Рішення № 89670554, 04.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/11599/19

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом і просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області № 0116686-5413-0615 від 24.10.2018 на суму 72 849,92 грн. В обґрунтування позовних вимог указував, що донарахування податковим повідомленням - рішенням Головного управління ДФС у Житомирській області № 0116686-5413-0615 від 24.10.2018 податкових зобов`язань зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік суперечить положенням Податкового кодексу України. Стверджує, що належне йому приміщення ферми не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню як протиправне.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання у справі на 20.01.2020.

Головним управлінням ДФС у Житомирській області подано відзив на позовну заяву, з проханням відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач указував, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, гр. ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1751,2, яке в розумінні ст. 266 Податкового кодексу України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. У зв`язку з цим ГУ ДФС у Житомирській області, на підставі пп.54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп.266.7.2 п. 266.7.2, п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Ф» від 24.10.2018 № 0116686-5413-0615, яки позивачу нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 в розмірі 72849 грн 92 коп. На переконання відповідача, на момент винесення податкового повідомлення - рішення позивач не являвся сільхозтоваровиробником, що підтверджено витягом з ідентифікаційних даних ФОП ОСОБА_1 з якого вбачається, що позивач 19.11.2018 додав до видів діяльності вид діяльності за кодом ВЕД 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур та за кодом ВЕД 01.45 (основна) розведення овець і кіз, коли податкове повідомлення - рішення винесено 24.10.2018, тобто до внесення змін e видах діяльності. Також указано, що станом на 2018 рік відповідно до абзацу «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Для застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від сплати є одночасна сукупність двох умов: особа має бути сільськогосподарським товаровиробником; використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій вказано, що у відзиві не спростовано його твердження та аргументи по суті спору. Наголошував, що є сільськогосподарським товаровиробником, а будівля ферми, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1751 м.кв. та належить йому на праві приватної власності використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності для вирощування та утримання овець. Відтак, вказаний об`єкт нежитлової нерухомості відповідно до пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, а тому визначення йому спірним податковим повідомленням - рішенням податкового зобов`язання в сумі 72870,89 грн є протиправним.

20.01.2020 підготовче засідання не відбулося, у зв`язку із клопотанням представника позивача про його відкладення. Підготовче засідання в справі призначено на 05.02.2020.

05.02.2020, за результатами підготовчого засідання, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Судовий розгляд, за згодою представників сторін, розпочато 05.02.2020. У зв`язку з неможливістю вирішення справи у цьому судовому засіданні та необхідності надання додаткових доказів судом оголошено перерву до 19.02.2020.

19.02.2020 у судовому засіданні продовжено перерву в справі до 11.03.2020, викликано свідка.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позовні вимоги задовольнити, з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи наведені у відзиві.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 пояснив, що працює на фермі позивача та здійснює догляд за вівцями.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, корівник, загальною площею 1751,20 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності позивача підтверджено документально, а саме копією договору купівлі - продажу від 14.08.2009, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (Продавці) та ОСОБА_1 (Покупець), який посвідчено нотаріусом Баранівського районного нотаріального округу Присяжнюком В ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 2968; реєстраційним посвідченням Новоград - Волинського міжміського бюро технічної інвентаризації; інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованою 10.01.2020 (Відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна: 28022474).

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець та є платником єдиного податку. Видами діяльності якого є, зокрема: код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; код КВЕД 01.45 Розведення овець і кіз (основний); код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; код КВЕД 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

24 жовтня 2018 року ГУ ДФС у Житомирській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0116686-5413-0625, яким ОСОБА_1 , згідно із пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік у розмірі 72849,92 грн.

Суд, перевіряючи податкове повідомлення – рішення від 24.10.2018 на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходив із такого.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

За змістом пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України одним із місцевих податків є податок на майно.

Елементи податку на майно визначені розділом XII Податкового кодексу України.

В силу приписів пп. 265.1.1 п. 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно зі пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

За змістом пункту 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 ст. 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

У відповідності до пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно із пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до положень пп. 266.7.1 п. 266.7 вказаної статті ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 266.7.2 пунктом 266.7 статті 266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Судом установлено, що сума податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахована позивачу податковим повідомленням - рішенням від 24.10.2018 № 0116686-5413-0615 обрахована з об`єкта нежитлової нерухомості, а саме належної ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1751,20 кв.м..

Як було зазначено вище, належний позивачу об`єкт нежитлової нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1751,20 кв.м., - це корівник.

Позивач вважає, що належне йому нежитлове приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

В контексті наведеного суд зауважує, що у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України наведено перелік житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктом оподаткування.

Так, згідно зі пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт «г» пункту 30.9 статті 30 ПК України).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

При цьому суд зауважує, що аналіз вказаної норми, в редакції на момент визначення контролюючим органом податкового зобов`язання позивачу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, свідчить на користь висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Одночасно, виходячи із буквального тлумачення підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небуть», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

В контексті наведеного суд ураховує, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно із ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. До класу (код 1272) " Будівлі для культової та релігійної діяльності" належать, зокрема, церкви, каплиці, мечеті, синагоги.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що нежитлова будівля, корівник, загальною площею 1751,2 кв.м., розташована за адресою: Житомирська обл., Баранівський р., с. Жовте, вул. Молодіжна, буд. 21, віднесено до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, тобто є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника.

Відповідачем приналежності належного позивачу об`єкту нерухомості до будівель сільськогосподарського призначення під час судового розгляду справи не заперечувалось.

Разом з цим, заперечуючи можливість застосування у даному спорі положень підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, представником ГУ ДФС у Житомирській області вказано, що на момент винесення податкового повідомлення - рішення від 24.10.2018 позивач не був сільхозтоваровиробником - юридичною особою і не займався сільськогосподарською діяльністю.

У свою чергу позивач, посилаючись на визнання сільськогосподарського товаровиробника, наведене у абз. 11 ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III, зазначив, що він є сільськогосподарським товаровиробником, який з 2013 року займається вирощуванням та реалізацією овець. Так, ще 09 вересня 2010 року ФОП ОСОБА_1 придбав шість голів овець романівської породи для розведення, які були поміщені на ферму в АДРЕСА_1 . Догляд за поголів`ям овець здійснюють наймані працівники. Факт утримання овець підтверджено також довідкою Кам`янобрідської селищної ради Баранівського району Житомирської області.

Суд, надаючи оцінку таким аргументам сторін, ураховує наступне.

Відповідно до визначення наведеного у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року (справа № 0340/1905/18), від 24 квітня 2020 року (справа №540/2206/19).

У відповідності до абз. 11 ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Водночас, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року N 575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Поряд з цим на користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018 № 2628-VIII підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: "ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку".

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

За наведених обставин, а також зважаючи на те, що відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, суд відхиляє доводи про те, що сільськогосподарським товаровиробником може бути лише юридична особа.

Таке застосування пп. «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Разом з викладеним необхідно вказати, що Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, як і Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким стаття 266 ПК України викладена в новій редакції та запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Україні, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 04.12.2018 (справа № 649/593/16-а), від 01.10.2019 (справа № 0340/1905/18), від 20.02.2020 (справа №820/3706/17).

Матеріали справи доказів того, що позивачем впродовж 2017 року використовувалася належна йому на праві власності нежитлова будівля (корівник) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1751,20 кв.м., у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської, діяльності не містять.

З огляду на викладене, а також зважуючи на те, що позивач має у володінні, користуванні та розпорядженні земельну ділянку сільськогосподарського призначення та сільськогосподарських тварин (овець), суд вважає, що нерухомість позивача за вищевказаною адресою не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями частини другої статті 77 вказаного Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Беручи до уваги наведене та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В силу положень статті 139 КАС України витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 768,40 грн судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003; ідентифікаційний код: 39459195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Житомирській області № 0116686-5413-0625 від 24 жовтня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів п. 3 розд. VI, пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко