Рішення № 89624533, 02.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/565/20 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, Львівська область, м. Львів, Франківський р-н, вул. Княгині Ольги, буд. 105, код ЄДРПОУ 08682683) про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2020 року, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3002 Національної гвардії України, якою просить стягнути з військової частини 3002 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 31.12.2018 року по день фактичного розрахунку - 21.02.2020 року у розмірі 100 111, 00 грн., з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

10 березня 2020 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін, зобов`язано Військову частину 3002 Національної гвардії України надати належним чином завірену копію наказу № 42 від 17 лютого 2020 року та платіжне доручення про перерахування коштів за компенсацію речового майна.

1. Позиції сторін.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: виплату належної позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно, яку відповідачем здійснено лише 21 лютого 2020 року, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

25 березня 2020 року, представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого вказано, що станом на час звільнення зі служби позивача, військова служба не мала належних призначень на закупівлю речового майна та й позивачем не було написано жодної заяви, в т.ч. і на звільнення з військової служби. Зазначають, що позивач звернувся із заявою до військової частини про отримання грошової компенсації 02 травня 2019 року, а військова частина в свою чергу не відмовляла у виплаті такої компенсації, а провела виплату 7 та 10 травня 2019 року. Разом з тим, грошова компенсація вартості за не отримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Несвоєчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та статей 116,117 Кодексу законів про працю України.

21 квітня 2020 року, позивачем подано відповідь на відзив, де вказує, що враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника. Позивач вважає, що період часу з 31.12.2018 року по 21.02.2020 року є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.12.2018 року по 21.02.2020 року є цілком обґрунтованими.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 29 грудня 2018 року, ОСОБА_1 , виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31 грудня 2018 року, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3002 № 315, (а.с. 36).

02 травня 2019 року, позивач звернувся із заявою до начальника речової служби військової частини 3002 Національної гвардії України про відмову від одержання речового майна у речовій формі та просить здійснити повний розрахунок з ним за не отримане речове майно, яке належить йому до видачі у готівковій формі, (а.с. 59).

07 травня 2019 року, відповідачем нараховано позивачу належну компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 30 241,32 грн. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 1353, (а.с. 130).

10 травня 2019 року, відповідачем нараховано позивачу належну компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 1 117,46 грн. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 1394, (а.с. 131).

20 лютого 2020 року, відповідачем нараховано позивачу належну компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 0,01 грн. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача 21 лютого 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 451, (а.с. 132).

Вважаючи такі дії Військової частини 3002 Національного гвардії України протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, позивач звернулась з даним позовом до суду.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( далі по тексту - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з пунктом 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Крім того, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, де ВП зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин нормКодексу законів про працю Україниє необґрунтованими.

Разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, 31 грудня 2018 року позивача виключено зі списків особового складу, проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу розрахунок за не отримане речове майно проведено не було, чим допущено протиправну затримку у розрахунку при звільненні.

Позивач просить стягнути з військової частини 3002 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 31.12.2018 року по день фактичного розрахунку - 21.02.2020 року у розмірі 100 111, 00 грн.

Однак, судом встановлено, що 07 травня 2019 року, відповідачем нараховано позивачу належну компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 30 241,32 грн. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 1353, (а.с. 130).

10 травня 2019 року, відповідачем нараховано позивачу належну компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 1 117,46 грн. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 1394, (а.с. 131).

20 лютого 2020 року, відповідачем нараховано позивачу належну компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 0,01 грн. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача 21 лютого 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 451, (а.с. 132).

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку щодо необхідності стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 компенсації за затримку розрахунку при звільненні тільки за період з 01 січня 2019 року по 10 травня 2019 року, так як саме 7-10 травня 2019 року позивачу виплачена вся сума компенсації. А компенсація відповідачем 21 лютого 2020 року за не отримане речове майно у розмірі 0,01 грн. та пов`язана із цим вимога позивача про стягнення за період з 31 грудня 2018 року по 21 лютого 2020 року в розмірі 100 111, 00 грн. не відповідає засадам розумності та справедливості.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У відповідності до Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зваживши, що виключення зі списку особового складу відбулося 31 грудня 2018 року, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за листопад - грудень 2018 року.

Позивачем подано до суду довідку про заробітну плату від 16 квітня 2019 року № 97, де зазначено, що ОСОБА_1 , дійсно проходив службу за контрактом у Військовій частині 3002 НГУ та за листопад 2018 року отримав заробітну плату у розмірі 7 505, 22 грн., у грудні 2018 року - 4 875,88 грн. (а.с. 42).

Оскільки, дана довідка не відповідає вимогам визначених Порядком обчислення середньої заробітної плати, затв. Постановою КМ від 08 лютого 1995 року № 100, то судом самостійно зроблено розрахунок із врахуванням норми тривалості стосовно 40-год робочого часу за кожен місяць. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік " норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні: за січень 2019 року складала 168 годин, за лютий 2019 року складала 160 годин, березень 2019 року 159 годин, квітень 2019 року 167 годин, травень 48 годин.

З налізу даної довідки, судом встановлено, що середньогодинна заробітна плата позивача становить 37,07 грн.

Таким чином середній заробіток позивача за несвоєчасний розрахунок при звільнені з 01 січня 2019 року по 10 травня 2019 року складає 25 861, 68 грн. (702 год. х 36,84 грн.).

Враховуючи вищенаведене, з Військової частини 3002 Національної гвардії України слід стягнути в користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) за період із 01 січня 2019 року по день фактичного розрахунку 10 травня 2019 року у розмірі 25 861, 68 грн.

Стосовно доводів скаржника про відсутність фінансових ресурсів для виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, то суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі "Кречко проти України", де Суд зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відтак, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затримка виплати якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, на думку суду, позивачем частково доведено правомірність заявлених вимог, що є підставами для часткового задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, Львівська область, м. Львів, Франківський р-н, вул. Княгині Ольги, буд. 105, код ЄДРПОУ 08682683) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) за період з 01 січня 2019 року по 10 травня 2019 року у розмірі 25 861, 68 грн. (двадцять п`ять тисяч вісімсот шістдесят одну гривню 68 коп.), з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 02 червня 2020 року.

СуддяТ.В.Скраль