Рішення № 89658310, 06.02.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 06.02.2020

Справа № 334/9638/18

Провадження № 2/334/484/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лиходід А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання відповідача таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки та скасування заборони на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання відповідача таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки та скасування заборони на нерухоме майно, в обґрунтування якого зазначив, що в забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 14.9253, укладеним 26.10.2006 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Філії «Запорізьке регіональне управління «Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», 26.10.2006 року було укладено договір іпотеки № 14.9253, посвідчений приватним нотаріусом Морозовою В.М., за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав ПАТ КБ «Приватбанк» в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Згідно зі складеним ним 06.03.2009 року заповітом позивач отримав у спадщину вищезазначену квартиру, яка є предметом іпотеки, що стало відомо після того, як він 31.05.2013 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадкового майна. Так, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 знаходиться під забороною відчуження на підставі договору іпотеки № 14.9253, через що позивач позбавлений можливості вільно нею розпоряджатись.

У липні 2014 року позивач звернувся до суду (справа 334/6242/14-ц) з позовом про визнання недійсним вищевказаного кредитного договору та договору іпотеки, в задоволенні якого у зв`язку із недоведеністю підстав, було відмовлено.

З метою досудового врегулювання спору, у травні 2017 року позивач звернувся до відповідача з Листом про вилучення записів про обтяження спірного майна з реєстру іпотек та єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна, на яку отримав відповідь, що до моменту вказаного звернення будь-яка інформація про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 уАТ «ПриватБанк» була відсутня, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 до Банку не надходило. У листі також було зазначено, що зобов`язання за кредитним договором позичальницею ОСОБА_2 не виконані, а крім того, Банк скористався своїм правом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим рішенням суду було звернено стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з вказаним, банк надіслав вимогу про те, що відтепер до позивача як спадкоємця іпотекодавця перейшов обов`язок задоволення вимог банку в межах вартості предмета іпотеки.

Не погоджуючись з вказаною позицією, позивач звернувся з відповідним позовом до суду, оскільки вважає, що кредитор мав право пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємця є позбавлення кредитора права вимоги, а оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України, які визначають преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, а тому застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Позивач зазначає, що про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 . Банку було відомоще в 2015 році, що підтверджується наявністю цивільної справи за його позовом до Банка про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки (цивільна справа № 2/334/68/2015 (334/6242/14-ц), а тому відповідачу було відомо про відкриття спадщини та наявність спадкоємців.

Після закінчення строку дії договору, на який був укладений вищевказаний кредитний договір та, як похідний від нього, договір іпотеки, як за життя так і після смерті ОСОБА_3 , будь яких вимог від Банку не надходило, не враховуючи листа-відповіді відповідача від 02.10.2017 р. Вих. № 20.1.0.0.0/7-20170802/4573, в якому зазначено, що Відповідач разом із даним листом направляє вимогу кредитора.

З огляду на вказане, у зв`язку з тим, що Банк пропустив визначений ст.1281 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців, вказане є наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі від 17.04.2018 р. № 522/407/15-ц, тому, просить суд визнати ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк» таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки та скасувати заборону на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , також судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача надав суду відзив, в якому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме визнання припиненим іпотеки шляхом визнання втрати Іпотекодержателем права вимоги за договором іпотеки через сплив строку, передбаченого ст.1281 ЦК України, не передбачений ні ст.16 ЦК України, ні главою 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України, ані ст.17 Закону України «Про іпотеку», що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-1840цс16 від 5 липня 2017 року.

Позивач успадкував іпотечне нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке перебуває до сьогодні в іпотеці в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі укладеного 26.10.2006 р. між ПриватБанком та ОСОБА_3 договору іпотеки № 14.9253, за яким іпотекою забезпечувалось виконання зобов`язань Позичальника, що випливають з кредитного договору № 14.9253, укладеного 26.10.2006 р. між Банком та ОСОБА_2 . В зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором Банк у 2010 році звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до неї та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

19.10.2010 судом було прийнято рішення (справа № 2-472/2010) про задоволення вищевказаного позову Банку в повному обсязі, яким звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки. Рішення суду набрало законної сили 29.10.2010 р.

ОСОБА_1 визнає факт отримання ним Листа-відповіді ПриватБанку від 02.10.2017 р. за № 20.1.0.0.0/7-20170802/4573 разом з вимогою кредитора спадкоємцю. Таким чином, Банк як Кредитор/Іпотекодержатель у жовтні 2017 рокузвернувся до спадкоємця з вимогою у строк, визначений ст.1281 ЦК України, бо датою, коли Банк дізнався про смерть ОСОБА_3 є 04.05.2017 року.

Договором іпотеки зазначено про те, що договір іпотеки діє до повного виконання Позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Позичальником зобов`язань за кредитним договором до сьогодні не виконані, що підтверджується розрахунком заборгованості, отже смерть Іпотекодавця жодним чином не впливає на чинність договору іпотеки.

У відповіді на відзив позивач щодо обраного способу захисту цивільних прав та інтересів зазначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Така ж норма міститься у ЦПК України, згідно ст.5 якого, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, отже якщо враховувати вказані норми як матеріального, так і процесуального права, топозивачем обрано належний спосіб захистусвоїх прав.З урахуванням всього вищевикладеного, аргументи відповідача, необґрунтованими і непереконливими.

В судовому засіданні позивач та його представник адвокат Качуренко Ю.Ю. позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи без його участі, просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26.10.2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», яке згідно Наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21.05.2018 року змінило зазву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 14.9253 за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 15000 доларів США і з кінцевим терміном повернення до 25.10.2011 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 26.10.2006 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» було укладено договір іпотеки № 14.9253, посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Морозовою В.М., за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_3 передав Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом до неї та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.10.2010 року (справа № 2-472/2010) та додатковим рішенням по вказаній справі від 29.03.2012 року, позов було задоволено, з ОСОБА_2 було стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 86286,19 грн., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку та виселено з вищевказаної квартири. Рішення набрало законної сили.

Положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, за життя ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Лучко Н.Г., згідно якого належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 він заповідав ОСОБА_1 , 1988 року народження.

31.05.2013 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса ЗМНО Сілюкова О.С. з заявою про прийняття спадщини. Вищезазначена спадкова квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 , перебуває в Реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна як іпотечне майно. Вказане підтверджується копіями заповіту, Інформаційної довідки № 142942029 від 26.10.2018 року, Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №9727330 від 26.10.2006 року та Витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 9737566 від 27.10.2006 року.

Згідно умов Договору іпотеки №14-9253 від 26.10.2006 року, термін дії договору – до повного виконання Позичальником та Іпотекодержателем зобов`язань за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно зі ст.605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 599, 601, 604, 609 ЦК України, зокрема ст.559 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відсутність реального і своєчасного виконання зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що у зв`язку з тим, що Банк з вимогою про виконання умов Кредитного договору, укладеного 26.10.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , а також договору Іпотеки, укладеного 26.10.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та померлим ОСОБА_3 , звернувся до нього, як до спадкоємця іпотекодавця, лише 02.10.2017 року, тобто з пропуском строків, встановлених ст.ст. 1281, 1282 ЦК України, то вказане є наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Приписи ст.ст.1281 і 1282 ЦК України та ст. 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою.

Положеннями ст.1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ч.4 ст.1281 ЦК України, кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами 2, 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.

ОСОБА_1 04.05.2017 року звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою-вимогою про подання до органу державної реєстрації права власності на нерухоме майно заяви про припинення договору іпотеки від 26.10.2006 року та вилучення записів про обтяження спільного майна з реєстру іпотек та єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і Банк до теперішнього часу з будь-якими вимогами до нього як до спадкоємця не звертався, а тому пропустив строки, встановлені ст.1281 ЦК України.

02.10.2017 року Банк на адресу ОСОБА_1 направив лист № 20.1.0.0.0/7-20170802/4573, в якому повідомив про те, що про смерть ОСОБА_6 стало відомо лише після отримання вищезазначеної заяви, а тому на вимогу ст.23 ЗУ «Про іпотеки», особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, а тому такий спадкоємець в разі порушення основного зобов`язання позичальником, відповідає за задоволення вимоги іпотекожержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Як встановлено судом, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору банк скористався своїм правом на судовий захист своїх прав та інтересів кредитора та іпотекодержателя, звернувся до суду з позовом до неї та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.10.2010 року (справа № 2-472/2010) та додатковим рішенням по вказаній справі від 29.03.2012 року, позов було задоволено, з ОСОБА_2 було стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 86286,19 грн., звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку та виселено з вищевказаної квартири. Рішення набрало законної сили.

На теперішній час рішення суду від 19.10.2010 року (справа № 2-472/2010) та додаткове рішення від 29.03.2012 року не виконано, зобов`язання за кредитним договором №14.9253 від 26.10.2006 року до сьогодні в повному обсязі не виконані, що підтверджується розрахунком заборгованості.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позову про визнання ПАТ КБ «ПриватБанк» таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки у зв`язку з пропуском строків, встановлених ч. 4 ст. 1281 ЦК України, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Вимоги про скасування заборони на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є похідними, а тому також задоволенню не підлягають. З огляду на вищевказане, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання відповідача таким, що втратив право вимоги за договором іпотеки та скасування заборони на нерухоме майно - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.