Рішення № 89682636, 02.06.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №607/790/20

02 червня 2020 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Семеха В.Т.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Шлапака М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовною заявою до Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд визнати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі засідання комісії від 14 червня 2019 року №76 стосовно відмови ОСОБА_1 у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не чинним та зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі трьохсоткратного прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб, як інваліду другої групи на час встановлення інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII та "Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті/інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні/або перевірочні/та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби на підставі Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві від 25 грудня 2013 року №975. Вказує, що при вирішенні його заяви та при винесенні рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі засідання комісії від 14 червня 2019 року №76 не було враховано всі обставини та факти, та безпідставно відмовлено в призначенні допомоги. Вважає, що відповідач порушив його права та охоронювані законом інтереси.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.01.2020 адміністративну справу №607/790/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання нечинним рішення про відмову у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд Тернопільського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Тернопільського окружного адміністративного суду 06.02.2020.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2020 дана адміністративна справа передана на розгляд головуючому судді Мартиць О.І.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено у справі судове засідання на 11 березня 2020 року.

11.03.2020 розгляд справи не проводився, про що складено секретарем судового засідання довідку і судове засідання відкладено на 09.04.2020.

08.04.2020 відповідачем через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду подано клопотання про слухання справи 09.04.2020 без участі представника Міністерства оборони України.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.04.2020 визначено відкласти розгляд справи №607/790/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії на 06.05.2020.

05.05.2020 від відповідача Міністерства оборони України через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду поступив відзив на позов.

Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідача серед іншого зазначає, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи, які зазначені в акті судово-медичного дослідження №391 від 12.03.2016 та протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 23.03.2016 №234, постановлений на підставі акту судово-медичного обстеження №391 від 12.03.2016 не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Зокрема, висновки спеціаліста у галузі медичної експертизи, які зазначені у висновку судово-медичної експертизи №391 від 12.03.2016, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце у 1970 році. В цьому висновку спеціаліст наголошує, що тілесні ушкодження вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у повідомлений ОСОБА_1 при огляді термін - у 1970 році, не виключаються. Тобто сам експерт чіткого висновку не надає, що вищевказані тілесні ушкодження дійсно виникли від вогнепальних осколкових поранень.

Водночас, як свідчить зміст витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 23.03.2016 №234, він постановлений на підставі акту судово - медичного обстеження №391 від 12.03.2016, у якому відомості про обставини поранення та контузії, встановлені зі слів позивача.

Таким чином на думку представника відповідача позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Військово - лікарської комісії Західного регіону викладене у формі протоколу від 23.03.2016 №234 по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.

В судовому засіданні 06.05.2020 розгляд справи відкладено до 02.06.2020 за клопотанням представника позивача.

14.05.2020 представником позивача через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач представник позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання 02.06.2020 не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату час та місце розгляду справи.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах СРСР, з 03.03.1970 по 30.06.1971 брав участь у бойових діях в Об`єднаній Арабській Республіці і має право на пільги.

Дана інформація підтверджується військовим квитком НОМЕР_1 , довідкою №46 від 03.03.2016, виданою Тернопільським об`єднаним міським військовим комісаріатом, довідкою з центрального архіву Міністерства оборони СРСР від 13.03.1991 №2/472099.

Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0621366 позивачу 25.05.2016 встановлена ІІ група інвалідності внаслідок поранення пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

Згідно витягу з протоколу №234 від 23 березня 2016 року засідання військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військовослужбовця поранення (1970 року) ОСОБА_1 підтверджене висновком спеціаліста №391 від 12.03.2016 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи: множинні вогнепальні осколкові поранення в голову (контузія) з наявністю зміцнілих шкірних рубців в місцях поранення: в лобовій ділянці в 6 см вище проекції надбрівної дуги та в 1 см вправо від середньої лінії 1 рубець розміром 2,7х0,25 см, в правій надбрівній ділянці в 2 см від середньої лінії 1 рубець розміром 1,0х0,2 см.

Даним Протоколом зроблено висновок про те, що поранення, контузія так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/10244/17 зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 та додані документи до Тернопільського обласного військового комісаріату щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, та прийняти відповідне рішення.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 червня 2019 року №76 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII), у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.

Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Водночас, відповідно до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердив Порядок №975.

Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Аналіз зазначених норм права діє підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-2 Закону №2011-XII.

Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

При цьому Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міноборони обов`язку щодо їх витребовування.

У зазначеній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що копія витягу з протоколу №234 від 23 березня 2016 року засідання військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військовослужбовця не містить інформацію про обставини поранення позивача, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а вказує лише на характер і давність тілесних ушкоджень, тобто імовірність спричинення рубців на тілі пораненням, яке могло мати місце в строк та за обставин вказаних освідуваним.

Крім того, як свідчить зміст витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військовослужбовця №234 від 23 березня 2016 року, він постановлений на підставі висновку спеціаліста у галузі медичної експертизи, які зазначені в акті судово-медичного дослідження №391 від 12.03.2016, у якому відомості про обставини поранення, встановлені із пояснень позивача.

Таким чином суд вважає, надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва) що не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

З огляду на наведене, суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не додав документ, який свідчить про причини та обставини поранення.

Також, суд зазначає, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/10244/17, яке набрало законної сили, оцінка зазначеним обставинам не надавалася, а лише зобов`язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 та додані документи до Тернопільського обласного військового комісаріату щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, та прийняти відповідне рішення.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що оскаржуване рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум викладене у протоколі засідання комісії від 14 червня 2019 року №76 прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На думку суду відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд вважає, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене у протоколі засідання комісії від 14 червня 2019 року №76 стосовно відмови ОСОБА_1 у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не чинним та зобов`язання Міністерства оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі трьохсоткратного прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб, як інваліду другої групи на час встановлення інвалідності, яка настала внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII та "Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі/смерті/інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні/або перевірочні/та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 відмовити повністю.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

відповідач - Міністерство оборони України (місцезнаходження: Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ: 00034022).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 червня 2020 року.

Головуючий суддя Мартиць О.І.

копія вірна:

Суддя Мартиць О.І.