Рішення № 89679738, 05.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 червня 2020 р. Справа № 120/1118/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Богоноса М.Б.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Шевчука В.О.

представника відповідача Романської І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - відповідач, Тиврівська РДА, райдержадміністрація). У позовній заяві позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Тиврівської РДА від 17.02.2020 № 2-нк про звільнення з посади начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації ОСОБА_1 , у зв`язку з скороченням штатної чисельності;

- зобов`язати Тиврівську РДА поновити її, ОСОБА_1 , на посаді начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що з 04.11.2014 по 17.02.2020 проходила державну службу в Тиврівській районній державній адміністрації Вінницької області.

Наказом відповідача від 17.02.2020 № 2-нк її звільнено з посади начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації, у зв`язку із скороченням штатної чисельності на підставі п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч.1. ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Позивачка вважає, що наказ відповідача від 17.02.2020 № 2-нк про її звільнення прийнятий протиправно, оскільки відповідно до ст. 40 та 49-2 КЗпП України, у разі звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України такому працівникові має бути запропоновано всі наявні вакантні посади в цій установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, чого відповідачем зроблено не було. Натомість, як стверджує ОСОБА_1 , їй неправомірно було запропоновано посаду в іншому державному органі - управлінні праці та соціального захисту населення Тиврівської райдержадміністрації.

Крім цього, позивачка наголошує, що вона, як особа із статусом «одинокої матері», відповідно до ст. 184 КЗпП не може бути звільнена, крім випадків повної ліквідації установи, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Тому, з метою скасування наказу від 17.02.2020 № 2-нк та поновлення на роботі ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.

Ухвалою від 17.03.2020 відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи на 14.04.2020 о 11:30 год. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - ти денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Також ухвалою від 17.03.2020 витребувано за ініціативою суду у Тиврівської РДА, належним чином засвідчені копії документів, а саме: довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 ; розпорядчі документи на підставі яких відбулося скорочення штату апарату Тиврівської РДА; штатний розпис апарату Тиврівської РДА до та після скорочення чисельності штату; документи, які оформлялися у процесі звільнення ОСОБА_1 , зокрема (але не виключно) письмова пропозиція вакантних посад, перелік посад, які були вакантними на момент пропонування посади позивачці у справі, тощо.

09.04.2020 на адресу суду від Тиврівської РДА надійшли витребувані документи, а також відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи відзив на позовну заяву відповідач зазначає, що питання звільнення державних службовців, зокрема у випадку скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби, врегульовані Законом України «Про державну службу», яка є спеціальною для цих правовідносин, а тому твердження позивачки, з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про неможливість її звільнення з цих підстав є необґрунтованими.

Відповідач наголошує, що ліквідація державного органу не є єдиною та безумовною підставою для звільнення державних службовців.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 № 926 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та скасування Постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 746» розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 № 902 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій» визначено граничну чисельність працівників райдержадміністрацій.

Розпорядженням голови райдержадміністрації від 09.12.2019 № 321 «Про структуру та граничну чисельність апарату Тиврівської районної державної адміністрації» затверджено структуру та штатну чисельність апарату Тиврівської РДА, яким ліквідовано ряд структурних підрозділів апарату, в тому числі юридичний відділ, про що ОСОБА_1 була попереджена 16.12.2019 під підпис.

Відповідач зазначив, що на дату звільнення позивачки в апараті Тиврівської РДА були наявні 4 посади, в тому числі головний спеціаліст - юрисконсульт.

17.02.2020 керівником апарату Тиврівської РДА було запропоновано ОСОБА_1 посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації» від якої остання відмовилась.

Посада «головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації» Тиврівської РДА позивачці не пропонувалася, адже пропонувалася заступнику керівника апарату ОСОБА_2 від якої він відмовився.

Відповідач наголошує, що керівництвом райдержадміністрації, зважаючи на масове вивільнення працівників і відсутність такої кількості вакантних посад, прийняло рішення провести конкурси на вакантні посади, в тому числі на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації Тиврівської РДА.

Разом з тим відповідач зазначив, що поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації не має змоги, оскільки такої посади не існує.

Відповідач зазначає, що на момент подання відзиву, в апараті райдержадміністрації Тиврівської РДА є лише одна вакантна посада - головного спеціаліста з питань мобілізації та режимно-секретної роботи апарату Тиврівської райдержадміністрації.

Також відповідач наголошує, що позивачка регулярно отримує від свого колишнього чоловіка аліменти, які відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України є коштами на утримання дитини, а тому посилання позивачки на те, що вона є одинокому матір`ю, у зв`язку з чим до неї застосовується ст. 184 КЗпП України відповідач вважає безпідставними, оскільки головним фактором необхідним для визнання позивачки в статусі одинокої матері є виховання та утримання дитини нею однією без участі інших осіб, зокрема батька дитини.

Крім того відповідач зазначив, що не погоджується із визначеним позивачем розміром суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий розрахунок суми є необґрунтованим.

13.04.2020 на адресу суду надійшла заява позивачки про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 14.04.2020, усною ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 22.05.2020 о 11:30 год.

21.04.2020 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка зазначила, що відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 визначено, що одинока мати це жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Позивачка зазначила, що на сьогодні сама виховує та утримує дитину, не отримує жодних аліментів, що підтверджується декларацією за 2019 рік.

Також позивачка зазначила, що Тиврівська РДА, як юридична особа не була ліквідована, а юридичний відділ Тиврівської РДА не був самостійною юридичною особою.

Однак розпорядженням Тиврівської РДА від 09.12.2019 № 321 ліквідовано юридичний відділ апарату Тиврівської РДА як структурний підрозділ апарату райдержадміністрації та передано його функції головному спеціалісту - юрисконсульту апарату РДА, у зв`язку із чим відбулася зміна внутрішньої (організаційної) роботи райдержадміністрації.

Крім того позивачка зазначає, що Тиврівська РДА як орган державної влади, що прийняв рішення про зміну внутрішньої (організаційної) структури повинен був запропонувати усі наявні посади (роботи), які може виконувати працівник, однак посаду головного спеціаліста - юрисконсульта апарату Тиврівської РДА не було запропоновано.

Також зазначила, що зверталася до відповідача із заявою про призначення її на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта апарату Тиврівської РДА. Однак листом від 23.03.2020 № 01/01-19/4711 відповідач повідомив, що рішення по заяві про призначення не прийняте.

22.05.2020 на адресу суду від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи копію наказу від 05.03.2020 № 4 «Про конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорії В» та копію наказу від 28.04.2020 № 27-нк «Про призначення ОСОБА_3 ».

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Зазначила, що відповідач як орган державної влади, що прийняв рішення про зміну внутрішньої (організаційної) структури державного органу, повинен був запропонувати усі наявні посади (роботи), які може виконувати працівник, однак вакантну посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта» апарату Тиврівської районної державної адміністрації їй не було запропоновано.

Відповідач у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що під час скорочення штатної чисельності у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, ОСОБА_1 було запропоновано посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації» від якої остання відмовилась, а тому наказ від 17.02.2020 № 2-нк прийнято правомірно.

Усною ухвалою суду від 22.05.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 05.06.2020 з метою отримання додаткових доказів. Зокрема судом витребувано у відповідача довідку про розмір виплаченої позивачці вихідної допомоги при звільненні, а позивачці запропоновано надати інформацію про реєстрацію її статусу як безробітної та розмір нарахованої допомоги по безробіттю.

05.06.2020 відповідачем подано витребуваний доказ, а позивачкою надано суду довідку про розмір нарахованої допомоги по безробіттю та копію наказу центру зайнятості від 02.03.2020 про надання їй статусу безробітної.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 02.01.2018, позивачку призначено на посаду начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації за конкурсом, про що внесено запис до трудової книжки (а.с. 12).

Відповідно до вимог Постанов Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 № 923 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України, від 18.04.2012 № 606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрацій» та від 25.03.2014 №19 «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій», розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 № 902 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій» затверджено граничну чисельність працівників Тиврівської райдержадміністрації у кількості 75 осіб, в тому числі 14 осіб в апараті райдержадміністрації (а.с.59).

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 21.11.2019 № 300 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників Тиврівської райдержадміністрації» на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 № 902 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій» затверджено граничну чисельність працівників райдержадміністрації. Згідно додатку до розпорядження гранична чисельність працівників Тиврівської райдержадміністрації становить 75 чол. в тому числі 14 чол. апарату райдержадміністрації (а.с.56-58).

Листом Голови Тиврівської РДА від 29.11.2019 № 01/01-19/1963 повідомлено Голову обкому профспілки та Голову райкому профспілки про вивільнення 46 працівників райдержадміністрації у зв`язку із ліквідацією та реорганізацією установи (а.с.49).

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 09.12.2019 № 321 «Про структуру та граничну чисельність апарату Тиврівської РДА» затверджено структуру та штатну чисельність апарату Тиврівської РДА згідно з додатком № 1, ліквідовано структурні підрозділи апарату райдержадміністрації, зокрема юридичний відділ апарату райдержадміністрації та утворено посади, зокрема головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації (а.с.60-61).

Також попереджено про звільнення в зв`язку із скороченням штатної чисельності, зміною істотних умов державної служби працівників апарату райдержадміністрації суб`єктами їх призначення, згідно додатку № 2 до розпорядження голови райдержадміністрації від 09.12.2019 № 321 (а.с. 16-21, 60-63).

16.12.2019 ОСОБА_1 попереджено про її вивільнення, що підтверджується її підписом в Додатку № 2 до розпорядження голови райдержадміністрації від 09.12.2019 № 321 (а.с. 20, 62).

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 30.01.2020 № 7-рк «Про штатний розпис» затверджено структуру та штатну розпис працівників апарату райдержадміністрації, що вводиться з 01.01.2020 (а.с. 24-25, 64-68).

Наказом Керівника апарату Тиврівської РДА від 17.02.2020 № 2-нк відповідно до п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40, ст. 44, ст. 83 КЗпП України та на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 09.12.2019 № 321 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації в зв`язку із скороченням штатної чисельності (а.с. 22, 48).

У день звільнення з позивачкою було проведено повний розрахунок та виплачено заробітну плату і вихідну допомогу, у розмірі двох розмірів середньомісячної заробітної плати.

У зв`язку із скороченням штатної чисельності апарату райдержадміністрації керівником апарату Тиврівської РДА у день звільнення - 17.02.2020, запропоновано ОСОБА_1 посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації», від якої остання в усній формі відмовилась, що підтверджується Актом Тиврівської РДА від 17.02.2020 (а.с. 26, 50).

Новоутворена посада «головного спеціаліста - юрисконсульта апарату Тиврівської райдержадміністрації» позивачці не пропонувалася, що сторонами не оспорюється.

В подальшому, на підставі наказу від 05.03.2020 № 4 «Про конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорії В» було проведено конкурс на зайняття, зокрема, посади головного спеціаліста - юрисконсульта апарату Тиврівської райдержадміністрації.

Наказом від 28.04.2020 № 27-нк, за результатами проведеного конкурсу, призначено ОСОБА_3 на посаду головного спеціаліста - юрисконсульта апарату Тиврівської райдержадміністрації.

Не погоджуючись із наказом 17.02.2020 № 2-нк «Про звільнення ОСОБА_1 » та з метою його скасування, позивачка звернулася із цим позовом до адміністративного суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленням обставин справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, якщо інше не передбачено цим законом (ч. 2 ст. 5 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 КЗпП України, цим Кодексом регулюються трудові відносини всіх працівників, а ст. 4 Кодексу передбачено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Отже, до правовідносин, що виникли у цій справі, крім Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII , підлягають застосуванню й положення КЗпП України.

Наведене узгоджується із правовими висновками сформульованими у постанові Великої палати ВС від 18.09.2018 у справі № 800/538/17.

Частина 3 статті 5 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII встановлено, що державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

Частини 3 та 4 статті 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII визначають процедуру, якої слід дотримуватися суб`єкту владних повноважень під час звільнення державного службовця.

Так, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1. ч.1 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (строк попередження зменшено до 30 днів Законом № 440-IX від 14.01.2020, а до того такий строк становив 60 днів). Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У разі звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Як вже зазначалося судом, на трудові відносини із державним службовцем поширюється законодавство про працю у частині відносин, не врегульованих Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Так однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В силу вимог п. 1 ст. 40 Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З наведеного вбачається, що суду для прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідно з`ясувати чи була підстава для припинення державної служби ОСОБА_1 та чи дотримана процедура звільнення.

Щодо підстави звільнення з державної служби суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 № 923 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України, від 18.04.2012 №606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрацій» та від 25.03.2014 №19 «Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій», розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 № 902 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій» затверджено граничну чисельність працівників Тиврівської райдержадміністрації у кількості 75 осіб, в тому числі 14 осіб в апараті райдержадміністрації (а.с.59).

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 21.11.2019 № 300 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників Тиврівської райдержадміністрації» на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 20.11.2019 № 902 «Деякі питання встановлення граничної чисельності працівників райдержадміністрацій» затверджено граничну чисельність працівників райдержадміністрації. Згідно додатку до розпорядження гранична чисельність працівників Тиврівської райдержадміністрації становить 75 чол. в тому числі 14 чол. апарату райдержадміністрації (а.с.56-58).

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 09.12.2019 № 321 «Про структуру та граничну чисельність апарату Тиврівської РДА» затверджено структуру та штатну чисельність апарату Тиврівської РДА згідно з додатком № 1, ліквідовано структурні підрозділи апарату райдержадміністрації, зокрема юридичний відділ апарату райдержадміністрації у якому працювала позивачка, посаду начальника відділу, яку вона займала та утворено посаду, зокрема головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації (а.с.60-61).

Отже, в Тиврівській РДА відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме - скорочення штату (ліквідація ряду посад) державних службовців, що в силу п.1 ч.1 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є законною підставою для звільнення частини працівників Тиврівської райдержадміністрації, зокрема і ОСОБА_1 .

Відтак, суд доходить висновку, що за встановлених у справі обставин, підстава для звільнення позивачки дійсно існувала, однак для того, щоб звільнення могло вважатися законним, роботодавцю необхідно дотриматися встановленої процедури. При цьому, недотримання процедурних гарантій при звільненні позивача є самостійною да достатньою підставою для кваліфікації звільнення як незаконного та поновлення особи на посаді.

Водночас суд критично оцінює аргументи позивачки про недопустимість, в силу ст. 184 КЗпП України, її звільнення, як особи із статусом одинокої матері, із таких мотивів.

Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Аналіз норм ст. 18-1 та ст.18-2 ЗУ «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», дає підстави для розуміння поняття «одинока матері», як жінки, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері.

Більш ширше тлумачення поняття «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 відповідно до якого одинока мати визначена як жінка, яка не перебуває у шлюбі і в свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Таким чином, із урахуванням наданого у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 тлумачення «одинокою матір`ю» вважається жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

ОСОБА_1 стверджує, що її колишній чоловік не бере участі у вихованні та утриманні їх спільної доньки, а тому вона змушена робити це самостійно.

Суд критично оцінює такий аргумент позивачки з мотивів презумпції належного виконання батьками обов`язків з виховання та утримання своїх дітей визначених Сімейним кодексом України, зокрема статтями 150, 180, 181. Оскільки, протилежного на підставі досліджених судом доказів не встановлено, суд не вважає позивачку такою, що виховує та утримує дитину сама, а тому безпідставними вважаються її твердження про поширення на неї встановленої ст. 184 КЗпП України заборони для звільнення одиноких матерів.

Зокрема доказом відсутності участі батька у вихованні дитини може бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю це підтверджується. Надана позивачкою копія рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 25.01.2017 про розірвання шлюбу, не є достатнім доказом її статусу одинокої матері.

Так, із урахуванням висновків Верховного Суду у справі № 734/4136/15-ц (рішення від 31 жовтня 2019 року) доказами відсутності участі батька у вихованні дитини, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Щодо дотримання відповідачем процедури звільнення суд зазначає таке.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1. ч.1 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (строк попередження зменшено до 30 днів Законом № 440-IX від 14.01.2020, а до того такий строк становив 60 днів. Тому на момент початку процедури звільнення відповідач застосовував 60 денний строк попередження). Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Також ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Державний службовець, якого звільнено на підставі п.1. ч.1 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі п.1. ч.1 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.12.2019 попереджено про її звільнення, що підтверджується її підписом в Додатку № 2 до розпорядження голови райдержадміністрації від 09.12.2019 № 321, а також здійснено виплату вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Крім цього, керівником апарату Тиврівської РДА 17.02.2020 запропоновано ОСОБА_1 посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації», від якої остання в усній формі відмовилась, що підтверджується Актом Тиврівської РДА від 17.02.2020 (а.с. 26, 50).

Проте, як вбачається з аналізу матеріалів справи, суб`єктом владних повноважень не виконано належним чином обов`язок запропонувати працівникові, який підлягає звільненню іншу посаду в цьому органі. Цього висновку суд дійшов керуючись такими мотивами.

За приписами ч. 1 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві, установі, організації протягом усього періоду та існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та залишена без змін Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2018, справа № 800/538/17.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, розпорядження про ліквідацію юридичного відділу та утворення посади головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації було прийняте 09.12.2019, а звільнено позивачку 17.02.2020.

Таким чином, у відповідача було достатньо часу, більше двох місяців, для того, щоб вирішити питання заповнення вакантної посади «головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації», насамперед, шляхом надання пропозиції її зайняти ОСОБА_1 , як працівнику з відповідною освітою та кваліфікацією, чого зроблено не було.

Крім того, із урахуванням правових висновків Верховного Суду, обов`язок роботодавця пропонувати вакантну посаду носить триваючий характер, та виникає з моменту попередження про звільнення і діє до дня звільнення працівника. Натомість за обставин цієї справи встановлено, що пропонування ОСОБА_1 посади мало місце лише у день її звільнення, незважаючи на те, що розпорядження про затвердження нового штату державних службовців у Тиврівській РДА прийнято ще 09.12.2019.

Щодо причин за яких відповідач не пропонував позивачці вакантну посаду головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації, то райдержадміністрацією пояснено, що ця посада не вважалась вакантною, оскільки була запропонована заступнику керівника апарату Тиврівської РДА ОСОБА_2 від якої той відмовився.

Проте вказані доводи суд до уваги не бере, оскільки пропонування новоутвореної посади головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації ОСОБА_2 , не виключало обов`язку роботодавця запропонувати вказану посаду ОСОБА_1 , адже судом встановлено, що позивачка за освітніми та кваліфікаційними відповідала їй. Крім того, пропонування посади іншій особі не вказує на те, що така посада вважається зайнятою.

Більше того, відповідач не вправі вибірково підходити до процедури вивільнення працівників, пропонуючи новоутворені вакансії одним службовцям та утримуючись від такого пропонування іншим. Вибірковий підхід суперечитиме одному із принципів здійснення державної служби, про який йдеться у п. 7 ч. 1 ст. 4 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, в силу якого: «державна служба здійснюється з дотриманням принципу забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження».

Крім того, суд встановив, що ОСОБА_2 відмовився від запропонованої йому посади «головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації» та був звільнений в один день із позивачкою. Навіть за таких обставин відповідач протиправно не запропонував вказану вище посаду позивачці, натомість наказом від 05.03.2020 № 4 оголосив конкурс на її зайняття.

До того ж, можливість виконати свій обов`язок із працевлаштування позивачки, Тиврівська РДА мала також після звільнення ОСОБА_1 з державної служби.

Так, ч. 3 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII передбачено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що для її застосування необхідно:

1) звільнення державного службовця на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII;

2) створення в державному органі, з якого звільнено державного службовця, нової посади чи появи вакантної посади;

3) нова посада чи вакантна посада відповідає кваліфікації державного службовця;

4) нова посада чи вакантна посада є рівнозначна або нижча посади державної служби, яку обіймав державний службовець;

5) державний службовець скористався правом призначення на цю посаду протягом шести місяців з дня його звільнення;

6) державний службовець був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Судом, в результаті аналізу письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, встановлено наявність усіх наведених умов необхідних для застосування ч. 3 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Так, відповідно до наказом керівника апарату Тиврівської РДА від 17.02.2020 № 2-нк ОСОБА_1 звільнена в зв`язку із скороченням штатної чисельності (п. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу») (а.с. 22, 48).

Розпорядженням Голови Тиврівської РДА від 09.12.2019 № 321 «Про структуру та граничну чисельність апарату Тиврівської РДА» ліквідовано юридичний відділ апарату райдержадміністрації та одночасно утворено посади, зокрема «головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації», яка на момент звільнення ОСОБА_1 та після цього була вакантною (а.с.60-61).

Вакантна посада, відповідає кваліфікації ОСОБА_1 та не є вищою посади державної служби, яку та обіймала, що встановлено в результаті порівняльного аналізу норм положення про юридичний відділ апарату Тиврівської райдержадміністрації затвердженої розпорядженням голови Тиврівської райдержадміністрації від 13.07.2018 № 374, в якій працювала позивачка та посадової інструкції головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації затвердженої розпорядженням голови Тиврівської райдержадміністрації від 29.04.2020. Крім цього, на час звільнення ОСОБА_1 на новостворену посаду поширювалися норми положення про юридичний відділ апарату Тиврівської райдержадміністрації, оскільки інструкція на нову посаду була прийнята майже через п`ять місяців після її утворення.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 скористалася своїм правом призначення на новостворену посаду головного спеціаліста - юрисконсульта апарату Тиврівської райдержадміністрації протягом шести місяців з дня її звільнення, зокрема, звернувшись до Тиврівської районної державної адміністрації із відповідною заявою у відповідь на яку, листом від 23.03.2020 № 01/01-19/4711, отримала відмову.

Також, як вбачається із запису в трудовій книжці ОСОБА_1 , остання призначена на посаду начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації за результатами конкурсу (а.с. 12), що також свідчить про наявність підстав для застосування ч.3 ст.87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Виправдовуючи свою бездіяльність щодо не пропонування вакантної посади «головного спеціаліста - юрисконсульта апарату райдержадміністрації» позивачці, відповідач зіслався на те, що ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації». Аналізуючи вказану обставину, суд зазначає, що дійсно керівником апарату Тиврівської РДА 17.02.2020 запропоновано ОСОБА_1 посаду «головного спеціаліста - юрисконсульта управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації», від якої остання в усній формі відмовилась, що підтверджується Актом Тиврівської РДА від 17.02.2020 (а.с. 26, 50).

Однак, запропонувавши зазначену посаду, суб`єкт владних повноважень помилково дійшов висновку про виконання ним вимог ч. 3 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, адже пропозиція зайняти посаду в іншому органі державної влади не вважається належним виконанням зазначеної норми закону.

Так, з відкритих і загальнодоступних відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, встановлено, що Тиврівська районна державна адміністрація та Управління праці та соціального захисту населення Тиврівської районної державної адміністрації є окремими юридичними особами публічного права, кожен із власним ідентифікаційним кодом, юридичною адресою та керівником і як наслідок самостійними органами державної влади та окремими роботодавцями у розумінні трудового законодавства. Тому, суд вважає, що Тиврівська РДА не наділена повноваженнями пропонувати позивачу зайняти посаду, що знаходиться у штаті іншої юридичної особи публічного права.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Тиврівською РДА не виконано вимоги ч. 3 ст. 87 Закону від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, яка зобов`язує відповідача запропонувати державному службовцю вакантну посаду у тому самому державному органі де відбувається скорочення чисельності або штату державних службовців, а не в іншому державному органі, що в свою чергу свідчить про незаконність звільнення ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Тиврівської РДА від 17.02.2020 № 2-нк про звільнення з посади начальника юридичного відділу апарату райдержадміністрації ОСОБА_1 , у зв`язку з скороченням штатної чисельності.

Щодо поновлення позивачки на роботі та аргументу відповідача про неможливість цього, у зв`язку із відсутністю такої посади після скорочення штатної чисельності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже було встановлено судом при звільненні позивача відповідачем було порушено встановлений законом порядок звільнення, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Слід також зазначити, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді, на зайняття якої він погоджується, або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в абз. 3 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992, у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Аналогічна норма міститься у ст. 240-1 КЗпП України у якій зазначено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

З аналізу наведених норм очевидним є висновок про те, що неможливість поновлення працівника на попередній посаді може бути пов`язано виключно з однією обставиною - повною ліквідацією підприємства, установи, організації.

У випадку ж скорочення штатної чисельності в державному органі можливість поновлення працівника на посаді продовжує існувати, і у такому випадку, як зазначалося вище, позивачка має бути поновлена на рівнозначній посаді, на зайняття якої вона погоджується, або на скороченій посаді, яку слід ввести до штатного розпису на виконання судового рішення. При цьому, вчинення вказаних дій з метою створення умов для виконання рішення суду, є обов`язком відповідача, та є наслідком незаконного звільнення ОСОБА_1 .

Як вже було встановлено судом, на час розгляду цієї справи, в Тиврівській РДА наявна лише одна вакантна посада - головного спеціаліста з питань мобілізації та режимно-секретної роботи апарату Тиврівської райдержадміністрації, яка не є рівнозначною тій, яку займала позивачка до звільнення, оскільки не відповідає її кваліфікації.

Відтак, враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді з якої її було звільнено - «начальника юридичного відділу апарату Тиврівської райдержадміністрації» із 18.02.2020 (17.02.2020 - останній робочий день позивачки перед незаконним звільненням), звернувши рішення суду в цій частині до негайного виконання, відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України та п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення в користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд бере до уваги наступне.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік

У абзаці 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Визначаючи розмір середнього заробітку втраченого позивачкою у зв`язку із вимушеним прогулом, суд виходить із того, що період вимушеного прогулу становить 75 робочих дні - із 18.02.2020 по 05.06.2020 (день прийняття постанови суду).

Згідно наданого відповідачем розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , розмір середньоденного заробітку становить 457,35 грн.

Тому, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обраховується шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу на середньоденний заробіток та становить: 75х457,35=34302,25 грн.

Разом з тим, при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час (абз.2 п.32 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92).

Із довідки № 01/01-20/831 від 04.06.2020 судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 , їй виплачено вихідну допомогу в сумі 17572,98 грн.

Із довідки № 92-20 від 27.05.2020 встановлено, що позивачці у період березень - квітень 2020 нараховано допомогу по безробіттю в загальній сумі 11062,13 грн. Відтак, сума середнього заробітку, який підлягає стягненню із відповідача в користь позивачки становить: 34302,25 - 17572,98 - 11062,13 = 5666,14 грн.

Із урахуванням роз`яснення, що міститься у абзаці 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відтак, при виплаті присудженого позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач повинен утримати та сплатити із суми 5666,14 грн. загальнообов`язкові платежі, в порядку та розмірах визначених чинним законодавством України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 372 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Тому, рішення суду в частині стягнення із Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. Враховуючи, що сума стягнення за один місяць є більшою присудженого позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу, рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню в повному обсязі.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем разом із позовною заявою подано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 848,40 грн.

Судовий збір, згідно з ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року

№ 3674-VI, це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону від 8 липня 2011 року № 3674-VI, судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Однак, статтею 5 Закону від 8 липня 2011 року № 3674-VI з поміж іншого визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відтак, сплачена позивачкою сума судового збору у розмірі 848,40 грн. вважається помилково сплаченою, а її повернення здійснюється відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, а не в порядку розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області від 17.02.2020 № 2-нк «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу апарату Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області із 18.02.2020 року.

Стягнути із Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5666 грн. 14 коп. (п`ять тисяч шістсот шістдесят шість гривень чотирнадцять копійок), із відрахуванням при його виплаті загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу апарату Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області підлягає негайному виконанню.

Рішення суду в частині стягнення із Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області в користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Відповідач: Тиврівська районна державна адміністрація Вінницької області - вул. Тиверська, 32, смт. Тиврів, Вінницька область, 23300, код ЄДРПОУ 04051230.

Повний текст рішення складено 09.06.2020

Суддя Богоніс Михайло Богданович