Рішення № 89679684, 09.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 червня 2020 р. Справа № 120/2008/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просив:

- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.04.2020.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити виплату 31508,94 грн. недоотриманої частини основного розміру пенсії з 01.04.2020 однією сумою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 19.02.2020 позивач звільнений з військової служби у запас та отримує пенсію за вислугою років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 24.02.2020 відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугою років, яка згідно проведеного розрахунку становить 38402,88 грн. Однак з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума виплати пенсії складає 16380,00 грн.

На думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно обмежило пенсію максимальним розміром, чим порушено його конституційні права.

Обґрунтовуючи протиправність дій відповідача, позивач зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статі 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано такими, що не відповідають Конституції України. При цьому у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України. Тому, позивач вважає, що законні підстави для обмеження розміру його пенсії відсутні.

Ухвалою від 18.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

04.06.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими, а тому просить відмовити в задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач наголошує, що позивачу призначено пенсію вперше з 24.02.2020, у зв`язку з чим на нього поширюється дія статті 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, яка на момент призначення пенсії носила імперативний характер та неконституційною не визнавалась. Згідно норм цієї статті, максимальний розмір пенсії позивача не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, на переконання відповідача відмова виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком такої відмови не відбулось зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії, а обумовлена нормами чинного законодавства.

Також у відзиві відповідач наголошує на тому, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 про втрату чинності положення ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII є безпідставними та не обґрунтованими щодо її застосування у 2020 році, оскільки предметом розгляду на відповідність Конституції України була норма Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, що діяла виключно у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, а позивачу пенсія призначена вперше у 2020 році. За таких обставин відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій з 02.12.2014, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 , видане Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України (а.с.14).

Позивач є інвалідом ІІІ групи від 23.03.2020, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , видане Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради (а.с.22).

Наказом командира військової частини А 0135 від 19.02.2020 № 12 позивача на підставі наказу Міністра оборони України від 14.02.2020 № 74 звільнено у запас за п.п. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Виключено зі списків особового складу частини 19.02.2020 (а.с.17).

З 24.02.2020 відповідачем призначено позивачу пенсію за вислугою років, яка згідно проведеного розрахунку становить 38402,88 грн. Однак з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума виплати пенсії складає 16380,00 грн (а.с.19).

01.04.2020 відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачу, яка згідно проведеного розрахунку становить 47888,94 грн. Однак з урахуванням максимального розміру пенсії, фактична сума виплати пенсії складає 16380,00 грн (а.с.18).

Не погоджуючись із діями відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Спеціальний Закон, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, а саме доповнено ст. 43 новою частиною - сьомою, згідно якої максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, внесено зміни до Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме частину 7 ст. 43, яку викладено в наступній редакції «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».

Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20 грудня 2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності із 20 грудня 2016 року норм частини 7 статті 43 в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Це, у свою чергу, виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, така норма вважається "відсутньою" у тексті Закону.

Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, передбачено, що відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, він набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач при проведенні перерахунку пенсії позивача, послався на те, що пенсія призначається вперше у 2020 році та на нього поширюється дія ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII в редакції чинній на момент перерахунку пенсії позивача та в установленому законодавством порядку неконституційним не визнавались.

Разом з тим, суд зазначає, що ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі від 09.04.1992 № 2262-XII була відсутньою норма ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Тобто, вказане означає, що починаючи із 2017 року ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Отже, внесені Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до ч. 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії - "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року"), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17.

Відтак, аргументи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії ОСОБА_1 є безпідставними та не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин.

Крім цього суд звертає увагу й на те, що принцип обов`язковості рішень Конституційного Суду України, та їх властивість "негативної нормотворчості" проявляється у недопустимості запровадження правового регулювання з тими самими недоліками.

Зокрема, Конституційний Суд України в п. 7 Рішення від 08.06.2016 № 4-рп/2016 висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені". Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Наведені висновки теж спростовують твердження відповідача про те, що ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII на момент перерахунку пенсії носила імперативний характер та в установленому законодавством порядку неконституційною не визнавалася.

Також Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом від 09.04.1992 № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Отже, підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що обмеження розміру пенсії позивача до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 06.12.2016 № 1774-VIII, оскільки аналогічні за суттю та змістом обмеження, передбачені ч. 7 ст. 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, визнанні неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016.

Виходячи із викладеного, заявлена позивачем позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження розміру пенсії її максимальним розміром підлягає задоволенню.

Відтак, зважаючи на протиправність дій відповідача, що полягали у застосуванні обмеження граничного розміру при виплаті позивачу пенсії, підлягає задоволенню й вимога щодо зобов`язання відповідача перерахувати та виплачувати пенсію без обмеження її розміру з 01.04.2020.

Щодо посилань відповідача у відзиві на правові висновки Верховного Суду у справах № 463/925/17, № 522/16882/17, № 522/3049/17, № 127/4270/17, то такі є безпідставними, адже у постановах прийнятих у цих справах касаційний суд теж дійшов висновку, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Також у справах на які зіслався відповідач, суд касаційної інстанції дотримувався усталених висновків про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Відтак, Верховним Судом вказано про відсутність підстав для обмеження пенсії максимальним розміром особам, пенсія яким призначена до 01.01.2016 (в силу п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI) та про відсутність підстав для такого обмеження після прийняття рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату 31508,94 грн. недоотриманої частини основного розміру пенсії з 01.04.2020 однією сумою, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, який визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

На момент розгляду цієї справи, норми Порядку № 649 від 22.08.2018 є чинними, відтак покладення на відповідача обов`язку з виплати позивачу спірної пенсійної заборгованості невідкладно та однією сумою буде суперечити вищезазначеному нормативно - правового акту та порушуватиме права та законні інтереси інших пенсіонерів, щодо яких судом раніше ухвалено рішення про перерахунок та виплату пенсії.

Тому, сума недоплаченої позивачу пенсії підлягає виплаті згідно Порядку № 649 від 22.08.2018, а не у спосіб обраний позивачем.

Окрім того, суд зазначає, що право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Таким чином, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Відповідно, судовий захист надається з метою поновлення вже існуючих та порушених прав/інтересів, а не тих, що ймовірно можуть виникнути та будуть порушені у майбутньому.

Обов`язок з перерахунку пенсії позивача виникне у пенсійного органу лише у випадку набрання судовим рішенням в цій справі законної сили. Відтак лише після цього у позивача виникне право на отримання недоплачених сум пенсії за попередній період та, відповідно, обов`язок пенсійного органу з їх нарахування та виплати позивачу.

Отже, на думку суду, позовні вимоги щодо виплати спірної заборгованості однією сумою є ще й передчасними, а тому не можуть бути задоволені і з цих міркувань.

Перевіривши доводи та докази, надані сторонами, суд доходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром із 01.04.2020.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Суддя Богоніс Михайло Богданович