Рішення № 89670765, 05.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/781/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої надбавки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області щодо невиплати надбавки за інтенсивність праці за період з 01 липня 2019 року по 25 жовтня 2019 року заступнику начальника управління - начальнику відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Секерні Валерію Миколайовичу; 2) стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої надбавки за інтенсивність праці за період з 01.07.2019 р. по 01.11.2019 р. в розмірі 28760,00 грн.; 3) стягнути солідарно з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 недонараховану та не виплачену заробітну плату за листопад місяць 2019 року в розмірі 11769,42 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період з 21.04.2017 р. по 26.12.2019 р. він проходив службу на посаді заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області. З метою встановлення правильності виплати заробітної плати та надбавок до неї 13 березня 2020 року ним було скеровано відповідний запит до колишнього роботодавця. З отриманої відповіді з`ясовано, що всупереч погодження Міністерством юстиції України листом від 23.07.2019 р. встановлення з 01.07.2019 р. по 31.12.2019 р. надбавки за інтенсивність праці у розмірі 100% до посадового окладу, таку нараховано та виплачено не було. Відповідний наказ був виданий Головним територіальним управлінням юстиції у Закарпатській області тільки 25 жовтня 2019 року, проте жодних перерахунків заробітної плати з моменту погодження подання про встановлення надбавки (тобто з 01.07.2019 р. по 25.10.2019 р.) здійснено не було. Окрім того, відповідачем також не в повному обсязі нараховано та виплачено його заробітну плату за листопад 2019 року, зокрема, недоплачено 11769,42 грн. Вважає, що вказана бездіяльність позбавила його права на оплату праці у повному обсязі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

04 травня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача 1 надійшов відзив на позов №1413/08-10/20/82 від 27.04.2020 р., відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив. Зокрема, вважає, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат, в тому числі, надбавки за інтенсивність праці, у межах економії фонду оплати праці, згідно з чинним законодавством, є правом керівника державної служби, а не обов`язком. Тобто законодавець надає суб`єкту призначення певний ступінь свободи при прийнятті відповідного рішення. З огляду на що вважає, що право позивача на таку надбавку виникло не з моменту погодження Міністерством юстиції України, як зазначено в позовній заяві, а з моменту прийняття рішення – видачі відповідного наказу. Стосовно тверджень позивача про невиплату заробітної плати за листопад 2019 року у розмірі 11769,42 грн. зазначає, що така виплачена в повному обсязі відповідно до кількості відпрацьованих робочих днів (16 днів), виходячи з встановленої надбавки за вислугу років – 39%. Окрім того, у зв`язку з помилковою виплатою у жовтні 2019 року матеріальної допомоги, така була відрахована від заробітної плати за листопад 2019 року, про що позивача було повідомлено.

04 травня 2020 року позивач надіслав на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду відповідь на відзив, в якій наголошує на тому, що дискреційні повноваження мають реалізовуватися суб`єктом в межах, визначених законодавством. У даному випадку було наявне волевиявлення самого суб`єкта призначення – Міністерства юстиції України на встановлення надбавки та часові межі такої. Однак у зв`язку з протиправною бездіяльністю Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області така була встановлена тільки з 25 жовтня 2019 року. Вважає, що відповідачем на спростування позовних вимог не було доведено відсутність коштів для виплати позивачу надбавки за весь період, погоджений Міністерством юстиції України. Стосовно доводів відповідача 1 про відрахування із заробітної плати за листопад 2019 року суми помилково виплаченої матеріальної допомоги, зазначає наступне. Будь-яке відрахування із заробітної плати працівника можливе за наказом керівника установи у разі виявлення лічильної або не лічильної помилки. В даному випадку надмірне нарахування відбулося у зв`язку з неправильним застосування законів, а тому сума переплати могла бути повернута працівником виключно добровільно на підставі письмової заяви такого. За відсутності відповідної заяви такі кошти, згідно норм ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню. Тому у зв`язку з відсутністю наказу керівника та заяви працівника надмірно виплачена у жовтні 2019 року сума матеріальної допомоги не підлягала стягненню.

07 травня 2020 року відповідач 2 надіслав до Закарпатського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву №1521/10.1-20 від 04.05.2020 р., в якій позов вважає необґрунтованим. Звертає увагу суду на те, що незважаючи на перебування Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області в стані припинення, таке на даний момент ще не ліквідовано. Чинне законодавство не передбачає солідарний обов`язок зі сплати надбавок за інтенсивність праці та заробітної плати, що свідчить про безпідставність заявлених до відповідача 2 вимог, з яким позивач ніколи не перебував у трудових відносинах. Також зазначає, що прийняття рішення про виплату працівнику надбавки за інтенсивність праці є правом керівника державної служби, а не обов`язком.

18 травня 2020 року від відповідача 1 до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшли заперечення №101/08-10/20/87 від 12.05.2020 р., в яких наголошує на тому, що Міністерство юстиції України тільки погодило встановлення, а не встановило, як стверджує позивач, з 01 липня по 31 грудня 2019 року надбавку за інтенсивність праці ОСОБА_1 . Відповідні ж надбавки встановлюються саме керівником територіального органу з врахуванням критеріїв, визначених законодавством, та з розрахунку економії фонду оплати праці. Щодо проведеного відрахування із заробітної плати за листопад 2019 року надміру виплаченої матеріальної допомоги пояснив, що таке може здійснюватися при одночасному дотриманні двох умов: 1) протягом 1 місяці із дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) працівник не оспорює підстави та розміри відрахувань. В цьому разі обов`язкова письмова згода працівника не передбачена. Про здійснення відповідних відрахувань ОСОБА_1 був повідомлений в телефонному режимі, про що складено доповідну записку уповноваженого працівника, та не заперечується позивачем.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) проходив державну службу в Головному територіальному управлінні юстиції у Закарпатській області (далі – ГТУЮ у Закарпатській області), в тому числі, з 21 квітня 2017 року на посаді заступника начальника управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області (арк. спр. 64).

25 лютого 2019 року керівнику Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції за підписом начальника ГТУЮ у Закарпатській області було скеровано подання щодо погодження встановлення надбавки за інтенсивність праці ОСОБА_1 №09-16/19/709, відповідно до якого запропоновано погодити встановлення ОСОБА_1 з 02.01.2019 р. по 31.12.2019 р. щомісячної надбавки за інтенсивність праці у розмірі 100% посадового окладу (арк. спр. 17).

Листом Міністерства юстиції України №27444/9225-32-19/16.2.3 від 23.07.2019 р., відповідно до п. 5 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 18 січня 2017 р. №15, п. 6 Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції України від 16 лютого 2017 року №437/5, подання від 20 лютого 2019 року №09-16/19/709 погоджено встановлення з 01 липня по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці у розмірі 100% посадового окладу (арк. спр. 20).

Наказом ГТУЮ у Закарпатській області №1392/4 від 25 жовтня 2019 року на підставі погодження Міністерства юстиції України від 23.07.2019 р. №27444/9225-32-19/16.2.3 ОСОБА_1 установлено з 25 жовтня 2019 року по 31 грудня 2019 року надбавку за інтенсивність праці в розмірі 100% посадового окладу, відповідно до п. 5 Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 18 січня 2017 р. №15, п. 6 Порядку погодження надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, встановлення стимулюючих виплат і преміювання керівників територіальних органів Міністерства юстиції України від 16 лютого 2017 року №437/5 (арк. спр. 21).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи розрахункових листів, за період з серпня 2019 року по жовтень 2019 року надбавка за інтенсивність праці ОСОБА_1 не виплачувалась. В жовтні 2019 року така надбавка виплачена за 5 робочих днів у сумі 1634,09 грн., в листопаді 2019 року – за 16 робочих днів у сумі 5478,10 грн. Окрім того, відповідно до зазначених розрахункових листів, у вересні та жовтні 2019 року ОСОБА_1 було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумах 10427,05 грн. та 10556,30 грн. відповідно (арк. спр. 49).

Вважаючи бездіяльність ГТУЮ у Закарпатській області щодо несвоєчасного встановлення надбавки за інтенсивність праці, а також щодо не виплати в повному обсязі заробітної плати за листопад 2019 року протиправною та такою, що порушує його право на оплату праці, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Частинами 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби відноситься до основних прав державного службовця (п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 р. (далі – Закон)).

Порядок оплати праці державних службовців регламентується нормами ст. 50 Закону. Так, зокрема, відповідно до ч. 1 зазначеної статті, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно ч. 2 ст. 50 Закону заробітна плата державного службовця складається з:

1) посадового окладу;

2) надбавки за вислугу років;

3) надбавки за ранг державного службовця;

4) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;

5) виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;

6 премії (у разі встановлення).

Спірні правовідносини в даній адміністративній справі виникли з приводу встановлення із запізненням, на думку позивача, надбавки за інтенсивність праці.

Порядок встановлення державним службовцям надбавки за інтенсивність праці регулюється нормами Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. № 15 (далі – Положення).

П. 2 Положення надано право керівникам державної служби в державному органі у межах економії фонду оплати праці встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати.

До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать, серед іншого, надбавки за інтенсивність праці (пп. 1 п. 3 Положення).

Згідно абз. 2 п. 4 Положення надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Надбавка за інтенсивність праці, відповідно до п. 5 Положення, встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв:

1) якість і складність підготовлених документів;

2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів;

3) ініціативність у роботі.

Згідно п. 8 Положення керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення.

Таким чином, провівши аналіз правової природи надбавки за інтенсивність праці суд дійшов висновку, що така не відноситься до складу обов`язкових складових заробітної плати державного службовця, визначених ст. 50 Закону, носить факультативний характер, спрямована на стимулювання мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи та виплачується за результатами оцінювання роботи такого.

При цьому, нормами чинного законодавства встановлено право, а не покладено обов`язок керівників державної служби в державному органі на встановлення працівникам надбавки за інтенсивність правці, що виплачується у межах економії фонду оплати праці у разі відповідності таких працівників встановленим п. 5 Положення критеріям.

Саме керівник органу вирішує питання доцільності та наявності фінансової можливості встановлення державному службовцю такої надбавки. При цьому, підставою для встановлення надбавки є видача відповідного наказу (розпорядження) керівника державної служби в державному органі, що вбачається з п. 5 Положення.

Судом встановлено, що надбавка за інтенсивність праці в розмірі 100% посадового окладу встановлена ОСОБА_1 з 25 жовтня 2019 року наказом ГТУЮ у Закарпатській області №1392/4 від 25 жовтня 2019 року. Тому саме з цього моменту в ОСОБА_1 виникає право на отримання заробітної плати з урахуванням такої надбавки.

Суд відхиляє посилання позивача в обґрунтування протиправності бездіяльності відповідача 1 на волевиявлення суб`єкта призначення – Міністерства юстиції України на надання ОСОБА_1 саме з 01 липня 2019 року надбавки за інтенсивність праці, оскільки згідно з чинним законодавством право встановлювати надбавки з урахуванням якісних показників роботи делеговано саме роботодавцю – керівнику державної служби в державному органі та залежить від його волевиявлення. Вказане повноваження пов`язане з тим, що саме керівник установи обізнаний з якістю, продуктивністю та результативністю роботи відповідного державного службовця та може оцінити доцільність у матеріальному стимулюванні такого. В свою чергу суб`єкт призначення виключено погоджує або не погоджує встановлення таких надбавок, проте не має повноваження самостійно ініціювати їх встановлення.

З огляду на вищенаведене суд вважає безпідставними позовні вимоги, що стосуються питань встановлення та виплати ОСОБА_1 надбавки за інтенсивність праці за період з 01 липня по 25 жовтня 2019 року, а тому у їх задоволенні належить відмовити.

Стосовно позовної вимоги в частині стягнення солідарно з ГТУЮ у Закарпатській області та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 недонараховану та не виплачену заробітну плату за листопад 2019 року в розмірі 11769,42 грн., суд зазначає наступне.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за його підрахунком розмір заробітної плати за листопад 2019 року повинен був складати 17899,80 грн. (7190,00 грн. – посадовий оклад; 3019,80 грн. – надбавка за вислугу років 42%; 500,00 грн. – надбавка за ранг; 7190,00 грн. – надбавка за інтенсивність праці), натомість у вказаному місяці йому було нараховано тільки 9783,16 грн.

На підтвердження правильності проведених нарахувань заробітної плати ОСОБА_1 , відповідач 1 надав суду розрахункові листи, з яких вбачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 працював 16 робочих днів та 5 робочих днів перебував у відпустці. Тому всі нарахування відбулися з врахуванням фактично відпрацьованого позивачем часу. Окрім того, наголосив на тому, що в листопаді 2019 року ОСОБА_1 отримував надбавку за вислугу років у розмірі 39%.

Жодних заперечень щодо правильності визначення відповідачем 1 фактично відпрацьованого в листопаді 2019 року часу та необґрунтованості тверджень щодо перебування протягом спірного періоду у відпустці, що складала 5 робочих днів, позивач не заявляє.

Відповідно до штатного розпису на 2019 рік ГТУЮ у Закарпатської області, посадовий оклад заступника начальника управління - начальника відділу примусового виконання рішень становить 7190,00 грн. (арк. спр. 22 – 23).

Як вбачається з наказу ГТУЮ у Закарпатської області №1563/4 від 05.12.2018 р., ОСОБА_1 установлено з 16 грудня 2018 року надбавку за вислугу років в розмірі 39% посадового окладу (арк. спр. 50). Надбавка за вислугу років у розмірі 42% встановлена ОСОБА_1 наказом ГТУЮ у Закарпатської області №1595/4 від 17.12.2019 р. тільки з 16 грудня 2019 року (арк. спр. 52), тобто в листопаді 2019 році позивач не міг претендувати на нарахування надбавки за вислугу у розмірі 42%.

Тому, провівши аналіз правильності нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за листопад 2019 року, суд вважає, що таке відповідачем 1 здійснено правильно, пропорційно до фактично відпрацьованого часу з врахуванням встановлених розпорядчими документами складових заробітної плати, на які позивач міг претендувати з урахуванням вислуги років та рангу.

Поряд з цим, як вбачається з розрахункових листів, до складу отриманого ОСОБА_1 в жовтні 2019 року заробітку була повторно (за твердженням відповідача 1) включена сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 10556,30 грн. Відповідач 1 пояснив вказане нарахування допущеною уповноваженим працівником ГТУЮ у Закарпатської області помилкою при введенні даних до бухгалтерської програми. З огляду на те, що чинне законодавство не передбачає можливість повторного отримання державним службовцем протягом року суми такої допомоги, надміру отримані ОСОБА_1 у жовтні 2019 року кошти у розмірі 105556,30 грн. були відраховані з його заробітної плати у листопаді 2019 року.

Вирішуючи питання правомірності проведених відрахувань із заробітної плати позивача, суд враховує наступні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Ст. 54 Закону передбачає, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

При цьому, така, відповідно до п. 2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 р. №500, може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що в жовтні 2019 року ОСОБА_1 було повторно виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано вказане питання, суд виходить із норм Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Так, зокрема, порядок здійснення відрахувань із заробітної плати регламентовано ст. 127 КЗпП України, відповідно до якої відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Разом з тим, нормами п. 1 ч. 1 ст. 1215 Цивільного кодексу України встановлено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті, в тому числі, заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до пп. 1 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням ст.127 КЗпП України, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв`язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов`язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

З вищенаведеного вбачається, що будь-які відрахування із заробітної плати працівника здійснюються за відповідним рішенням (наказом, розпорядженням) керівника органу.

Проте судом встановлено та не заперечується відповідачем 1, що керівником ГТУЮ у Закарпатській області будь-якого розпорядчого документу про стягнення із заробітної плати ОСОБА_1 в листопаді 2019 року надміру виплаченої суми матеріальної допомоги у розмірі 10556,30 грн. не приймалось.

Також суд враховує те, що хоча така допомога і була нарахована ОСОБА_1 в жовтні 2019 року повторно, однак її виплата проведена установою добровільно та за відсутності вини з боку державного службовця.

Жодних доказів, в розумінні норм КАС України, на спростування вказаних обставин відповідач 1 не надав.

Тому суд вважає, що в даному випадку, ГТУЮ у Закарпатській області, в супереч положенням ст. 19 Конституції України, діяло з порушенням встановленого законодавством порядку, чим порушило право позивача на оплату праці.

З огляду на вищенаведене звернута до ГТУЮ у Закарпатській області позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 не виплаченої заробітної плати за листопад 2019 року в розмірі 10556,30 грн. є правомірною та підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для стягнення вказаної суми солідарно також з Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), оскільки останнє, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є окремою юридичною особою, з якою позивач у трудових відносинах не перебував.

Нормами ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України).

Хоча відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ГТУЮ у Закарпатській області станом на час розгляду справи судом перебуває у стані припинення, разом з тим, відомості про припинення такої юридичної особи не внесені.

Таким чином, провівши правовий аналіз обставин даної адміністративної справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань ГТУЮ у Закарпатській області, Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) витрати на правову допомогу у розмірі 7200,00 грн.

Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 3 зазначеної статті належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив договір про надання правової допомоги від 27.03.2020 р.; акт приймання виконаних робіт від 22.04.2020 р.; квитанцію №ПН1025277 від 21.04.2020 р. (арк. спр. 38 – 39, 43).

Зі змісту договору про надання правової допомоги вбачається, що вартість гонорару виконавця складає 7200,00 грн. Вартість години роботи виконавця з врахуванням витрат на оплату праці, в тому числі, з використанням праці помічника адвоката становить 800,00 грн. за 1 год.

Відповідно до акту приймання виконаних робіт від 22.04.2020 р., сторони підтвердили надання виконавцем наступних послуг:

- зустріч з клієнтом, надання консультації, узгодження правової позиції (1 год.) – 800,00 грн.;

- складання адміністративного позову (вивчення наданих замовником документів, пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання стратегії представництва інтересів клієнта в судовому засіданні, формування пакету документів для подачі в суд), інших процесуальних документів (6,5 год.) – 5200,00 грн.;

- збір доказів (1 год.) – 800,00 грн.;

- складання клопотання про зупинення провадження у справі, інші заяви (30 хв.) – 400,00 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 дійшла правового висновку, відповідно до якого суд вправі зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони.

Жодних заперечень щодо не співмірності заявлених до відшкодування судових витрат відповідач не заявляє.

Проте, дослідивши надане позивачем обґрунтування витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає, що в межах даної адміністративної справи жодних клопотань про зупинення провадження позивач не надавав, а тому сума 400,00 грн., передбачена в акті приймання виконаних робіт від 22.04.2020 р., не може бути врахована при розподілі судових витрат.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд враховує кількість задоволених позовних вимог. Так, зокрема, при зверненні до суду позивачем заявлено 1 вимогу немайнового характеру та вимоги майнового характеру в сукупному розмірі 40529,42 грн. Судом задоволено тільки частину вимог майнового характеру в сумі 10556,30 грн., а тому, враховуючи пропорційний розподіл судових витрат, з відповідача 1 підлягає стягненню сума 885,56 грн.

Разом з позовом позивач заявив клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, згідно з нормами процесуального законодавства встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є диспозитивним правом, а не обов`язком суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних побоювань можливості невиконання суб`єктом владних повноважень прийнятого судом рішення в майбутньому.

Ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання та встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ – 34888449), Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (місцезнаходження: вул. Грюнвальдська, буд. 11, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ – 43316386) про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої надбавки - задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ – 34888449) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) не виплачену заробітну плату за листопад 2019 року в розмірі 10556,30 грн. (Десять тисяч п`ятсот п`ятдесят шість гривень 30 коп.).

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ – 34888449) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 885,56 грн. (Вісімсот вісімдесят п`ять гривень 56 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяР.О. Ващилін