Рішення № 89676879, 02.06.2020, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/130/20

Провадження № 2/630/133/20

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2020 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дем`яненко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Тимошенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Люботин Харківської області цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третіх осіб Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опікуна

В С Т А Н О В И В:

Виконавчий комітет Люботинської міської ради звернувся до Люботинського міського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третіх осіб Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опікуна.

Позивач зазначає, що відповідачі є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьки дівчинки не приділяють належної уваги її вихованню, утриманню, не забезпечують ї батьківських піклуванням та турботою, усунулися від виконання своїх батьківських обов`язків.

На теперішній час малолітня ОСОБА_4 2018 р.н. мешкає разом з дідусем ОСОБА_3 , який займається утриманням, вихованням онуки.

В зв`язку з вищевикладеним позивач просить позбавити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до їх доньки ОСОБА_4 , 2018 року народження, та призначити ОСОБА_3 опікуном малолітньої ОСОБА_6 , 2018 року народження.

Також позивач просить стягнути з відповідачів аліменти в розмірі по ? частини від доходу кожного з батьків, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Сторони були повідомлені про час та місце розгляду справи своєчасно та належним чином.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідачі у судове засідання не з`явилися, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомили, відзив не подавали.

Від ОСОБА_6 поштою надійшла заява про визнання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.

Треті особи просилипозов задовольнити.

Зі згоди позивача та за наявності підстав, передбачених ст. ст. 280, 281 ЦПК України суд постановляє заочне рішення.

Суд, з`ясувавши думку сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, з`ясувавши позицію позивача, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню повністю.

Судом встановлені такі факти, що не оспорюються сторонами, підтверджуються наданими суду доказами, та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Холодногірський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 02 від 02 січня 2019 року. Батьками дитини записано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.6).

Дитина мешкає разом з дідусем ОСОБА_3 - батьком матері дитини, який взяв на себе всі обов`язки по вихованню, утриманню дитини та забезпеченню належних умов її проживання, слідкує за її здоров`ям.

Батьки дитини самоусунулися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи мати неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки, не здійснює належного догляду за дитиною, залишає дитину без догляду, часто з`являється вдома в стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого себе не контролює та вчиняє сварки з батьком в присутності дитини. В родинні напружена психологічна ситуація через постійні сварки, конфлікти. Батько дитини - ОСОБА_2 взагалі не приймає ніякої участі в житті дитини, жодного разу не поцікавився життям доньки та не виявляє бажання з нею спілкуватися, приймати участь у її вихованні та духовному, фізичному розвитку.

Тобто, з наданих позивачем матеріалів вбачається, що батько взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків та самоусунулася від виховання, утримання доньки ОСОБА_2 . Мати періодично з`являється в житті доньки, але жодним чином не сприяє її духовному, моральному та фізичному розвитку, не переймається питаннями матеріального забезпечення дитини, її утриманням, лікуванням. Навпаки, мати в присутності дитини вирішує свої конфлікти з батьком.

Таким чином, поведінка батьків - відповідачів у справі, свідчить про їХ байдуже ставлення до дитини, небажання приймати участь у її житті, добровільну відмову від батьківських прав відносно своєї дитини.

Житлово-побутові умови дідуся ОСОБА_3 задовільні, дитині створені належні умови для виховання та розвитку, що встановлено актом обстеження умов проживання, за станом здоров`я ОСОБА_3 може бути опікуном, до кримінальної відповідальності не притягалася, судимостей не має, на наркологічному диспансері не перебуває, що досліджено службою у справах дітей і стало підставою для надання висновку про доцільність призначення позивач опікуном її онука.

Свідок ОСОБА_7 , попереджена про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, будучи цивільною дружиною ОСОБА_3 , надала наступні пояснення. Свідок близько 25 років мешкає разом з ОСОБА_3 однією родиною, характеризує його як добропорядну, відповідальну особу, яка може взяти на себе відповідальність за онуку та виховати її в дусі поваги до оточуючих, як порядну, чесну людину, сприятиме її навчанню та здобуванню необхідних життєвих навиків. Свідок, в свою чергу залюбки допомагатиме чоловіку виховувати онуку, яку вважає рідною, постійно опікується нею, доглядає, переймається її харчуванням, лікуванням, дотриманням режиму. ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_6 постійно влаштовує п`яні сварки, кричить на батька в присутності доньки, ніде не працює та не виявляє бажання створити для дитини належні умови, неспроможна забезпечити доньці належні умови проживання. Зі слів свідка, батько взагалі не цікавиться донькою, не приїздить до неї, не приймає участі в утриманні.

В судовому засіданні в якості свідка допитано ОСОБА_8 - начальника служби у справах дітей виконкому Люботинської міської ради, яка будучи попередженою про кримінальну відповідальність, надала наступні пояснення.

Мати ОСОБА_6 зловживає спиртними напоями, від дідуся - батька відповідача, відомо, що його донька постійно влаштовує сварки, за дитиною не доглядає. Службою з`ясовано, що мати не працює, раніше притягувалася до кримінальної та адміністративної відповідальності, не виконує своїх батьківських обов`язків.

Також, в судовому засіданні в якості свідка допитано ОСОБА_9 - начальника Люботинського міського центру соціальних служб для дітей, сім`ї та молоді, яка будучи попередженою про кримінальну відповідальність, надала наступні пояснення.

Працівники центру намагалися допомогти ОСОБА_6 , родина якої опинилася в складній життєвій ситуації, але сама ОСОБА_6 жодним чином не намагається поліпшити своє становище, не працевлаштувалася, продовжує вживання спиртних напоїв, не здійснює догляду за дитиною.

Суд приходить до переконання, що перераховані обставини в цілому справляють негативний вплив на нормальний розвиток, виховання дитини та позбавлення батьківських прав відповідачів відповідатиме інтересам дитини .

Частина 2 ст. 150 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду.

Факт, що батьки дитини не виконують свої батьківські обов`язки щодо своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , 2018 року народження, підтверджується письмовими доказами у справі.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно із ч. 1 ст. 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Частиною 4 ст. 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 8 Постанови КМУ від 24.09.2008 р. № 866 «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» визначено, що у разі, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Дитина мешкає разом з дідусем, який займається вихованням, утриманням, опікується її фізичним та духовним розвитком, станом здоров`я. Поряд з тим, батьки не займаються вихованням та утриманням доньки, мешкають окремо та не виявляють уваги до дитини, не цікавляться її життям, добровільно самоусунувшись від виконання своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, переважне право стати опікуном повністю відповідати за виховання дітей має дідусь ОСОБА_3

Відповідачами не надано доказів на підтвердження об`єктивних обставин, які б перешкоджали виконанню ними батьківських обов`язків чи спілкуванню з донькою. Мати ОСОБА_6 надала заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 20 від 19 грудня 2008 р.) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 вказаного пленуму ВСУ ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У відповідності до положень ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає до суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Виконавчий комітет Люботинської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у відношенні їх малолітньої доньки ОСОБА_4 , 2018 року народження.

Суд погоджується з наданим висновком, так як він є достатньо обґрунтованим, не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.91р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини. У відповідності до вимог ст.ст.7,155 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст.7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Тобто, приймаючи відповідне рішення суд повинен враховувати інтереси усіх учасників сімейних відносин, діяти на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до Преамбули Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року проголошено, що діти мають право на особливе піклування і допомогу, а також що дитині мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов`язання в рамках суспільства, визнано, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Як встановлено під час судового розгляду відповідачі не забезпечують доньку батьківським піклуванням, захистом та не сприяють її гармонійному розвитку, добровільно відмовившись від своїх батьківських обов`язків.

Все вищезазначене свідчить виключно про одне: відповідачі самоусунулися від виконання батьківських обов`язків, що об`єктивно підтверджено наданими суду доказами.

Як зазначено у ч. 3 та 4 ст. 60 ЦК України, суд встановлює опіку над малолітньою дитиною та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Частиною першою статтею 63 ЦК України визначено, що опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього кодексу.

Згідно ч. 3 статті 63 цього ж Кодексу, суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Частиною третьою ст.243СК України визначено, що опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним законодавством.

Відповідно до подання органу опіки і піклування виконкому Люботинської міської ради, за доцільне встановити опіку над ОСОБА_4 , 2018 року народження, призначивши ОСОБА_3 опікуном та піклувальником .

Відповідно до ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Відповідачі є фізично здоровими, працездатними особами, однак офіційно не працевлаштовані, хоча за станом здоров`я здатні до активної трудової діяльності, тому відповідачі мають можливість докласти певних зусиль щодо працевлаштування і сплачувати на утримання дітей щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів), розмір яких є необхідним для розвитку їх дітей і підтримання стану здоров`я.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином, суд вважає за доцільне стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , 2018 року народження у розмірі по 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати з дня пред`явлення позову.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1,3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Надані позивачем докази, обставини, які були досліджені у ході судового засідання, а також відсутність заперечення з боку відповідача проти задоволення позову, дає суду підстави для задоволення позовних вимог в порядку та у спосіб, визначені позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до висновку, що заявлені представником позивача позовні вимоги про відібрання малолітньої дитини від матері батьків без позбавлення їх батьківських прав та стягнення аліментів на їх утримання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про закріплення житлового будинку за малолітніми дітьми, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

В той же час, у ст. 18 цього ж Закону вказано, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем; органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що забезпечення прав дітей на майно шляхом накладення заборони на відчуження може бути здійснено судом лише по відношенню до нерухомого майна, яке перебуває у володінні їх батьків, які позбавлені батьківських прав. В даній справі судом з`ясовано, що житловий будинок : АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності осіб, які не являються батьками дітей та які не позбавлені батьківських прав, а є власністю ОСОБА_3. Тому в даному випадку захисту підлягають права дітей на користування займаним приміщенням, контроль за додержанням яких повинен здійснювати безпосередньо орган опіки та піклування. На цій підставі суд відмовляє в задоволенні цієї позовної вимоги.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами щодо позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, то з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп. (840,80 + 840,80).

Виходячи із зазначених норм права і беручи до уваги ситуацію, яка склалася з батьками дитини, які не приділяють належної уваги дитині, ведуть антисоціальний спосіб життя, то суд вважає, що дитина дійсно позбавлена батьківського піклування, і вважає необхідним призначити їй опікуна в особі її дідуся, тобто ОСОБА_3 в справі. Обмеження для опікуна чи піклувальника, які визначені ст. 64 ЦК України, відносно нього відсутні. Дитина проживає разом з ним, він забезпечує її всіма належними умовами для розвитку та займається її вихованням.

На підставі аналізу зібраних по справі доказів, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 12,13,76,81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 280, 281 ЦПК, ст.ст.148, 150, 151, 164, 165, 166, ст. 11,12, 15 ЗУ „Про охорону дитинства" , Конвенцією про права дитини, постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд

В И Р І Ш И В :

Позов Виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третіх осіб Служби у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів та призначення опікуна - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 батьківських прав по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в сумі 1681,6 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України Отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку (IBAN):UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, Найменування коду класифікації доходів бюджету: Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України)

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в сумі 1681,6 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України Отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку (IBAN):UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106, Найменування коду класифікації доходів бюджету: Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України)

Призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 опікуном малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Роз`яснити особам, які беруть участь у справі, що з повним рішенням суду вони можуть ознайомитись в приміщенні Люботинського міського суду Харківської області 11 червня 2020 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання до Харківського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст виготовлено 04 червня 2020 року.

СуддяІ. В. Дем`яненко