Рішення № 89671439, 05.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1658/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

26 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 19 березня 2020 року № 8000-СГ, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України,

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно, із урахуванням висновків суду, у спосіб, порядок та строк, передбачений чинним законодавством України, розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 лютого 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства,

- стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова, яка міститься в оскаржуваному наказі, не відповідає вимогам законодавства, не є законною та підлягає скасуванню, а, саме, зазначена в оскаржуваному наказі підстава для відмови не є аргументованою, є неконкретизованою, не відповідає положенням частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, якою встановлено виключний перелік підстав для відмови.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/1661/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

08 травня 2020 року від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, а саме останній просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою від 19 березня 2020 року № 8000-СГ, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України,

- зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 у встановлений законом строк дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства згідно із заявою від 18 лютого 2020 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року заяву представника про зміну позовних вимог прийнято до розгляду.

25 травня 2020 року до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву (а.с. 43-48), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що з графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, не можливо встановити чітко, де знаходиться бажана земельна ділянка.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 18 лютого 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населеного пункту (а.с. 12).

До заяви позивачем було додано графічні матеріали, на яких у зазначене бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 50), та копії документів, що посвідчують особу (ідентифікаційного номеру та паспорту).

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 19 березня 2020 року №8000-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України (а.с. 49).

Не погодившись з наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року № 8000-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року № 8000-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 18 лютого 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви позивачем було додано графічні матеріали, на яких у зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, та копії документів, що посвідчують особу (ідентифікаційного номеру та паспорту)

Зі змісту наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року №7980-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стала невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Однак, спірний наказ містить лише загальне посилання на норму Земельного кодексу України без конкретизації невідповідностей, які відповідач мав на увазі. Тобто Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області у спірному наказі не зазначено, у чому саме полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам чи генеральним планам населених пунктів та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

Аналіз спірного наказу дає підстави вважати, що відповідачем не надано заявнику обґрунтованих пояснень та не наведено будь-яких конкретних доводів щодо того, що обрана ним земельна ділянка через її місце розташування порушує вимоги закону.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена наказом від 19.03.2020 №7980-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доводи відповідача щодо того, що з графічного матеріалу, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки не можливо встановити чітко, де знаходиться сама бажана земельна ділянка, не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, а тому вказані доводи не приймаються судом до уваги.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року № 8000-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи іншу вимогу позивача, а саме: про зобов`язання відповідача видати наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд враховує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі №810/637/18.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості та наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням висновків суду, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/9569/17, від 14 серпня 2019 року у справі №480/4298/18, від 05 грудня 2019 року у справі №806/2540/17, від 29 квітня 2020 року у справі №820/4932/18 та у постанові Великої Палати від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17.

Відтак, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету.

При цьому, як свідчить зміст заяви про уточнення позовних вимог, позивач заявив дві вимоги немайнового характеру, перша з яких по суті є нерозривною та спрямована на відновлення єдиного порушеного права, яку суд розцінює як одну вимогу.

Питання про повернення судового збору у сумі 840,80 грн, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", вирішено судом в ухвалі суду від 05 червня 2020 року у зв`язку з надходженням заяви представника позивача про повернення надміру сплаченого судового збору від 22 травня 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору повністю у розмірі 840,80 грн.

Вирішуючи заяву представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд встановив, що 19 березня 2020 року між гр. ОСОБА_1 (клієнт) та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір № 04 про надання правової допомоги, за умовами якого юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 10000 грн без ПДВ, при розрахунку якої враховується час витрачений адвокатом та за результатом надання такої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін (а.с. 15-16).

Представник позивача до позову надав: - копію розрахунку надання правничої допомоги за договором № 04 від 19 березня 2020 року на загальну суму 10000,00 грн (а.с. 15-16); - копію акту прийому-передачі виконаних робіт за договором № 04 від 19 березня 2020 року, датованого 23 березня 2020 року, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 10000,00 грн, у тому числі: юридичні консультації щодо суті спірних правовідносин в межах розгляду справи – 1500,00 грн, попереднє опрацювання матеріалів, аналіз оспорюваного наказу, опрацювання нормативної бази, аналіз юридичного конфлікту, вироблення стратегії ведення справи – 2000,00 грн, підготовка процесуальних документів – 3500,00 грн, подальше представництво інтересів у суді першої інстанції – 3000,00 грн (а.с. 18); - квитанцію від 23 березня 2020 року № 04 (а.с. 19).

Оцінюючи обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд зауважує, що адвокат Борзовець О.В. неодноразово звертається до суду з аналогічними позовами, у зв`язку з чим заявлені витрати на консультації щодо суті спірних правовідносин в межах розгляду справи та попереднє опрацювання матеріалів, аналіз оспорюваного наказу, опрацювання нормативної бази, аналіз юридичного конфлікту, вироблення стратегії ведення справи суд зменшує до 1000,00 грн. Витрати за складання процесуальних документів суд зменшує до 1000,00 грн. Вартість подальшого представництва інтересів у суді першої інстанції в розмірі 3000,00 грн суд вважає безпідставно включеним до розрахунку, оскільки матеріали справи не містять відомостей на підтвердження факту виконання зазначеного виду послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2019 року по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вищевказані висновки зазначені в постанові Верховного суду від 08 квітня 2020 року по справі № 922/2685/19.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2000 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 19 березня 2020 року №8000-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 лютого 2020 року (вх. №К-4889/0/25 від 18 лютого 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Ярмаківської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населеного пункту з урахуванням висновків, сформульованих судом у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Удовіченко