларів США (а.с.18).

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із ч. 2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 ч. 3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів»; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч. 3 ст. 18 Закону).

За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Умови Договору свідчать про встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.12.1); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (п.12.2); установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (п.11.3);

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Частиною 1 ст. 184 ЦК України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуально визначена річ є єдиною у своєму роді, відрізняється серед інших неповторними ознаками, виділена із загальної маси речей даного роду. Індивідуально визначені речі, виступаючи об`єктом правовідносин, не можуть бути замінені сторони мають на увазі конкретну річ, визначену індивідуальними ознаками, за допомогою яких виникає можливість виділити її з ряду інших таких же речей.

Відповідно до Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 р. № 137 ідентифікація транспортного засобу - процес визначення категорії, типу, моделі, марки, призначення, виробника та особливостей конструкції транспортного засобу станом на дату першої реєстрації в Україні згідно з маркуванням, реєстраційними документами, експлуатаційною документацією та інформаційними матеріалами виробника.

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 N 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 N 1335/5/1159), ідентифікація колісного транспортного засобу - установлення відповідності характеристик, ознак певного КТЗ (тип, модель, версія, рік виготовлення, робочий об`єм двигуна, комплектність, повна маса тощо) даним виробника.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів», згідно якої інформація про продукцію повинна містити дату виготовлення продукції.

Враховуючи умови п. 1.1 оспорюваного Договору та додатку №1 до нього, суд приходить до висновку, що предмет лізингу (транспортний засіб «Беларус», модель 1025.2) не визначений індивідуальними ознаками, які вирізняють його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його, оскільки відсутні такі обов`язкові відповідно до вказаних нормативно-правових актів індивідуальні ознаки як дата виготовлення (рік виготовлення), номер кузова, шасі, та інше.

Відповідно п.5 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», обмеження права споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію є порушенням прав споживачів.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Пункт 12.1 укладеного Договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію та підготовку даного договору, виконаній послузі, яка згідно зі ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» не є лізинговим платежем, а фактично полягає у виготовленні стандартної форми договору.

Разом із тим відповідач у договорі надав собі можливість не повертати кошти, сплачені споживачем, у разі розірвання договору останнім, однак при розірванні договору лізингодавцем ніяких санкцій не передбачено, що приводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства.

Згідно п.16.12 договору, додатки до договору фінансового лізингу є невідємною частиною даного договору. Даним договором визначено, що додатками до даного договору є: додаток № 1графік сплати авансового внеску; додаток № 2 специфікація; додаток № 3 графік покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Вищевикладені умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, є несправедливими, завдають шкоди споживачеві, а їх наявність в договорі порушує принцип добросовісності, що є підставою для визнання договору недійсним.

Окрім того, згідно п.4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи такий дозвіл (ліцензія) відсутній.

Відповідно до ч. 2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв`язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред`явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.

Нікчемний правочин породжує лише наслідки, які пов`язані з його недійсністю. Такими наслідками, зокрема може бути відшкодування збитків, завданих другій стороні або третій особі внаслідок його вчинення.

В такому разі, не будучи нотаріально посвідченим у встановленому законом порядку, спірний договір лізингу не є укладеним, а тому в разі, якщо на виконання юридично ще не укладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст.1212-1215 ЦК України).

Згідно з абз.2 ч.1 ст.1214 ЦКособа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобовязана повернути доходи.

За ч.1 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як зазначено у ч.3 згаданої статті, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Судом встановлено, що спірний Договір нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1551 цс 16, від 18 січня 2017 року у справі №6-648 цс 16.

На підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).

Таким чином, статтею 1214 ЦК України встановлено два різних види відповідальності за одержання або збереження особою майна без відповідної правової підстави:

1) відшкодування доходів - одержаних фактично, або доходів, які особа могла одержати від набуття або збереження майна без відповідної правової підстави;

2) сплата процентів - у разі безпідставного одержання чи збереження грошей.

Отже, в разі безпідставного одержання чи збереження грошей, які є специфічним видом майна, Кодексом передбачено спеціальний вид відповідальності - сплата процентів, які, якщо інше не встановлено договором, нараховуються за приписом частини першої статті 1048 Кодексу - в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діє на час безпідставного одержання чи збереження грошей.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими грошовими коштами; по-друге - установлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад ст. 1048 ЦК України).

Чинним законодавством не визначено, що до договору лізингу застосовується положення про позику, як і не передбачено цього договором лізингу та статтями 1046 -1049 ЦК України, якими врегульовано відносини позики. Не випливає цього із характеру спірних відносин сторін. За договором лізингу кошти перераховувалися як комісія за організацію угоди та авансовий платіж щодо передачі на умовах фінансового лізингу користування транспортним засобом. Таким чином договір лізингу і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, зв`язку з чим застосування судом положень ч.1 ст. 1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин сторін та фактичним обставинам справи.

Враховуючи вказані обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошима задоволенню не підлягають.

Щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт третій постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно статті 2 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У відповідності до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Означеною вище постановою Пленуму Верховного Суду України визначено, що відповідно до положень Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, та роз`яснено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставин, що мають значення для вирішення спору (пункти, третій, четвертий постанови).

Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідача про відшкодування 20000.00 грн. моральної шкоди, в позовній заяві стверджує, що моральна шкода полягає у нервових стресах.

Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження своїх позовних вимог щодо моральної шкоди, яка полягала у нервових стресах, позивач не надав.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 000.00 грн. щодо відшкодування моральної шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що 12 серпня 2019 р між ОСОБА_2 та адвокатом Афанасьєвим А.О. укладено договір та додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №21.

З опису виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору про надання правової допомоги №21 від 12.08.2019 р. та додаткових угод від 12 серпня 2019 року та від 3 жовтня 2019 року, вбачається, що адвокат Афанасьєв А.О., який надав правчину допомогу позивачу ОСОБА_2 було виконано наступні послуги: надання консультації з правових питань: порядок застосування спадкового законодавства, отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом становить 501 грн. 75 коп., підготовка, складання та направлення до Тарутинського районного суду Одеської області позовної заяви про визнання недійсним договору лізингу, стягнення збитків та моральної шкоди становить 3010 грн. 50 коп., представництва інтересів клієнта у справі № 514/1384/19 у Тарутинському районному суді Одеської області за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення збитків та моральної шкоди, у тому числі підготовка до судових засідань, вивчення практики судів вищих інстанцій, складання процесуального документів та подання їх до суду, участь у судових засіданнях складає 5255 грн.

Зазначені витрати на думку суду є обґрунтовані за розміром, відповідають вимогам, встановленим ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та вимогам ст.ст.29,30 Правил адвокатської етики, а, також, ст. 627, 632, 901, 903 ЦК України.

Також суд вважає необхідним стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1536 гривень 80 копійок.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Керуючись статтею статтями 203,204,536, 625, 1173, 1174 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 26-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 кошти сплачені на виконання договору у розмірі 71 000.00 (сімдесят одна тисяча) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 8767 (вісім тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 25 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на користь держави судовий збір в розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через Тарутинський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 27.05.2020 року.

Суддя П.А. Кравченко