Рішення № 89669267, 04.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 червня 2020 р. Справа № 120/1714/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суд звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника, винесену 18.03.2020 ВП № 59915358;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору, винесену 18.03.2020 ВП № 59915358;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу в розмірі 1700 грн. від 06.04.2020 ВП № 59915358.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 02.09.2019 державним виконавцем Центрального відділу ДВС міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Кулявцем О.С. у порядку примусового виконання виконавчого листа №127/11989/17, виданого 17.01.2019 Вінницьким міським судом Вінницької області відкрито виконавче провадження № 59915358. 18.03.2020 винесено постанову ВП №59915358 про арешт коштів боржника та стягнення виконавчого збору в сумі 8615 грн. Вважаючи такі рішення протиправними, позивач скористався своїм правом та подав скаргу на рішення державного виконавця, однак остання залишена без задоволення та 06.04.2020 винесено постанову про накладення штрафу в сумі 1700 за невиконання рішення суду у справі № 127/119817/17.

Позивач вважає, що вказані постанови є протиправними та підлягають скасуванню, в зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 23.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмову провадженні) з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та зазначає, що оскаржувані постанови винесені відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 13.05.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 та запропоновано їй подати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог до 22.05.2020.

25.05.2020 на адресу суду надійшли письмові пояснення від третьої особи ОСОБА_2 вказала, що виконавчий лист Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2019 № 127/11989/17 не виконано та не повернуто їй право володіння та користування квартирою АДРЕСА_1 .

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Вінницьким міським судом Вінницької області 17.01.2019 видано виконавчий лист № 127/11979/17, яким суд вирішив витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_2 .

02.09.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59915358 з примусового виконання виконавчого листа № 127/11979/17, виданого 17.01.2019 Вінницьким міським судом Вінницької області.

19.09.2019 державним виконавцем прийнято постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою внесено зміни в предмет виконавчого провадження, де зазначено замість «забезпечення позову» вважати правильним «резолютивна частина».

Того ж дня, 19.09.2019 державним виконавцем винесено вимогу, якою вимагає від ОСОБА_1 звільнити квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 та передати її власнику ОСОБА_2 .

В матеріалах справи містяться копії конверту, на підтвердження направлення даної вимоги ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_4 який був повернутий поштою без вручення з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання.

Також, 01.11.2019 державним виконавцем складено Акт, яким зафіксовано, що двері за адреосю АДРЕСА_4 нихто не відчинив.

Крім того, державним виконавцем за вищевказною адресою залишено виклик державного виконавця від 01.11.2019, яким зобов`язано ОСОБА_1 з`явитись до виконавця 04.11.2019 з поясненням за фактом невиконання вимог за виконавчим документом щодо сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів.

04.02.2020 державним виконавцем здійснено запит до Вінницької міської ради Вінницької області про надання вичерпної інформації про місце реєстрації боржника – ОСОБА_1 .

Згідно відповіді на запит, Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради надав довідку № 8214 від 10.02.2020 про місце реєстрації ОСОБА_1 , яке різниться від відомостей реєстрації що були у державного виконавця.

З метою усунення виявлених недоліків, державним виконавцем 02.03.2020 винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, якою змінено адресу боржника – ОСОБА_1 з - АДРЕСА_4 на вірну АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 .

Після чого, державним виконавцем двічі 02.03.2020 та 12.03.2020 зроблено виклик ОСОБА_1 яким зобов`язано його з`явитись до державного виконавця, з метою виконання виконавчого документу або надання підтверджуючих документів про сплату.

18.03.2020 державним виконавцем винесено постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 8346 грн. та постанову про арешт коштів боржника у межах суми стягнення.

03.04.2020 державним виконавцем було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_7 з метою перевірки виконання вимог виконавчого документа боржником, однак згідно Акта державного виконавця від 03.04.2020 зафіксовано, що двері даної квартири ніхто не відчинив, після опитування сусідів було встановлено, що жодні дії, спрямованої на передачу квартиру власнику, не проводилися.

За наслідком чого, 06.04.2020 державним виконавцем прийнято постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 1700 грн. за невиконання рішення суду.

Не погодившись із такими діями державного виконавця, позивач оскаржив їх подавши скаргу до начальника Відділу Центрального відділу ДВС з вимогою про скасування постанов, однак листом від 06.04.2020 вимоги позивача залишені без задоволення, позивача повідомлено про розгляд його скарги і про необхідність виконання виконавчого документа.

Позивач, не погоджуючись з такими рішеннями, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 63 ч.ч. 1, 2 закону України "Про виконавче провадження" на яку посилається державний виконавець у постанові, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 75, зазначеного закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

З наведених норм вбачається, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин.

Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Так, 02.03.2020 державним виконавцем зроблено виклик ОСОБА_1 , яким зобов`язано останнього з`явитись до виконавця 06.03.2020 о 11:00 год. щодо сплати боргу за виконавчим листом № 127/11797/17 або надання підтверджуючих документів про сплату боргу.

12.03.2020 державним виконавцем продубльовано попередній виклик і повторно зобов`язано позивача з`явитись щодо сплати боргу за виконавчим листом № 127/11797/17 або надання підтверджуючих документів про сплату боргу.

Як встановлено судом вище, 18.03.2020 державний виконавець прийняв постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника.

Лише після винесення цих постанов та накладення банком арешту на рахунки позивача, останній 19.03.2020 звернувся до ДВС для встановлення прични арешту його рахунків та ознайомився з матеріалами виконавчого провадження.

Вишевказані виклики державного виконавця від 02.03.2020 та від 12.03.2020 мають зобов`язальний характер, а саме зобов`язують ОСОБА_1 з`явитись до відділу ДВС щодо сплати боргу за виконавчим листом № 127/11797/17 або надання підтверджуючих документів про сплату боргу.

Однак, суд зазначає, що Вінницьким міським судом Вінницької області вирішено витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 на користь власника ОСОБА_2 , про що 17.01.2019 видано виконавчий лист № 127/11979/17.

Таким чином, зміст виконавчого документу, який перебуває на виконанні та виклики державного виконавця від 01.11.2019, від 02.03.2020, від 12.03.2020 за своїм змістом різняться, адже ОСОБА_1 судом не зобов`язано сплати борг за виконавчим листом № 127/11797/17 або надати підтверджуючи документі про сплату боргу, як це від нього вимагав державний виконавець.

Однак, за наслідком вчинених державним виконавцем дій, останній прийняв постанову про накладення штрафу за невиконана рішення суду.

Зі змісту оскаржуваної постанови про накладення штрафу вбачається, що головним державним виконавцем накладено на позивача штраф за невиконання рішення суду, що підтверджується актом державного виконавця від 03.04.2020 року.

Даним актом встановлено, що при огляді квартири за адресою: АДРЕСА_7 , квартира зачинена досить тривалий час, сусіди не знають хто там живе чи зареєстрований. Дій спрямовані на виконання рішення суду станом на 03.04.2020 не вчинялись.

При цьому державним виконавцем не з`ясовано чи має позивач доступ до квартири і не зазначено які дії має вчинити в межах даного виконавчого провадження.

При цьому ОСОБА_1 в скаргі на дії та постанови державного виконавця повідомляв, що не має доступу до квартири, у нього відсутні ключі, в квартирі відсутні його особисті речі, що він не проживає в даній квартирі.

Крім того, позивач зазначав, що майно, яке є об`єктом виконанням рішення суду (квартир 145 будинок АДРЕСА_3 ) було передано стягувачу – ОСОБА_2 . Остання зареєструвала за собою право власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, про що внесено запис 09.08.2019, підстава: постанова, серія та номер: 127/11979/17, виданий Вінницьким міським судом Вінницької області 22.12.2017. Так в силу положень ст. 316,317,319 Цивільного кодексу України, ОСОБА_2 користується та розпоряджається на власний розсуд майном.

Також, позивач вказує, що державним виконавцем направлено постанову про відкриття провадження на невірну адресу, за якою позивач не проживає, а тому ОСОБА_1 був позбавлений 10-денного строку на добровільне виконання рішення суду.

Крім того, зі змісту постанови, що оскаржується, не вбачається встановлення державним виконавцем причин невиконання рішення суду та відсутність поважних причин його невиконання.

Також з постанови вбачається, що штраф застосовано за невиконання рішення суду, а відповідно ж до норм закону, що наведено вище, підставою для застосування штрафу є невиконання рішення без поважних причин.

Отже, у державного виконавця не було підстав, згідно зі ст.63,75 Закону України "Про виконавче провадження", для прийняття постанови від 06.04.2020 про накладення штрафу, а тому ця постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправною постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 18.03.2020 ВП № 59915358, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Конкретний розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника-юридичної особи при виконанні рішення немайнового характеру, визначений частиною третьою статті 27 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) ВП № 59915358 від 18.03.2020 вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 8346 грн. за примусове виконання рішення немайнового характеру.

Цього ж дня 18.03.2020 державним виконавцем прийнято постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику – ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/ винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 8615 грн. В дану постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника, державний виконавець включив 269 грн. суми мінімальних витрат, про що прийняв постанову від 07.04.2020.

Позивач зазначає, що 09.08.2019 відновлено порушене право ОСОБА_2 на підставі рішення суду у справу № 127/11979/17, згідно якого за нею закріплено право власності на квартиру по АДРЕСА_7 . Таким чином, у відповідності до ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того зазначив, що відповідачем протиправно збільшено суму виконавчого збору в межах якої накладено арешт, замість 8346 грн. державний виконавець наклав арешт на грошові кошти позивача в сумі 8615 грн.

Судом встановлено, що на час розгляду даної справи виконавче провадження № 59915358 не завершено. Відомості про фактичне виконання рішення суду в матеріалах справи відсутні. Також відстуні докази повідомлення боржником державного виконавця про добровільне виконання рішення суду.

З аналізу статей 26, 27 Закону №1404-VIII випливає, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець обов`язково зазначає одночасно з відкриттям виконавчого провадження у відповідній постанові.

Водночас у Законі №1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п`ята статті 27 Закону №1404-VIII), а також умови, коли зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавчий збір не підлягає стягненню.

В останньому випадку йдеться про частину дев`яту статті 27 Закону №1404-VIII, за змістом якої виконавчий збір не стягується, якщо відповідне рішення було виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом до відкриття виконавчого провадження.

Отже, одночасно з відкриттям виконавчого провадження (крім випадків, визначених у частині п`ятій статті 27 Закону №1404-VIII) державний виконавець зазначає про стягнення виконавчого збору. Проте, якщо під час виконавчого провадження буде встановлено, що рішення суду виконано до його відкриття, виконавче провадження закривається, а зазначений у постанові про відкриття виконавчого провадження виконавчий збір не стягується.

Тотожну за змістом правову позицію Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже неодноразово викладав у постановах 23 січня 2019 року в справі №703/1086/17, від 20 лютого 2019 року в справі №712/5014/17, від 13 лютого 2019 року в справі №295/13991/16-а та інших і Суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник цей спір, суд дійшов висновку що на дату відкриття виконавчого провадження, у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим листом № 127/11979/17, виданим Вінницьким міським судом Вінницької області 22.12.2017.

Таким чином суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 18.03.2020 ВП №59915358 та як наслідок відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 18.03.2020 ВП № 59915358, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів і які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

До системи банківських рахунків для грошового обороту належать такі рахунки: кореспондентські; поточні (поточний з овердрафтом, поточні рахунки типу «Н», «П», карткові рахунки, поточні рахунки виборчих фондів); вкладні (депозитні), кредитні (позичкові), розподільчі тощо.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статі 48 Закону № 1404 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

Згідно з частинами першою-третьою статті 56 Закону № 1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно з пунктами 9.1, 9.3, 9.6, 9.7, 9.10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що розміщені на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця, судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному кількох рахунках.

Суд звертає увагу, що сума виконавчого збору зазначена в постанові про стягнення виконавчого збору від 18.03.2020 становить 8346,00 грн., що відповідає розміру визначеному ч.3 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».

Однак, згідно постанови про арешт коштів боржника від 18.03.2019, державним виконавцем накладено арешт в сумі 8615 грн. з урахуванням витрат виконавчого провадження в сумі 269 грн.

При цьому, постанова про розмір мінімальних витрат винесена державним виконавцем 07.04.2020, тобто на момент винесення оскаржуваної постанови про аршет коштів були відсутні були підстави для накладення арешту в сум 8615 грн.

Отже, постанова державного виконавця від 18.03.2020 в частині збільшення розміру накладення арешту на кошти боржника, що підлягає стягненню, а саме в сумі 269 грн. є протиправною, а тому підлягає в цій частині скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, оскільки єдиним належним способом виконання виконавчого документу, який має немайновий характер є накладення арешту в межах стягнення виконавчого збору, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та скасування постанови про накладення арешту на кошти боржника від 18.03.2019 ВП № 59915358 в сумі 269 грн.

Крім того, у своєму відзиві відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, який визначений ст. 287 КАС України та Законом України «Про виконавче провадження». Вказує, що згідно ч. 1, 5 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Так, строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження слід рахувати з 19.09.2019, з дня коли дану постанову було надіслано боржнику.

Однак суд зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 02.09.2019 ВП № 59915358 не є предметом розгляду даної адміністративної справи, а тому суд не приймає до уваги вказані обставини.

Щодо пропуску строку звернення позивачем про оскарження постанови про арешт коштів боржника та стягнення виконавчого збору від 18.03.2019, суд зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 4 цієї статті, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи слідує, що позивач скористався правом досудового порядку вирішення спору і 28.03.2020 подав скаргу на рішення державного виконавця – постанову про арешт коштів боржника від 18.03.2020. Однак, дана скарга залишена без задоволення, що підтверджується листом Центрального відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) № 49999 від 06.04.2020.

При цьому, в матеріалах справи відстуні докази вручення або надсилання позивачу постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, позивач у своїй відповіді на відзив заперечував щодо доводів відповідача про порушення ним строків звернення, зазначав також що його право оскарження постанов не може бути обмежена також через те, що всі дії в межах оскаржуваних постанов вчинялись під час дії карантину, у зв`язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби.

Оскільки позовна заява подана позивачем 15.04.2020, що підтверджується печаткою пошти на конверті поштової кореспонденції, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущений тримісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), від 28 листопада 2002 року, заява № відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Глівінською Світланою Йосипівною (Адвокат) укладено Договір № 03/04-20 від 26.03.2020 про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 1.1 цього договору клієнт в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання-доручення, а Адвокат зобов`язується відповідно до завдання-доручення Клієнта надати йому за плату юридичні послуги адвоката щодо здійснення представництва (правової, правничої допомоги) прав та інтересів Клієнта в органах державної влади, на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України, правоохоронних органах, органах державної виконавчої служби.

Пунктом 3.1 договору визначено, що Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката 8000 грн.

Відповідно до пунктів 3.1 договору вартість 1 (однієї) години часу витраченої на надання послуг становить 500,00 грн.

Як вбачається з акта здачі-прийняття наданих послуг, на виконання умов договору № 03/04-20 від 26.02.2020 адвокатом ОСОБА_3 позивачу надано правничу допомогу у виді:

- аналіз постанови ДВС про арешт коштів боржника та огляд судової практики 2 год. – 1000 грн;

- аналіз постанови ДВС про стягнення виконавчого збору та огляд судової практики 2 год. – 1000 грн;

- аналіз постанови ДВС про стягнення штрафу та огляду судової практики 2 год. – 1000 грн;

- визначення підсудності спору між Клієнтом та ДВС стосовно оскарження постанови про стягнення судового збору, арешту коштів та накладення штрафу 2 год. – 1000 грн;

- підготовка та оформлення позовної заяви до суду, консультація клієнта щодо форми подачі позовної заяви, процесу судового розгляду 3 год - 1000 грн;

- представництво інтересів клієнта у судовому розгляді, яке включає в себе відслідковування руху справи, подачу необхідних процесуальних документів, участь у судових засіданнях/без участі у судових засіданнях (у випадку спрощеного або письмового провадження) – будь яких дій, яких потребує судовий розгляд, не обмежуючись зазначеним переліком – 1000 грн.

При цьому загальна вартість наданих послуг становить 8000,00 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 49732514.1 від 17.04.2020 позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 8000,00 грн за надання правничої допомоги згідно з Договором № 03/04-20 від 26.03.2020.

Отже, витрати позивача в розмірі 8000,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Проте розмір цих витрат суд вважає неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих правових послуг та часом, витраченим адвокатом на їх надання.

Так, надані позивачу правові послуги у цій справі аналіз постанови ДВС про арешт коштів боржника, постанови ДВС про стягнення виконавчого збору та огляд судової практики, аналіз постанови ДВС про стягнення штрафу та огляду судової практики тривалістю 8 год. вже входять в наступні послуги, а саме у визначення підсудності спору між Клієнтом та ДВС стосовно оскарження постанови про стягнення судового збору, арешту коштів та накладення штрафу та підготовка та оформлення позовної заяви до суду, консультація клієнта щодо форми подачі позовної заяви, процесу судового розгляду

Водночас вартість таких послуг обчислена з розрахунку 6 (шести) годин, витрачених адвокатом на складання позовної заяви, та виходячи з того, що вартість однієї години надання послуг становить 500,00 грн.

Суд не ставить та не може ставити під сумнів вартість однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу правових послуг, оскільки відповідний розмір визначений у договорі про надання правничої допомоги.

Втім, кількість часу, витраченого адвокатом на аналіз оскаржуваних постанов, та огляд судової практики, а саме 6 годин, на переконання суду, є непропорційною складності справи та предмету спору та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

Безсумнівно, право на судовий захист є одним з визначальних прав особи у правовій державі, яке в Україні гарантується Основним Законом (стаття 55 Конституції України).

Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що витрачений адвокатом час на аналіз оскаржуваних постанов в кількості 6 годин об`єктивно не підтверджується та є завищеним.

Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу підлягає зменшенню наполовину, тобто до 4000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн, а всього 4840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Центрального Відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про накладення штрафу в розмірі 1700 грн. від 06.04.2020 ВП № 59915358.

Визнати протиправною та скасувати постанову Центрального Відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про накладення арешту на кошти боржника від 18.03.2019 ВП № 59915358 в сумі 269 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень) та витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок), всього 4840,80 грн ( чотири тисячі вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального Відділу Державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький)

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Центральний відділ Державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул. Соборна, 15 А, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 34983389)

Рішення в повному обсязі складено: 04.06.2020 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна