Рішення № 8962151, 17.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/5017.03.10

За позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" "Національної акціонерної компанії

"Нафтогаз України"

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення заборгованості за надані послуги по зберіганню природного

газу у сезоні 2009-2010 рр. в розмірі 4315985,77 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Грищенюк Д.І.(дов. від 17.12.2009)

Від відповідача Висотенко І.М. (дов. від 30.11.2009)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги дочірньої компанії "Укртрансгаз" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 4315985,77 грн. заборгованості за невиконання зобов’язань за договором № 119-284/юр-2зб/371-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 17.08.2009.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.01.2010 порушено провадження у справі № 50/50 та призначено її до розгляду на 15.02.2010.

В судове засідання 15.02.2010 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі. Представник відповідача надав пояснення по суті справи в яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі. В судовому засіданні було оголошено перерву на 03.03.2010.

В судове засідання 03.03.2010 прибули представники позивача та відповідача і дали додаткові пояснення по справі. Представник відповідача подав додаткові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких заперечує проти нарахування штрафних санкцій.

Суд оголосив перерву на 17.03.2010 для підготовки та оголошення повного тексту рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2009 між дочірньою компанією "Укртрансгаз" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - позивач, зберігач за договором) та державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі-відповідач, комітет за договором) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № 119-284/юр-2зб/371-2009 (далі-договір).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов’язань за укладеним договором щодо оплати наданих послуг, чим порушив вимоги договору та норм чинного законодавства України .

Відповідно до п. 1.1 договору зберігач зобов'язався за плату протягом строку встановленого цим договором зберігати в підземних сховищах газу (далі ПСГ) природний газ, переданий йому комітетом і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначену в договорі якості, а комітет зобов’язався внести плату за зберігання у встановлених договором строках та розмірах.

Згідно з п. 1.3. договору комітет передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання в сезоні зберігання 2009-2010 років газ, що знаходився в ПСГ зберігача станом на 16.04.2009 у кількості 356928863,0 куб.м.

Відповідно до умов п. 3.2. договору, сторони зобов’язались протягом 10-ти днів з моменту укладення даного договору скласти акт про відповідальне зберігання в ПГС залишку газу, зазначеного в п. 1.3 цього договору, в сезоні зберігання 2009-2010 років та акт наданих послуг. Акти є підставою для проведення розрахунків комітету зі зберігачем, відповідно до пункту 5.1. договору.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що термін зберігання газу комітету в ПСГ в сезоні зберігання 2009-2010 років визначається з 16.04.2009 і до завершення періоду відбору газу, але не пізніше 15.04.2010.

Згідно п. 3.9. договору, обсяг газу який передається сторонами, у відповідному місяці відбору газу із ПГС оформляється актом. Послуги надані зберігачем поклажедавцю за договором у відповідному місці відбору газу оформляється сторонами актом наданих послуг. Уповноважені представники сторін складають акти до 15-го числа, наступного за звітним місяцем відбору газу.

У відповідності до пункту 2.2.1 договору відповідач зобов'язаний оплатити вартість наданих за договором послуг із зберігання, відбору газу за тарифами, зазначеними в розділі 4 договору.

Пунктом 4.1 договору тариф на зберігання 1 000 м3 газу в ПСГ був встановлений в розмірі 18,00 грн., крім того ПДВ - 3,60 грн., разом з ПДВ -21,60 грн.

Пунктом 4.2 договору тариф на відбір 1 000 м газу з ПСГ був встановлений в розмірі 7,50 грн., крім того ПДВ - 1,50 грн., разом з ПДВ -9,00 грн.

Пунктом 4.3 договору тариф на закачування 1 000 м3 газу в ПСГ був встановлений в розмірі 7,50 грн., крім того ПДВ - 1,50 грн., разом з ПДВ -9,00 грн.

Вказані тарифи було встановлено згідно постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 11.05.2006 № 575 "Про тарифи на зберігання, закачування та відбір природного газу ДК "Укртрансгаз".

Положеннями розділу 5 договору сторони погодили порядок проведення розрахунків, відповідно до яких, пункт 5.1, комітет зобов’язався сплатити зберігачу частину вартості послуг по зберіганню а ПГС газу, зазначеного п. 3.1. договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача протягом 70-ти днів з моменту підписання договору та акту наданих послуг. Частина вартості послуг по зберіганню газу визначається на підставі 50,0% тарифу на зберігання газу, зазначеного в пункті 4.1. договору та акту про відповідальне зберігання а ПГС залишку газу, зазначеного в п. 3.2. договору.

Комітет сплачує послуги по відбору газу з ПГС та його зберіганню надані зберігачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок зберігача до 20-го числа місяця наступного за звітним місяцем відбору газу. Вартість послуг по відбору газу з ПСГ та частина вартості послуг по його зберіганню визначається на підставі тарифу на відбір газу, зазначеного в п. 4.2. договору, 50,0% тарифу на зберігання газу, 4.1. договору, та обсягу відібраного газу з ПГС, зазначеного в акті за звітний місяць відбору газу, зазначеного в п. 3.9. договору(п. 5.2. договору).

Позивач надав вказані послуги відповідачу, що підтверджується довідкою про заборгованість станом на 25.12.2009 та актом № 4(05) про обсяги залишку природного газу в ПСГ від 11.06.2009, що підписаний позивачем та відповідачем і скріплений печатками господарюючих суб’єктів.

Враховуючи вищевказане, відповідач зобов’язався перерахувати позивачу кошти в сумі 3854831,72 грн. до 26.10.2009.

Однак, в порушення умов договору відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання за договором і станом на момент подання даної позовної заяви заборгованість за надані послуги по зберіганню залишку газу в кількості 356 928,863 тис. м3 в ПСГ складає 3 854 831,72 грн.

Вказаний борг визнається відповідачем та підтверджується актом наданих послуг від 17.08.2009, що підписаний позивачем та відповідачем і скріплений печатками господарюючих суб’єктів.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі –Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено статтею 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України. Згідно з пунктом 4 статті 13 цього Кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.

Відповідно до п. 4 та п. 5 “Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 “Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву”, Положення “Про мобілізаційний резерв”, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969(має гриф таємно) –мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатура ми та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

У відповідності до положень Закону України "Про державний матеріальний резерв", які регламентують: обов'язковість здійснення фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються у бюджеті окремим рядком, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву та їх позичання, допоміжної фінансово - господарської діяльності та відшкодування витрат підприємств, організацій і установ системи Держкомрезерву (ст. 7 Закону), тобто законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищевказаною діяльністю витрат.

Таким чином, має місце законна підстава виникнення обов'язку відповідача щодо відшкодування понесених позивачем витрат.

Проаналізувавши вищенаведені вимоги Закону, суд приходить до висновку, що позивач зобов’язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, закладати цінності на відповідальне зберігання, проводити освіження та заміну цінностей, проводити відпуск цінностей тільки за нарядами відповідача, а відповідач зобов’язаний відшкодовувати позивачу витрати на утримання цінностей та оплачувати закладку (поставку) цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Суд вважає доведеним і це не спростовано відповідачем, що на виконання вимог Закону позивач належним чином виконав свої зобов’язання та здійснював зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Частиною 5 статті 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі –Положення), затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002, який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженим сторонами згідно "Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов’язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв’язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов’язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов’язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.

Таким чином, спеціальні норми Закону України „Про державний матеріальний резерв” , передбачають можливість відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у грошовій формі.

Укладений між позивачем та відповідачем договір має ознаки договору зберігання та договору надання послуг, тому до нього мають застосовуватися норми, що регулюють дані види договорів.

Відповідно до статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов’язаний оплатити надану йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 3 854 831,72 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 854 831,72 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних у розмірі 19010,13 грн. та суму інфляційних збитків у розмірі 42403,15 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 42403,15 грн., та 3% річних у розмірі 19010,13 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 129902,55 грн. та штраф в розмірі 269838,22 грн. за порушення договірних зобов’язань.

За несвоєчасну оплату послуг відповідач відповідно до пункту 7.3 договору має сплатити на користь позивача пеню в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Дії відповідача є порушенням вимог договору і це є підставою для застосування відповідальності згідно чинного законодавства, а саме стягнення пені та штрафу.

В судовому засіданні 03.03.2010 відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій в порядку ч. 3 ст. 83 ГПК України. Відповідач просив врахувати критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в державному секторі економіки у зв’язку із світовою фінансовою кризою.

Відповідно до п. 3. ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов’язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.2.4. роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29 квітня 1994 №02-5/293 вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що дане усне клопотання відповідача щодо зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем достатньо обґрунтоване та належно мотивоване, а тому, з урахуванням принципів розумності, справедливості, враховуючи критичну ситуацію з фінансуванням, що склалася в державному секторі економіки у зв’язку із світовою фінансовою кризою, суд за власною ініціативою приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій нарахованих позивачем, а саме підлягають стягненню:

- пеня в розмірі 50000,00 грн.;

- штраф в розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом Україна та ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (вул. Пушкінська, 28, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034016, п/р 35225016003272 у Державному казначействі України, МФО 820172) на користь дочірньої компанії "Укртрансгаз" "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Кловський Узвіз, 9/1, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 30019801, п/р 26003103442001 в ЗАТ “Альфа-Банк” м. Києва, МФО 300346) основний борг в сумі 3854 831(три мільйони вісімсот п’ятдесят чотири тисячі вісімсот тридцять одна)грн. 72 коп., 3 % річних в розмірі 19010 (дев’ятнадцять тисяч десять) грн. 13 коп., інфляційні збитки в сумі 42403 (сорок дві тисячі чотириста три) грн. 15 коп., пеню в розмірі 50000 (п’ятдесят тисяч) грн. 00 коп., штраф у розмірі 50000 (п’ятдесят тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті держмита в сумі 23729 (двадцять три тисячі сімсот двадцять дев’ять) грн. 05 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 219 (двісті дев’ятнадцять) грн. 61 коп.

3. В іншій частині позову –відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

Суддя Головатюк Л.Д.