Рішення № 89633272, 22.05.2020, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/6895/15-ц

Пр..№ 2/336/2/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2020 р. м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Петрова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа - П`ята Запорізька державна нотаріальна контора) про визнання правочину недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» (треті особи - ОСОБА_5 , Регіональне відділення Фонду державного майна України у Запорізькій області) про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

21.09.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування.

В позові зазначає, що ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1 . Квартира була придбана на підставі договору від 10.07.1992 р., посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори.

Рішенням Запорізької міської ради від 28.02.2011 р. № 25 вулицю Омську було перейменовано на вулицю академіка Ф.М. Муравченко .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. На випадок своєї смерті ОСОБА_6 залишив заповіт, посвідчений 17.11.1997 р. державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, ОСОБА_6 заповів ОСОБА_9

ОСОБА_6 був одружений з ОСОБА_10 та придбав квартиру АДРЕСА_1 у період шлюбу.

Майно, набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном. У відповідності до ст.. 17 ЗУ «Про власність», який діяв на час набуття права власності, спірна квартира перебувала у спільній власності ОСОБА_6 і ОСОБА_10 , їх частки у зазначеній квартирі складали по 1/2 частці.

ОСОБА_9 прийняв спадщину у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , але за життя не оформив своїх спадкових прав.

Після смерті ОСОБА_6 залишився спадкоємець, який мав право на обов`язкову частку, дружина, яка була непрацездатна за віком, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Якщо б спадкування відбувалось за законом, то після смерті ОСОБА_6 спадкувало би 4 (чотири) особи: ОСОБА_10 (дружина), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (донька).

ОСОБА_6 фактично належала 1/2 частка спірної квартири і при спадкуванні за законом кожному припадало б по 1/8 частці.

Отже обов`язкова частка ОСОБА_10 , яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_6 , склала 1/12 частку.

ОСОБА_9 успадкував після смерті ОСОБА_6 5/12 (1/2 - 1/12) часток квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_9 . На випадок своєї смерті залишив заповіт, посвідчений 04.08.2011 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г., реєстровий номер № 1439. Все своє майно ОСОБА_9 заповідав позивачу ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_9 залишився спадкоємець, який мав право на обов`язкову частку - ОСОБА_10 . Але вона відмовилась від своєї частки у спадщині, що підтверджується заявою, посвідченою 05.10.2011 р. державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, реєстровий № 4-1871.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_10 .

Після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка їй належала як набута у період шлюбу з ОСОБА_6 , і на 1/12 частку цієї квартири, яку вона отримала як обов`язкову частку після смерті ОСОБА_6 . Усього, після смерті ОСОБА_10 , відкрилась спадщина на 7/12 часток квартири.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 є: ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (донька), ОСОБА_1 (онук) за правом представлення.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом, в силу ст. 1267 ЦК України, є рівними. Так, розмір частки позивача складає 7/36 (7/12 : 3).

З невідомих причин, відповідачі претендують на всю квартиру і тому оригінали документів на квартиру утримують у себе. При зверненні до нотаріусів для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_10 позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, постановами нотаріуса від 20.02.2015 р. та від 07.07.2015 р..

За позовом ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на 5/12 часток квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , який у свою чергу отримав їх у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , та право власності на 7/36 часток цієї квартири у порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10

10.04.2017 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 і ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

Ухвалою суду від 12.04.2017 р. зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою суду від 23.04.2019 р., за заявою представника ОСОБА_3 , зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, в частині позовних вимог пред`явлених ОСОБА_4 , залишено без розгляду.

У позові ОСОБА_2 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_10 .

Задовго до смерті та на момент смерті ОСОБА_10 постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з ОСОБА_10 постійно проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .

Протягом всього літнього життя ОСОБА_10 , її утриманням та постійною допомогою займалися ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_10 , організацією її поховання та всі витрати, пов`язані з похованням, понесли ОСОБА_2 і ОСОБА_4 .

Як на час смерті ОСОБА_10 , так і на теперішній час, позивач вважає, що до складу спадщини мають війти всі права та обов`язки ОСОБА_10 .

У встановлений шестимісячний строк ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Через деякий час після подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори, позивачу стало відомо, що 05.10.2011 р. ОСОБА_10 зробила заяву про відмову від спадщини, що залишилася після смерті сина - ОСОБА_9 , з чого випливає, що ОСОБА_10 за життя фактично розпорядилася своїм майном на випадок смерті, що є підставою для фактичного усунення двох з трьох спадкоємців за законом від права на спадщину, яка практично у повному обсязі залишається не дітям, а онуку - ОСОБА_1 , який мешкає за межами України, ніколи не цікавився своєю бабусею, не допомагав останній.

На думку позивача, 05.10.2011 р. у ОСОБА_10 не було жодних підстав, причин, мотивів чи внутрішніх переконань складати заяву про відмову від спадщини, так як за таких умов спадкодавець фактично повністю відмовлявся від права на квартиру, яка була її єдиним житлом.

Позивач вважає, що на 05.10.2011 р. ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Підтвердженням перебування ОСОБА_10 у зазначеному стані є наявність переліку хвороб: депресія після смерті сина, церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркулярна енцефалопатія, істотне погіршення зору, незнання української мови тощо.

Позивач вважає, що під час вчинення та посвідчення правочину - посвідчення заяви про відмову від спадщини, не було дотримано таких вимог до правочину, як вільне волевиявлення його учасника, яке повинно відповідати його внутрішній волі.

За життя ОСОБА_10 не було визнано недієздатною. Проте, в момент вчинення правочину, а саме складання заяви від 05.10.2011 р., ОСОБА_10 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що полягає у наступному.

На липень-жовтень 2011 р. у ОСОБА_10 спостерігалося порушення сприйняття, мислення, емоцій, інтелекту та пам`яті, постійно змінювалося відношення до життя, до суспільства та до самої себе.

Тривалий час, до самої смерті, ОСОБА_10 тяжко хворіла на ряд захворювань, зокрема, на стенокардію, гіпертонічну хворобу 3-го ступеню складності, кардіосклероз сосудів головного мозку, атеросклеротичний кардіосклероз, розповсюджений остеохондроз, онкологія та ряд інших захворювань, які в сукупності і могли вплинути на усвідомлювання особою значення своїх дій та на можливість керувати ними.

За позовом просить визнати недійсним правочин - заяву ОСОБА_10 «Про відмову від спадщини за законом, та від обов`язкової частки права на спадщину», що залишилася після смерті ОСОБА_9 від 05.10.2011 р., реєстровий № 4-1871, посвідчену П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою.

23.04.2019 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , АТ «Мотор Січ» про визнання правочину недійсним.

Ухвалою суду від 08.05.2019 р. зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, з зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

В позовній (зустрічній) заяві зазначила, що на підставі обмінного ордеру № 12533 від 25.07.1968 року та дозволу № 161 від 20.07.1968 року, виданого Бюро обміну жилої площі виконкому Запорізької міської ради депутатів трудящих, - ОСОБА_6 у житлово-комунальному відділі Запорізького моторобудівного заводу 09.08.1968 року був наданий ордер № 155 на право зайняття квартири, що перебуває на балансі відомчого Будинкоуправління № 2 трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Зазначена квартира була надана у постійне користування родині з п`яти осіб: ОСОБА_6 (відповідальному квартиронаймачу) та членам його родини: ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11

Квартира АДРЕСА_1 на 10.07.1992 року відносилась до державного житлового фонду, перебувала на балансі ЖКО ЗПО «Мотор Січ», відносилась до категорії основних засобів виробництва невиробничого характеру, мала ознаки відомчого житла, яким на праві оперативного управління володів, користувався та розпоряджався відповідач - ПАТ «Мотор Січ» (правонаступник Запорізького підприємства «Мотор Січ» та Запорізького виробничого об`єднання «Моторобудівник»).

У зв`язку зі строковим перебуванням ОСОБА_4 за трудовим договором в районах Крайньої Півночі, виконавчим комітетом житлового управління Запорізької міської ради строком до 06.11.1994 р. ОСОБА_3 видано «Охоронне свідоцтво (броня)» від 20.12.1991 р. № 1181, на всю спірну квартиру.

Державним Архівом Запорізької області 20.02.2017 р. № 01-32/С-0359, надана копія Архівного витягу по Запорізькому підприємству «Мотор Січ», а саме: надана копія наказу від 24.06.1992 р. № 317 по Запорізькому підприємству «Мотор Січ» «Про продаж квартир громадянам в особисту власність».

Згідно відповіді Державного Архіву Запорізької області від 10.04.2017 р. № 01-32/С-0869, в архівіруваних документах Шевченківського райвиконкому м. Запоріжжя за 1992 рік відсутнє рішення про надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 .

З відповіді Запорізького обласного державного нотаріального архіву від 29.03.2017 року, №825/01-21, - вона дізналась, що згідно Акту приймання - передавання документів від 27.12.2013 року - П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою до нотаріального архіву на зберігання були прийняті документи з 1972 по 2000 роки, серед яких знаходиться лише нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , Р.№4-1571, який був укладений 10.07.1992 року між Запорізьким підприємством «Мотор Січ», що раніше іменувалось «Запорізьке виробниче об`єднання» «Моторобудівник», - в особі начальника ЖКО ОСОБА_12 , діючого на підставі Наказу № 317 від 24.06.1992 року, «Продавцем» з однієї сторони - та ОСОБА_6 - «Покупцем».

З абз. 2 п. 1 Договору купівлі-продажу від 10.07.1992 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить Запорізькому (державному) підприємству «Мотор Січ» (правонаступнику - ЗПО «Моторостроитель») на підставі свідоцтва «Про право власності» від 16.01.1953 року, № 187.

З пункту 2 наказу № 317 від 24.06.1992 року по Запорізькому (державному) підприємству «Мотор Січ» вбачається, що зазначена квартира на час укладання спірного правочину перебувала на балансі ЖКО ЗП «Мотор Січ».

Виходячи зі змісту ст.ст. 48, 49, 50 ЦК УРСР, в редакції 1963 р., право власності на спірне майно (на відомчий житловий фонд, що перебував згідно зі ст.ст. 87-1, 89 цього Кодексу в оперативному управлінні ЗПО «Мотор Січ»), на 1990-1994 р.р. належало державі «Україна», тому тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна, розташованого на території України, зазначене майно (відомча квартира) мало ознаки загальнодержавної власності.

Питання щодо суб`єктів права власності такого майна на законодавчому рівні, як на дату прийняття наказу № 317 від 24.06.1992 р. по ЗПО «Мотор Січ», так і на 10.07.1992 р. (дата договору купівлі-продажу) було неврегульоване, а тому на час дії мораторію були відсутні правові підстави для розпорядження державним майном, що перебувало в оперативному управлінні або в господарському віданні державних підприємств, до прийняття спеціального Закону України «Про приватизацію».

Тобто, наказ № 317 по Запорізькому державному підприємству «Мотор Січ» від 24.06.1992 р. «Про дозвіл на продаж державної відомчої квартири у приватну особисту власність ОСОБА_6 », так і сам (майновий) договір купівлі-продажу відомчої (державної) квартири АДРЕСА_1 від 10.07.1992р., Р.№4-1571, - є взаємопов`язаними та у своїй сукупності потягли за собою незаконну зміну існуючої державної форми права власності на квартиру - на приватну форму власності, що є прямим порушенням згаданих вище норм матеріального права та тягне за собою недійсність укладеної угоди.

Так, відповідач ПАТ «Мотор Січ», юридична особа шляхом оформлення наказу № 317 від 24.06.1992 року (ДП «Мотор Січ») під час дії введеного з 29.11.1990 року мораторію на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону УРСР «Про роздержавлення майна», - незаконно дозволив вчинення майнового договору купівлі-продажу (відчуження) від 10.07.1992 року державного майна (відомчої квартири), яке відносилось до основних необоротних засобів виробництва.

Участь посадової особи ДП «Мотор Січ» під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири від 10.07.1992 року, - відбулась без належно оформлених повноважень (ст. 63-67 ЦК УРСР), зі свідомим перевищенням повноважень, - що також свідчило про наявність істотних дефектів угоди купівлі-продажу квартири від 10.07.1992 року.

Такі дії відповідача ПАТ «Мотор Січ» (ДП «Мотор Січ») на 24.06.1992 року, на 10.07.1992 року прямо суперечили меті діяльності підприємства та підпадало під ознаки ст. 50 ЦК УРСР у її взаємопов`язанні зі ст. 48, 49 ЦК УРСР.

Крім цього, дії відповідального (на 24.06.-10.07.1992 року) квартиронаймача ОСОБА_6 («Покупця»), вчинялись останнім виключно з корисною метою, так як останній поза всяким сумнівом усвідомлював та був обізнаний про наявність речових прав на квартиру з боку інших осіб (членів сім`ї), - але навмисно прийняв участь у вчиненні незаконної угоди, за наслідками якої не тільки порушувалось законодавство України, пов`язано з мораторієм, але також порушувались права повнолітніх та неповнолітніх осіб - зареєстрованих мешканців квартири.

Позивач ОСОБА_4 просить визнати незаконним наказ № 317 по Запорізькому державному підприємству «Мотор Січ» від 24.06.1992 року в частині надання «...дозволу на продаж державної відомчої квартири АДРЕСА_1 у приватну особисту власність ОСОБА_6 ». Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 р.№4-1571, укладений 10.07.1992 року між Запорізьким підприємством «Мотор Січ» (правонаступник - Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ»), - в особі начальника ЖКО Колесника Євгена Яковича, діючого на підставі Наказу № 317 від 24.06.1992 року, «Продавцем» з однієї сторони - та ОСОБА_6 - «Покупцем», посвідчений державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Нарохою Ольгою Василівною визнати недійсним, застосувавши до цього договору наслідки недійсності нікчемного правочину.

Ухвалою від 30.05.2019 р. у справі закрито підготовче провадження та її призначено до судового розгляду на 12.07.2019 р.

12.07.2019 р. розгляд справи відкладено на 03.10.2019 р. через перебування судді в нарадчій кімнаті.

03.10.2019 р. розгляд справи відкладено на 25.10.2019 р. на підставі ч.5 ст.223 ЦПК України для повторного виклику позивача за первісним позовом.

25.10.2019 р. розгляд справи відкладено на 05.11.2019 р. через зайнятість судді у кримінальному провадженні.

05.11.2019 р. у справі призначено судово-психіатричну (посмертну) експертизу, відкладено розгляд справи на 13.12.2019 р.

13.12.2019 р. розгляд справи відкладено на 29.01.2020 р. через неявку представника відповідачів на підставі п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України.

29.01.2020 р. розгляд справи відкладено на 20.02.2020 р. через перебування матеріалів цивільної справи в експертній установі.

20.02.2020 р. розгляд справи відкладено на 11.03.2020 р. через перебування матеріалів справи в експертній установі.

11.03.2020 р. розгляд справи відкладено на 01.04.2020 р. через перебування матеріалів справи в апеляційній інстанції.

01.04.2020 р. розгляд справи відкладено на 29.04.2020 р. через перебування матеріалів справи в апеляційній інстанції.

29.04.2020 р. розгляд справи відкладено на 22.05.2020 р. за клопотанням відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України.

Представники позивача ОСОБА_1 подали до суду заяву про продовження розгляду справи без їх участі, первісний позов підтримують, просять задовольнити, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити, в процесі розгляду справи подали відзив (т. а.с.

Представник відповідача ПАТ «Мотор Січ» подав заяву про продовження розгляду справи за його відсутності, просить відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , в процесі розгляду справи подав відзив на зустрічну позовну заяву (т.3 а.с.136-140).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, подали заяву про відкладення розгляду справи через запровадження карантинних заходів.

Суд не встановив підстав, передбачених п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України, для задоволення заяви відповідачів з огляду на наступне.

Оголошений карантин не виключає можливості реалізації особою своїх процесуальних прав, зокрема шляхом подачі відзиву на позов, чи додаткових пояснень, а також і участі особи у розгляді, так як Постанова КМУ № 211 від 11.03.2020 р. встановлює заборону відвідування закладів освіти та проведення масових заходів, натомість судові установи, вживши необхідних заходів безпеки для працівників та відвідувачів, працюють та здійснюють судочинство. Будь-яких доказів, які б свідчили про незадовільний стан здоров`я відповідача чи їх представника суду не надано.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи, що справа перебуває в провадженні суду з 2015 р., баланс інтересів сторін, поінформованість учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим відхилити клопотання відповідачів за первісним позовом, які протягом всього часу реалізовували свої права через представника, про відкладення розгляду справи, розглянути справу за їх відсутності та відсутності їх представника.

Предстаник третьої особи - П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори до суду не з`явився, подана заява про розгляд справи без їх участі, що відповідає положенням ч.3 ст.211 ЦПК України.

Представник третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України у Запорізькій області та третя особа ОСОБА_13 до суду не з`явились, про розгляд справи повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, пояснень по суті позову не подавали.

Суд розглянув справу за відсутності третіх осіб на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи представників позивача за первісним позовом, представника ПАТ «Мотор Січ», приймаючи до уваги позицію відповідачів та третьої особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими, в задоволенні ж зустрічних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід відмовити.

Враховуючи, що задоволення зустрічних вимог є підставою для відмови повністю або частково в задоволенні первісного позову, суд, вирішуючи зустрічні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходив з наступного.

Як встановлено судом з наданих сторонами письмових доказів 10 липня 1992 року між Запорізьким підприємством «Мотор Січ», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Мотор Січ», в особі начальника житлово-комунального відділу ОСОБА_12 і ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу належної Запорізькому підприємству «Мотор Січ» на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 16.01.1953 року квартири АДРЕСА_1 жилою площею 39,03 квадратних метри, загальною площею 59,61 квадратних метри (т.1 а.с.4). Продаж вчинений за 6871 крб.; договір посвідчений державним нотаріусом п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Нароха О.В.

Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Виходячи з наведених положень цивільного і цивільного процесуального законодавства, об`єктом судового захисту кожного учасника цивільних правовідносин, наділеного цивільною процесуальною правоздатністю, є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, які і можуть бути підставою для звернення особи за судовим захистом.

Суд виходить з того, що порушенням суб`єктивного права є такий негативний вплив на нього, при якому воно звужується за своїм змістом або перестає існувати, що позбавляє його носія можливості реалізувати його повністю або частково.

Одним із способів захисту порушених прав у відповідності до ст. 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.

Правовою підставою зустрічного позову, який заявлений ОСОБА_3 , є посилання на Постанову Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР», Указ Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави», Закон України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України».

Позивач стверджує, що згідно вищевказаних нормативно-правових актів діяв мораторій на будь-які зміни форм власності та власника державного майна, тому договір купівлі-продажу від 10.07.1992 р. квартири АДРЕСА_1 суперечить діючому, на той час, законодавству.

Разом з тим, в Постанові Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР», зазначено, що постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підстави Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.92.

Окрім того, Постанова Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» встановлювала мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

Тобто, мораторій розповсюджувався на випадки, коли органи державної влади та управління виступали ініціатором і учасником зміни форми власності підприємства, що не розповсюджується на спірні правовідносини по укладанню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ЗП «Мотор-Січ» і фізичною особою - ОСОБА_6 .

На час укладення договору діяло Положення про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання та ремонт, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 19.05.1989 р. № 142, яке і було застосоване.

Таким чином, суд доходить висновку про неспроможність доводів ОСОБА_3 про порушення законодавства в цій частині, і констатує відсутність порушень вимог законодавства при вчиненні оспорюваного правочину.

Встановлений статтею 627 ЦК України принцип свободи договору припускає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_6 реалізував своє право на придбання у власність житла, наймачем якого він був, у відповідності до правил цього набуття, встановлених «Положенням про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт».

З огляду на викладене суд не встановив підстав для визнання незаконним наказу № 317 по Запорізькому державному підприємству «Мотор Січ» від 24.06.1992 р. та недійсним правочину - договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , звернувшись до суду з зустрічним позовом про визнання заяви ОСОБА_10 від 05.10.2011 р. про відмову від спадщини, недійсним правочином, зазначав, що ОСОБА_10 в момент вчинення цього правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу. Заява про відмову від спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

Правила зазначеної статті поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Судом встановлено, що 05.10.2011 р. ОСОБА_10 склала заяву, яка була посвідчена державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, та зареєстрована в реєстрі за № 4-1871 (т.1 а.с.87), за змістом якої відмовилась від спадщини після смерті сина ОСОБА_9 , який заповів все належне йому майно ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 померла (т.1 а.с.41).

Після смерті ОСОБА_10 . П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 184-2012 (т.1 а.с.39).

Згідно акту судово-психіатричної експертизи № 24 від 16.01.2020 р. ОСОБА_10 від час складання заяви 05.10.2011 р. про відмову у прийнятті спадщини, що залишилась після смерті сина ОСОБА_9 виявляла ознаки психічного розладу у вигляді органічного емоційно-лабільного (астенічного) розладу помірного ступеню, внаслідок судинної (церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія) та онкопатології, обумовленої 4 стадією раку, без первинно виявленої локалізації з метастазиами в лімфовузли шиї. Тому, ОСОБА_10 , під час складання заяви 05.10.2011 р. про відмову у прийнятті спадщини, що залишилася після смерті сина ОСОБА_9 могла не повною мірою (обмежено) розуміти значення своїх дій та керувати ними (т.3 а.с.213-223).

П.2 ч.1 ст.145 ЦПК України передбачає, що призначення експертизи є обов`язковим також за клопотанням хоча б однією із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Проведеною у справі посмертною судово-психіатричною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_10 у момент складання заяви від 05.10.2011 р. розуміти значення своїх дій та керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеної в такому стані заяви недійсною з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання оспорюваного правочину недійсним не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Як встановлено судом, ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1 . Квартира була придбана на підставі договору від 10.07.1992 р., посвідченого державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори (т.1 а.с.4).

Рішенням Запорізької міської ради від 28.02.2011 р. № 25 вулицю Омську було перейменовано на вулицю академіка Ф.М. Муравченко (т.1 а.с.5).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (т.1 а.с.42).

На випадок своєї смерті ОСОБА_6 залишив заповіт, посвідчений 17.11.1997 р. державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, заповів ОСОБА_9 (т.1 а.с.6).

ОСОБА_6 був одружений з ОСОБА_10 та придбав квартиру АДРЕСА_1 у період шлюбу (т.1 а.с.61 зв.).

У відповідності до ст.. 17 ЗУ «Про власність», який діяв на час набуття права власності, спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_6 і ОСОБА_10 , їх частки у зазначеній квартирі складали по 1/2 частці.

Згідно ст.. 548 ЦП УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Стаття 549 цього Кодексу визначала, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_9 прийняв спадщину у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , оскільки постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини (т.1 а.с.60 зв.), але за життя не оформив своїх спадкових прав.

Після смерті ОСОБА_6 залишився спадкоємець, який мав право на обов`язкову частку, дружина, яка була непрацездатна за віком, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

В силу ст. 535 ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, непрацездатна дружина, незалежно від змісту заповіту, успадковує не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.

Якщо б спадкування відбувалось за законом, то після смерті ОСОБА_6 спадкувало би 4 (чотири) особи: ОСОБА_10 (дружина), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (донька).

ОСОБА_6 фактично належала 1/2 частка спірної квартири і при спадкуванні за законом кожному припадало б по 1/8 частці.

Отже, обов`язкова частка ОСОБА_10 , яку вона успадкувала після смерті ОСОБА_6 , склала 1/12 частку.

ОСОБА_9 успадкував після смерті ОСОБА_6 5/12 (1/2 - 1/12) часток квартири.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась, до нотаріальної контори спадкоємці не звертались (т.1 а.с.203, 204).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_9 (т.1 а.с.79).

На випадок своєї смерті ОСОБА_9 залишив заповіт, посвідчений 04.08.2011 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гура М.Г., реєстровий номер № 1439. Все своє майно ОСОБА_9 заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с.81 зв.).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст.1234 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємць, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 (т.1 а.с.78 зв.).

Після смерті ОСОБА_9 залишився спадкоємець, який мав право на обов`язкову частку - ОСОБА_10 , яка відмовилась від своєї частки у спадщині, що підтверджується заявою, посвідченою 05.10.2011 р. державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, реєстровий № 4-1871.

Право особи відмовитись від спадщини передбачено ст.1273 ЦК України.

Викладені обставини підтверджені копією спадкової справи № 77/2011, заведеної приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Філіповою Л.П. після смерті ОСОБА_9 (т.1 а.с.78-110).

Аналізуючи надані позивачем ОСОБА_1 письмові докази у сукупності з положеннями законодавства, суд дійшов висноку, що ОСОБА_1 успадкував 5/12 часток квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , який успадкував частку у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_10 (т.1 а.с.41).

Після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка їй належала на праві спільної сумісної власності, що набута у період шлюбу з ОСОБА_6 , і на 1/12 частку цієї квартири, яку вона отримала як обов`язкову частку після смерті ОСОБА_6 . Усього, після смерті ОСОБА_10 , відкрилась спадщина на 7/12 часток квартири.

Ст.1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч.1 ст.1266 ЦК України).

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 є: ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (донька), ОСОБА_1 (онук) за правом представлення.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом, в силу ст. 1267 ЦК України, є рівними і складають по 7/36 (7/12 : 3).

Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємць, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Спадкоємці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_10 у порядку, визначеному ч.1 ст.1269 ЦК України, а спадкоємець ОСОБА_2 на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України.

Зазначене підтверджено письмовими документами, які містяться у спадковій справі, заведеній П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою за № 184-2012 після смерті ОСОБА_10 (т.1 а.с.39-77).

При зверненні до нотаріусів для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_10 позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, постановами нотаріуса від 20.02.2015 р. та від 07.07.2015 р.

З наведеного вище, суд дійшов висновку про законніть та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з чим первісний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа - П`ята Запорізька державна нотаріальна контора) про визнання правочину недійсним - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» (треті особи - ОСОБА_5 , Регіональне відділення Фонду державного майна України у Запорізькій області) про визнання правочину недійсним - відмовити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/12 часток квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 , який успадкував частку у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 7/36 часток квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На підставі п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення виготовлений 03 червня 2020 року.

Суддя О.В.Дмитрюк