Рішення № 89670863, 29.05.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 320/6784/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,

за участю представників сторін:

від позивача – Ясько П.С.,

від відповідача – не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому позивач просить суд:

- скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.07.2019 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000. Зона 04, квартал 065;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у 2017 році ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,1200 га на території Обухівського району Київської області.

Проте, зазначив позивач, рішенням Головного управління Держгеокадастру у Київській області їй було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка не належить до категорії сільськогосподарських земель.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач оскаржив його до суду. Вказав, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі №810/1511/18 було скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2017 щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області, з урахуванням висновків суду.

Також позивач вказав, що 16.07.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області на виконання рішення суду, було повторно розглянуто клопотання позивача та прийнято відмову № 920/0-5989/0/17-19 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що за змістом аналогічна попередній відмові.

На думку позивача, вказане рішення є протиправним та необґрунтованим, що вже було встановлено судом у межах провадження №80/1511/18, а ефективним способом захисту порушеного права позивача, згідно приписів Земельного Кодексу є зобов`язання відповідача погодити клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання у справі.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позовну заяву зазначив про те, що до Головного управління Держгеокадастру у Київській області позивачем було подано клопотання від 25.10.2017 р. стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовної площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області. До клопотання додано графічні матеріали з визначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Відповідач зауважив, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянуло клопотання позивача та додані графічні матеріали, на яких відображено місце розташування бажаної для відведення земельної ділянки, та виявивши невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам частини сьомої статті 118 Кодексу, надало відповідь гр. ОСОБА_1 , листом від 16.07.2019 № 920/0-5989/0/17-19, зазначивши про неможливість надати дану земельну ділянку через відсутність інформації щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення (копія листа додана до матеріалів справи).

Додатково відповідач вказав, що згідно інформації, наданої відділом в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, бажана до відведення земельна ділянка, відноситься до земель водогосподарських підприємств, а також підприємстві з експлуатації зрошувальних та осушувальних мереж. Таким чином, відповідач стверджував, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області діяло у відповідності до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області, відповідач зауважив, що Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 по справі №810/3393/17 зазначив про те, що Головне управління Держгеокадастру в Київській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ... за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що нормами статті 118 Земельного Кодексу визначено, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Позивач стверджував, що зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Також позивач зауважив, що «принцип мовчазної згоди», визначений статтею 123 Земельного кодексу України, передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу і жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови, що також узгоджується із правовими висновками викладене у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 в справі № 806/2732/17.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/6784/19 та відклав підготовче засідання у справі на 17.03.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 судом відкладено підготовче засідання у справі на 30.04.2020.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 29.05.2020.

У судове засідання, призначене у справі на 29.05.2020 з`явився уповноважений представник позивача, який підтримав доводи позовної заяви та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, явку уповноваженого представника до суду не забезпечив.

Водночас, судом встановлено, що 17.03.2020 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача, відповідно до змісту якого останній просив розглядати справу № 320/6784/19 за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим РУГУ МВС України в місті Києві 04.10.2001.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням від 25.10.2017 (вх.. № Я-22788/0/5-17 від 30.10.2017), у якому просила надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована: Київська обл., Обухівський р-н., КОАТУУ 3233151000 зона 04, квартал 065. До вказаного клопотання позивачем додані копії паспорту громадянина України, ідентифікаційного коду, а також роздруківка з публічної кадастрової карти.

Листом від 29.11.2017 № Я-22788/0-18990/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Київській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,1200 га яка розташована на території Обухівського району та повідомило позивачу про те, що відповідно до наданої інформації відділом в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на бажаній до відведення земельній ділянці наявна деревна та чагарникова рослинність, - група включає земельні ділянки, вкриті заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин (додаток 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051).

Позивач не погоджуючись з вказаним рішення звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому просила суд:

- скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно графічних додатків;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065.

Суд зазначає, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, викладене у листі 29.11.2017 № Я-22788/0-18990/6-17 було предметом спору у справі № 810/1511/18.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2019 у справі № 810/1511/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18 рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року скасовано. Прийнято по справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнили частково.

Скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно графічних матеріалів, яке оформлене листом від 29 листопада 2017 року № Я-22788/0-18990/6-17.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Як встановлено судом, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18, Головним управління Держгеокадастру у Київській області було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області.

Рішенням Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.07.2019 №920/0-5989/0/17-19 повторно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва. Підставою для прийняття такого рішення відповідач зазначив, що відповідно до наданої інформації відділом в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на бажаній до відведення земельній ділянці наявна деревна та чагарникова рослинність, - група включає земельні ділянки, вкриті заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин (додаток 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року № 1051).

Позивач вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушеного права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини третьої, четвертої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до часини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом в частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 га.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 Земельного кодексу України.

Так, згідно із приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Як зазначалося вище, 25.10.2017 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням (вх.. № Я-22788/0/5-17 від 30.10.2017) у якому просила надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована: Київська обл., Обухівський р-н., КОАТУУ 3233151000 зона 04, квартал 065.

Листом від 29.11.2017 №Я-22788/0-18990/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Київській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,1200 га яка розташована на території Обухівського району та повідомило позивачу про те, що відповідно до наданої інформації відділом в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на бажаній до відведення земельній ділянці наявна деревна та чагарникова рослинність, - група включає земельні ділянки, вкриті заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин (додаток 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 №1051).

Як встановлено судом, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18 скасовано рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно графічних матеріалів, яке оформлене листом від 29 листопада 2017 року № Я-22788/0-18990/6-17 та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області з урахуванням висновків суду.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18, Головним управління Держгеокадастру у Київській області було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області.

Рішенням Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.07.2019 № 920/0-5989/0/17-19 повторно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва. Підставою для прийняття такого рішення відповідач зазначив, що відповідно до наданої інформації відділом в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області на бажаній до відведення земельній ділянці наявна деревна та чагарникова рослинність, - група включає земельні ділянки, вкриті заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин (додаток 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року № 1051).

Відповідно до приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що в обґрунтування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.07.2019 № 920/0-5989/0/17-19 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва відповідач повторно зазначив про те, що відповідно до наданої інформації відділом в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області про те, що на бажаній до відведення земельній ділянці наявна деревна та чагарникова рослинність, - група включає земельні ділянки, вкриті заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин (додаток 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17 жовтня 2012 року № 1051).

Водночас, суд зауважує, що вказаним обставинам, вже було надано правову оцінку колегією суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18, де предметом дослідження було рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області оформлене листом від 29.11.2017 № Я-22788/0-18990/6-17, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки з аналогічних підстав.

Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18 колегія суддів зазначила про те, що «...під час розгляду справи в суді відповідачем не надано до суду доказів чи письмових пояснень, які б підтверджували, що місце розташування обраної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Доводи відповідача, які прийнято в якості доказів по справі судом першої інстанції стосовно того, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована: Київська обл., Обухівський р-н., КОАТУУ 3233151000 зона 04, квартал 065, перебуває у користуванні водогосподарського підприємства, Дирекції Канівської ГЕС, та відноситься до земель «ліси та інші лісовкриті площі» спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Зокрема, позивачем надано до суду лист філії «Канівська Гес» ПрАТ «Укргідроенерго» від 21 травня 2019 року № 19/509 у якому вказано, що спірна земельна ділянка не перебуває у користуванні вказаного товариства».

Додатково колегія суддів зазначила про те, що «…Вказані вище обставини свідчать про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність визначених чинним законодавством України підстав для відмови у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065, що свідчить про правомірність і обґрунтованість позовних вимог в частині скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно графічних матеріалів, яке оформлене листом від 29 листопада 2017 року № Я-22788/0-18990/6-17.».

Відтак, з огляду на викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.20189 у справі №810/1511/18 обставини, які мають преюдиційне значення при розгляді даної справи, судом встановлено, що відмова відповідача, яка викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 16.07.2019 №920/0-5989/0/17-19, не містить обґрунтованих доказів щодо підстав відмови у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки, визначених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу, що представником позивача повторно 06.05.2019 звернувся із адвокатським запитом вих. №40 від 06.05.2019 до Дирекції Канівської ГЕС, у якому просив надати офіційну інформацію, а саме чи перебуває земельна ділянка, яка знаходиться між земельними ділянками із кадастровим номером 3223151000:04:065:0076 та 3223151000:04:065:0106 у користування чи віданні Дирекції Канівської ГЕС.

Листом від 21.05.2019 № 19/509 ПАТ «Укргідроенерго» «Канівська ГЕС» позивача повідомлено про те, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Обухівського району Київської області та розташована між земельними ділянками із кадастровими номерами 3223151000:04:065:0076 та 3223151000:04:065:0106 у користуванні Філії не перебуває.

Крім того, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, п. 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а та від 10.01.2019 у справі №820/4555/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як свідчать матеріали справи, у межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідним клопотанням, за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, натомість, останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що направлення на адресу позивача рішення у формі листа, також свідчить про неправомірність рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та свідчить про те, що уповноважений орган прийняв рішення ке не відповідає вищевказаним приписам закону.

Вказані вище обставини свідчать про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність визначених чинним законодавством України підстав для відмови у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065, що свідчить про правомірність і обґрунтованість позовних вимог в частині скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно графічних матеріалів, яке оформлене листом від 16.07.2019 № 920/2-5989/0/17-19.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України чітко передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Разом з тим, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2019 у справі № 810/1511/18 було зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2017 року щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Обухівського району Київської області з урахуванням висновків суду.

Проте, як було встановлено судом рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке оформлене листом №920/0-5989/0/17-19 від 16.07.2019 повторно обґрунтовано тими ж підставами, що і попереднє рішення про відмову, яке визнано у судовому порядку протиправним та скасовано, оскільки останнє прийняте не у відповідно до приписів закону.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем під час розгляду справи не доведено, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач та за дозволом на розробку проекту землеустрою якої вона звернулась не відпоститься до земель сільськогосподарського призначення, відтак, підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні.

Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Отже, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065 в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас, на підставі ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішень при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 769,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1566510747.1 від 26.12.2019.

Водночас, в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 судом зазначено позивачу про необхідність сплатити за звернення з даним позовом до суду судового збору в розмірі 768,40, що відповідає розміру визначеному п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (0,4х1921=768,40 грн.).

Оскільки у даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як відповідача у справі.

Щодо повернення решти суми судового збору, суд зазначає, що приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За відсутності клопотання позивача про повернення зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 0,60 грн., підстави для вирішення вказаного питання відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області, яке оформлене листом № 920/0-5989/0/17-19 від 16.07.2019 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000. Зона 04, квартал 065.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території Київської області, Обухівського району, КОАТУУ 3223151000 Зона 04, квартал 065.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код ЄДРПОУ 39817550; місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 05 червня 2020 р.