Рішення № 89625978, 02.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02 червня 2020 р. справа № 520/1345/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування вимоги і постанови,

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства (з урахуванням уточнень) заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 20.08.2019р. №Ф-9708-56; 2) визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Харківській області від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У; 3) визнання протиправною бездіяльності з приводу не надіслання у встановлений Податковим кодексом України строк вимоги від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У як такої, що порушує право на своєчасне оскарження зазначеної вимоги; 4) визнання протиправними дій з приводу нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) як найманому працівнику, що не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходів від неї станом на визначену вимогою від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У дату - 31.07.2019р., та з передачі зазначеної Вимоги до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до її узгодження для стягнення недоїмки в примусовому порядку.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що 08.12.1998р. був зареєстрований у якості фізичної особи - підприємця (дата запису - 07.12.2006р., номер запису - 2 480 017 0000 071895). У березні 2003 року подав заяву припинення підприємницької діяльності та заяву про зняття з податкового обліку у зв`язку із початком виконання функцій найманого працівника у штаті ТОВ "Дельта". Стверджував, що з 05.03.2003р. не здійснює підприємницької діяльності. Зазначив, що з 21.03.2013р. і до теперішнього часу працює найманим працівником у Спільному українсько-естонському підприємстві у форму товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм,ЛТД", яке і сплачує за нього ЄСВ.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області (який є правонаступником Головного управління ДФС у Харківській області згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», далі за текстом - контролюючий орган, адміністративний орган, владний суб`єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що громадянин за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був зареєстрований у якості підприємця, а тому повинен сплачувати ЄСВ безвідносно до факту отримання доходу від підприємницької діяльності.

Рішення про прийняття позову до розгляду було прийнято судом 17.02.2020р.

12.03.2020р. до суду надійшов відзив відповідача на позов.

Ухвалою суду від 01.04.2020р. прийнятті уточненні позовні вимоги.

15.05.2020 р. подано відзив на уточнений позов та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

25.05.2020р. надійшла відповідь на відзив, разом з клопотанням про поновлення строків звернення до суду.

29.05.2020р. до суду надійшли заперечення відповідача.

З урахуванням цієї обставини, а також обсягу доказів, долучених відповідачем до відзиву на позов, а заявником до позову, відповіді на відзив та заперечень відповідача, суд доходить до переконання про те, що зібрані по справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 02.06.2020р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання позивача про поновлення строків звернення до суду з підстав відсутності пропущення позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації унаслідок чого 08.12.1998р. набув правового статусу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідний запис був внесений 07.12.2006р.

На виконання вимог ст.9 КАС України судом у цілях з`ясування об`єктивної істини від СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» (ідентифікаційний код - 21642228) були витребувані відомості про виконання заявником функцій найманого працівника та оплату ЄСВ.

Згідно з наданою на вимогу суду довідкою про доходу за період січень 2017р. - березень 2020р. СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» (ідентифікаційний код - 21642228) за заявника як найманого працівника було сплачено ЄСВ щомісяця.

04.02.2020р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення підприємницької діяльності заявника за власним рішенням.

20.08.2019р. Головним управлінням Державно фіскальної служби у Харківській області (далі за текстом - Управлінням) відносно заявника без проведення будь-якої перевірки та попереднього складання будь-якого письмового документа було винесено вимогу №Ф-9708-56 про сплату недоїмки з ЄСВ у розмірі 23.785,08грн. за період 01.01.2017р.-31.07.2019р.

Доказів застосування Управлінням під час винесення даної вимоги норм Податкового кодексу України судом не виявлено, адже згідно з п.1.3 ст.1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює, зокрема, питання погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Окрім того, відповідно до ст.2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст.2); виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Вимога від 20.08.2019р. №Ф-9708-56 про сплату недоїмки була направлена Управлінням за поштовою адресою: АДРЕСА_1 .

Саме ця адреса указана заявником у позові і за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань значиться у якості місцезнаходження заявника.

Установою поштового зв`язку поштове відправлення, до складу якого входила згадана вище вимога, було повернуто Управлінню 04.12.2019р. без вручення із зазначенням причини повернення: "за закінченням встановленого строку зберігання".

Після цього, Управлінням вимозі від 20.08.2019р. №Ф-9708-56 було присвоєно індекс «У» (тобто узгоджена) і вимога із цим індексом була направлена на примусове виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Не погодившись із відповідністю закону вчинених контролюючим органом волевиявлень з приводу стягнення недоїмки з ЄСВ, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України (в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства), так і нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон № 2464-VI) (в частині умов та підстав справляння ЄСВ).

Так, у розумінні п.п.14.1.226 ст.14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, використана законодавцем у нормах ПК України категорія «самозайнята особа» поглинає як фізичних осіб - підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому, категорія "незалежна професійна діяльність" кваліфікована законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

Водночас із цим, за визначенням п.п.14.1.195 ст.14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Таким чином, у контексті норм ПК України людина як учасник суспільних відносин може одночасно діяти і у якості самозайнятої особи, і у якості найманого працівника.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регламентовані нормами Закону України від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом - Закон №2464-VI).

У силу ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За визначенням п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014р.) до кола платників ЄСВ віднесені: фізичні особи-підприємці (у тому числі і ті, які обрали спрощену систему оподаткування), а також особи, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності).

Отже, законодавець у нормах ст.4 означеного закону розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність і у нормах ст.7 Закону №2464-VI визначає, що об`єктом справляння ЄСВ за загальним правилом є дохід особи.

При цьому, в абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI указано, що у разі якщо платником - ФОП не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У тексті п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI законодавцем указано, що сума єдиного внеску платника ФОП на спрощеній системі оподаткування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, відносно платника ЄСВ - ФОП (рівно як і для платника - будь-якої самозайнятої особи) законодавцем запроваджено спеціальне правило, у силу якого у разі відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, у розмірі, не меншому від мінімальної заробітної плати.

З огляду на викладене, слід визнати юридично неспроможним довід заявника про те, що обов`язок ФОП з оплати ЄСВ у межах підприємницької діяльності пов`язаний із подією одержання доходу, адже законом передбачено прямо протилежне правило.

Суд вважає, що метою встановлення розміру мінімального платежу з ЄСВ та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-МШ єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Суд повторює, що з наведених міркувань висловлені заявником доводи про відсутність обов`язку оплачувати ЄСВ у зв`язку із відсутністю доходу у межах підприємницької діяльності визнаються судом юридично неспроможними.

Водночас із цим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 27.02.2020р. по справі №0440/5632/18 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №1.380.2019.003164 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У цій же постанові указано про те, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №140/1777/19 самозайнята особа зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У цій же постанові указано про те, що аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Окрім того, саме у цій постанові додатково указано, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

На виконання вимог ст.9 КАС України судом за власною ініціативою були витребувані відомості про сплату роботодавцем за заявника ЄСВ протягом 2017-2019р.р.

З наданих на вимогу суду відомостей вбачається, що протягом січня 2017р.-березня 2020р. ЄСВ за заявника постійно сплачував роботодавець.

Таким чином, за цей період заявник не має обов`язку повторної оплати ЄСВ.

Обсяг відомостей, використаних контролюючим органом при винесенні оскарженої вимоги, а також зміст поданих до суду процесуальних документів не дозволяє виокремити суми недоїмки з ЄСВ за конкретні звітні податкові періоди.

А тому виявлена судом обставина оплата ЄСВ за заявника роботодавцем у даному конкретному випадку призводить до скасування оскарженого рішення у повному обсязі.

Окрім того, вирішуючи спір суд зважає на приписи ч.3 ст.9 Закону №2464-VI, де передбачено, що обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Судом достовірно установлено, що у спірних правовідносинах контролюючий орган взагалі не проводив перевірку заявника з питання повноти та своєчасності сплати ЄСВ.

Наведена обставина, хоча у не указана заявником у якості підстав позову, але з огляду на визначені ч.1 ст.2 КАС України мету і завдання адміністративного судочинства та покладений на суд приписами ст.9 КАС України обов`язок установлення об`єктивної істини незалежно від волі і процесуальної поведінки учасників справи, сприймається судом у якості окремої, самостійної і достатньої підстави скасування оскарженого рішення контролюючого органу.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Так, і вимога від 20.08.2019р. №Ф-9708-56, і вимога від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У були винесені адміністративним органом на оплату однієї і тієї ж суми недоїмки з ЄСВ за публічним обов`язком, котрий вже був виконаний заявником через роботодавця.

Тому, ці рішення суб`єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Вирішуючи спір в частині епізоду визнання протиправною бездіяльності з приводу не надіслання у встановлений Податковим кодексом України строк вимоги від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У як такої, що порушує право на своєчасне оскарження зазначеної вимоги, суд зазначає, що вимога від 20.08.2019р. №Ф-9708-56 надсилалась заявнику Управлінням не у порядку Податкового кодексу України, а у порядку Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Жодних доводів про порушення норм саме Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 20.08.2019р. №Ф-9708-56 текст позову не містить.

Тому, за цим епізодом у заявника відсутнє порушене суб`єктивне право, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

На правовідносини з приводу направлення заявникові вимоги від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У з наведених вище міркувань приписи Податкового кодексу України не поширюються, а тому доводи заявника в цій частині слід визнати помилковими.

При цьому, суд зважає, що у силу абз.10 ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.

Відтак, вимога від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У як така, що винесена на узгоджену суму недоїмки з ЄСВ, взагалі не підлягала направленню на адресу заявника, ані у порядку норм Податкового кодексу України, ані у порядку норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Тому, за цим епізодом у заявника відсутнє порушене суб`єктивне право, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір в частині епізоду визнання протиправними дій з приводу нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) як найманому працівнику, що не здійснював підприємницької діяльності та не отримував доходів від неї станом на визначену вимогою від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У дату - 31.07.2019р., та з передачі зазначеної Вимоги до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до її узгодження для стягнення недоїмки в примусовому порядку, суд керується наступними міркуваннями.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

У даному конкретному випадку усі права та інтереси заявника повно, дієво та ефективно захищаються у спосіб скасування відповідних рішень контролюючого органу про стягнення недоїмки з ЄСВ.

Саме скасування судом виданих Управлінням у спірних правовідносинах правових актів індивідуальної дії припиняє відповідний обов`язок заявника за публічним платежем і є достатнім засобом для відновлення того стану прав та обов`язків заявника (правового становища) до рівня, котрий існував до події порушення.

Відтак, решта вимог є безпідставними.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах при винесенні оскаржених вимог про сплату недоїмки з ЄСВ не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував не повно, усіх юридично значимих факторів не виявив, не дослідив, не оцінив та при вчиненні управлінського волевиявлення не врахував, унаслідок чого міра застосованої до заявника юридичної відповідальності (у вигляді обов'язку провести додаткові платежі) не узгоджується із характером, змістом та наслідками правової поведінки цієї особи.

Отже, у спірних правовідносинах допущені владним суб`єктом порушення спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині скасування оскаржених рішень суб"єкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

У решті вимог позов до задоволення не підлягає у зв'язку із відсутністю порушеного суб'єктивного права в аспекті заявлених вимог.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір" з урахування результату вирішення спору співмірно обсягу задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державно фіскальної служби у Харківській області від 20.08.2019р. №Ф-9708-56.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 14.01.2020р. №Ф-9708-56У;

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код - НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (місце знаходження - м. Харків, вул.Пушкінська,46, код ЄДРПОУ - 43143704) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після підписання завершення строку подання апеляційної скарги чи після завершення процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева