Рішення № 89624557, 04.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/5920/20

категорія 112030300

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо неврахування до спеціального стажу періодів роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року, з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року;

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років від 14 січня 2020 року;

- зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу вказані періоди роботи як такі, що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію з 03 січня 2020 року за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням частини «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення за один місяць.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач відмовив у зарахуванні до спеціального стажу періоди роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року на посаді медсестри відділення для дорослих Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року на посаді медсестри по контракту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, оскільки дані організації не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає протиправними, оскільки за своїми характеристиками та призначенням Бердичівське міське госпрозрахункове стоматологічне об`єднання було стоматологічною поліклінікою, до складу якої входили стоматологічні відділення, в одному з яких вона працювала, та відноситься до зазначеного Переліку закладів.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

20 травня 2020 року відповідач направив до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Пояснив, що до спеціального стажу роботи позивача не зараховані періоди роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року на посаді медсестри відділення для дорослих Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року на посаді медсестри по контракту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, оскільки дані організації не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909. Крім того, за записами у трудовій книжці ОСОБА_1 та наявними документами неможливо визначити, до якого типу закладів охорони здоров`я належить Бердичівське міське госпрозрахункове стоматологічне об`єднання.

28 травня 2020 року позивач надіслала відповідь на відзив, в якій зазначила, що визначення права на пенсію не залежить від типу закладу охорони здоров`я. Пунктом 2 Примітки до Переліку № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 03 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, у якій просила призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У своєму листі № 0600-0329-8/3878 від 27 лютого 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило про те, що до спеціального стажу не зараховані періоди роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року на посаді медсестри відділення для дорослих Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року на посаді медсестри по контракту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, оскільки дані організації не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Загальний стаж роботи становить 35 років 0 місяців 28 днів, в тому числі стаж роботи за вислугу років - 21 рік 6 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, тому рішенням від 14 січня 2020 року у призначенні пенсії відмовлено через відсутність необхідного спеціального стажу.

Позивач вважає таку відмову протиправною, тому за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі пунктом 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 46 Основного Закону визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення, в тому числі, за вислугу років врегульоване Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з положеннями статті 52 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

При цьому суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ - 55років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

З огляду на наведене Конституційним Судом України вказано, що оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою 03 січня 2020 року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.

Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров`я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам щодо незарахування періоду роботи позивача у Бердичівському міському госпрозрахунковому стоматологічному об`єднанні з тих підстав, що Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, така установа не передбачена і, відповідно, робота в ній не дає право на пенсію за вислугу років, то суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 3 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року №2801-XII, заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 (далі - Перелік № 909).

Розділом 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909 передбачено, що посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах, належать до таких, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Пунктом 2 Примітки до Переліку № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Згідно з пунктом 3 Примітки вищевказаного Переліку, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років та виплати грошової допомоги.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що до закладів охорони здоров`я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. В зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають право: лікарі та середній медичний персонал.

Медичні сестри всіх найменувань лікувальної справи, акушерської та сестринської справи належать до посади середнього медичного персоналу (пункти 3-5 розділу III Додатку 1 до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1992 pоку №195 «Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю»).

Водночас, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Датою набрання чинності нормативно-правовим актом є дата, з якої його виконання є обов`язковим для суб`єктів правовідносин, діяльність яких він регулює, а відносини, що змінюються цим нормативно-правовим актом, змінюються із зазначеної в ньому дати.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правових актів має загальний характер і є загальним принципом права, відтак, на думку суду, дія Переліку № 909, не може поширюватись на правовідносини, що існували або виникли до набрання ним чинності.

У період до 1992 року діяв Перелік установ, організацій і посад, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року № 135 та Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397.

У відповідності з Переліком установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений наказом Міністерства соціального забезпечення УPCP від 31 грудня 1959 року №135 та підпункту «а» пункту 1 Положення про порядок зарахування стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 грудня 1959 року №1397, учителям, лікарям і іншим працівникам освіти та охорони здоров`я до стажу роботи за спеціальністю, зараховується робота у лікарняних установах всіх типів та найменувань незалежно від відомчої приналежності установи і організації та найменування посади.

Як вбачається із трудової книжки ОСОБА_1 , 02 листопада 1991 року вона була переведена на посаду медсестри відділення для дорослих Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, а з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року працювала на посаді медсестри по контракту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання (записи № 4-7).

Бердичівське міське госпрозрахункове стоматологічне об`єднання було утворене на підставі рішення Бердичівської міської ради народних депутатів Житомирської області № 450 від 24 жовтня 1991 року на базі ліквідованої міської стоматологічної поліклініки з метою поліпшення діяльності стоматологічної служби та підвищення якості обслуговування населення міста у зв`язку з підготовкою до переходу системи охорони здоров`я республіки, області, міста на нові методи господарювання, а стоматологічної служби - на госпрозрахунок згідно з наказами Міністерства охорони здоров`я УРСР № 120 від 29 липня 1991 року та обласного відділу охорони здоров`я від 27 липня 1991 року № 197. Наведені обставини підтверджуються архівним витягом № Х-5-с від 19 лютого 2020 року (а.с. 28).

Про організацію Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання головним лікарем Бердичівського ТМО було видано наказ № 300-к від 10 жовтня 1991 року, яким ліквідовано з 25 жовтня 1991 року зубопротезне відділення, яке утримується за рахунок кошторису спеціальних коштів, а також міську стоматологічну поліклініку і на їх базі організовано госпрозрахункове територіальне об`єднання (а.с. 34-36). До структури такого об`єднання входять: ортопедичне відділення, госпрозрахункові стоматологічні кабінети поліклініки та підприємств, стоматологічні відділення (лікувальні бюджетні) та стоматологічні кабінети підприємств.

Відповідно до Статуту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, його головна задача - повне задоволення населення терапевтичним, хірургічним, ортодонтичним та ортопедичним лікуванням з високою якістю. Об`єднання діє на принципах госпрозрахунку та бюджетного фінансування. Головний лікар Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання призначається головним лікарем Бердичівського ТМО. Вищестоящою організацією для об`єднання є Бердичівське ТМО (а.с. 38, 40).

Наведені обставини свідчать про відповідну підпорядкованість Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання Бердичівському територіально-медичному об`єднанню.

За загальним правилом, госпрозрахунок (скорочення від господарський розрахунок) - це метод господарювання, основними принципами якого є поєднання централізованого планового керівництва виробничими об`єднаннями і підприємствами з боку держави з їхньою певною господарською самостійністю; самоокупність та рентабельність; матеріальна зацікавленість підприємств і об`єднань та їхніх працівників у результатах праці і матеріальна відповідальність за ці результати.

При цьому суд звертає увагу, що згідно з пунктом 2 приміток до Переліків закладів, установ, організацій і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, як затвердженого наказом по Міністерству соціального забезпечення УРСР від 31 грудня 1959 року №135, так і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

За таких обставин, посилання відповідача як на підставу для відмови у призначенні пенсії на ту обставину, що в Переліку закладів охорони здоров`я не передбачені госпрозрахункові стоматологічні об`єднання спростовується наведеними правовими нормами та матеріалами справи. Отже, періоди роботи позивача з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року на посаді медсестри відділення для дорослих Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року на посаді медсестри по контракту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання підлягають зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Також як вбачається із оспорюваного рішення від 14 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підставою його прийняття стала відсутність необхідного спеціального стажу через незарахування до нього періодів роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року на посаді медсестри відділення для дорослих Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року на посаді медсестри по контракту Бердичівського міського госпрозрахункового стоматологічного об`єднання, оскільки дані організації не передбачені Переліком № 909.

Враховуючи те, що судом встановлено необгрунтованість такого твердження органом Пенсійного фонду, тому суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 січня 2020 року та необхідність його скасування для захисту порушеного права позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію з 03 січня 2020 року за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням частини «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд зазначає наступне.

Питання призначення пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача за наслідками розгляду поданих особою заяви і документів та з дотриманням встановленої процедури.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому слід наголосити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправними дій чи скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії чи прийняв рішення. При цьому обов`язковою умовою оскарження дій, рішень є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Указаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, з метою відновлення порушеного Головним управлінням права ОСОБА_1 на пенсію на пільгових умовах суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути її заяву від 03 січня 2020 року про призначення пенсії і прийняти відповідне рішення з врахування висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Щодо вимоги допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення за один місяць.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки судом не здійснено присудження пенсійних виплат, тому підстав для задоволення такого клопотання немає.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо неврахування до спеціального стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року та з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02 листопада 1991 року по 31 травня 1995 року та з 01 червня 1995 року по 05 липня 2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 січня 2020 року і вирішити питання призначення їй пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840, 80 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов