Рішення № 8965342, 12.04.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.10                                                                                 Справа № 17/50

За позовом Приватного підприємства «ВКФ ФАВОР-М», м. Костянтинівка Донецької області

до Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод», м. Попасна Луганської області

про стягнення 16690 грн. 85 коп.

          Суддя Фонова О.С.

                                         Представники:

від позивача: Мірошніченко І.В. –директор, наказ №1 від 01.08.2008 про призначення; Іванов Д.О., довіреність № 102 від 29.03.2010;

від відповідача: Тюрін О.В., довіреність № 39 від 23.12.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 15325,93 грн., пені у сумі 895,51 грн. та 3% річних у сумі 469,41 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.04.2010 надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого визнає позовні вимоги позивача частково в сумі основного боргу – 15 325,93 грн. та 3% річних у сумі 469,41 грн. У задоволені стягнення пені відповідач просить відмовити у зв’язку з пропущенням позивачем позовної давності за цією вимогою на підставі того, що п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється в один рік.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що прибули у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством «ВКФ ФАВОР-М», (позивач у справі), як Постачальником, та Товариством з додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод» (відповідач у справі), як Покупцем, був укладений договір № ТДВ/ВТП/08094-1/ю від 22.08.2008 (далі –Договір), згідно пункту 1.1 якого встановлено, що постачальник зобов’язується поставити і передати в обумовлені строки у власність Покупцю певну продукцію, (далі –товар), відповідно до специфікацій, зазначених у додатках, які є невід’ємною частиною договору, а Покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 7.2 Договору встановлено, що Покупець оплачує Постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, за умови своєчасного надання Постачальником документів зазначених у п.8.2 даного договору на поставлений товар.

У пункті 8.2 договору, передбачено, що на кожну партію товару, що постачається постачальник повинен надати покупцю разом із продукцією наступні товаросупроводжувальні документи: пакувальні аркуші; податкову накладну; видаткову накладну; рахунок-фактуру; паспорт виробника продукції.

Пунктом 11.2 договору, передбачено, що за несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару але не більше ніж шість місяців, при умові, що Постачальник не порушив умови даного договору зазначені у п.8.2 та п. 2.2.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставив 15.01.2009 відповідачеві товар на загальну суму 15325,93 грн.

Відповідачем в порушення умов договору поставлений товар оплачений не був. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 15325,93 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 895,51 грн. за період з 30.01.2009 по 30.07.2009 та 3% річних у сумі 469,41 грн. за період з 30.01.2009 по 07.02.2010, згідно наданого позивачем у судовому засіданні 12.04.2010 уточнення.

Відповідач відзивом на позовну заяву позов визнав частково з підстав, викладених вище.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази на підтвердження своїх доводів, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 15306,96 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000001 від 15.01.2009 підписаною представниками обох сторін та скріпленою їх печатками (а.с.24) та довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 14 від 15.01.2009.

Позивач в позові посилається, що 15.01.2009 відбулась поставка продукції на суму 15325,93 грн., однак доказів на підтвердження поставки товару саме на цю суму сторонами не надано.

Визнання відповідачем позову в сумі основного боргу, що заявлена позивачем до стягнення, не є безумовним для суду, оскільки він об’єктивно, повно та всебічно досліджує наявні в матеріалах справи докази та з їх урахуванням вирішує спір по суті.

Таким чином, факт наявності боргу в сумі 15306,96 грн. підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем, а тому підлягає до стягнення. Стосовно решти основного боргу, у сумі 18,97 грн., то в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю вимоги.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 895,51 грн. за період з 30.01.2009 по 30.07.2009.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань передбачена сторонами у п. 11.2 Договору у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченої вартості товару, за кожен день прострочення, але не більше ніж за шість місяців.

Однак, відповідачем заявлено застосування позовної даності відносно вимоги про стягнення пені.

Статтями 256-257 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Якщо відповідно до чинного законодавства або за договором неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочки виконання зобов’язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо.

Як встановлено частинами 2-3 статі 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Оскільки позивачем заявлена пеня за період з 30.01.2009 по 30.07.2009, а позовну заяву подано 12.03.2010, згідно календарного штемпелю поштового відділення, тобто мало місце переривання позовної давності, то пропуск позовної давності по вимозі про стягнення пені відбувся за період з 30.01.2009 по 11.03.2010.

Згідно частин 3-4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, такою, що підлягає задоволенню є пеня за період з 12.03.2009 по 30.07.2009 у сумі 680,28 грн. В решті стягнення пені у сумі 215,23 грн. слід відмовити у зв’язку зі спливом позовної давності.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 469,41 грн. за період з 30.01.2009 по 07.02.2010.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, вимога позивача про стягнення 3% річних відповідає чинному законодавству, є обґрунтованою та вірно нарахованою.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення боргу у сумі 15306,96 грн., пені у сумі 680,28 грн. та 3% річних у сумі 469,41 грн. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню. Стосовно решти вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993, державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 16690,85 грн., отже державне мито складатиме 166,91 грн., тоді як позивачем сплачено 167,18 грн. Зайве сплачене державне мито у сумі 0,27 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 78, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства додатковою відповідальністю «Попаснянський вагоноремонтний завод», м. Попасна Луганської області, вул. Залізнична, буд. 1, ідентифікаційний код 34502350, на користь Приватного підприємства «ВКФ ФАВОР-М», м. Костянтинівка Донецької області, вул. Бєлоусова, буд. 6а, кв. 19, ідентифікаційний код 36029527, заборгованість у сумі 15306,96 грн., пеню у сумі 680,28 грн. та 3% річних у сумі 469,41 грн., витрати по оплаті держмита у сумі 164,57 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 233,19 грн., видати наказ.

3.          Повернути Приватному підприємству «ВКФ ФАВОР-М», м. Костянтинівка Донецької області, вул. Бєлоусова, буд. 6а, кв. 19, ідентифікаційний код 36029527, зайве сплачене державне мито у сумі 0,27 грн.

Підставою для повернення державного мита є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 15.04.2010.

Суддя                                                                       О.С. Фонова