Рішення № 89635161, 28.05.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6148/19

№ 2/183/1361/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,

за участю:

представника позивача Лукіної А.А. ,

представника відповідача ОСОБА_3 , -

в с т а н о в и в:

01.10.2019 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних збитків, заподіяних в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Позов обґрунтований тим, що 03.05.2018 року близько 15 години 25 хвилин, відповідач, будучи призначеним на посаду поліцейського Управління патрульної поліції в м.Дніпро ДПП ( наказ № 65 від 22.02.2017 року), у складі екіпажу заступивши на патрулювання на службовому автомобілі Mitsubishi СКС МОU-04 МП , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , керуючи зазначеним автомобілем на 238 км. Автодороги М-04, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого транспортний засіб почав некерований рух та скоїв наїзд на перешкоду у виді відбійника.

Внаслідок порушень відповідачем Правил дорожнього руху, належний департаменту патрульної поліції автомобіль Mitsubishi СКС МОU-04 МП, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження, а позивачу, як власнику транспортного засобу, було завдано матеріальних збитків.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.09.2018 року у справі про адміністративне правопорушення № 183/2741/18 провадження було закрите, в зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно висновку експертного дослідження № 16/12.2/11 від 04.09.2018 року вартість матеріального збитку пошкодженого відповідачем автомобіля складає 115663,78 грн.

Визначену відповідним експертом суму матеріальних збитків позивач просив стягнути з відповідача на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, а також просив відшкодувати судовий збір у сумі 1921 грн.

Ухвалою суду від 11 листопада 2019 року відкрите загальне позовне провадження (а.с. 29-30).

У відзиві на позов представник відповідача - адвокат Волошина О.В. просила відмовити у задоволенні позову, що під час вирішення даної категорії справ, пріоритетним є норми спеціальних законів, а трудове законодавство застосовується у випадках якщо нормами спеціальних законів не врегульовано до спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Разом з цим, у ЗУ «Про Національну поліцію» та в Положенні «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» відсутні норми щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної поліцейським. Застосування до спірних правовідносин ст.ст. 22,1166 ЦК України є неможливим, оскільки відповідач виконував трудові (службові) обов`язки, а саме: службу з охорони громадського порядку, внаслідок чого було пошкоджено службовий транспортний засіб. А тому, на поліцейського, як на працівника, поширюється трудове право, у зв`язку з чим, при вирішенні даного спору необхідно керуватися КЗпП, зокрема ст.ст. 130, 132, 134, 138, 233, 234 КЗпП України. Представник відповідача зауважує на тому, що згідно з ч. 3 ст. 233 КЗпП України, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. У даному випадку позивачем пропущено строк звернення до суду, заяви про поновлення даного строку позивачем подано не було, що повинно бути наслідком відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того представник відповідача зауважує на тому, що відповідальність за заподіяну позивачу шкоду обмежується розміром середнього місячного заробітку. Між тим, доказів щодо повної матеріальної відповідальності поліцейського, відповідно до вимог ст. 134 КЗпП України, не надано. Також представник відповідача вважає, що закриття справи про адміністративне правопорушення з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключним рішенням, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові свідчить про порушення прав людини на справедливий суд, а тому представник відповідача зауважує на неможливість застосування норм щодо відшкодування збитків до особи, яку у встановленому порядку не визнана винуватою у дорожньо-транспортній пригоді (а.с. 35-40).

У відповіді на відзив представник позивача посилається на те, що спірні правовідносини регулюються виключно Законом України «Про Національну поліцію», а тому Департаментом патрульної поліції не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, на його думку до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми КЗпП України, в даному випадку застосуванню підлягають Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ради України від 23.06.1995 року. Також представник позивача зауважує на те, що закриття провадження по справі про адміністративну відповідальність з підстав, визначених п,7 ч.1 ст. 247 КУпАП можливе лише за умови встановлення судом факту вчинення особи винної та протиправної дії, тому суд при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення дійшов до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 55-86).

У запереченнях на відповідь на відзив представник позивача звернула увагу на те, що наказ про призначення поліцейського на посаду є одиничним фактом, з яким пов`язується виникненням трудових правовідносин, внаслідок чого поліцейський, виконуючи роботу в правоохоронній сфері, не може в повному обсязі мати договірний характер, наділення поліцейського владними повноваженнями здійснюється державою в імперативному порядку, останній наділяється правоохоронними повноваженнями в чітко визначеній законодавством посадовій інструкції. Закон України «Про національну поліцію не містить норми щодо матеріальної відповідальності поліцейський за спричинену матеріальну шкоду (а.с. 87-98).

Ухвалою суду від 28.05.2020 року закінчене підготовче судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача Лукіна А.А. позов підтримала, з підстав, викладених у ньому та у відповіді на відзив, також звернула увагу на те, що про порушене право позивач дізнався після визначення розміру спричинених збитків відповідним експертом, саме ця дати може бути початком перебігу позовної давності, визначеної ст. 256 ЦК України.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, з підстав, визначених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази з точки зору належності, допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 23.02.2017 № 65 о/с відповідач ОСОБА_1 призначений на посаду поліцейського роти № 3 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в м. Дніпро ДПП (а.с.65).

03.05.2018 року о 15 годині 25 хвилин, відповідач, у складі екіпажу заступивши на патрулювання на службовому автомобілі Mitsubishi СКС МОU-04 МП , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , керуючи зазначеним автомобілем на 238 км. автодороги М-04, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого транспортний засіб почав некерований рух та скоїв наїзд на перешкоду у виді відбійника. Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, - закрите, в зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 9).

Оцінюючи позицію представника відповідача щодо відсутності встановленого факту вини ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді, в зв`язку закриттям провадження по справі, слід звернути увагу на наступне.

Зазначеною вище постановою встановлено, наявність протоколу про адміністративне правопорушення, у відповідності до якого ОСОБА_1 03.05.2018 року о 15 годині 25 хвилин, керуючи автомобілем Mitsubishi СКС МОU -04 МП , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на 238 км. автодороги М-04, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого транспортний засіб почав некерований рух та скоїв наїзд на перешкоду у виді відбійника.

Згідно правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 910/18319/16 застосування п.7 ст. 247 КУпАП (закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності) можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП та порушенні Правил дорожнього руху України.

Власником автомобіля Mitsubishi СКС МОU-04 МП, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого в результаті ДТП, є Департамент патрульної поліції Національної поліції України, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.8).

Згідно висновку експертного дослідження № 16/12.2/11 від 04.09.2018 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Mitsubishi СКС МОU -04 МП , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить 115663,78 грн. (а.с.16-24).

Основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність національної поліції є Закон України «Про національну поліцію», статтею 19 якого передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В той же час, у Законі «Про національну поліцію» відсутні норми щодо матеріальної відповідальності поліцейських, відшкодування матеріальної шкоди заподіяної поліцейським, а тому суд приходить до висновку, що на поліцейського, як на працівника, поширюється трудове право, отже при вирішенні даного спору слід керуватись Кодексом законів про працю.

Відсутні подібні норми щодо матеріальної відповідальності поліцейських і в Положенні «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114. В ньому зазначено, що відповідно до п.23 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що під час заподіяння шкоди працівниками самовільним використанням у корисливих цілях технічних засобів підприємства (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність має наставати за нормами не трудового, а цивільного права. У такому разі шкода відшкодовується в повному обсязі, включаючи й не отримані підприємством прибутки від використання зазначених технічних засобів.

У даному випадку суд позбавлений можливості застосувати до спірних правовідносин вимоги ст.ст. 22, 1166 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 виконував трудові (службові) обов`язки, а саме: службу по охороні громадського порядку, внаслідок чого було пошкоджено службовий транспортний засіб. Тому відповідальність має наставати за нормами трудового права. Норми цивільного права в даному видку не підлягають застосуванню, оскільки, норми цивільного права слід застосовувати коли працівник заподіяв матеріальну шкоду внаслідок самовільного використання в особистих цілях автомобіля.

Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі №489/607/18 провадження №61-44849ск18.

Згідно з ч.1 ст.1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом ч.1 ст.3 КЗпП трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює законодавство про працю.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК положення цього кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в 1 рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст.233 КЗпП).

Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП. Спірні правовідносини у справі, в тому числі регулюються положеннями КЗпП, ст.233 якого встановлено строк в 1 рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз`яснено у п.20 постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.92 №14, судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід уважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід уважати день підписання відповідного акта або висновку.

Отже, прийняття постанови закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, а так само проведення експертизи для визначення розміру спричиненого збитку не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, здатних підтвердити початок перебігу встановленого ч.3 ст.233 КЗпП строку звернення до суду.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що за змістом ч.3 ст.233 КЗпП день прийняття постанови про закриття провадження по справі про адміністративну відповідальність відносно особи, яка є відповідачем у цивільній справі про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов`язків, не слід уважати днем виявлення шкоди, заподіяної цим працівником.

Законодавець чітко не розмежовує матеріальну відповідальність працівників і порядок визначення розміру шкоди, оскільки текст ст.135 КЗпП практично ідентичний тексту ч.4 ст.1353 КЗпП. Межі матеріальної відповідальності встановлені також ст.ст.130, 132, 133, 134 КЗпП. Стаття 135 та ч.4 ст.1353 КЗпП передбачають можливість встановлення спеціальних правил про межі матеріальної відповідальності. Такі межі повинні бути встановлені або за грубі порушення (злочини), або за незбереження матеріальних цінностей, або у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, вони повинні бути вищі, ніж встановлені стст.130, 132, 133, 134 КЗпП. Ці межі законодавцем встановлені в кратному розмірі до номінального розміру прямої дійсної шкоди.

У п.12 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31.03.89 №3 зазначено, що у передбачених ст.135 КЗпП випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує номінальний, може бути встановлено особливий порядок визначення шкоди, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей. Розмір шкоди, заподіяної робітниками і службовцями знищенням або псуванням державного і громадського майна внаслідок необережних дій (бездіяльності), визначається за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.

Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Отже, договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише із працівниками, які обіймають посади (виконують роботи) із зазначеного переліку. І лише за наявності такого договору працівник нестиме повну матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто,виходячи із аналізу зазначених норм закону, повна матеріальна відповідальність виникає лише за умови виконання обох описаних вище вимог.

Доказів щодо повної матеріальної відповідальності поліцейського ОСОБА_1 відповідно до вимог, передбачених ст. 134 КЗпП України, позивачем не надано, а наявність наказу про затвердження посадових інструкцій (а.с. 78) та сама посадова інструкція поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону № 1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, з якою не ознайомлений відповідач (а.с. 81-87), не дає суду підстав для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду.

Відповідно до ст.19 Закону «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з п.23 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ УРСР від.29.07.1991р. №114) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

За правилами, встановленими в п.1-3,5,10 розділу 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі (затверджено Постановою Верховної Ради України 25.06.1995р. №243/95-ВР), яке поширюється також на осіб рядового та начальницького складу МВС України, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків.

Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна, в тому числі, пошкодженням майна, що спричинило додаткові витрати для його відновлення за наявності: заподіяння прямої дійсної шкоди; протиправної поведінки; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; вини у заподіянні шкоди.

Час, протягом якого винну особу може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого в особисте користування настає матеріальна відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди настає у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети (п.10,11 розділу ІІ цього ж Положення).

Виходячи із доведеності розміру спричиненої роботодавцю прямої дійсної шкоди винними необережними діями відповідача внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов`язків та враховуючи відсутність підстав для покладення на нього повної матеріальної відповідальності, до нього підлягає застосуванню ст. 132 КЗпП України, яка визначає стягнення на користь позивача шкоди у розмірі тримісячного грошового забезпечення відповідача.

Між тим, згідно з ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП, суд може поновити ці строки.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що встановлені ст. 228 та ст. 233 КЗпП України строки зверненні до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити й обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушені строки.

Як вбачається із матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода сталася 03.05.2018 року, до суду позивач звернувся 01.10.2019 року, тому суд приходить до переконання, що позивачем пропущено річний строк пред`явлення вимог до відповідача.

В свою чергу, представником відповідача до суду при подачі відзиву подано заяву про необхідність застосування річної позовної давності.

Відповідно до норм КЗпП України, що регулюють позовну давність, колегія суддів приходить до висновку, що пропуск особою строків позовної давності без поважних причин, за умови встановлення судом порушеного права, про захист якого вона просить, є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом позовної давності.

За таких обставин, суд, встановивши, що до відповідача підлягає застосуванню ст. 132 КЗпП України, яка визначає стягнення на користь позивача шкоди у розмірі тримісячного грошового забезпечення відповідача, вважає, що стягнення з відповідача збитку, обмеженого його тримісячним грошовим забезпеченням, неможливо через пропуск позивачем строку позовної давності.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є наслідком відмови у задоволенні позову.

Питання щодо судових витрат належить вирішити у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Відмовити Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646) у задоволенні позову до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) про відшкодування майнової шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 224 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя О.В. Сорока.