Рішення № 89671419, 04.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1489/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

19 березня 2020 року ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського обласного військового комісаріату /далі - відповідач, Полтавський ОВК/ про визнання протиправною бездіяльності Полтавського обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку, тобто з 14 червня 2019 року по 26 грудня 2019 року та про стягнення з Полтавського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку при звільненні за період з 14 червня 2019 року по 26 грудня 2019 року в сумі 170395 грн. 13 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні з військової служби 14.06.2019 ОСОБА_1 не виплачені всі належні йому суми, зокрема, 18.06.2019 на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 66446 грн. 11 коп., а 26.12.2019 на рахунок позивача надійшли кошти компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 4816 грн. 84 коп. Позивач вважає, що Полтавським ОВК була допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку з 14 червня 2019 року по 26 грудня 2019 року, яку позивач розрахував в сумі 170395 грн. 13 коп.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1489/20, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

17 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Полтавського обласного військового комісаріату просить залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на те, що для звернення до суду у справах, пов`язаних із проходженням та звільненням з публічної служби застосовується місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства. Позивач звільнений з військової служби 14.06.2019, компенсація за невидане речове майно перерахована позивачу 20.12.2019, тому відповідач вважає, що з цієї дати починається перебіг місячного строку для звернення до суду, який, на думку відповідача, позивачем пропущено, оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі 19.03.2020.

04 травня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив /а.с. 81-83/, у якій позивачем зазначено, що позов подано з дотриманням встановленого КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, оскільки 26.12.2019 на картковий рахунок позивача надішли недоплачені кошти в сумі 4816 грн. 84 коп. Посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 року у справі №825/598/17 про застосування норм права щодо строку звернення до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у задоволенні клопотання Полтавського обласного військового комісаріату про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовлено.

У відповідності до приписів частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що у період з 01.11.2016 по 14.06.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у Козельщинському районному військовому комісаріаті, що підтверджується витягом з послужного списку підполковника ОСОБА_1 /а.с. 72-73/.

Наказом військового комісара Козельщинського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 14.06.2019 року № 97 підполковника ОСОБА_1 , заступника військового комісара з територіальної оборони Козельщинського районного військового комісаріату Полтавської області оперативного командування "Північ" Збройних Сил України, звільненого з військової служби у запас наказом командувача військ оперативного командування "Північ" від 01.06.2019 року № 125 відповідно до підпункту "б" (за станом здоров`я) п. 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" вирішено вважати таким, що справи та посаду здав. Виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.06.2019 /а.с. 52/.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 становить 4816 грн. 84 коп. /а.с. 52/, що позивачем не оспорюється.

Розрахунок відповідачем з ОСОБА_1 проведено 11.06.2019 в розмірі 18609 грн. 33 коп. /а.с. 54/.

Також платіжним дорученням №1752 від 14.06.2019 відповідачем перераховано позивачу кошти в розмірі 66446 грн. 11 коп. /а.с. 75/, які надійшли на картковий рахунок позивача 18.06.2019 /а.с. 54/.

Платіжним дорученням №3692 від 20.12.2019 відповідачем перераховано позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4816 грн. 84 коп. /а.с. 77/, яка надійшла на картковий рахунок позивача 26.12.2019, що підтверджується випискою банку по надходженням по картці ОСОБА_1 , копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 53/.

09.01.2020 позивач звернувся до Полтавського обласного військового комісаріату із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення розрахунку 26.12.2019 /а.с. 24/.

Полтавський ОВК листом від 23.01.2020 року № 2/37 повідомив ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони на відповідний рік. Грошова компенсація за речове майно була виплачена по надходженню коштів. У зв`язку з цим у задоволенні звернення ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення розрахунку 26.12.2019 у зв`язку з затримкою виплати належних ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, відмовлено /а.с. 56/.

Не погодившись бездіяльністю Полтавського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку з 14 червня 2019 року по 26 грудня 2019 року в сумі 170395 грн. 13 коп., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Гарантії соціального та правового захисту військовослужбовців установлені в Законі України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9-1 Закону № 2011-XII передбачено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178).

Згідно з приписами пункту 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Відповідно до пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до приписів пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України /надалі - КЗпП/ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За приписами частини 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано Верховним Судом у постанові від 27.04.2020 у справі № 812/639/18.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Конституційним Судом України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу" зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, для встановлення початку перебігу тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна позиція щодо застосування тримісячного строку звернення до суду з позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в тому числі, затримки у виплаті грошової компенсації військовослужбовцям за неотримане речове майно, викладена у постановах Верховного Суду 28 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.001406, від 13 березня 2019 року у справі №813/1001/17, від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16-а, від 11.02.2020 у справі №420/2934/19.

Як встановлено судом, наказом військового комісара Козельщинського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 14.06.2019 року № 97 підполковника ОСОБА_1 , заступника військового комісара з територіальної оборони Козельщинського районного військового комісаріату Полтавської області оперативного командування "Північ" Збройних Сил України, звільненого з військової служби у запас наказом командувача військ оперативного командування "Північ" від 01.06.2019 року № 125 відповідно до підпункту "б" (за станом здоров`я) п. 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" вирішено вважати таким, що справи та посаду здав. Виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.06.2019 /а.с. 52/.

Відповідачем платіжним дорученням №1752 від 14.06.2019 перераховано позивачу кошти в розмірі 66446 грн. 11 коп. /а.с. 75/, отже, відповідач виплатив позивачу у день звільнення 14.06.2019 кошти в розмірі 66446 грн. 11 коп., які з незалежних від відповідача причин надійшли на картковий рахунок позивача 18.06.2019. Таким чином, за відсутності вини відповідача відсутні і підстави для застосування в цій частині до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 становить 4816 грн. 84 коп. /а.с. 52/, що позивачем не оспорюється.

Платіжним дорученням №3692 від 20.12.2019 відповідач перерахував позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4816 грн. 84 коп. /а.с. 77/, тобто 20.12.2019 позивачу виплачено кошти в сумі 4816 грн. 84 коп., які з незалежних від відповідача причин надійшли на картковий рахунок позивача 26.12.2019 /а.с. 53/.

Таким чином, загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 14.06.2019 по 20.12.2019 становить 189 календарних днів (червень 2019 року - 16 календарних днів, липень 2019 року - 31 календарний день, серпень 2019 року - 31 календарний день, вересень 2019 року - 30 календарних днів, жовтень 2019 року - 31 календарний день, листопад 2019 року - 30 календарних днів, грудень 2019 року - 20 календарних днів).

З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати, осіб що проходили військову службу, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин загальні положення, які регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно з пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міноборони від 07.06.2018 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 14.06.2019, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи, а саме: за квітень 2019 року та травень 2019 року.

Середньоденний розмір заробітку позивача на момент звільнення 14.06.2019 становить 610 грн. 88 коп. =((18370,72 грн. + 18892,72 грн.)/61) (де: 18370,72 грн. - заробітна плата за квітень 2019 року; 18892,72 грн. - заробітна плата за травень 2019 року; 61 календарний день (загальна кількість календарних днів у квітні 30, загальна кількість календарних днів у травні 31)).

Таким чином, заробітна плата позивача за час затримки виплати компенсації вартості за неотримане речове майно за 189 календарних днів (з 14.06.2019 по 20.12.2019) складає 115456 грн. 32 коп. = (189 календарних днів *610 грн. 88 коп.).

Водночас, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/18.

Так, несвоєчасно виплачена сума за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 складає 4816 грн. 84 коп., що становить майже вісімнадцяту частину від загальної суми заробітку позивача за червень 2019 року /а.с. 47/ та є майже у двадцять чотири рази меншою ніж сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за час затримки виплати компенсації вартості за неотримане речове майно (115456 грн. 32 коп.), при цьому, період затримки виплати коштів при звільненні позивача складає більше шести місяців.

Підсумовуючи вищевикладене та зважаючи на те, що розрахунок, наданий ОСОБА_1 , щодо його середнього заробітку, який, на думку позивача, має бути виплачений у зв`язку з затримкою повного розрахунку позивача при звільненні в розмірі 170395 грн. 13 коп., є необґрунтованим, враховуючи що несвоєчасно виплачена позивачу сума складає 4816 грн. 84 коп., тому з урахуванням неістотності цієї суми відносно загального розміру грошового забезпечення позивача за червень 2019 року, характеру невиплаченої заборгованості, періоду затримки виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, дій позивача та відповідача у спірних відносинах, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд застосував принцип співмірності та зменшив за таких обставин розмір відшкодування позивачу заробітку за час затримки розрахунку з 115456 грн. 32 коп. до 28864 грн. 08 коп. (25 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Таким чином у даній справі належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є: визнання протиправною бездіяльності Полтавського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 28864 грн. 08 коп. та стягнення з Полтавського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 28864 грн. 08 коп.

Водночас, в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Полтавського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код 07851296, вул. Шевченка, 78-А, м. Полтава, 36039) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 28864 грн. 08 коп.

Стягнути з Полтавського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 28864 грн. 08 коп. (двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні вісім копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич