Рішення № 89680082, 09.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року Справа № 160/3651/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А4291 (49041, м. Дніпро, вулиця Аеродром; код ЄДРПОУ 08092527), Військової частини А4608 (49069, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 147; код ЄДРПОУ 08414149) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А4291 (далі - відповідач 1), Військової частини А4608 (далі - відповідач 2), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р.;

- зобов`язати Військову частину А4291 (ідентифікаційний код 08092527) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р. у розмірі 1791,69 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 (ідентифікаційний код 08414149) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р.;

- зобов`язати Військову частину А4608 (ідентифікаційний код 08414149) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 20.08.2016 року по 06.02.2019 року проходив військову службу у військовій частині А 4291, де отримував грошове забезпечення. 13 листопада 2019 року звернувся до командира військової частини А 4291 із письмовою заявою щодо надання довідок з помісячним розрахунком нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення та вимогою нарахувати та виплатити індексацію, в разі якщо таку індексацію грошового забезпечення не було своєчасно нараховано та/або виплачено. Листом військова частина А4291 від 11.12.2019 року за № 622, який був отриманий у відділенні поштового зв`язку 02.01.2020 року, було зазначено, що у зв`язку з нормативно правовими документами, а саме статтею 51 Бюджетного кодексу України, якою встановлено, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, а також відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації посилаючись на Роз`яснення Міністерства соціальної політики України (вхідний Міністерства оборони України від 08.08.2017 № 13700/3 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17). Додатково у зазначеному листі відповідачем зазначено, у період з 20.08.2016 року по 28.02.2017 року (включно) військова частина А 4291 перебувала на повному забезпеченні, в тому числі і на грошовому забезпеченні у військовій частині А 4608 на підставі розпорядження начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року № 350/106/2/1051/дск, тобто грошове забезпечення за період з 20.08.2016 року по 28.02.2017 року (включно) нараховувалось та виплачувалось позивачу у військовій частині А4608. 13 січня 2020 року звернувся до командира військової частини А 4608 із письмовою заявою щодо надання довідок з помісячним розрахунком нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року (включно) та вимогою нарахувати та виплатити індексацію, в разі якщо таку індексацію грошового забезпечення не було своєчасно нараховано та/або виплачено, проте станом на момент подання даної позовної заяви відповідь не була надана. Індексація грошового забезпечення є однією з основних гарантій щодо оплати праці, проте індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, військовою частиною А 4291 за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно та військовою частиною А 4608 за період з 01.01.2016 року по 31.03.2017 року включно. З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що дії військової частини А 4291 та військової частини А 4608 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення є безпідставними та протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/3651/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

04 травня 2020 року від відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач вважає адміністративний позов необґрунтованим, недоведеним з огляду на таке. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повність забезпеченням грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Наказом командира військової частини А 4608 від 19.08.2019 року № 215 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. У період виключення зі списків особового складу частини позивачем не було висунуто вимоги про виплату індексації за період з 01 січня 2016 року по 31 березня 2017 року. Оскільки розрахунок при звільненні з військовослужбовцем проводиться до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, тому всі вимоги, що стосуються виплати повинні висуватися до видачі наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та зняття з усіх видів забезпечення. У відзиві відповідач також просить врахувати позицію П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/255/19 від 30.07.2019 р.

05 травня 2020 року від відповідача-1 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог та вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду не таке. До відповіді від 11.12.2019 року за № 622 наданої позивачу було долучено: довідку про доходи від 11.12.2019 № 349, довідку помісячного розрахунку грошового забезпечення від 11.12.2019 № 350 з помісячною індексацією за період з 01.04.2019 року по 06.02.2019 року. Так, відповідно до довідок від 11.12.2019 № 350 та від 04.05.2020 № 303 в графі 7 «Розмір індексації (нарахованої)» за період з 01.04.2017 року по 01.02.2019 року (а не по 30.11.2018) складає 1 791 грн. 69 коп., проте в графі 8 «Нараховано та виплачено індексацію (по розрахунковим відомостям)» за період з 01.04.2017 року по 01.02.2019 року нараховано та виплачено 213 грн. 24 коп. (за періоди 01.12.2018, 01.01.2019 та 01.02.2019). Таким чином, позовна вимога до військової частини А 4291 щодо невиплаті вимоги йому індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року у розмірі 1 791 грн. 69 коп. є необґрунтованим та помилковим, так як не відповідає фактичним доказам. Щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року зазначив, що військова частина А 4291 фінансується виключно з Державного бюджету України, та є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України. У відповіді позивачу від 11.12.2019 № 622 було зазначено, що виплата за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року не здійснювалась, оскільки статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Таким чином, позовна вимога до військової частини А 4291 щодо визнання протиправною бездіяльність у зв`язку із невиплатою індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року є безпідставним, так як індексацію грошових доходів населення, відповідачем здійснювалась в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, а Порядком не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередній період, отже підстав для нарахування та виплати індексації за попередній період у відповідача не має. Крім того, у відзиві відповідач-1 вказує, що позивачем було двічі пропущено строки позовної давності на звернення до адміністративного суду, а саме з моменту виключення позивача зі списків особового складу частини 06.02.2019 року по 03.04.2020 року, та з моменті вручення відповіді 16.12.2019 року по 03.04.2020 року, що перевищує строки для звернення до адміністративного суду.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 1973 р.н., проходив військову службу у Військовій частини А 4291, що не заперечували сторони по справі.

Так, з витягу з наказу командира військової частини А 4291 (по стройовій частині) від 20.08.2016 № 16 вбачається, що підполковника ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2016 року № 328 на посаду старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини А 4291, який прибув з військової частини А 0820 м. Васильків, 20.08.2016 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

З витягу з наказу командира військової частини А 4291 (по стройовій частині) від 06.02.2019 № 27 вбачається, що підполковника ОСОБА_1 старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини А 4291, звільнено наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2018 року № 771 з військової служби у запас за пунктом «К», відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»

З 06.02.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А 4291 із заявою від 13.11.2019 року, в якій просив:

- Надати довідку з помісячним розрахунком розміру грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 06.02.2019 року із зазначенням розміру нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення;

- Надати довідку з помісячним розрахунком індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 06.02.2019 року;

- Нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 06.02.2019 року.

У відповідь на звернення позивача, листом від 11.12.2019 року № 622 відповідач повідомив про те, що у період з 20.08.2016 року по 28.02.2017 року (включно) військова частина А 4291 перебувала на повному забезпеченні, в тому числі і на грошовому забезпеченні у військовій частині А 4608 на підставі розпорядження начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року № 350/106/2/1051/дск, тобто грошове забезпечення нараховувалось і виплачувалось в військовій частині А4608.

01 квітня 2017 року Військова частина А 4291 відкрила самостійне фінансове господарство.

У відповіді вказано, що грошове забезпечення ОСОБА_1 у військовій частині А 4291 почало нараховуватись з квітня 2017 року (за березень 2017 року) і до виключення зі списків частини, а саме до 06.02.2019 року (включно). Стосовно довідок про виплату грошового забезпечення, а також нарахованої та виплаченої індексації за періоди проходження служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року рекомендовано звернутись до військової частини А 4608.

Виплата індексація за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року не здійснювалась, оскільки статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.

З наданого позивачем витягу із наказу командира військової частини А 0820 (по стройовій частині) від 18.09.2013 № 197 вбачається, що ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення і речове забезпечення до військової частини А 4608.

19 серпня 2016 року ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та вважать, що справи та посаду здав до нового місця служби м.Дніпро військова частина А4291 (витяг із наказу командира військової частини А 0820 (по стройовій частині) від 19.08.2016 № 215).

ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А 4608 із заявою від 13.01.2020 р., проте відповідь станом на день подачі позовної заяви не отримав.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача - 1 та відповідача -2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII).

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Тобто, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.

Так, положеннями Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Відповідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17, від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17, від 05.02.2020 року у справі №825/565/17.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідачів у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Так, відповідачем-1 позивачу за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що підтверджується листом військової частини А 4291 від 11.12.2019 року № 622, що в свою чергу свідчить про протиправність бездіяльності відповідача.

Ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Разом з цим, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі, оскільки, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, і держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом невиділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, у тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача - 1 в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.04.2017 року по 31.11.2018 року є протиправною.

Щодо вимоги відповідача щодо зобов`язання Військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р. у розмірі 1791,69 грн., суд зазначає таке.

З довідки від 11.12.2019 № 350 виданої Військової частини А 4291 на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що за період з 01.04.2017 року по 01.02.2019 року було нараховано індексації 1 791 грн. 69 коп. (рядок 7), з них було нараховано та сплачено індексації 213 грн. 24 коп. (рядок 8), а отже виплаті підлягає різниця між виплаченою та нарахованою індексацією, яка становить 1 578 грн. 45 коп. (рядок 9). При цьому, відповідачем 1 до суду не було надано довідки про нараховану та виплачену суму індексації за весь спірний період.

З приводу позовних вимог, що стосуються відповідача - 2, суд зазначає, що з витягу з наказу командира військової частини А 0820 (по стройовій частині) від 18.09.2013 № 197 вбачається, що ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення і речове забезпечення до військової частини А 4608, а отже в спірний період, а саме з 01.01.2016 року по 31.03.2017 року позивач перебував на повному забезпеченні у військової частини А 4608.

Отже, бездіяльність відповідача-2 в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 31.03.2017 року є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Посилання відповідача на позицію П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 400/255/19, яка, на його думку, має бути врахована судом відповідно до статті 242 КАС України, де суд у подібних правовідносинах дійшов висновку, що захист прав необхідно здійснювати шляхом оскарження наказу про виключення позивача зі списків особового складу, а не у спосіб визначений позивачем, суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак враховувати позиції, викладені у постановах суду апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, вказаною нормою не передбачено.

Суд також зазначає, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст.233).

Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Як вбачається з позицій, викладених у згаданих рішеннях, Конституційний Суд України при тлумаченні статті 233 КЗпП України виходить з того, що право особи на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку звернення до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 340/184/19.

Європейський Суд з прав людини у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідачами не доведено правомірності своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви.

Щодо заяви представника військової частини А4291 про несплату судового збору позивачем слід зазначити, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки індексація є складовою частиною грошового забезпечення (заробітної плати).

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду даної справи, не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А4291 (49041, м. Дніпро, вулиця Аеродром; код ЄДРПОУ 08092527), Військової частини А4608 (49069, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 147; код ЄДРПОУ 08414149) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 31.11.2018 р.

Зобов`язати Військову частину А4291 (ідентифікаційний код 08092527) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4608 (ідентифікаційний код 08414149) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р.

Зобов`язати Військову частину А4608 (ідентифікаційний код 08414149) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжується на строк дії такого карантину.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко