Рішення № 89624015, 01.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 р. Справа № 120/1300/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Михайловського М.В.,

представника позивача Бодачевського Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

19.03.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача за № 025350002408 від 16.12.2019 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком та зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачці пенсію за віком з 27.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в червні 2019 року позивачка звернулась до Ладижинського сектору обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням за № 025350002408 від 27.06.2019 відповідач відмовив позивачці у зв`язку з відсутністю в неї достатнього страхового стажу. Вказане рішення позивачка оскаржила до суду. У справі № 120/3113/19-а Вінницький окружний адміністративний суд постановив рішення від 01.11.2019, яким скасував вищезазначене рішення пенсійного органу № 025350002408 від 27.06.2019 та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком. Однак, на виконання судового рішення відповідач прийняв рішення № 025350002408 від 16.12.2019, яким повторно відмовив позивачці у призначенні пенсії. Позивачка вважає таке рішення неправомірним, а тому за захистом своїх порушених прав звертається до суду.

Ухвалою суду від 24.03.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

08.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому відповідач зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01.11.2019 у справі № 120/3113/19-а Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянуло заяву позивачки про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду заяви та з урахуванням висновків суду прийнято рішення № 025350002408 від 16.12.2019, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії.

Відповідач вказує на те, що згідно із ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", надаються особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. Водночас, як вбачається із записів з трудової книжки позивачки, починаючи з 09.03.1979 позивачка працювала у колгоспі "Молода гвардія" села Бугучани Рибницького району Молдавської РСР. Таким чином, позивачка не працювала та не проживала на території, що віднесена до зони посиленого радіологічного контролю, а тому не відповідає умовам для призначення пенсії на пільгових умовах, що визначені статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Крім того, відповідач зауважує, що страховий стаж позивачки складає 25 років 4 місяці 15 днів, тобто є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Ухвалою суду від 05.05.2020 подальший розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судовий розгляд справи призначено на 25.05.2020. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано матеріали пенсійної справи позивачки ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 25.05.2020, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 01.06.2020 у зв`язку з першою неявкою в судове засідання позивача.

В судовому засіданні від 01.06.2020 представник позивачки повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. Просить суд врахувати, що позивачка має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки досягла необхідного віку та має достатній страховий стаж. При цьому застосування до спірних правовідносин положень ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" представник позивачки вважає помилковим, адже позивачка не зверталася із заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах. Також представник позивачки наголошує, що єдиною підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком стало неврахування відповідачем періоду її навчання в технікумі через те, що диплом був виданий на дівоче прізвище позивачки. Разом з тим, під час прийняття заяви про призначення пенсії відповідач запропонував позивачці до 18.09.2019 надати документи щодо зміни прізвища. Позивачка виконала свій обов`язок, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 04.09.2019 № 00023850146. Незважаючи на це, відповідач прийняв оскаржуване рішення, яким повторно відмовив у призначенні позивачці пенсії за віком. Представник позивачки вважає таке рішення протиправним, а тому просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою від 25.05.2020 про отримання судової повістки безпосередньо в суді.

Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

З огляду на викладене та враховуючи достатніх наявних у справі доказів, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивачки, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 18.06.2019 позивачка ОСОБА_1 звернулася до Ладижинського сектору обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Разом з заявою позивачка надала довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорт громадянина України, трудову книжку, диплом про навчання, свідоцтво про народження дитини (в копіях), довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000, заяву про спосіб виплати пенсії.

Згідно розпискою-повідомленням, виданою відповідачем, для призначення пенсії позивачці запропоновано у строк до 18.09.2019 надати додаткові документи, зокрема щодо зміни прізвища, враховуючи те, що диплом про навчання серії НОМЕР_1 видано на дівоче прізвище позивачки " ОСОБА_1 ".

27.06.2019 відповідач прийняв рішення за № 025350002408, яким відмовив у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", посилаючись на відсутність необхідного страхового стажу. При цьому у рішенні відповідач зазначив, що період навчання ОСОБА_1 у Тульчинському ветеринарному технікумі з 01.09.1975 по 01.03.1979 не може бути зарахований до страхового стажу позивачки через відсутність у поданих документах свідоцтва про шлюб.

Позивачка не погодилася з вказаним рішенням та оскаржила його до суду. У позовній заяві позивачка просила скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025350002408 від 27.06.2019 та зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачці пенсію за віком з 27.04.2019 зі зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.11.2019 у справі № 120/3113/19-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України Вінницької області за № 025350002408 від 27.06.2019 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивачки та прийняти рішення щодо призначення їй пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням правової оцінки, наданої судом в судовому рішенні.

Постановляючи вказане рішення, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України Вінницької області № 025350002408 від 27.06.2019 є передчасним, оскільки відповідач самостійно встановив позивачці строк для подання додаткових окументів, необхідних для призначення пенсії, зокрема тих, що підтверджують зміну прізвища. Водночас суд вирішив не втручатися у дискреційні повноваження пенсійного органу, а тому зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

На виконання судового рішення відповідач повторно розглянув заяву позивачки від 18.06.2019 та прийняв рішення № 025350002408 від 16.12.2019, яким відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Свою відмову відповідач обґрунтував відсутністю у позивачки необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком згідно із ст. 26 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також тим, що позивачка не надала будь-яких документів, які б підтверджували факт її проживання чи роботи на території посиленого радіоекологічного контролю після аварії на ЧАЕС, встановлення статусу потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи або інші документи щодо підтвердження будь-яких пільг для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку чи наявного страхового стажу відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вважаючи протиправною повторну відмову відповідача у призначенні пенсії за віком, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі - Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати як пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Водночас умови для призначення пенсії за віком регламентовані статтею 26 Закону № 1058-ІV.

Так, згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Поряд з цим, в силу приписів абзацу 3 частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року .

Позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на дату звернення до позивача із заявою від 18.06.2019 досягла необхідного пенсійного віку.

Водночас ще однією обов`язковою умовою для призначення позивачці пенсії відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV є наявність страхового стажу не менше 26 років.

Саме ця обставина є спірною при вирішенні справи, а тому потребує надання судом правової оцінки.

Зокрема, відповідач вважає, що страховий стаж позивачки становить 25 років 4 місяці 15 днів, що, відповідно, є недостатнім для права на призначення пенсії за віком. Така позиція обґрунтовується тим, що пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивачки період її навчання у Тульчинському ветеринарному технікумі з 01.09.1975 по 01.03.1979 через відсутність документів, які б підтверджували зміну прізвища (оскільки диплом про навчання виданий на ім`я " ОСОБА_1 ", а не " ОСОБА_1 ").

Зі свого боку позивачка звертає увагу на те, що під час прийняття заяви про призначення пенсії відповідач надав їй строк до 18.09.2019 для подання додаткових документів, в тому числі тих, що підтверджують зміну прізвища. Позивачка отримала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 04.09.2019 № 00023850146, яким підтверджується її дошлюбне прізвище " ОСОБА_1 ". Відтак відмову відповідача у призначенні пенсії за віком позивачка вважає протиправною.

В цьому контексті, надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує, що порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначається статтею 44 Закону № 1058-ІV, згідно з якою заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-ІV (далі - Порядок № 22-1).

За приписами пунктів 1.6, 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Як видно з матеріалів справи, 18.06.2019 позивачка звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачка додала ряд документів.

Відповідач прийняв заяву позивачки, надавши при цьому строк до 18.09.2019 для подання додаткових документів. Зокрема, в розписці-повідомленні зазначено про необхідність подання свідоцтва про зміну прізвища.

Однак, не дочекавшись закінчення вказаного строку, 27.06.2019 відповідач прийняв рішення № 025350002408, яким відмовив у призначенні позивачці пенсії, посилаючись на відсутність в неї необхідного страхового стажу та неможливість врахування диплома про освіту, який виданий на ім`я " ОСОБА_1 ". Це рішення судом визнано протиправним та скасовано. Водночас суд наголосив на його передчасності та звернув увагу на те, що рішення прийняте до закінчення строку, наданого позивачці для подання додаткових документів, зокрема щодо зміни прізвища після шлюбу.

Зазначені висновки суду підлягали врахуванню при повторному розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком. Втім, як з`ясовано під час розгляду цієї справи, враховані не були.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV).

Судом встановлено, що на підтвердження належності диплому серії НОМЕР_1 від 01.03.1979 саме ОСОБА_1 , позивачка замовила та отримала витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № НОМЕР_2 від 04.09.2019.

Вказаним витягом підтверджується той факт, що дошлюбне прізвище позивачки було саме " ОСОБА_1 ", а вже після державної реєстрації шлюбу 02.09.1979 – " ОСОБА_1 ". Це прізвище позивачка не змінювала і після розірвання шлюбу, на що вказує свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 24.05.1994.

Крім того, дослідивши витребувані матеріали пенсійної справи, суд встановив, що зміна прізвища позивачки з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 " також підтверджується записом у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_4 , який внесено уповноваженою особою роботодавця на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 .

Отже, на думку суду, позивачка належними документами та у наданий пенсійним органом строк підтвердила своє дошлюбне прізвище, а відтак і страховий стаж в період навчання у Тульчинському ветеринарному технікумі з 01.09.1975 по 01.03.1979.

Таким чином, загальний страховий стаж позивачки на момент звернення до відповідача становить більше 26 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV.

Натомість під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач зазначених обставин не врахував, хоча вони істотно впливали на вирішення питання щодо призначення позивачці пенсії за віком.

При цьому суд зауважує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Правомірність свого рішення відповідач також обґрунтовує відсутністю підстав для призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Однак суд зазначає, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та не просила призначити їй пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закон № 796-ХІІ.

Водночас, як встановлено судом, на дату звернення за призначенням пенсії позивачка досягла необхідного пенсійного віку (59 років) та мала достатній страховий стаж (більше 26 років), тобто відповідала усім вимогам для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV.

Щодо положень статті 55 Закон № 796-ХІІ, якими врегульовано умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, то такі на спірні правовідносини не поширюються та застосовані відповідачем помилково.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачці пенсії за віком є незаконною та порушує гарантоване державою право особи на пенсійне забезпечення. Тому рішення відповідача за № 025350002408 від 16.12.2019 щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-ІV підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак, беручи до уваги, що оскаржуване рішення зачіпає права, гарантовані статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивачки на соціальних захист суд доходить висновку про підставність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивачка досягла необхідного пенсійного віку 26.04.2019, а за призначенням пенсії за віком звернулась до відповідача 18.06.2019, суд також визнає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком починаючи з 27.04.2019.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025350002408 від 16 грудня 2019 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 27 квітня 2019 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Повне судове рішення складено 04.06.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович