Рішення № 89651597, 03.06.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

03 червня 2020 року м. Чернігівсправа № 927/181/20

Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Дзюб Г.В., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянуто справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерагростандарт»,

вул. Харківська, 111, м. Суми, 40007;

вул. Прокоф`єва, 44/2, кв. 107, м. Суми, 40016;

до відповідача: Фермерського господарства «Мрія – Агро – Маш»,

вул. Садова, 1, с. Хотіївка, Семенівський район, Чернігівська область, 15421;

предмет спору: про стягнення 777160,83грн

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Козлов В.В. – адвокат, ордер на надання правової допомоги серія ЧН №049480.

У судовому засіданні 03.06.2020, Господарським судом Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

05.03.2020, до Господарського суду Чернігівської області, надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерагростандарт» (надалі - ТОВ «ТД «Інтерагростандарт») до Фермерського господарства «Мрія - Агро - Маш» (надалі - ФГ «Мрія - Агро - Маш») про стягнення 1048537,88грн, а саме: 300000,00грн основного боргу за товар поставлений на виконання умов договору поставки від 03.05.2019 за №2019-0305/02/С та додатків №1-3 до нього (надалі - Договір) складених у період з 03.05.2019 по 04.06.2019; 576094,24грн плати за використання товарного кредиту за період з 02.10.2019 по 03.03.2020; 45608,48грн пені за порушення грошових зобов`язань нарахованої за період з 02.10.2019 по 27.02.2020 згідно з умовами п.7.4. Договору та 126835,16грн штрафу за прострочення оплати товару понад 5 календарних днів нарахованого за умовами п.7.5. Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору в частині своєчасного розрахунку за обумовлений ним товар.

Ухвалою суду від 23.03.2020, після усунення позивачем встановлених недоліків, дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі №927/181/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 15.04.2020, учасникам справи встановлено строки для подачі до суду заяв по суті заявлених вимог.

Відповідач у межах процесуальних строків, установлених ухвалою від 23.03.2020, подав до суду відзив на позов (разом з доказами його направлення на адресу позивача), яким проти заявленого позову заперечував у повному обсязі посилаючись на повне погашення суми основного боргу в розмірі 300000,00грн, про що до відзиву надав належним чином завірену копію платіжного доручення №416 від 13.03.2020. Зазначав, що вимоги про стягнення плати за використання товарного кредиту в сумі 576094,24грн, пені в сумі 45608,48грн та штрафу в сумі 126835,16грн не ґрунтуються на належних доказах у матеріалах справи. Зауважив, що сторони не погоджували поставку товару на умовах товарного кредиту, всупереч твердженням позивача, тим більше на таких «драконівських» умовах під 365% річних. Вважає надмірним розмір неустойки (пені та штрафу), що заявлені до стягнення в межах даного позову. Просив суд скористатись правом на зменшення її розміру виходячи із ступеня виконання боржником основного зобов`язання, наслідків порушення такого зобов`язання (відсутність у позивача будь-яких збитків), невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, та врахувати скрутний фінансовий стан відповідача. Одночасно зауважив про надмірний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких вказано в позовній заяві, що не відповідає ступеню складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та затраченого ним часу.

Ухвалою суду від 15.04.2020, за клопотання відповідача, відкладено проведення підготовчого засідання в справі на 06.05.2020, в межах строків обумовлених частиною 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України).

Судом залишено без розгляду заяву позивача №09.04.2020/01 від 09.04.2020 про уточнення позовних вимог, що за правовим змістом є заявою про зменшення позовних вимог у частині основного боргу та одночасно про збільшення позовних вимог у частині відсотків за користування товарним кредитом та пені за порушення грошових зобов`язань. За висновком суду дану заяву складено за підписом особи, яка не наділена процесуальними правами на вчинення відповідних дій від імені позивача.

Як наслідок, заява №09.04.2020/02 від 09.04.2020 про повернення судового збору як надмірно сплаченого в сумі 4070,66грн, у зв`язку зі зміною (зменшенням) ціни позову, за висновком суду не підлягає задоволенню.

06.05.2020, підготовче засідання в справі №927/181/20 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Романенко А.В. у відпустці, про що сторони повідомлені листом №691/20 від 05.05.2020.

Ухвалою суду від 07.05.2020, підготовче засідання в справі №927/311/20 призначено на 13.05.2020.

13.05.2020, суд, за власною ініціативою, відповідно до частини 3 статті 177 ГПУ України продовжив підготовче провадження на 30 календарних днів (по 19.06.2020) та, за відсутності в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача про дане підготовче засідання, відклав його проведення на 25.05.2020, про що постановлено відповідну ухвалу.

У підготовче засідання 25.05.2020 прибув повноважний представник позивача, його участь забезпечена в режимі відеоконференції; відповідач до суду не прибув, повноважного представника не направив, про дату, час та місце судового розгляду справи завчасно повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи. Клопотання відповідача про перенесення підготовчого засідання на іншу дату судом відхилено з підстав, що зазначені в ухвалі від 25.05.2020.

25.05.2020, суд, перевіривши повноваження підписанта, приймаючи до уваги повний розрахунок відповідача за поставлений товар після подачі позову до суду, прийняв заяву позивача №20.04.2020/01 від 20.04.2020 у частині зменшення основного боргу на суму 300000,00грн, у частині збільшення плати за користування товарним кредитом на суму 27000,00грн та в частині збільшення неустойки (пені) на суму 1622,95грн, з огляду на зміну (збільшення) періоду їх нарахування, продовжив розгляд справи з урахуванням змісту даної заяви.

Таким чином, предметом позову в даній справі, з урахуванням прийнятої судом заяви №20.04.2020/01 від 20.04.2020 є вимога про стягнення 777160,83грн, з них: 603094,24грн відсотки за використання товарного кредиту за період з 02.10.2019 по 12.03.2020, 47231,43грн пені за аналогічний період та 126835,16грн штрафу.

З урахуванням зазначеного, судом, відповідно до п.1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» задоволено заяву позивача №20.04.2020/02 від 20.04.2020 про повернення з Державного бюджету України судового збору в сумі 4070,66грн, як надмірно сплаченого, у зв`язку із зменшенням ціни даного позову, про що 03.06.2020 постановлено відповідну ухвалу.

У підготовчому засіданні 25.05.2020 судом розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача б/н від 29.04.2020 про витребування додаткових доказів у справі, а саме копій первинних документів бухгалтерського та податкового обліку господарської операції – товарний кредит, відсотки за користування яким заявлено до стягнення за період з 02.10.2019 по 13.03.2020; а також доказів на підтвердження надсилання (вручення) відповідачу претензії (копія якої наявна в матеріалах справи), про що постановлено ухвалу від 25.05.2020.

За висновком суду, клопотання відповідача про витребування додаткових доказів у справі подано з порушенням вимог до його змісту (частина 2 статті 81 ГПК України) та з пропуском встановленого законом строку, за відсутності обґрунтування поважності причин його пропуску (частина 1 статті 81 ГПК України та частина 3 статті 80 ГПК України).

За результатами підготовчого засідання 25.05.2020, суд, враховуючи, що питання зазначені в частині 2 статті 182 ГПК України вирішено, постановив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 03.06.2020.

У судове засідання 03.06.2020 прибув повноважний представник відповідача.

Участь повноважного представника позивача в судовому засіданні 03.06.2020 забезпечена в режимі відеоконференції, що за його клопотанням доручено Господарському суду Сумської області, про що постановлено відповідну ухвалу від 25.05.2020.

Натомість у час, на який призначено судовий розгляд даної справи, Господарським судом Сумської області констатовано неможливість встановлення відеоконференцзв`язку, в зв`язку з технічною причиною «на сервері перевищено ліцензовану кількість користувачів», про що складено довідку від 03.06.2020 №05-05/1644/20.

За частиною 5 статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Частиною 1 статті 202 ГПК України встановлено, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки згідно наведеної норми ризики технічної неможливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції покладено на сторону, яка клопотала про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату.

За умовами частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Судом враховано, що відкладення справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення наявного спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що позивач клопотав про проведення судового засідання в режимі відеоконференції і він несе ризики технічної неможливості участі в ньому, його явка обов`язковою не визнавалась, за висновком суду неприбуття його повноважного представника не перешкоджає вирішенню спору по суті,

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, заслухавши повноважного представника відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03.05.2019, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерагростандарт» (надалі – Постачальник, позивач у справі) та Фермерським господарством «Мрія - Агро - Маш» (надалі – Покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №2019-0305/02/С (надалі – Договір), за п.1.1.- п.1.3. якого Постачальник зобов`язався поставити і передати в власність Покупця насіння сільськогосподарських культур та/або мікродобрива, та/або засоби захисту рослин (надалі – Товар), а Покупець, у свою чергу, зобов`язався належним чином прийняти і оплатити Товар у сумі, строки та на умовах визначених даним Договором. Товар поставляється партіями в порядку та на умовах, визначеними даним Договором, відповідно до Додатків, що укладаються сторонами на кожну партію Товару і є невід`ємними частинами даного Договору. Найменування Товару, його кількість, одиниця виміру, асортимент, ціна одиниці Товару, вартість партії Товару, строки та базис поставки Товару та інші умови визначаються Сторонами в Додатках до даного Договору.

За умовами п.3.1. Договору, Постачальник зобов`язався передати Товар Покупцю на умовах, що визначаються в Додатках відповідно до правил «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року. Право власності на Товар від Постачальника до Покупця переходить у момент поставки (відвантаження) Товару Покупцю або перевізнику. Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної (п.3.6., п.3.7. Договору).

Відповідно до п.6.1., п.6.2. Договору Покупець здійснює оплату за Товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника згідно рахунку-фактури в порядку та строки визначені в Додатках, які є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна Товару та/або його окремої партії вказується в Додатках до цього Договору. Сторони встановлюють та вказують ціну Товару в національній валюті України – гривні, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, доларах США або євро, про що зазначають в Додатках.

Додатками (специфікаціями) №1-3 до цього Договору сторони погодили поставку Товару, загальною вартістю 422783,88грн (без ПДВ). Умови поставки Товару згідно правил «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року: СРТ, Чернігівська область, м. Семенівка. Оплата за Товар здійснюється на поточний банківський рахунок Постачальника наступним чином: 100% оплата Товару до 01.10.2019. Термін поставки Товару обумовленого Додатками №1, №2 даного Договору до 15.05.2019, та Товару обумовленого Додатком №3 цього Договору до 05.06.2019, на підставі транспортних інструкцій Покупця, погоджених Постачальником.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту п.10.1. цей Договір є чинним з моменту його підписання та діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Закінчення терміну дії цього Договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за ним та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього Договору.

Предметом позову в даній справі, з урахуванням прийнятої судом заяви №20.04.2020/01 від 20.04.2020, є стягнення плати за використання товарного кредиту, а також неустойки (пені та штрафу) за порушення відповідачем грошових зобов`язань по своєчасній оплаті вартості товару, поставленого на умовах товарного кредиту (з відстроченням платежу).

Тобто до кола обставин, що входять до предмету доказування в даній справі належить факт порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної оплати товару, проданого в кредит з відстроченням платежу; наявність достатніх правових підстав для нарахування та стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами (плати за використання товарного кредиту) та застосування до відповідача штрафних санкцій (неустойки) за фактом порушення договірних зобов`язань.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 694 цього Кодексу передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору та Додатків до нього, Постачальником, за видатковими та товарно-транспортними накладними: №ТД 0503-12 від 03.05.2019, №ТД 0510-02 від 10.05.2019 та №ТД 0604-03 від 04.06.2019 поставлено, а Покупцем в особі директора Шкурат О.М. на підставі довіреностей: №26 від 03.05.2019, №30 від 10.05.2019 та №55 від 04.06.2019 отримано Товар загальною вартістю 422783,88грн (без ПДВ).

Перелічені видаткові та товарно-транспортні накладні складені за підписом обох сторін та завірені печатками юридичних осіб. Факт отримання товару за вказаними документами відповідачем не заперечується.

Постачальником виставлено до сплати рахунки №1242 від 03.05.2019, №1323 від 10.05.2019 та №1748 від 04.06.2019 за отриманий Покупцем Товар.

За статтею 610 ЦК України порушення зобов`язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з умов Додатків №1-3 до Договору, складених у період з 03.05.2019 по 04.06.2019, відповідач мав розрахуватися за отриманий Товар до 01.10.2019. Тобто, сторонами погоджено продаж Товару в кредит на умовах відстрочки платежу до 01.10.2019.

Відповідач порушив умови Договору, за поставлений Товар у встановлений строк не розрахувався. З порушенням погоджених сторонами строків, відповідачем, у рахунок отриманого Товару, сплачено 122783,88грн в наступному порядку: 27.12.2019 – 72783,88грн; 27.01.2020 – 50000,00грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень №137 від 27.12.2019 та №231 від 27.01.2020.

На момент подачі позову до суду (03.03.2020, згідно відмітки на конверті, в якому позовна заява направлена до суду, номер поштового відправлення 4000100396038), відповідач мав прострочену заборгованість за отриманий товар за Договором в сумі 300000,00грн.

13.03.2020, відповідач повністю розрахувався за спірний товар перерахувавши за платіжним дорученням №416 від 13.03.2020 на рахунок позивача 300000,00грн, у зв`язку з чим останнім подано до суду заяву №20.04.2020/01 від 20.04.2020, якою зменшено заявлені вимоги в частині основного боргу, що прийнята судом.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем у період з 02.10.2019 по 12.03.2020 договірних зобов`язань із своєчасної оплати Товару, проданого на умовах кредиту з відстроченням платежу.

Сторони в п.6.12. Договору погодили, що в разі поставки Товару до його повної оплати, Покупець зобов`язаний сплатити відсотки за користування товарним кредитом. При цьому, в період до кінцевого строку оплати вартості Товару, зазначеної у відповідних Додатках до Договору, відсотки за користування товарним кредитом не нараховуються. Початком нарахування відсотків за користування товарним кредитом вважається наступний день за днем кінцевої дати сплати вартості Товару, зазначеної у відповідних Додатках до Договору.

Плата за використання товарного кредиту становить 1% від вартості поставленого та неоплаченого Товару за кожний календарний день користування, починаючи з дати визначеної в п.6.11.2. цього Договору до дня оплати Товару в повному обсязі.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, за змістом якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За частиною 3 статті 692 та статтею 536 ЦК України в разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З наведеного слідує, що проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, є платою за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін даної норми є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

За частиною 5 статті 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. При цьому, договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Дана норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж (зокрема правовідносини, пов`язані з поставкою товару).

Частиною 5 статті 694 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, положення якої узгоджуються з нормами статті 625 цього Кодексу, за якою кредитор має право вимагати від боржника сплати трьох річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту статей 536, частини 2 статті 625, частини 3 статті 692, частини 5 статті 694 ЦК України та погоджених сторонами умов у підпункті 6.11.3. Договору щодо розміру відсотків за користування товарним кредитом, суд, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок, дійшов висновку про правомірність вимоги про стягнення з відповідача 603094,24грн відсотків за користування чужими грошовими коштами (товаром, проданим в кредит на умовах відстрочки платежу), за період з 02.10.2019 по 12.03.2020, тобто з дня прострочення виконання грошового зобов`язання по день, що передує остаточному розрахунку за поставлений товар.

При цьому, судом відхилено доводи відповідача щодо відсутності між сторонами домовленості про плату за користування товаром, отриманим у кредит на умовах відстрочки платежу, в розмірі одного відсотка від розміру простроченої оплати від дня порушення грошового зобов`язання по день фактичного розрахунку за отриманий товар, як такі, що спростовуються умовами погодженими сторонами в підпунктах 6.11.1. – 6.11.3. пункту 6.12. договору №2019-0305/02/С від 03.05.2019, що є чинними.

За висновком суду, товарний (комерційний) кредит не потребує від сторін окремого юридичного оформлення, його умови включаються в рамки цивільно-правового договору з поставки (купівлі-продажу) товару, що нерозривно пов`язаний з таким договором, умовою якого він є. На відміну від фінансового кредиту, товарний (комерційний) кредит не потребує додаткових ліцензій або інших спеціальних дозвільних документів на проведення такої операції і може надаватись будь-яким суб`єктом господарювання.

Дослідження та з`ясування судом обставин дотримання позивачем правил податково та бухгалтерського обліку відносно даної господарської операції виходить за коло обставин, що мають встановлюватись судом при вирішенні спору, предметом якого є стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами за договором поставки товару на умовах товарного кредиту (з відстрочкою платежу по кінцевому розрахунку за отриманий товар). Порушення правил податкового та бухгалтерського обліку будь-якої господарської операції не впливає на факт її вчинення сторонами.

Доводи відповідача про те, що договір поставки №2019-0305/02/С від 03.05.2019 є неналежним доказом у справі, оскільки його копія (повний текст договору) не була направлена на його адресу при усуненні позивачем недоліків позовної заяви №03.03.2020/01 від 03.03.2020, судом відхилено, оскільки враховуючи приписи частини 9 статті 80 ГПК України в позивача відсутній обов`язок з направлення такого документа відповідачу, так як останній має його оригінал, враховуючи що є стороною цього правочину.

У судовому засіданні 03.06.2020 повноважний представник відповідача усно, всупереч обставинам наведеним у письмовому відзиві на позов, зазначав, що ФГ «Мрія - Агро - Маш» взагалі не укладало договір поставки від 03.05.2019 №2019-0305/02/С, що судом до уваги не прийнято, оскільки такі твердження не ґрунтуються на жодних доказах.

Більш того, як встановлено судом, договір поставки №2019-0305/02/С від 03.05.2019, додатки до нього №1 від 03.05.2019, №2 від 10.05.2019 та №3 від 04.06.2019, складені в рамках даного договору видаткові та товарно-транспортні накладні №ТД 0503-12 від 03.05.2019, №ТД 0510-02 від 10.05.2019 та №ТД 0604-03 від 04.06.2019, за якими поставлений Товар отримувався відповідачем за довіреностями №26 від 03.05.2019, №30 від 10.05.2019 та №55 від 04.06.2019, а в подальшому ним повністю оплачений на підставі виставлених до сплати рахунків №1242 від 03.05.2019, №1323 від 10.05.2019 та №1748 від 04.06.2019, містять відсилання на даний договір поставки №2019-0305/02/С від 03.05.2019.

Тобто дії відповідача щодо фактичного виконання умов договору поставки №2019-0305/02/С від 03.05.2019 підтверджують факт його укладення сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 218 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення в сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.

Штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції в вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За визначенням статей 549 та 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За частиною 4 статті 231 ГК України в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній визначеній грошовій сумі, або в відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються в відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 даного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З урахуванням наведених норм розмір неустойки (пені) за порушення грошових зобов`язань встановлюється сторонами в договорі в відсотковому співвідношенні до суми невиконаного зобов`язання за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання, однак не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, якщо інше не передбачено в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює спірні правовідносини сторін.

Як погоджено сторонами в п.7.4. та п.7.5. Договору, за порушення строку оплати, який вказано в відповідному Додатку (ах), Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.

За порушення строку оплати, який вказано в Додатку (ах) до Договору, більш ніж на 5 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф в розмірі 30% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару.

За визначенням статті 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки. Так, штрафом є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка у формі пені та штрафу, такий вид забезпечення як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», у той же час право встановити в договорі такий вид забезпечення як штраф передбачено частиною 2 статті 549 ЦК України, частиною 4 статті 231 ГК України.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, так як відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як форми її сплати.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах: від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17.

З огляду на порушення відповідачем строків по оплаті вартості поставленого товару, що ним не заперечується та підтверджується матеріалами справи, виходячи з погоджених сторонами умов у п.7.4. та п.7.5. Договору, суд, перевіривши розрахунок неустойки (пені та штрафу) наявний у матеріалах справи, дійшов висновку про правомірність вимог у частині стягнення пені в сумі 47231,42грн за період з 02.10.2019 по 12.03.2020 та штрафу (в розмірі 30% від суми грошового зобов`язання, виконання якого прострочено більше ніж на 5 календарних днів) у сумі 126835,16грн.

Відповідач у відзиві на позов звертав увагу суду на неспіврозмірність міри його відповідальності за порушення грошових зобов`язань перед позивачем по відношенню до основного зобов`язання, що ним повністю виконано станом на 13.03.2020, тобто період прострочення виконання не перевищує півроку. Натомість заявлені в даній справі санкції (в тому числі відсотки за користування чужими грошовими коштами (плата за товарний кредит)), що повинні мати компенсаційний, а не каральний характер, перевищують більш ніж у двічі розмір основного боргу.

За частиною 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки.

Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності в цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом не тільки розміру неустойки (пені та штрафу), а й розміру процентів річних (за погодженою ставкою 365/366% на рік, тобто 1% на день), що підлягають стягненню з боржника в якості плати за користування товарним кредитом на час прострочення виконання грошового зобов`язання по остаточному розрахунку за поставлений товар, суд бере до уваги наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними в питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; … сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).

За частинами 1 та 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника в сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом пункту 6.12. укладеного сторонами Договору, положень статті 611 та частини 3 статті 692, частини 5 статті 694, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувані позивачем з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами (плата за використання товарного кредиту) в визначеному договором розмірі (365/366% річних) від несплаченої загальної вартості товару є по суті відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення в сфері господарювання, а саме за порушення строків граничних розрахунків у сфері правовідносин з купівлі-продажу (поставки) Товару.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України, в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 №902/417/18, що за частиною 4 статті 236 ГПК України є обов`язковими для врахування судом першої інстанції при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов, можливо зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що з поставленої вартості Товару на загальну суму 422783,88грн (з простроченням близько чотирьох календарних місяців) відповідач сплатив 122783,88грн, залишок заборгованості в розмірі 300000,00грн погашений ним у повному обсязі після подачі позову до суду (з простроченням більше п`яти календарних місяців).

За прострочення оплати вартості поставленого Товару в сумі 422783,88грн, позивач, у межах даного позову за 163 календарних дні нарахував 777160,83грн, з яких: 603094,24грн відсотки за користування товарним кредитом, 47231,43грн пені та 126835,16грн штрафу, що сумарно перевищує майже в два рази розмір основного зобов`язання.

З огляду на очевидну неспівмірність розміру відповідальності в вигляді штрафу, пені і відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом), на що звертав увагу відповідач у відзиві на позов, враховуючи, що наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, приймаючи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір відсотків за користування товарним кредитом, пені та штрафу на 70%.

З урахуванням зазначеного, суд вирішив задовольнити даний позов у частині стягнення: відсотків за користування товарним кредитом у сумі 180928,27грн, пені в сумі 14169,43грн та штрафу в сумі 38050,55грн.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в частині відсотків за користування товарним кредитом та неустойки (пені, штрафу), розмір яких зменшено судом відповідно до статті 233 ГК України, відшкодовуються за рахунок відповідача, в сумі сплаченій за такими вимогами, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено. Тобто за рахунок відповідача мають бути відшкодовані судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11657,41грн.

Суд не вбачає правових підстав для вирішення питання щодо розподілу між сторонами витрат позивача на правову допомогу, орієнтовний розмір якої визначено в позовній заяві в сумі 30000,00грн, за відсутності в матеріалах справи на момент винесення рішення в справі будь-яких доказів на підтвердження фактичних (реально понесених) витрат позивача в цій частині. Водночас, судом враховано, що на стадії підготовчого провадження позивачем у письмовій заяві від 20.04.2020 №20.04.2020/01 повідомлено про подання до суду документального підтвердження заявлених до відшкодування витрат не пізніше п`яти днів після розгляду справи по суті, як це обумовлено частиною 8 статті 129 ГПК України.

Судові витрати відповідача на правову допомогу, орієнтовний розмір яких вказано в відзиві на позов, з огляду на задоволення позову, судом покладено на відповідача.

Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 202, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерагростандарт» (вул. Харківська, 111, м. Суми, 40007, код ЄДРПОУ 38244851) до Фермерського господарства «Мрія - Агро - Маш» (вул. Садова, 1, с. Хотіївка, Семенівський район, Чернігівська область, 15421, код ЄДРПОУ 34841311) про стягнення 777160,83грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Мрія - Агро - Маш» (вул. Садова, 1, с. Хотіївка, Семенівський район, Чернігівська область, 15421, код ЄДРПОУ 34841311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерагростандарт» (вул. Харківська, 111, м. Суми, 40007, код ЄДРПОУ 38244851) 180928,27грн плати за використання товарного кредиту, 14169,43грн пені, 38050,55грн штрафу та 11657,41грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 05.06.2020.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко