Рішення № 89671493, 02.06.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 червня 2020 року м. Рівне №460/4007/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Троянчук Д. М.,

відповідача: представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, -В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області у якому, з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 20.12.2019 року, просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004421304 та №0004471304 від 04.04.2019, вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-24 від 04.04.2019 та рішення №0001251304 від 04.04.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що висновки акта перевірки, на основі яких винесено спірні рішення, суперечать нормам чинного податкового законодавства і не відповідають дійсним обставинам. Зокрема, позивач не погоджується із твердженням відповідача про безпідставне включення до складу витрат саме 3 317 750,83 грн. вартості запчастин, ремонтних робіт та витрат на утримання основних засобів, оскільки з акту перевірки не вбачається, на підставі яких первинних документів відповідачем зроблено висновок саме про таку суму витрат. На думку позивача, перевірка проведена із порушенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року №395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 року за №607/23139.

На підставі наведеного позивач просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно з відзивом на позов, відповідач позов не визнає. В обґрунтування заперечень сторона відповідача покликається на те, що враховуючи дію прямої норми пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України - фізична особа - підприємець не має права зменшувати оподаткований дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у пп.177.4.6 основних засобах подвійного призначення, а також включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням його господарської діяльності витрат на їх утримання, технічне обслуговування і ремонт основних засобів. У 2017 році в порушення вимог п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України позивачем до валових витрат безпідставно віднесено вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів всього на суму 5355736,15 грн. У 2018році позивачем у порушення вимог п.177.2, пп.177.4.5, пп.177.4.6 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів безпідставно віднесено 3539207,50 грн., в т.ч. 3317750,83 грн. - вартості запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів подвійного призначення; 221456,67 грн. вартості придбаних шин, які є на залишку станом на 31.12.2018 і не використовувалися у господарській діяльності в 2018 році. Також за результатами проведеного аналізу та здійснених заходів під час перевірки не було можливим підтвердити факт реального здійснення господарських операцій позивача із фізичними особами - підприємцями за період, що перевірявся, а відтак вбачалася відсутність необхідних умов досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів. Таким чином збереження, відправка, навантаження товарів, як складові процеси транспортування товарів, в даному випадку відсутні та ставили під сумнів взагалі факт перевезення товарів на підставі наданих до перевірки документів. Наведені вище порушення призвели до заниження податкових зобов`язань зі сплати ПДФО, а відтак стали підставою для визначення і військового збору та ЄСВ. За наведеного, сторона відповідача провила в позові відмовити повністю.

Ухвалою від 23.12.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провадити за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні, викладеним у позовній заяві.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, натомість подав клопотання про відкладення розгляду справи до завершення карантинних заходів.

При вирішення такого питання суд бере до уваги, що позиція сторони відповідача викладена у поданому ним відзиві на позовну заяву, а також можливість розгляду справи за відсутності його представника. Тому, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснюється за відсутності представника відповідача.

Дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

В період з 12.02.2019 року по 04.03.2019 року працівниками Головного управління ДФС у Рівненській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.

За результатами такої перевірки було складено акт №508/17-00-13-04/ НОМЕР_1 від 12.03.2019 року, згідно висновків якого, перевіркою встановлені, в т.ч., порушення:

1. п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), а саме: відображення перекручених даних в деклараціях привело до заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 8 894 943,65 грн., в тому числі: за 2017 рік на 5 355 736,15 грн., за 2018 рік на 3 539 207,5 грн.

Відповідно до п. 164.1, п. 164.3 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) за результатами перевірки донараховано податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю всього в розмірі 1 601 089,85 грн., в т.ч. за 2017 рік в сумі 964 032,5 грн., за 2018 рік в сумі 637 057,35 грн.

2. підпункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями, за результатами перевірки донараховано військовий збір всього в сумі 133 424,15 грн., в т.ч. за 2017 рік в сумі 80 336,04 грн., за 2018 рік в сумі 53 088,11 грн.

3. п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI із змінами та доповненнями, за результатами перевірки донараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 94 264,14 грн., в тому числі за 2017 рік – 73 735,81 грн., за 2018 рік – 20 528,33 грн.

На підставі таких висновків акту перевірки ГУ ДФС у Рівненській області прийнято:

1. податкове повідомлення-рішення №0004421304 від 04.04.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 401 634,78 грн., з яких 1 601 089,85 грн. – за податковими зобов`язаннями та 800 544,93 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

2. податкове повідомлення-рішення №0004471304 від 04.04.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 200 136,23 грн., з яких 133 424,15 грн. – за податковими зобов`язаннями та 66 712,08 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24 від 04.04.2019 року, якою визначено суму недоїмки з єдиного внеску в розмірі 94 264,14 грн.;

4. рішення №0001251304 від 04.04.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 16 800 грн.

Як вбачається з акту перевірки, у 2018р. підприємцем у порушення вимог п. 177.2, пп. 177.4.5, пп.1747.4.6 п.177.4 ст. 177 Кодексу до витрат, безпосередньо пов`язаними з отриманням доходів безпідставно віднесено 3539207,50 грн., в т.ч. 3 317 750,83 грн. вартості запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів подвійного призначення; вартість придбаних шин в сумі 221456,67 грн., які є на залишку станом на 31.12.2018р. і не використовувалися у господарській діяльності в 2018 році.

Так, у 2018р. при проведенні технічного обслуговування, ремонту та утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів) до валових витрат безпідставно віднесено вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат утримання основних засобів всього на суму 3317750,83 грн.

Виходячи із висновків акту перевірки та доводів відповідача, у вказаних періодах позивач завищив витрати, що призвело до заниження чистого доходу.

Дослідивши письмові докази, письмові заяви сторін по суті справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Пункт 177.4 ст.177 ПК України визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- п.п.177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (тобто собівартість придбаних для подальшої реалізації товарів);

- п.п.177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- п.п.177.4.3. суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (Підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 в редакції Закону № 1797-VIII від 21.12.2016);

- п.п.177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов`язані мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до п.п.177.4.5п.177.4ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця:

- витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

- витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

- витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

- документально не підтверджені витрати.

Оскільки згідно наведеної норми не включаються до складу витрат витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, тому позивач стверджує, що не включала їх до декларації.

Разом з тим, згідно з Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків-фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 року №395, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 року за №607/23139 (далі по тексту – Порядок №395), акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Пункт 1.5 Порядку визначає, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно з п.1.7 Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.2.2 Порядку №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Однак, акт перевірки не містить посилання на будь-які відомості первинних чи розрахункових документів позивача, які б обґрунтовували висновки про протиправність віднесення до витрат вартості тих чи інших товарів (що свідчило б про порушення вимог п.177.4 ст. 177 ПК України), формування витрат не пов`язаних з провадженням господарської діяльності позивачем чи відсутність підтверджуючих документів щодо походження товарів (що свідчило б про порушення вимог п. 177.2, пп. 177.4.5, пп.1747.4.6 п.177.4 ст. 177 ПК України).

Між тим, з описової частини акту перевірки вбачається, що зміст встановленого в ході перевірки позивача порушення податкового законодавства зводиться лише до табличного відображення даних фіскального органу, встановлених у ході перевірки із зазначенням певних розбіжностей. Зі змісту акту перевірки не можливо встановити, яким чином та на підставі яких документальних доказів податковий орган дійшов висновків про включення до складу витрат у декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік витрат на запасні частини, ремонту та утримання основних засобів.

Щодо посилання в акті перевірки та додатках до нього на конкретні первинні та податкові документи із зазначенням їх реквізитів та дат їх складання, то наявність таких документів не свідчить про включення їх до складу витрат у декларації.

Таким чином, наведене вказує на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є суб`єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем встановленого законодавством порядку проведення перевірки, а викладені відповідачем висновки в акті перевірки зроблено без дослідження належних документів. Виявлені перевіркою порушення в акті перевірки не описані, не зазначено докази, які свідчать про виявлені порушення.

Отже, акт перевірки, як основний доказ податкових правопорушень, не містить в собі повного дослідження господарських операцій в частині отримання позивачем оприбуткування ним товару (продукції), реалізації продукції і таке інше. Натомість акт перевірки наповнений правовими нормами, які потребують застосування, а не наведення їх тексту. Відтак, актом перевірки, не встановлені податкові правопорушення, внаслідок неповноти їх дослідження.

На такі обставини, як на підставу скасування податкового повідомлення-рішення, звертав увагу Верховний Суд у постанові від 03.04.2018 року по справі №804/1963/17.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини дають підстави для висновку, що акт перевірки не містить належних і обґрунтованих нормами податкового законодавства доводів про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу. Акт перевірки не містить систематизованого викладу фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, а його зміст полягає у самостійному математичному розрахунку витрат позивача, який не ґрунтується на відомостях первинних документів платника податків.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як зазначає Верховний Суд в постанові від 20.03.2020 року по справі №826/11054/15, з огляду на вищезазначені положення, саме на податковий орган як суб`єкт владних повноважень покладається обов`язок надати суду достатні докази на обґрунтування зафіксованих в акті перевірки висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких щодо платника прийнято оскаржувані акти індивідуальної дії, які є предметом судового розгляду.

Також, як зазначено в даному рішенні, в акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, суб`єктивних припущень та висновків щодо дій суб`єкта господарювання, які не підтверджені належними первинними документами, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку.

Щодо твердження перевіряючих про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ФОП ОСОБА_1 із фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 за період, що перевірявся, то суд зазначає, що аналіз акту перевірки свідчить про невідповідність його загальної та описової частин вимогам, встановленим у Порядку №395, адже він не відображає фактичних обставин справи та не містить чіткого обґрунтування і доказів порушення позивачем податкового законодавства у частині взаємовідносин з контрагентами. Також висновки акту перевірки не забезпечені належною доказовою базою щодо таких правовідносин, акт перевірки не містить комплексного дослідження усіх складових оформлених господарських операцій з надання послуг та не наведено відповідачем достатніх доказів їх нереальності.

Відповідачем в акті перевірки не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Твердження відповідача про безпідставне включення позивачем до складу витрат у 2018 році витрати на придбання 47 шин не знайшли свого обгрунтування під час розгляду справи, оскільки відповідач не надав суду докази, що такі витрати не відображалися позивачем у декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік.

Щодо висновків акту перевірки про порушення п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI із змінами та доповненнями та підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України №2755-IV від 02.12.2010 року із змінами і доповненнями, за результатами перевірки донараховано єдиний внесок та військовий збір, то суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Відповідно до пп. 1.2 п. 161 Підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.

Тобто, по своїй правовій природі база нарахування єдиного внеску та військового збору для фізичної особи-підприємця визначається із суми доходу такого підприємця.

Підставою для прийняття вимоги та рішення в частині донарахування єдиного внеску та військового збору слугували твердження податкового органу про заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки і на основі яких було встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб.

Враховуючи вищенаведені спростування правомірності збільшення перевіряючими суми оподатковуваного доходу позивача за 2017-2018 роки згідно акту перевірки, неправомірним є також донарахування позивачу суми єдиного внеску та військового збору на вказану суму доходу.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

З огляду на те, що висновки акту перевірки не знайшли свого повного підтвердження в ході розгляду справи та відсутності належних доказів правомірності прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, отже суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Рівненській області №0004421304 від 04.04.2019 року, №0004471304 від 04.04.2019 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24 від 04.04.2019 року та рішення №0001251304 від 04.04.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 9 605,01 грн., що документально підтверджується платіжними дорученнями №6280 від 17.12.2019 року та №6258 від 12.12.2019 року.

З огляду на задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 9 605,01 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДФС у Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області №0004421304 від 04.04.2019, №0004471304 від 04.04.2019, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24 від 04.04.2019 та рішення №0001251304 від 04.04.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) судовий збір у розмірі 9605,01 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 04 червня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.