Рішення № 89625038, 28.05.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2020 р. № 400/1279/20 Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Військової частини А4465, вул. Аеродромна, 1,Миколаїв,54056 провизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини А4465 щодо ненарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки, індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 21.09.2018 по 14.02.2020 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місця, зобов`язати військову частину А4465 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку з 21.09.2018 по 14.02.2020 з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.

Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що при звільненні з військової служби йому не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, в зв`язку з чим у липні 2019 року позивач звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду. Рішенням суду від 30.09.2019 визнано протиправним бездіяльність військової частини А4465 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 року та 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2011 року. Зазначене рішення виконано 10.02.2020 шляхом перерахування на картковий рахунок позивача 44961,27 гривень. Однак, військовою частиною А4465 не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Обгрунтовуючи свою позицію відповідач у письмовому відзиві зазначив, що відповідно до роз`яснень, наведених у листі Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 14.11.2019 №5192/4.1/4.1-зв-19 та листі Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 №774/13/84-13, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, Кодекс законів про працю України не поширюється. Право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у позивача виникло на підставі судового рішення, яке постановлено після судового рішення, тому компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України.

Суд розглянув справу 28.05.2020, відповідно до вимог ст.262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 17.10.1996 року по 21.09.2018 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

В період з 12.05.2008 року по 21.09.2018 року проходив військову службу у Військовій частині А4465.

Наказом командира Військової частини А4465 № 30-РС від 17.09.2018 року позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби".

Наказом командира Військової частини А4465 № 282 від 21.09.2018 року позивач виключений із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби, позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 по справі №400/2087/19, залишеним в силі постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А4465 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та зобов`язано Військову частину А4465 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2011 року.

10.02.2020 військовою частиною А4465 перераховано на картковий рахунок позивача 44961,27 грн. На переконання позивача, відповідач у відповідності з ст. 117 КЗпП України повинен був виплатити йому його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ та поліції, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.

Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Отже, безперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, що не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотне, не приймаються до уваги.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною 1 ст. 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Виходячи з матеріалів справи, право на отримання індексації грошового забезпечення у позивача виникло на підставі судового рішення по справі №400/2087/19, яке було постановлено вже після його звільнення, оскільки на час звільнення позивача, з ним проведено розрахунок у такому розмірі, як суб`єкт владних повноважень розумів нормативно-правові акти.

Частина 2 ст.117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується також із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 6 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

З наведеного вбачається, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27 червня 2018 року по справі № 810/1543/17 та в постанові від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18, а також неодноразово висловлювалась П`ятим апеляційним адміністративним судом, зокрема у справі №400/3224/19.

На час звільнення позивача з військової служби спірна сума індексації в розмірі 44961,27 грн., йому ще не належала, а вина відповідача на той час у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність Військової частини А4465, передбачену ст. 117 КЗпП України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та в їх задоволення належить відмовити.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Військової частини А4465 (вул. Аеродромна, 1,Миколаїв,54056 08228725) відмовити.

2. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 03.06.2020