Ухвала суду № 89633916, 04.06.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Гончаренко В.М.

з секретарем - Касьяновою К.В.

за участю: прокурора - Кривцун М.О.,

захисника - Мулько А.В.,

законного представника - ОСОБА_1 ,

особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру - ОСОБА_2

представника служби у справах дітей - Цапюк В.І.

представника сектору ювенальної превенції - Петриченко І.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні № 192/2937/16 (пр. № 1-кп/201/984/2020) стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Солоне Солонянського району Дніпропетровської області, громадянки України, освіта середня, не заміжньої, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення суспільно небезпечного діяння, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1206040570000491 від 02 липня 2016 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшли з Дніпровського апеляційного суду для здійснення нового розгляду матеріали справи за клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітньої ОСОБА_2 , яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Прокурор у судовому засіданні наполягала на призначенні судового розгляду на підставі клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру в обсязі обвинувачення висунутого 30 вересня 2016 року за вчинення суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 355 КК України, оскільки ухвалою апеляційного суду у цьому кримінальному провадженні було призначено новий розгляд у суді першої інстанції, а тому воно повинно здійснюватись із самого початку, тобто за клопотанням від 30 вересня 2016 року

Представник служби у справах дітей та представник сектору ювенальної превенції у питанні про призначення судового розгляду на підставі клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру підтримали прокурора.

У підготовчому судовому засіданні зі сторони захисту захисник, законний представник та особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру висловили свою думку щодо можливості призначення судового розгляду у кримінальному провадженні щодо неповнолітньої. При цьому захисник звернув увагу суду, що в даному кримінальному провадженні прокурор звернувся з двома клопотаннями за різними статтями закону України про кримінальну відповідальність, що не передбачено кримінально-процесуальним законодавством України, як і зміна клопотання зі зменшення його обсягу.

Потерпіла у судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась належним чином, однак про причини своєї неявки не повідомила, у зв`язку з чим неприбуття останньої, у відповідності до ст. 325 КПК України, не перешкоджає проведенню судового засідання за її відсутності, оскільки це буде відповідати вимозі розгляду справи судом в розумні строки, що є складовою права на справедливий судовий розгляд для усіх учасників процесу. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов`язки». Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Смірнов проти України» від 08 листопада 2005 року слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Отже, враховуючи принцип судочинства, зазначені в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності потерпілої, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання кримінального провадження.

Вислухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду, а також ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, що надійшли з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру, суд доходить до наступного рішення.

Згідно положень ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення:

1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу;

2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу;

3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу;

4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;

5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.

При цьому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 315 КПК України, суд проводить підготовку до судового розгляду лише у випадку, якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу.

Статтею 48 КПК України передбачено, що порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38.

Так, у статті 292 КПК України встановлені вимоги до клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, яке має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати.

Зокрема, обвинувальний акт має містити такі відомості згідно ч. 2 ст. 291 КПК України:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4 ) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу;

9) дату та місце його складення та затвердження.

Відповідно до ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Статтею 293 КПК України передбачено, що одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Дане кримінальне провадження надійшло з апеляційного суду для нового розгляду, після скасування ухвали від 17 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітньої ОСОБА_2 , яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

В такому випадку, особливості нового розгляду судом першої інстанції встановлюються у ст. 416 КПК України. Відповідно до частини 3 зазначеної статті , при новому розгляді в суді першої інстанції питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру правова кваліфікація діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, як більш тяжкого допускається за умови, якщо на цій підставі було подано апеляційну скаргу прокурором чи потерпілим або його представником.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року було частково задоволено апеляційну скаргу захисника в інтересах особи, щодо якої розглядається питання про застосування примусових заходів виховного характеру та скасовано ухвалу суду першої інстанції від 17 серпня 2018 року.

Таким чином при новому розгляді цим судом не допускається питання про застосування примусових заходів виховного характеру за правовою кваліфікацію як більш тяжкого діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність аніж те, що було висунуте в межах клопотання про застосування заходів виховного характеру від 30 травня 2018 року, яким пропонується застосування більш м`якого заходу виховного характеру за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України аніж у клопотанні від 30 вересня 2016 року за вчинення суспільно небезпечних діянь, які підпадають під ознаки діянь, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 355 КК України.

У випадку незастосування вищевказаних положень закону до особи буде погіршуватись її становище, а отже не буде додержано принципу верховенства права, який є загальною засадою кримінального провадження, що визначений у ст. 8 КПК України, відповідно до положень якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 статті 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК України принцип диспозитивності у кримінальному процесі передбачає право сторін кримінального провадження бути вільними у використанні своїх прав, однак лише у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення».

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000 року зазначається що, «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак, у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

Таким чином слід вважати безпідставною позицію прокурора щодо підтримання нею більш тяжкого обвинувачення у первісній редакції клопотання від 30 вересня 2016 року з правовою кваліфікацію суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 355 КК України, оскільки дискреційні повноваження прокурора, що визначені у ст. 36 КПК України, не передбачають її право при новому судовому розгляді самостійно обирати між обвинуваченням, що було висунуто у раніше пред`явленому обсязі або у зміненому обсязі, від якого захищається особа як від ного обвинувачення, відповідно до ч. 4 ст. 338 КПК України.

Положеннями вищевказаної частини статті закону передбачено, що суд роз`яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого відкладає розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення.

Отже необхідно вважати вищевказану вимогу прокурора, що підтримує державне обвинувачення в суді, такою, що виходить за межі прав цієї сторони, передбачених кримінальним процесуальним законом України.

Крім того слід зазначити, що клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру від 30 травня 2018 року з правовою кваліфікацією суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України було погоджено прокурором вищого рівня, а отже неповнолітня ОСОБА_2 з того моменту стала захищатись від нового обвинувачення за цією статтею закону України про кримінальну відповідальність.

В той же час, при дослідженні наданих матеріалів кримінального провадження дійсно вбачається, що прокурор двічі звернувся до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру. Вперше 30 вересня 2016 року з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру за ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 355 КК України та вдруге 30 травня 2018 року з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру за ч. 1 ст. 162 КК України, тобто із зміненням правової кваліфікації та обсягу обвинувачення, з якого було виключено правову кваліфікацію суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 355 КК України, за вчинення якого до ОСОБА_2 у раніше пред`явленому обсязі пропонувалось застосувати заходи виховного характеру на підставі клопотання від 30 вересня 2016 року.

Однак, змінення правової кваліфікації та обсягу обвинувачення у клопотанні про застосування примусових заходів виховного характеру від 30 травня 2018 року було здійснено з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства України, оскільки за аналогію застосування кримінально-процесуального закону для зміни обвинувачення в суді, відповідно до ч. 2 ст. 338 КПК України, дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

В даному випадку 30 травня 2018 року прокурором було зменшено обсяг обвинувачення шляхом виключення з нього правової кваліфікації суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 355 КК України без будь якого обґрунтування прийнятого рішення, при цьому потерпілому не було роз`яснено його право підтримувати обвинувачення у раніше пред`явленому обсязі, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 338 КПК України, а отже клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру від 30 травня 2018 року не відповідає вимогам КПК України в цій частині.

Також до клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, затвердженого прокурором 30 травня 2018 року, в порушення вимог ч. 4 ст. 291, ч. 3 ст. 293 КПК України, не було додано реєстр матеріалів досудового розслідування, розписку особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру про отримання копії такого клопотання та копії реєстру матеріалів досудового розслідування, які також не були надані під розписку захиснику особі, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру та її законному представнику.

За таких обставин, суд позбавлений можливості проведення підготовки до судового розгляду та вважає за необхідне повернути прокурору клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру стосовно неповнолітньої ОСОБА_2 на підставі того, що воно не відповідає вимогам КПК України для його належного оформлення у розумний строк, відповідно до вимог КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 291, 314, 372 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні № 192/2937/16 (пр. № 1-кп/201/984/2020), стосовно ОСОБА_2 , за вчинення суспільно небезпечного діяння, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1206040570000491 від 02 липня 2016 року - повернути прокурору Солонянського відділу Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області для його належного оформлення у розумний строк, відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана учасниками кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом семи діб з дня проголошення ухвали суду.

Головуючий - суддя: В.М. Гончаренко