Рішення № 89624059, 22.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2020 року Справа № 160/2248/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати повністю Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1150-58 від 06 лютого 2020 року на суму 29 293,44 грн. (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні 44 копійки), винесену Головним Управління ДПС у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що у лютому 2020 року їй стало відомо про наявність оскаржуваної Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1150-58 від 06 лютого 2020 року, згідно якої відповідач вимагає сплатити позивача 29 293,44 грн.

Позивач вважає, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1150-58 від 06 лютого 2020 року є необгрунтованою, незаконною, нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є безпідставним оскільки починаючи з 17 жовтня 2012 року позивач офіційно був працевлаштований на ТОВ «МАЙЄР-ТД» та на ПАТ «Нікопольський хлібокомбінат».

Таким чином, роботодавці за 2017 р, 2018 р., 2019 р. та січень 2020 року сплачували єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача.

Крім того, позивач зазначила, що у 2010 році нею були проведені усі дії щодо припинення підприємницької діяльності, однак з причини безвідповідального ставлення державного реєстратора до своїх обов`язків так і не була юридично припинена підприємницька діяльність позивача.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

13 березня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову враховуючи наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 12.03.2003 по 10.01.2020 перебувала на обліку в Нікопольському управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як платник загальної системи оподаткування, реєстраційний №22300170000015454.

Враховуючи те, що позивач перебуває на обліку у контролюючого органу, як ФОП, відповідно до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017 р., що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, фізичні особи- підприємці зобов`язані сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до вимог Закону України №2464 контролюючим органом в автоматичному режимі нараховані ФОП ОСОБА_1 щоквартальні нарахування з єдиного соціального внеску: в 2017 р. ця сума становила 704 грн./місяць, в 2018 р. 819,06 грн./місяць, в 2019 р. 918,06 грн/місяць.

В інтегрованій картці платника відображено нарахування з єдиного внеску: за 2017 рік, строк сплати 09.02.18 - 8448,00 грн.;

за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2 457,18 грн.;

за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2 457,18 грн.;

за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2 457,18 грн.;

за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2 457,18 грн.

01.01.2019 р. в інтегрованій картці платника виникла недоїмка в розмірі 15 819,54 грн.

Протягом 2019 року, відповідно до вимог чинного законодавства, ФОП ОСОБА_1 в автоматичному режимі були нараховані щоквартальні нарахування єдиного внеску, а саме: за 1 квартал 2019 року, строк сплати 19.04.2019 року - 2 754,18 грн.;

за 2 квартал 2019 року, строк сплати 19.07.2019 року - 2 754,18 грн.;

за 3 квартал 2019 року, строк сплати 19.10.2019 року - 2 754,18 грн.;

за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2 754,18 грн.

Станом на 01.11.2019 року в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 виникла недоїмка в розмірі 29 293,44 грн.

Враховуючи недоїмку в розмірі 29 293,44 грн., керуючись абз.1 п.4 р. VІ Інструкції №449 контролюючим органом сформовано вимогу №Ф-1150-58 від 06.02.2020 р. про сплату боргу в розмірі 29 293,44 грн., яку надіслано платнику на податкову адресу поштовим відправленням.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

З 12.08.2003 року позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за реєстровим номером 2 230 017 0000 015454.

За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач була взята на облік платників податків у Нікопольський ОДПІ ГУ ДФС Дніпропетровської області з 12.08.2003 року.

19 лютого 2020 року позивач дізналася, про існування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1150-58 від 06 лютого 2020 року.

Згідно вказаної вимоги позивача зобов`язано сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємницьку діяльність позивач не здійснює, доходів не отримує.

Крім того, судом встановлено, що в період з 17.10.2012 року по 14.07.2014 року позивач працювала на ТОВ «Майєр-ТД» на посаді старшого бухгалтера Нікопольської філії.

В період з 15.09.2014 року по 02.01.2020 року позивач була працевлаштована на ПАТ «Нікопольський хлібокомбінат» на посаду економіста.

Вказане підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_2 (запис 1, 3).

Також, за період роботи позивача зазначені підприємства нараховували, утримували та перераховували суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України за формою ОК-7 від 18.02.2020 року.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, суд має зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначена позиція суду підтверджується постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Враховуючи, що в 2017-2019 роках позивач була найманим працівником і не здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної вимоги відповідача про нарахування позивачу єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. та задоволення адміністративного позову.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області понесені судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1150-58 від 06 лютого 2020 року на суму 29 293,44 грн. (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні 44 копійки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області понесені судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник