Рішення № 89623650, 02.06.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2020 Справа № 917/616/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Отюговій О.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №917/616/20

за позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ,01001

до відповідача Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29) с. Божківське, вул. Миру, 4, Полтавський район, Полтавська область,38734

про стягнення 8 423,89 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області 15.04.2020 року надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29) про стягнення 8 423,89 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 17.04.2020 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).

Сторони були належним чином та завчасно повідомлені за місцем їх реєстрації про покладені на них обов`язки, про що свідчать матеріали справи (поштові повідомлення про вручення даної ухвали наявні у матеріалах справи). Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем) та відповідачем Державним підприємством "Сільськогосподарське підприємство Крюбківської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№29) (яке надалі було перейменовано в Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№29) було укладено договір постачання природного газу №3340/16-ТЕ-24 від 21.12.2015 року (далі-Договір) (арк.с.14-20).

31.12.2015 року та 29.01.2016 року між сторонами були підписані додаткові угоди №1 та №2 до Договору (арк. с. 21-23).

Згідно п.1.1 Договору позивач, як постачальник, зобов`язався передати у власність відповідачу (споживачу) у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти і оплатити цей газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 Договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу впродовж січня, лютого, березня 2016 року природний газ на загальну суму 149 103,45 грн. Зазначене підтверджується двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 на суму 60307,95 грн., від 29.02.2016 на суму 50982,50 грн., від 31.03.2016 на суму 37813,00 грн. (арк.с.24-26).

Відповідно до п. 6.1. Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В п. 6.3.3 Договору зазначено, що за наявності заборгованості у споживача за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

За даними позивача в порушення умов Договору відповідачем проведено оплату вартості спожитого газу за період з січня 2016 р. по березень 2016 р. (включно) з порушенням строків, встановлених п. 6.1 Договору, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості відповідача.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 8 423,89 грн. заборгованості, яка складається з: 6742,77 грн. пені за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов`язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.); 552,28 грн. 3% річних за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов`язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.); 1128,84 грн. інфляційних за періоди: з 15.03.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов`язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.) (розрахунки арк. с. 12-13).

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: копію договору постачання природного газу №3340/16-ТЕ-24 від 21.12.2015 року та додаткові угоди до нього №1,№2; копії актів приймання-передачі природного газу; сальдо по підприємству; довідка по операціях за договором №3340/16-ТЕ-24; розрахунки заборгованості і т.д.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст. 193 ГК України.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконував зобов`язання за вищезазначеним Договором щодо поставки природного газу. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплатив отриманий природний газ з порушенням встановлених у Договорі строків. Дана обставина відповідачем не спростована та не заперечується.

Пунктом 8.2 Договору сторони узгодили, що у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору постачальник має право він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 6742,77 грн. пеню за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов`язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.);

- 552,28 грн. 3% річних за періоди: з 16.02.2016 року по 08.03.2016 року (за зобов`язаннями за січень 2016 року на суму 60307,95 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.03.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 04.09.2016 року (за зобов`язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.);

- 1128,84 грн. інфляційних за періоди: з 15.03.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов`язаннями за лютий 2016 року на суму 50982,50 грн.); з 15.04.2016 року по 31.08.2016 року (за зобов`язаннями за березень 2016 року на суму 37813,00 грн.) (розрахунки арк. с. 12-13).

Судом враховується, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України від 03.11.2016 № 1730-VII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон №1730), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі статтею 2 Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Як вбачається зі змісту п. 1.2. Договору, порушення якого з боку Відповідача заявлено у якості підстави позову, газ Відповідачу поставлявся виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Також, зі змісту наданих позивачем актів приймання - передачі природного газу на підтвердження факту поставки газу вбачається, що спірний газ приймався відповідачем виключно з метою виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Отже, з наданих Позивачем доказів вбачається, що відповідач у спірний період січня, лютого, березня 2016 року, отримав газ з метою виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відтак він мав ознаки теплогенеруючої організації відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання".

Таким чином, наведені положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" поширюються на спірні правовідносини сторін.

Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Водночас частиною третьою статті 7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016).

За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи з аналізу наведених норм, частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

За змістом статей 4, 5, 6 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до зазначеного вище реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, в той час як частиною 3 статті 7 цього Закону визначено, що на заборгованість, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом.

Таким чином, до заборгованості, яка виникла і погашена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", не можуть застосовуватись передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Зокрема, застосування норми частини 3 статті 7 названого Закону не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Аналогічні висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.06.2019 у справі № 911/2024/18, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.18 у справі № 922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі № 904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18 та ін.

Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості (арк.с.12-13). за отриманий природний газ в сумі 149 103,45 грн. відповідач остаточно розрахувався 05.09.2016 року.

Отже, нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 149 103,45 грн. не відповідає приписам Закону № 1730, оскільки Позивачем здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, яка була остаточно погашена до набрання чинності наведеним Законом, а тому спірні суми не підлягають стягненню в силу прямої вказівки Закону.

Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6742,77 грн. пені, 552,28 грн. 3% річних та 552,28 грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Відмовити в задоволенні позовних вимог

Рішення підписано 02.06.2020 року

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М.Тимощенко