Рішення № 89681156, 26.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004205

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Грень Н.М.

за участю:

секретаря судового засідання Редкевич О.Р.,

представника позивача Ісканін М.С.,

представника відповідача Школьної А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації та матеріальної допомоги, -

в с т а н о в и в:

19.08.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)", в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" щодо не проведення ОСОБА_1 виплати матеріальної допомоги під час служби та виплати в день його звільнення грошової компенсації за не отримане речове майно;

- стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 8531,94 грн;

- стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за не отримане речове майно за період з 22.11.2017 по 13.08.2019 у сумі 97340,10 грн;

- стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2010 року по 2017 рік.

Ухвалою судді від 22.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

В процесі розгляду справи відповідачем виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 8403,94 грн про що свідчить копія платіжного доручення №47 від 22.10.2019.

З урахуванням вказаного позивачем подано заяву про зменшення та збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати матеріальної допомоги під час служби у 2008, 2009, 2014, та 2015 роках та виплати в день його звільнення грошової компенсації за не отримане речове майно;

- стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно по день фактичного розрахунку за період з 23.11.2017 по 24.10.2019 в сумі 108685,10 грн;

- стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2008, 2009, 2014 роки в сумі 1762,80 грн та за 2015 рік в сумі 1379,82 грн.

Ухвалою від 19.12.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 25.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день звільнення, то в період з 23.11.2017 по 24.10.2019 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з роботи. Окрім того, у 2008-2009 роках позивачеві не виплачувалась матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік, яка мала бути виплачена у порядку (п.10.1) Наказу №302 при наданні чергової відпустки. Також, позивач вказує, що йому нараховано у 2014-2015 роках матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, однак така виплачена не була. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду за судовим захистом.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що невчасно виплачена позивачу грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, не є щомісячним чи одноразовим видом грошового забезпечення, а тому не підпадає під дію ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України. Окрім цього, відповідач звертає увагу на те, що в день звільнення ОСОБА_1 не звертався до керівництва ДУ «Львівська виправна колонія № 48» із заявою про видачу йому грошової компенсації за неотримане речове майно. Також, відповідач зазначає, що у період з 2010 по 2017 ОСОБА_1 щорічно отримував матеріальну допомогу на оздоровлення, а в 2014-2015 роках матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань. У зв`язку з наведеним вважає, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив у якій зазначено, що позивач у позовній заяві не вказував, що грошова компенсація за неотримане речове майно належить до грошового забезпечення, та зазначив, що грошова компенсація за речове майно не належить до складу грошового забезпечення, а належить до суми, які повинні були бути виплачені позивачу при звільненні, однак не були виплачені всупереч Порядку та ст. 116 КзПП України. Також, щодо твердження відповідача про те, що позивач в день звільнення не звертався із заявою про виплату грошової компенсації, то Порядком не визначено обов`язку позивача щодо звернення із заявою про виплату грошової компенсації.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив у якому зазначено, що відповідно до вимог ст. 116 КзПП позивач ні в день звільнення, ні на наступний день не звертався до керівництва ДУ «Львівська виправна колонія №48» з вимогами про проведення з ним повного розрахунку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила у задоволенні такого відмовити.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом Державної установи "Львівська виправна колонія № 48" від 21.11.2017 за № 83/ос/ВП-17 звільнено у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 1 пп. 2 ст. 77 (через хворобу) - прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Державної установи "Львівська виправна колонія № 48". Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 13 років 04 місяці 00 днів, у пільговому обчисленні 17 років 03 місяці 18 днів. Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку наказано вирахувати кошти за сім днів к/д наперед наданої чергової відпустки за 2017 рік.

Відповідно до довідки № 285 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна від 04.09.2018 ОСОБА_1 нараховано за період з 2015 року по 2016 рік компенсацію за речове майно в сумі 8531,94 грн.

В день звільнення ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсацію за речове майно особистого користування.

Окрім того, у наказі відсутні відомості про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги.

04.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на дїї (бездіяльність) адміністрації Державної установи „Львівська виправна колонія (№ 48)" з проханням вжити відповідні заходи реагування щодо виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

Згідно відповіді Міністерства юстиції України надійшла відповідь № 16913/1ЗЛ48-33-19/16.3.1. від 02.05.2019, позивачеві повідомлено, що виплата компенсації може бути проведена лише в межах затверджених асигнувань на 2019 рік, та проінформовано, що обсяги видатків на утримання установ і органів Державної кримінально - виконавчої служби України на 2019 рік, затверджені Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік», були розподілені між розпорядниками нижчого рівня в повному обсязі.

Згідно платіжного доручення № 47 від 22.10.2019 ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 8403,96 грн.

Оскільки, відповідачем не проведено повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за речове майно в день звільнення позивача з військової служби, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 23.11.2017 по 24.10.2019, а також стягнути матеріальну допомогу за 2008-2009, 2014-2015 роки.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-ІV, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України (далі Закон № 2713-ІV).

Згідно ч. 5 ст. 23 Закону № 2713-ІV, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі Порядок № 578).

Цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п. п 1, 2 Порядку № 578).

Відповідно до п. 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки (п. 60 Порядку № 578).

З системного аналізу вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що Порядок № 578, визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби, належним йому речовим майном у разі звільнення, тобто, особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видане йому на день звільнення, або отримати грошову компенсацію за таке майно. Крім цього, реалізація як одного, так і іншого способу забезпечення працівника належним йому речовим майном у разі звільнення, здійснюється шляхом волевиявлення, тобто поданням заяви або рапорту за місцем проходження служби.

Судом встановлено, що згідно з витягу з наказу від 21.11.2019 № 83/ОС/ВП-17 ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил України.

Відповідно до платіжного доручення №47 від 22.10.2019 відповідач, здійснив виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Відповідно до відмітки Управління державної казначейської служби України у Сихівському районі м. Львова Львівської області, оплату здійснено 24.10.2019. Тобто, вказана компенсація виплачена лише 24.10.2019.

Суд зазначає, що ч. 6 ст. 7 КАС України, передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Приписами ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому, працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, в частині порядку та умов визначення оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосувати аналогію закону, зокрема, норми ст. ст. 116, 117 КЗпП, які передбачають відповідальність роботодавців за затримку розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 1023/16, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16.

Оскільки на день звільнення позивача у запас Збройних Сил України йому не виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, тобто при звільненні відповідач не провів повного розрахунку з ним, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженою постановою Кабінету Мінстрів України № 100 від 08.02.1995.

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку).

Згідно довідки від 01.07.2019 про доходи ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення останнього, за два місяці перед звільненням, становив у вересні 2017 року та у жовтні 2017 року - 9530,16 грн (4861,83+4668,33).

Для обчислення середнього заробітку з 23.11.2017 (звільнення в запас) до 24.10.2019 (день виплати компенсації за неотримане речове майно) необхідно застосовувати показник 226,90 в день (9530,16 / 42 дні).

Кількість робочих днів розраховується з наступного дня за днем звільнення, а саме 23.11.2019 по день фактичного розрахунку 24.10.2019, становить 479 робочі дні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) за період з 23.11.2017 по день фактичного розрахунку 24.10.2019, що становить 479 днів, виходячи із розрахунку 226,90 грн за один день, на загальну суму 108685,10 грн (226,90 грн * 479 днів).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № З744-1V від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

- У відповідності до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (рішення у справі «Кечко проти України».

Щодо стягнення матеріальної допомоги за 2008-2009 та 2014-2015 роки, суд зазначає наступне.

Згідно з наказом № 203 від 18.10.2004 Державного департаменту України з питань виконання покарань (чинного на час виникнення спірних правовідносин) Особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим хто перебуває у розпорядженні, (п.п. 10.1.та 10.3) матеріальна допомога виплачується в розмірі місячного грошового та нараховується з:

- окладу за штатною посадою з урахуванням підвищень посадових окладів;

- окладу за спеціальним званням;

- процентної надбавки за вислугу років;

- щомісячної 100-відсоткової надбавки;

- додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, які були встановлені особі рядового і начальницького складу за станом на 1 число місяця, у якому здійснюється виплата матеріальної допомоги, премій).

При цьому частина матеріальної допомоги, яка обраховується від суми премій, визначається як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців.

Судом встановлено, що у 2008 та 2009 роках позивачу не виплачувалася матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік, яка мала бути виплачена у порядку (п.10.1) Наказу № 302 при наданні чергової відпустки.

Відповідно до довідки № 401 від 19.12.2019 позивач не отримував матеріальну допомогу у 2008 та 2009 роках, у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень.

Таким чином, позовну вимогу про стягнення з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2008, 2009 належить задовольнити.

Щодо стягнення матеріальної допомоги за 2014-2015 роки, суд зазначає, що умови виплати грошового забезпечення, в тому числі і матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України у 2014 та 2015 році визначалися Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Наказом № 222 від 07.10.2009 р.(далі - Інструкція № 222).

Пунктом 1.4 Інструкції 222 встановлено, що грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, Щомісячних (підвищенняпосадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Приписами п. 1.7. Інструкції № 222 визначено, що виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється (припиняється) на підставі наказів начальників органів і установ (до чиєї номенклатури належить посада).

Згідно з п. 9.1 Інструкції № 222 особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим хто перебуває у розпорядженні, виплачується матеріальна допомога у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення:

- для оздоровлення в разі вибуття в чергову відпустку;

-для вирішення соціально-побутових питань за мотивованим рапортом.

Пунктом 9.3. Інструкції 222 встановлено, що матеріальна допомога нараховується з:

- окладу за штатною посадою з урахуванням підвищень посадових окладів;

- окладу за спеціальним званням;

- надбавки за вислугу років;

- щомісячних надбавок і доплат постійного характеру, які були встановлені особі рядового і начальницького складу за станом на 1 число місяця, в якому здійснюється виплата матеріальної допомоги;

- премії, обчисленої як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців.

Судом з довідки про суми виплаченої матеріальної допомоги з 2005 по 2017 роки №401 від 19.12.2019 встановлено, що ОСОБА_1 у 2014 році виплачено 1762,80 грн матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань та 1254,38 грн матеріальної допомоги на оздоровлення. У 2015 році ОСОБА_1 виплачено 1379,82 грн матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та 1721,06 грн матеріальної допомоги на оздоровлення.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2014, 2015 роки належить відмовити.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1572,61 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати матеріальної допомоги під час служби у 2008 -2009 роки та виплати в день його звільнення грошової компенсації за не отримане речове майно.

Стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за неотримане речове майно по день фактичного розрахунку за період з 23.11.2017 по 24.10.2019 в сумі 108685,10 грн;

Стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2008, 2009.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2014, 2015 роки відмовити.

Стягнути з Державної установи "Львівська виправна колонія (№48)" місцезнаходження: 79031, м. Львів, вул. Хуторівка, 2, код ЄДРПОУ 08681175 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в сумі 1572 (одна тисяча п`ятсот сімдесят дві) грн 61 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 05.06.2020.