Рішення № 89661718, 05.06.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/16705/19

Провадження № 2/712/880/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі - Ліпатової Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. про захист прав споживачів шляхом визнання договору про відступлення прав недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року до суду звернувся ОСОБА_1 (надалі за текстом – позивач) з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом – відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі за текстом – відповідач 2) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 18.01.2018 року між ПАТ «Фідобанк», який є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» та позивачем було укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений 18.01.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстровим №31.

До складу вимог, права за якими були відступлені включені: кредитний договір №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року з додатковими угодами до нього №1-7, договір поруки №014/2061/3/10965/1 від 29.02.2008 року з додатковими угодами №1,2, договір іпотеки № 014/2061/3/10965 від 29.02.2008 зареєстрований в реєстрі №3395 з додатковою угодою №1, посвідченою нотаріально.

Внаслідок допущених порушень умов кредитного договору у відповідача 1 виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 17.01.2018 року складала 305 544, 84 грн., з яких 276 242, 21 грн. – заборгованість за кредитом, 29 302, 63 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

Згідно п.2.1 договору про відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) заборгованості за цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги банку до позичальників, поручителів, іпотекодавців, які зазначені в Додатку 1 до цього договору.

На виконання п.3.4 договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, згідно вимог ст.512-514, 516 ЦК України, на адресу відповідача 1 та відповідача 2 направлено повідомлення про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 .

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Всупереч умовам договору відповідач 1 має непогашену заборгованість перед новим кредитором - ОСОБА_1 в сумі 305 544, 84 гривень.

Оскільки відповідачі перешкоджають реєстрації права власності на квартиру, яке є забезпеченням за кредитним договором та також входить до відступлених вимог, шляхом подання реєстратору заяв про заборону вчинення реєстраційних дій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», тому позивач звернувся за захистом своїх прав кредитора шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, відповідно до договору поруки та ст.554 ЦК України поручителі несуть солідарну відповідальність разом із боржником. Поручителем згідно договору поруки №014/2061/3/10965/1 від 29.02.2008 року виступає ОСОБА_3 , який поручився відповідати за відповідача -1 солідарно в повному обсязі за виконання умов кредитного договору №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року.

У зв`язку з порушенням умов договору позивач просить стягнути солідарно зі співвідповідачів суму заборгованості в розмірі 305 544, 84 гривень та судовий збір.

04.03.2020 року ухвалою суду задоволено клопотання відповідачів та залучено в якості третьої особи до справи ОСОБА_4 , який є майновим поручителем за кредитними зобов`язаннями.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа в справі ОСОБА_4 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. про захист прав споживачів шляхом визнання договору про відступлення прав недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Свої вимоги мотивували тим, що договір про відступлення прав вимоги суперечить законодавству, а тому є недійсним. Чинним законодавством не передбачено відступлення прав вимоги від банка або від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті на користь фізичної особи. Фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки вони надаються лише спеціалізованими фінансовими установами, які мають відповідні дозволи та ліцензії.

Договір про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року містить ознаки факторингу – фінансування під відступлення права вимоги, тобто за своєю суттю має елементи грошового відступлення права вимоги повернення боргу. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст.1079 ЦК України). Відповідно до ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» такі операції є фінансовими послугами, а тому фінансова установа повинна бути включена до державного реєстру фінансових установ та отримати відповідну ліцензію. Позивач не є фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги.

Аналогічні правові позиції наведені у постанові Верховного суду від 11.09.2018 року №465/646/11.

Також, відсутня реєстрація нотаріальної дії щодо договору про відступлення права вимоги, укладеного 18.01.2018 року. Нотаріальні дії щодо заміни кредитора та іпотекодержателя з ПАТ «Ерсте Банк» на ПАТ «Фідобанк» не вчинялись і відомості до реєстру не вносились, відсутня докази оплати державного мита при укладенні договору про відступлення права вимоги від 18.01.2018 року, ринкова вартість предмета іпотеки не визначалась на момент укладання договору про відступлення права вимоги.

Крім того вказували, що договором від 18.01.2018 року відступленою є право вимоги у гривні, тоді як валюта кредитного зобов`язання – долар США, тобто договір про відступлення права вимоги всупереч ст.513 ЦК України укладений не у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникла заборгованість. На час розгляду справи відсутні первинні фінансові документи, які підтверджують розмір заборгованості відповідача 1 перед банком на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 18.01.2018 року.

Офіційна відповідь НБУ №20-0004/ 45038 від 27.05.2016 року підтверджує відсутність заборгованості станом на 18.05.2016 року перед банками України.

Просили позов задовольнити. визнати договір про відступлення прав вимоги б/н від 18.01.2018 року недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

04.03.2020 року ухвалою суду задоволено клопотання відповідачів, зустрічний позов прийнято до спільного розгляду с первісним.

В судовому засіданні позивач та представник позивача – адвокат Щербатюк Б.А. підтримали позов та просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечили проти задоволення первісного позову про стягнення заборгованості, з огляду на відсутність доказів щодо наявності заборгованості перед позивачем. Крім того, підтримали зустрічний позов, вказували на наявність законодавчих підстав для визнання договору про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року недійсним.

В судове засідання ОСОБА_4 не з`явився, згідно відзиву до позову, який міститься в матеріалах справи заперечував проти задоволення первісного позову з мотивів, викладених у ньому, зустрічний позов підтримав.

Представник третьої особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» в судове засідання не з`явився, скерували до суду письмові пояснення в справі.

В судове засідання, призначене на 26.05.2020 року скерували клопотання про перенесення розгляду справи та проведення засідання в режимі відеоконфренції.

Зазначене питання було поставлене на обговорення в судовому засіданні 26.05.2020 року. Сторони в справі з метою дотримання розумних строків розгляду справи та враховуючи наявність в матеріалах справи письмових пояснень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк», просили продовжити розгляд справи без особистої участі представника Фонду та оголосити дані пояснення в судовому засіданні.

Зокрема, в письмових поясненнях зазначається, що рішенням НБУ від 20.05.2016 року № 8 було прийнято рішення про віднесення ПАТ «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних банків та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

В спорах пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та процедура його ліквідації своїх зобов`язань, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів» є спеціальними відносно інших законодавчих актів.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів № 388 від 21.03.2016 року затверджено Положення щодо організації продажу. Згідно ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів» та розділу IV Положення щодо організації продажу продаж активів банку може проводитись на відкритих торгах (аукціоні) в електронній формі, в тому числі через електронну торгову систему активи банку, які включені до ліквідаційної маси та підлягають продажу на відкритих торгах. Дебіторська заборгованість є одним із видів активів банку .

Відповідно до інформації, розміщеної в електронній торговій системі PROZORRO право вимоги за кредитним договором №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року, укладеним з фізичною особою було виставлено на відкриті торги 20.12.2017 року.

Переможцем даного конкурсу було визначено ОСОБА_1 18.01.2018 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги.

Відмежування договору факторингу від інших подібних договорів визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства.

Так, обов`язково умовою договору факторингу є оплата яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт –первісний кредитор.

Фактор надає послуги по фінансуванню діяльності клієнта шляхом надання в його розпорядження коштів. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції. Боржник – покупець товарів за первісним (базовим) договором.

За відсутності плати первісного кредитора за надані йому послуги між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Аналогічні правові позиції наведені у постанові Верховного суду України від 06.07.2015 року №6-301цс15.

Тобто відмінністю факторингу є передача грошових коштів в розпорядження іншої сторони за плату взамін права вимоги, а клієнт отримає послугу, що полягає в передачі грошових коштів з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними. Натомість, уступка права вимоги має здійснюватися в повному обсязі без будь-яких дисконтів та премій.

Таким чином, між первісним кредитором (банком) та ОСОБА_1 укладено саме договір про відступлення прав вимоги.

Відповідно до Положення про виведення неплатоспроможного банку встановлено, що придбати право вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення шляхом відкритого конкурсу мають не тільки банки та небанківські фінансові установи, але й інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських фінансових установ.

За таких обставин, вказували на те, що укладений правочин щодо відступлення права вимоги від 18.01.2018 року відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо укладення правочинів, а тому просили у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. в судове засідання не з`явилась. Належним чином повідомлялась про розгляд справи. Заяв, клопотань на адресу суду від неї не надходило.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

29.02.2008 року між ВАТ «Ерсте Банкк» та відповідачем 1 було укладено кредитний договір №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року, відповідно до якого банк надав відповідачу 1 кредит в розмірі 30 000 доларів США, строком до 28.02.2018 року зі сплатою 13,5 відсотків річних.

Крім того, 29.02.2008 року між ПАТ «Ерсте Банк» та відповідачем 2 було укладено договір поруки №014/2061/3/10965/1, відповідно до п. 1.1, 1.2., 1.3, 1.4 якого поручитель (відповідач 2) зобов`язався перед кредитором за виконання відповідачем 1 зобов`язань перед кредитором, що випливають з кредитного договору №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року у тому ж обсязі, що і боржник (відповідач 1), і відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

В забезпечення за кредитним договором №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року надана трикімнатна квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві власності в рівних частках. Договір іпотеки №014/2061/3/10965 укладений 29.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Романій Н.В.

18.01.2018 року між ПАТ «Фідобанк» від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» та позивачем було укладено договір про відступлення прав вимоги, посвідчений 18.01.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстровим №31.

Згідно п.2.1 договору про відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) заборгованості за цим договором, банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги банку до позичальників, поручителів, іпотекодавців, які зазначені в Додатку 1 до цього договору.

До складу вимог, права за якими були відступлені включені: кредитний договір №014/2061/3/10965 від 29.02.2008 року з додатковими угодами до нього №1-7, договір поруки №014/2061/3/10965/1 від 29.02.2008 року з додатковими угодами №1,2, договір іпотеки № 014/2061/3/10965 від 29.02.2008 зареєстрований в реєстрі №3395 з додатковою угодою №1, посвідченої нотаріально.

Відповідно до відомостей, зазначених в додатку 1 до договору про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитними коштами в розмірі 276 242, 21 грн. та заборгованість за нарахованими процентами 29 302, 63 грн., всього 305 544, 84 гривень.

Відповідно до п.2.2 договору про відступлення права вимоги за цим договором новий кредитор набуває прав вимоги не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до п.4.1 цього договору наступні права кредитора за основними договорами (кредитний договір, договір поруки та договір іпотеки): право вимагати належного виконання боржником зобов`язань щодо сплати боржником грошових коштів в сумах, вказаних у додатку 1 до цього договору та визначених на момент набуття новим кредитором права вимоги включаючи право вимагати сплати нарахованих, але не сплачених процентів, штрафних санкцій, неустойки у розмірах вказаних у додатку 1до договору.

Отже, новий кредитор ОСОБА_1 , набуває право вимагати від боржника сплати суми в розмірах вказаних у додатку 1, а саме 305 544, 84 гривень після сплати грошових коштів згідно п.4.1.

Відповідно до п.4.1 сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 124 000 грн. без ПДВ, що далі по тексту договору визначається як ціна договору.

Згідно квитанції №1819779901 від 28.12.2017 року ОСОБА_1 перерахував 124 000, 00 гривень за лот №F90GL2459 як покупець, отримувач коштів – ПАТ «Фідобанк».

Як зазначає позивач, після отримання права вимоги до відповідачів, ним було направлено на адресу відповідачів повідомлення про відступлення права вимоги, проте зобов`язання за кредитним договором боржниками не виконано.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено в судовому засіданні, банк (первісний кредитор) передав позивачу (новому кредитору) оригінали кредитного договору, договору іпотеки та поруки з додатковими угодами, та всі додаткові угоди до кредитних договорів, договір, заяви позичальника про видачу траншів за кредитним договором та розрахунки орієнтовної сукупної вартості споживчого кредиту після видачі кожного траншу позичальнику, згідно його заяви.

Позивач в обґрунтування розміру заборгованості посилається на додаток 1 до договору про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року, в якому встановлено, що розмір заборгованості за кредитом дорівнює 276 242, 21 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 29 302, 63 грн., а всього 305 544, 84 гривень.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 161/16891/15-ц (Постанова від 30.01.2018 року).

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Натомість розрахунків заборгованості, які складені банком, від імені якого діє Фонд гарантування вкладів, під час відступлення права вимоги, або підтверджували розмір заборгованості станом на час розгляду справи з боку позивача не надано.

Крім того, як видно з додаткових угод до кредитного договору №1-7, укладених між банком та відповідачем 1, сторонами не змінювалась валюта кредитування, тобто кредитування здійснювалося відповідно до п. 1.1. кредитного договору в іноземній валюті – доларах США.

За таких обставин суд вважає слушними доводи відповідача 2 про відсутність у позивача первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які доводять розмір заборгованості за кредитом в сумі 276 242, 21 грн. та обґрунтовують розмір нарахованих відсотків в розмірі 29 302, 63 грн.

Посилання позивача в обґрунтування розміру заборгованості на єдину підставу –додаток 1 до договору про відступлення права вимоги від 18.01.2018 року суд вважає недостатнім, оскільки з даного додатку не вбачається яким чином формувалась заборгованість, в який період змінилась валюта кредитування, та чим це обґрунтовано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Обґрунтовуючи зустрічний позов позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа в справі ОСОБА_4 вказують на те, що законодавством не передбачено відступлення прав вимоги від банка або від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті на користь фізичної особи. Фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки вони надаються лише спеціалізованими фінансовими установами, які мають відповідні дозволи та ліцензії.

Також позивачі за зустрічним позовом зазначили, що договір про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року містить ознаки факторингу – фінансування під відступлення права вимоги, тобто за своєю суттю має елементи грошового відступлення права вимоги повернення боргу. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст.1079 ЦК України). яка повинна бути включена до державного реєстру фінансових установ та отримати відповідну ліцензію. Позивач не такою установою та не може надавати фінансові послуги.

З цього приводу судом зазначає наступне.

Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна банку для укладення кредитного договору в іноземній валюті, тоді як в даному випадку до відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 перейшло право вимоги за вже існуючим кредитним договором внаслідок укладення договору про відступлення прав, права та обов`язки нового кредитора зазначені в п.2, 3 договору про відступлення прав кредитора від 18.01.2018 року, з яких видно, що фінансових послуг боржникам він не надає, а тому в розумінні положень Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, який діяв на момент укладення договору по відступлення прав вимоги, наявність ліцензії не є обов`язковою.

Щодо законодавчого врегулювання питання відступлення права вимоги та факторингу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У п. 1 ч. 1 ст. 512 та ст. 514 ЦК України вказано, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору відступлення права вимоги (цесії), визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, у тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). (пункти 50-62 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 909/968/16).

За таких обставин, при встановленні ознак факторингу в договорі, який був укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Фідобанк» доведенню підлягають такі обставини: 1) метою укладення такого договору було надання фінансування (певної суми грошових коштів) від ОСОБА_1 до ПАТ «Фідобанк» на певних умовах (що є фінансовою послугою); 2)банк сплатив за таку фінансову послугу. При цьому плата за фінансування може бути як в твердій сумі так і в різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю; 3) замість повернення банком (клієнтом) отриманого фінансування ОСОБА_1 банк відступає свої права вимоги до третьої особи – боржника ОСОБА_2 за кредитними зобов`язаннями.

Проте, позивачами за зустрічним позовом не доведена наявність ознак фінансування в укладеному договорі про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року, а також не зазначено, що саме є винагородою фактора (нового кредитора).

Єдина сума, яка була направлена на рахунки ПАТ «Фідобанк» від ОСОБА_1 – це оплата за лот №F90GL2459 від 28.12.2017 року як покупця, яка була здійснена до укладення договору про відступлення прав, що не може бути фінансуванням в розумінні статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активі, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою).

Також суд, аналізуючи питання оплати за фінансування зазначає, що позивачами не надані відомості про реальну (ринкову) вартість відступленої вимоги для формування висновків щодо перевищення її над номінальною вартістю відступленої вимоги, враховуючи, що складовою договору про відступлення прав від 18.01.2018 року є вимоги за договором іпотеки квартири, що належить позивачам за зустрічним позовом.

Посилання позивачів за зустрічним позовом на правову позицію Верховного суду в справі від 11.09.2018 року №465/646/11 не можна прийняти до уваги в даній справі.

В справі №465/646/11, що розглядав Верховний суд вирішувалось питання щодо недійсності відступлення права вимоги за зобов`язанням, яке виникає із кредитного договору укладеного з кредитною спілкою. Діяльність кредитної спілки регулюється спеціальним нормативним актом - Законом України «Про кредитні спілки». Оскільки суб`єктний склад в даній справі є іншим, такі висновки не можуть бути взяти до уваги.

Як вбачається зі змісту договору про відступлення прав вимоги, він укладений письмово, посвідчений 18.01.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. за реєстровим №31, що відповідає вимогам ст.513 ЦК України щодо форми договору про відступлення прав, враховуючи те, що основне зобов`язання оформлено в письмовій формі, а похідний правочин – іпотека, посвідчений нотаріусом.

При цьому, відповідно ч. 2 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 відсутність державної реєстрації договору про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року пояснюється тим, що відповідачами скеровані до державного реєстратора заяви про заборону вчинення реєстраційних дій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Позивачі за зустрічним позовом підтвердили, що ними подаються такі заяви для захисту права власності.

За таких обставин, належних та допустимих доказів того, що ПАТ «Фідобанк» від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ОСОБА_1 в момент підписання договору про відступлення права вимоги від 18 січня 2018 року не було додержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

Зі змісту спірного договору відступлення права вимоги від 18 січня 2018 року вбачається, що у даному договорі встановлено всі істотні умови для такого виду договору, відповідно до вимог чинного законодавства та інших нормативно-правових актів, воля сторін правочину була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, суд приходить до висновку, що правових підстав для визнання в судовому порядку недійсним даного договору, немає. Наявність ознак фінансування під відступлення права вимоги (факторингу) в укладеному договорі про відступлення прав вимоги від 18.01.2018 року судом не встановлена.

Таким чином, відсутні підстави для застосування правових наслідків недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат за первісним позовом, у відповідності до положень ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідним покласти судові витрати на позивача.

Відповідно до ст.141 ЦПК, враховуючи, що позивачі за зустрічним позовом звільнені від сплати судових витрат, то витрати з оплати судового збору за розгляд позову необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. 6, 15, 16, 203, 215-217, 512, 514, 517, 526, 530, 610, 627, 628, 638,1048,1054,1079 ЦК України, ст.13, 19, 77-78, 80-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В. про захист прав споживачів шляхом визнання договору про відступлення прав недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 18002, зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ,

Відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк», ЄДРПОУ 21708016, 04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, 17.

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна, 01010, м.Київ, вул.Софіївська, 10.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення через Соснівський районний суд м. Черкаси.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 05.06.2020 р.

Головуючий: Т.Є. Троян