Рішення № 89643391, 03.06.2020, Зміївський районний суд Харківської області

Справа №621/21/20

Пр. 2/621/554/20

РІШЕННЯ

Іменем України

03 червня 2020 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Бородавки К.П., за участю секретаря судового засідання Єрмоленко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Зміївському районі Харківської області, про визнання протиправною бездіяльність та стягнення шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - відповідач) щодо невиконання виконавчого листа, виданого на примусове виконання вироку Зміївського районного суду Харківської області по справі №1/2014/108/2012, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 7891,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку та 30000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 37891,00 грн;

- стягнути зі Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 37891,00 грн та моральну шкоду у розмірі 100000 грн, а всього 137891 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 26.03.2012 вироком Зміївського районного суду Харківської області цивільний позов позивача задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 7891 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку та 30000 грн в розрахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 37891 грн.

09.08.2012 виконавчий лист виданий на примусове виконання вироку Зміївського районного суду Харківської області позивачем було пред`явлено до відділу державної виконавчої служби Зміївського районного управління юстиції Харківської області для примусового виконання. Виконавче провадження було відкрито постановою ВП №33898459 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Зміївського району управління юстиції Харківської області. У вересні 2018 року позивачу від секретаріату уповноваженого Верховної ради України з прав людини стало відомо про завершення виконавчого провадження відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Вирок суду не виконаний; державний виконавець проводив дії більше ніж півтора року та безрезультатно; провадження не зупинялось; з постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 27.02.2014 не вбачається, які саме дії здійснені державним виконавцем в ході примусового виконання рішень. Також позивач наголошує, що він не отримував постанову про повернення виконавчого документу від 27.02.2014, державний виконавець такої постанови йому не надсилав, що є порушення Закону України «Про виконавче провадження». Безпідставним невиконанням вказаного виконавчого листа за вироком суду позивачу завдана матеріальну та моральну шкоду в розмірі 137891 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, 02.06.2020 надіслав суду заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності у зв`язку із неможливістю прибути, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, свого законного представника до суду не направив, надіслав лист, в якому просить розглянути справи без участі представника, в позові відмовити. Також відповідач зазначив, що у відділу на виконанні перебувало виконавче провадження за №33898459 з примусового виконання виконавчого листа №1/2014/108/2012; 27.02.2014 державним виконавцем Прохоренко С. В. згідно з п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу; більш детальну відповідач надати не має можливості, у зв`язку з тим, що виконавче провадження знищено.

Представник третьої особи - Управління Державної казначейської служби України у Зміївському районі Харківської області в судове засідання не з`явився, надіслав заяву, в якій просить суд розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24.03.2020 ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 10.01.2020 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.81-91).

Ухвалою суду від 06.04.2020 провадження у справі відкрито, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.98-99).

Судом встановлені такі обставини та фактичні дані.

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 26.03.2012 по справі №2014/1-458/11 (№1/2014/108/2012) ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання в силу ст.70 КК України у виді 5 років позбавлення волі та в силу ст.75 КК України від призначеного покарання звільнено з іспитовим строком на 3 роки; цивільний позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з засудженого на користь позивача 37891 грн, з яких 7891 грн - в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 30000 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди (а.с.17-20).

Вказаний вирок набрав законної сили 11.04.2012 та Зміївським районним судом Харківської області задля його виконання 12.04.2012 виданий виконавчий лист №1/2014/108/2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 7891 грн матеріального збитку та 30000 моральної шкоди, а всього 37891 грн (а.с.7).

Листом відповідача від 11.09.2012 на лист позивача повідомлено, що державним виконавцем 09.08.2012 відкрито виконавче провадження №1262 за ЄДРВП №33898459 за виконавчим листом суду та зазначено, що з метою перевірки майнового стану боржника направлені запити до установ, що реєструють наявність рухомого або нерухомого майна у громадян (а.с.8).

З копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 09.08.2012 вбачається, що виконавче провадження за виконавчим листом від 12.04.2012 №04-37/135/4041 відкрито, постановлено: - боржнику добровільно виконати вимоги виконавчого документу у термін до 16.08.2012; - копію постанови направити сторонам виконавчого провадження та органу або посадовій особі, яка видала документ; - а також повідомлено, що сторони виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, унесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, за адресою в мережі Інтернет https://trade.informjust.ua/, та зазначений ідентифікатор для доступу (а.с.21).

З копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 27.02.2014 №04-37/135/4041 ВП №33898459 вбачається, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; керуючись п.2 ч.1 ст.47, статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ: в/л № 1/2014/108/2012, виданий 12.04.2012, про стягнення боргу з ОСОБА_2 у розмірі 37891,00 грн. на користь ОСОБА_1 повернуто стягувачу; припинена чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення; а також зазначено, що копію постанови направити стягувачу (а.с.23).

З копії заяви позивача на адресу відповідача вбачається, що 09.10.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просить повідомити йому про прийняті міри відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» з виконання вище зазначеного виконавчого листа (а.с.14-15).

26.05.2018 позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявою щодо невиконання судового рішення, який листом від 05.09.2018 та додатковим листом від 23.10.2018 повідомив позивача про повернення державним виконавцем 27.02.2014 виконавчого документу стягувачу (у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, а здійсненні державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с.24-30).

Звернення позивача до Зміївського ВП ГУНП в Харківській області стосовно працівників виконавчої служби зареєстровано в журналі єдиного обліку №5133 від 04.07.2018, проведена перевірка та прийнято рішення про відсутність ознак кримінального правопорушення (а.с.12-13, 26).

Зі змісту звернення позивача до відділу поліції (а.с.12) вбачається, що він 15.09.2016 звертався зі скаргою в Європейський суд з прав людини (заява №56256/16), на яку Європейський суд 27.10.2016 надіслав позивачу лист (а.с.16), в якому проінформував останнього про визнання такої заяви неприйнятною, заява не відповідає критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції (а.с.12, 16).

За відомостями з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у виконавчому проваджені ВП №33898459 прийняті постанова про відкриття виконавчого провадження - 09.08.2012 та постанова про повернення виконавчого документа стягувачу - 27.02.2014 (а.с.22).

Розв`язуючи спір, суд враховує такі норми права.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» №606 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та до прийняття Закону України «Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII, далі - Закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст.2 Закону №606).

За приписами ст.4 Закону №606 з метою забезпечення електронного документообігу в органах державної виконавчої служби, ведення обліку виконавчих проваджень, контролю за дотриманням державними виконавцями вимог законодавства під час здійснення виконавчих дій, надання оперативного доступу сторонам виконавчого провадження до його матеріалів Міністерство юстиції України забезпечує функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Положеннями ст.22 Закону №606 визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в певні строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

За змістом ст.27 Закону №606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

В ст.37 Закону №606 визначено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (яке полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації - ст.52);

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

- до закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

- до повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

- до повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (ст.30).

За ч.2 ст.30 Закону №606 державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з

виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника.

Згідно зі ст.31 Закону №606 копії постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону надсилаються сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За п.2 ч.1 ст.47 Закону №606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Наведеним положенням кореспондують приписи ч.5ст.47 вказаного Закону, за якими повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 цього Закону (в даному випадку - протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили).

Відповідно до ч.2 ст.50 Закону №606 у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на

майно боржника.

За приписами ст.57 Закону №606 арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно зі ст.68 Закону №606 у разі відсутності в боржника коштів

на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, звертається стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову.

Відповідно до Закону №606 розроблена та затверджена Наказом Міністерства

юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 Інструкція з організації примусового виконання рішень (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція №512/5), за п.7.2 розділу VII якої при виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум коштів, що перевищують три мінімальні розміри заробітної плати, державний виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів на рахунках боржника шляхом направлення відповідних запитів, а також перевіряє майновий стан боржника.

Порядок внесення до Єдиного реєстру відомостей щодо здійснення виконавчого провадження врегульований Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 №43/5, п.3.1, п. 3.2 та п.3.3 якого визначено, що до Єдиного реєстру обов`язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій; унесення відомостей до Єдиного реєстру здійснюється державним виконавцем або уповноваженою посадовою особою органу

ДВС; відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Єдиного реєстру одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія; у разі здійснення виконавчої дії за межами органу ДВС відомості про таку дію вносяться до Єдиного реєстру протягом двох робочих днів після її проведення або надходження повідомлення про

її проведення. Постанови державного виконавця, а також інші документи виконавчого провадження виготовляються за допомогою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (п.3.6).

Як встановлено судом, у виконавчому провадженні ВП №33898459 за виконавчим листом суду, виданим 12.04.2012 за №1/2014/108/2012 зі стром пред`явлення до виконання - протягом року з дати набрання рішенням суду законної сили, а отже до 12.04.2013, державним виконавцем відповідача прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві 27.02.2014, що вказує на порушення відповідачем строку проведення виконавчих дій, визначеного ч.2 ст.30 Закону №606, а саме - шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відомості про відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень відсутні (а.с.22), про існування відповідних фактів відповідачем не зазначено та доказів не надано.

Відсутні в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень й відомості про проведення відповідачем певних виконавчих дій з виконання рішення, за яким виданий спірний виконавчий лист, в тому числі винесення постанови про арешт майна боржника, вжиття заходів щодо розшуку майна боржника, направлення відповідних запитів задля перевірки майнового стану боржника, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Також суд відмічає, що прийняття відповідачем постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві з порушенням строку проведення виконавчих дій та не направлення такої постанови стягувачу - позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення (зворотного відповідачем не доведено) унеможливило реалізацію позивачем визначеного законодавцем права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 цього Закону.

За імперативними приписами ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підстави наведеного суд доходить висновку про невчинення посадовою особою відповідача всіх можливих визначених законодавцем виконавчих дій задля примусового виконання спірного виконавчого листа, а отже з боку відповідача допущена протиправна бездіяльності. На думку суду, постанова про повернення виконавчого документа стягувачові ВП №33898459 прийнята державним виконавцем в результаті допущення формального підходу до вчинення виконавчих дій, в тому числі вжиття заходів щодо розшук майна боржника, а загальне зазначення у вказаній постанові про припинення чинності арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення не свідчить беззаперечно про вжиття таких заходів державним виконавцем.

Суд відмічає, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, було б ілюзорним, якби органи Державної виконавчої служби України допускали, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.

Пред`являючи виконавчий документ до виконання, стягувач має законні та обґрунтовані очікування, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, буде виконано відповідно до вимог та в порядку, встановленому законом, у розумний строк, необхідний для вчинення таких дій, що також не потребуватиме від стягувача додаткових зусиль, яких можна було б уникнути у разі дотримання вимог Закону.

Як встановлено в ході розгляду справи, рішення суду про стягнення на користь позивача грошових коштів в період з 09.08.2012 по 27.02.2014 залишалось невиконаним, докази на підтвердження вжиття відповідачем заходів примусового виконання рішень останнім до суду не надано.

Положеннями ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо невиконання виконавчого листа, виданого на примусове виконання вироку Зміївського районного суду Харківської області по справі №1/2014/108/2012 - підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в ст.1166 ЦК України, за якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені в ст.1167 ЦК України, за якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст.1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст.1174 ЦК України).

Одночасно за ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Заявлена позивачем до стягнення майнова шкода в розмірі 37 891 грн не обґрунтована позивачем, докази на підтвердження понесення витрат в означеному розмірі або реального отримання доходів у відповідному розмірі в разі недопущення відповідачем протиправної бездіяльності - позивачем до суду не надані.

Отже, суд доходить висновку про недоведеність позивачем позову в частині стягнення майнової шкоди в розмірі 37 891 грн.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, оскільки судом встановлена протиправна бездіяльність державного виконавця відповідача, заподіяння позивачу моральної шкоди, пов`язаної з порушенням його законних прав щодо своєчасного, належного та повного виконання рішення суду, передбачених ст.6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Враховуючи характер порушення прав позивача, глибину його душевних страждань, та одночасно зважуючи на вимоги розумності, справедливості та достатності розміру відшкодування моральної шкоди для розумного задоволення потреб позивача, а не приведення його до збагачення, суд доходить висновку, що в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь позивача належить стягнути суму в розмірі 10000 грн.

Суд відмічає, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (бюджетних установ) визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою КМУ від 03.08.2011 №845.

Положеннями п.3 згаданого Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Отже, стягнення зазначеної моральної шкоди має здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади за бюджетною програмою.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги позивача частково, враховуючи, що суд ухвалою від 06.04.2020 (а.с.98-99) звільнив позивача від сплати судового збору за клопотання останнього, суд вважає, що судові витрати у справі належить віднести за рахунок держави.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 263-265 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ЄДРПОУ 34713099, місцезнаходження: Харківська область, м. Зміїв, вул. Гагаріна, 15), третя особа: Управління Державної казначейської служби України у Зміївському районі Харківської області (ЄДРПОУ 37754227, місцезнаходження: Харківська область, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 22), про визнання протиправною бездіяльність та стягнення шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо невиконання виконавчого листа, виданого на виконання вироку Зміївського районного суду Харківської області по справі №1/2014/108/2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7891,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку та 30000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 37891,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України, на користь ОСОБА_1 10 000 грн (десять тисяч гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.П. Бородавка