Рішення № 89682708, 04.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 червня 2020 р. № 520/1754/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В., при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності

представника позивача Пономаренко Г.О.

представника відповідача Гусаченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських, буд. 40, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 39779919) про скасування рішення, -

встановив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом та просить скасувати припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01-4321/0046-0200 від 27.01.2020 р., яким зобов`язано у строк до 2 березня 2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Ухвалою від 12.02.2020 року у справі відкрито провадження відповідно до ст. 257 КАС України.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала просила задовольнити, зазначивши, що оскаржуваний припис винесений без урахування усіх обставин, встановлених під час проведення ревізійного заходу, оскільки позивачем створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, проте центром зайнятості такі особи на підприємство не направлялися. Обов`язок позивача зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечувала зазначивши про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з вимогами частини 1 статті 19 Закону України №875-XII позивачем не виконаний, т.я. виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством особи з інвалідністю, для яких місце роботи є основним, а відповідачем всіх заходів для такого працевлаштування не вжито, у зв`язку з чим відповідачем винесено оскаржуваний припис.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

У період з 13 по 24 січня 2020 на підставі наказу від 23.12.2019 № 2388 та направлення на перевірку № 02-03-03/3858 від 23.12.2019 фахівцями відповідача проведено планову перевірку додержання суб`єктом господарювання, фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 законодавства у сферах зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування № 20-01-4321/0046 від 24.01.2020.

Відповідно до висновків вказаного акту встановлено порушення, статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення припису про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю № 20-01-4321/0046-0200 від 27.01.2020.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищенності осіб з інвалідністю в Україні» №875-XII (далі Закон № 875-ХІІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями частини першої частини другої статті 19 Закону України №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною дев`ятою статті 19 Закону України №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, підприємства, установи та організації, які використовують найману працю наділені обов`язком виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, та відповідно звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Долученими до матеріалів справи документами підтверджено, що згідно звіту форми №10 ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу позивача фактично склала 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність фактично склала 0 осіб, тоді як відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону Україні №875-XII кількість осіб з інвалідністю штатних працівників , які повинні працювати на робочих місцях позивача повинна становити - 1 особу.

З копій звітів позивача форми №3-ПН вбачається, що протягом 2019 року позивачем регулярно подавалися до Харківського обласного центру зайнятості звіти про наявність вакансій та інформацію про попит на робочу силу (вакансій), у яких відображено наявність вакансій із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю.

Тобто, позивачем створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та проінформовано про уповноважений органи про наявність вільних робочих місці на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Доказів того, що позивач відмовив у працевлаштуванні особи з інвалідністю за направленням центру зайнятості, так і особі, яка самостійно шукала роботу, відповідачем суду не надано.

Щодо посилань відповідача на те, що виконанням нормативу є саме працевлаштування особи з інвалідністю (укладення трудового договору), як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд зазначає наступне.

Визначення працевлаштування наведено у п.15 ч.1 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» відповідно до якого працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Отже, за своєю природою працевлаштування розглядається у широкому значенні, що об`єднує всі форми трудової діяльності, які не суперечать законодавству, та вузькому значенні, як форма трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування.

Відповідно, працевлаштування у вузькому значенні включає в себе дві стадії - звернення до центру зайнятості, самостійний пошук роботи (перша стадія) та укладення трудового договору (друга стадія) .

Положеннями частини першої статті 18 Закону України №875-ХII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Суд звертає увагу на те, що нормами статті 18 Закону України №875-ХII не встановлено правил, за якими підприємство зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві, тоді як згідно положень частини першої статті 18 Закону України №875-ХII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що обов`язок зі створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов`язком підприємства займатися пошуком осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на створених робочих місцях.

До обов`язків роботодавців з приводу забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч. 2, 3, 5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, яка самостійно звернулася до роботодавця або направлена до нього державною службою зайнятості.

Отже, відсутність такого направлення чи самостійного звернення особи з інвалідністю на підприємство з питань працевлаштування (укладення трудової угоди) виключає наявність порушення вимог чинного законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок відсутності працевлаштування останніх.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновків про те, що позивач не допускав порушень вимог чинного законодавства про зайнятість, а тому у відповідача відсутні підстави для прийняття оскаржуваного припису, оскільки відповідач у 2019 році здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та вжив заходів щодо інформування належного органу про наявну можливість працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог адміністративного позову.

Відповідно до частини першої 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати припис про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю №20-01-4321/0046-0200 від 27.01.2020, яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 2 березня 2020 року усунути порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІ1 щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 840(вісімсот сорок гривень) 80 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У повному обсязі рішення виготовлено 09.06.2020

Строки, визначені в рішенні суду обчислюються з урахуванням п.3 Прикінцевих положень КАС України

Суддя Зоркіна Ю.В.