Рішення № 89625723, 04.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1724/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

26 березня 2020 року (згідно даних на експрес-накладній) ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава ради від 03.04.2017 №14;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області сплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по виплаті пенсії, що виникла з 01.04.2017 по 31.05.2017 в сумі 4634,38 грн.

Позовні вимоги позивач мотивує протиправністю рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава ради від 03.04.2017 №14 та безпідставністю невиплати пенсійним органом на її користь пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 у розмірі 4634,38 грн, оскільки нормативно-правовим актом, який визначає підстави для припинення пенсійних виплат є виключно Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих вказаним Законом, можуть застосовувалися лише за умови, що вони не суперечать цьому Закону. При цьому, перелік підстав припинення виплати пенсії визначений статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та є вичерпним. У спірному випадку виплату пенсії позивачу припинено з підстав, що не визначені у статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що свідчить про порушення прав останньої на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійних виплат.

Ухвалою суду від 01.04.2020 позовну заяву залишено без руху, в зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

30.04.2020 позивач усунула недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 01.04.2020.

У зв`язку з цим, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21.05.2020 до суду надійшов відзив УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 29.03.2017 було складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї АДРЕСА_1 останньої за адресою: АДРЕСА_2 . Під час обстеження громадянки ОСОБА_1 вдома не було, соціальним робітником залишено повідомлення №0803/2890 з проханням з`явитися в Управління до 31.03.2017. Виконуючи пункт 2 Порядку здійснення контролю соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.06.2016 №365, 03.04.2017 була здійснена повторна перевірка фактичного місця проживання ОСОБА_1 , під час якої скласти акт обстеження не вдалося, так як її не було вдома, залишено повідомлення №0803/3043. Підтвердженням відсутності позивачки на території України з 22.03.2017 є повідомлення з витягом про наявну в базі даних інформацію Державної прикордонної служби України за №0.64-18092/0/15-17 від 06.06.2017. З огляду на викладене відповідно до підпунктів 2, 5 та пункту 12 Порядку рішенням комісії про розгляд заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради 03.04.2017 прийнято рішення №14 про припинення пенсійних виплат ряду громадян, в тому числі й ОСОБА_1 . Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення правничої допомоги, то останні Управління вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до Закону України "Про надання безоплатної правової допомоги" позивач мала право отримати безоплатну правову допомогу. Якщо ж позивачка скористалася платною правничою допомогою, то саме на неї покладається оплата вартості послуг платного адвоката /а.с. 43-47/.

22.05.2020 до суду надійшов відзив ГУПФУ в Полтавській області, в якому управління заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що в 2017 році нарахування пенсії останній було припинено з 01.04.2017 згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.04.2017 №14 та відновлено з 01.04.2017 згідно рішення цієї ж комісії від 03.07.2017 №27. Виплата пенсії ОСОБА_1 розпочата з червня 2017 року. Пенсійні кошти за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 в сумі 4634,38 грн обліковані та будуть виплачені позивачці після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 (в редакції від 21.08.2019 №788). Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то в управлінні відсутня окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішення суду для безспірного списання коштів, також відсутні рахунки, на яких обліковуються кошти за кодом доходів бюджету "Інші надходження". Головне управління не є безпосереднім розпорядником бюджетних коштів, а кошти на утримання використовуються в межах затвердженого кошторису видатків та плану асигнувань. Можливості виділення додаткових коштів, в даному випадку на відшкодування судового збору позивачу, немає /а.с. 61-63/.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_2 /а.с. 8/.

13.05.2015 ОСОБА_1 звернулася до УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради із заявою про взяття її на облік, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції /а.с. 48/.

Згідно з довідкою від 13.05.2015 №1601002328 ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_2 /а.с. 49/.

29.03.2017 Управлінням складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №970 ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого вказаної громадянки вдома виявлено не було та, як наслідок, залишено соціальним робітником повідомлення №0803/2890 з проханням з`явитися в Управління до 31.03.2017 /а.с. 50-51/.

03.04.2017 здійснено повторну перевірку фактичного місця проживання ОСОБА_1 , під час якої скласти акт обстеження не вдалося, так як її не було вдома, залишено повідомлення №0803/3043 /а.с. 51/.

Згідно даних листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 06.06.2017 №0.64-18092/0/15-17 ОСОБА_1 виїхала з території України 22.03.2017 /а.с. 52-53/.

У зв`язку з цим, 03.04.2017 комісія з розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради прийняла рішення №14 про припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 /а.с. 54-55/.

Однак, вже протоколом від 03.07.2017 засідання комісії з розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради №27 виплату пенсії ОСОБА_1 відновлено /а.с. 56-57/.

У подальшому, згідно з довідкою від 29.01.2018 №2328 позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_3 /а.с. 9/.

Згідно з матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 первинно як внутрішньо переміщена особа була взята на облік в Полтавському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області та наразі перебуває на обліку в ГУПФУ в Полтавській області /а.с. 68-81/.

При цьому, розпорядженням Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 20.04.2017 виплата пенсії за віком ОСОБА_1 призупинялася та пенсійна справа і особовий рахунок закривалися на підставі рішення комісії з розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.04.2017 №14 /а.с. 72-73/.

У подальшому, розпорядженням пенсійного органу від 02.08.2017 №187482 виплату пенсії позивачу відновлено з 01.06.2017 на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.07.2017 №27 /а.с. 74, 78/.

На запит адвоката позивача щодо невиплаченої ОСОБА_1 з березня по травень 2017 року пенсії за віком /а.с. 10/ ГУПФУ в Полтавській області листом проінформувало, що в 2017 році нарахування пенсії останній припинено з 01.04.2017 згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.04.2017 №14 та відновлено з 01.04.2017 згідно рішення цієї ж комісії від 03.07.2017 №27. Виплата пенсії ОСОБА_1 розпочата з червня 2017 року. Пенсійні кошти за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 в сумі 4634,38 грн обліковані та будуть виплачені позивачці після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 (в редакції від 21.08.2019 №788) /а.с. 13/.

Не погодившись з рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава ради від 03.04.2017 №14 та, як наслідок, невиплатою пенсійним органом на її користь пенсії за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 у розмірі 4634,38 грн, позивач звернулася до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області сплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по виплаті пенсії, що виникла з 01.04.2017 по 31.05.2017 в сумі 4634,38 грн.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно статті 7 вказаного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

08.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", пунктом 1 якого затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

Пунктом 5 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування визначено, що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення його керівником про проведення перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи або з дня отримання інформації від органів, зазначених у підпунктах 1-4 пункту 4 цього Порядку, проводить таку перевірку із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї з урахуванням положень пунктів 8 і 9 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365. За результатами такої перевірки структурний підрозділ з питань соціального захисту населення готує подання про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат до комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісія).

Відповідно до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовими заявами можуть проводитись публічним акціонерним товариством "Укрпошта" (далі - ПАТ "Укрпошта") з доставкою додому за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.

Отже, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження такої особи на обліку місця перебування на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, що підтверджується відповідною довідкою; наявність рахунку в установі публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Частинами другою та третьою цієї статті визначено, що рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Як визначено пунктом 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Проте, з матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що жодного рішення про скасування дії довідки позивача про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України від 13.05.2015 №1601002328 не приймалося.

Натомість, комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава ради мало місце прийняття рішення від 03.04.2017 №14, яке обґрунтоване виключно даними повторної перевірки обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_1 , за результатами якої навіть не складався жоден акт.

Повідомлення соціального працівника на ім`я ОСОБА_1 про необхідність останньої з`явитися до управління було складено у зв`язку з нібито відсутністю останньої за адресою тимчасової реєстрації, хоча в жодному документі Управління обставина відсутності позивача за тимчасово зареєстрованою адресою належним чином не зафіксована /а.с. 51/.

Поряд з цим, суд зауважує, що положеннями статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За викладених обставин, на переконання суду, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтава ради від 03.04.2017 №14 прийнято необґрунтовано та безпідставно.

Разом з тим, суд зауважує, що вказане рішення не має жодних правових наслідків для позивача у справі, оскільки надалі протоколом від 03.07.2017 засідання комісії з розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради №27 виплату пенсії ОСОБА_1 відновлено з дати призупинення її виплати, тобто з 01.04.2017 /а.с. 56-57/.

В спірному випадку права позивача на отримання належних їй пенсійних виплат, в тому числі й за період з 01.04.2017 по 31.05.2017, порушує саме пенсійний орган.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51- 54).

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

В ході розгляду справи встановлено, що розпорядженням Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 20.04.2017 виплата пенсії за віком ОСОБА_1 призупинена та пенсійна справа і особовий рахунок закриті на підставі рішення комісії з розгляду заяв громадян з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам УСЗН виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради від 03.04.2017 №14 /а.с. 72-73/.

Разом з тим, за аналізом положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

При цьому, реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Прийняття законодавцем Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема, в Законі №1058-IV.

Аналогічних висновків дійшов Касаційний адміністративний суд, ухвалюючи 03.05.2018 рішення у зразковій справі №805/402/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для призупинення позивачу виплати пенсії. Відсутність пенсіонера за фактичним місцем проживання не є підставою для призупинення виплати пенсії, передбаченою статтею 49 Закону №1058.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Втручання пенсійного органу у даному випадку у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що пенсійним органом протиправно припинялася виплата ОСОБА_1 з 01.04.2017 по 31.05.2017 пенсії за віком.

Водночас, за змістом наявних у матеріалах справи документів ГУПФУ в Полтавській області (розпорядження від 02.08.2017 №187482) нарахування пенсії ОСОБА_1 відновлене пенсійним органом з 01.04.2017.

Фактична ж виплата пенсії ОСОБА_1 розпочата з червня 2017 року, а пенсійні кошти за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 в сумі 4634,38 грн обліковані пенсійним органом та, за його доводами, та будуть виплачені позивачці після прийняття окремого порядку, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 (в редакції від 21.08.2019 №788).

З цього приводу суд вкотре зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02) Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом відновлення права позивача на отримання гарантованої державою пенсії буде стягнення з ГУПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нарахованої, але невиплаченої пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 31.05.2017 у розмірі 4634,38 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, що підтверджується квитанцією від 28.04.2020 №6. Вказану суму судового збору зараховано до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 34/.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати позивача зі сплати судового збору належить стягнути з ГУПФУ в Полтавській області у розмірі 840,80 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що 02.03.2020 між адвокатом Козачук О.С. (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги /а.с. 22-25/.

Згідно доданого до матеріалів позовної заяви попереднього розрахунку суми судових витрат від 26.03.2020 витрати на професійну правничу допомогу попередньо розраховані у сумі 5000,00 грн /а.с. 20-21/.

Водночас, станом на дату постановлення рішення у даній справі позивачем не надано до суду жодних доказів фактичної оплати нею послуг адвоката, акту виконаних робіт (наданих послуг) та детального опису робіт (наданих послуг), а також розрахунку із конкретизацією повної кінцевої суми витрат на правничу допомогу, які понесла позивач.

Виходячи з викладеного, у спірному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 11, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , тимчасово зареєстрована як переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927), Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради (вул. Ст. Халтуріна, буд. 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 03195240) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену пенсію за віком за період з 01 квітня 2017 року по 31 травня 2017 року у розмірі 4634,38 грн (чотири тисячі шістсот тридцять чотири гривні тридцять вісім копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Гіглава