Рішення № 8961867, 03.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/57703.03.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська типографія» про стягнення заборгованості

Суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача: Расторгуєв О.В. (довіреність № 144/23-09 від 23.09.2009р.);

від відповідача: Цигольнік Г.В. директор;

В судовому засіданні 03.03.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»(надалі ТОВ «СГ Еквіпмент Лізинг Україна», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська типографія»(надалі ТОВ «Київська типографія», відповідач) 467464, 47 грн., з яких: 417715, 78 грн. лізингових платежів, 18309, 51 грн. відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами, 31439, 18 грн. збитків завданих неналежним виконанням грошового зобовязання.

В ході розгляду справи, згідно поданого клопотання про уточнення позовних вимог за вих. 64 від 29.01.2010р. на розгляд суду передані вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 142757, 97 грн..

Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір лізингу № F9 від 15.05.2007р. на виконання якого позивачем передано відповідачу за його замовленням заточний станок Gockel G 50 el, с/н 9658. В порушення взятих на себе зобов’язань, відповідачем сплата лізингових платежів у повному обсязі не здійснена, строки сплати лізингових платежів погоджені сторонами згідно графіку платежів від 22.11.2007р. відповідачем порушені.

З посиланням на положення договору, Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості що утворилась в судовому порядку, до стягнення заявлено також суму решти лізингових платежів, які залишилось сплатити та вартості викупу предмета лізингу (34118, 15 грн.), розрахунок яких здійснюється відповідно до п. 8.1 договору, суму відсотків за користування чужими коштами та збитків внаслідок сплати страхування товару та послуг зі зберігання в розмірі 31439, 18 грн..

Відповідач відзиву на позов не надав, в судовому засіданні директор підприємства зазначав про наявність боргу по сплаті лізингових платежів, однак не визнавав заявлені суми до відшкодування, в тому числі по сплаті штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2007р. між ТОВ «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»та ТОВ «Київська типографія»укладено договір № F9 згідно з яким лізингодавець (позивач у справі) зобов’язувався передати лізингоодержувачу (відповідач у справі) у володіння та користування на певний строк майно, спеціально придбане ним у визначеного лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а лізингоодержувач (відповідач у справі) зобовязувався прийняти предмет лізингу, користуватись ним за цільовим призначенням, сплачувати лізингодавцю плату та в кінці строку дії договору придбати предмет лізингу собі у власність за ціною визначеною у договорі.

На виконання договору між ТОВ «Поліграфімпорт», ТОВ «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»та ТОВ «Київська типографія»укладено договір купівлі-продажу № 2-098 від 05.06.2007р. за яким, згідно складеного акту прийому-передачі від 22.11.2007р., право власності на товар погоджений до купівлі - заточний станок Gockel G 50 el, с/н 9658 перейшло до покупця (ТОВ «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»), а право користування до лізингоодержувача (ТОВ «Київська типографія»).

Отримання відповідачем вказаного станка у користування за договором лізингу № F9 від 15.05.2007р. підтверджується реалізаційною накладною № 27 від 22.11.2007р. на суму 446921, 88 грн., довіреністю серії ЯОК № 178156 від 21.11.2007р..

Порядок оплати лізингових платежів визначено у розділі 2.3 договору № F9 від 15.05.2007р. де згідно з п. 2.3.1 терміни і розмір лізингових платежів, із застереженням п.2.2.7 договору, визначено у графіку сплати лізингових платежів.

Згідно виставлених на оплату рахунків № 1773/12/F9 від 20.10.2008р. на суму 11261, 11 грн. (оплачений частково, залишок –8599, 33 грн.), № 2116/13/F9 від 20.11.2008р. на суму 13752, 28 грн., № 2451/14/F9 від 20.12.2008р. на суму 20990, 09 грн., № 123/15/F9 від 20.01.2009р. на суму 15549, 43 грн. (разом із розрахунками лізингових платежів по кожному рахунку залучені до справи) утворилась заборгованість в загальній сумі 58891, 13 грн., графік сплати лізингових платежів відповідачем порушено.

Умовами договору № F9 від 15.05.2007р. (7.7) сторони передбачили право лізингодавця відмовитись від договору в односторонньому порядку у випадку, якщо лізингоодержувач не виконує свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів більше 30 календарних днів, в тому числі не виконав в цей же строк зобов’язання щодо сплати початкового лізингового платежу.

Наведені положення договору відповідають ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»якою передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Оскільки відповідачем припинились сплачуватись лізингові платежі (несплачені лізингові платежі згідно рахунків № 1773/12/F9 від 20.10.2008р., № 2116/13/F9 від 20.11.2008р., № 2451/14/F9 від 20.12.2008р., № 123/15/F9 від 20.01.2009р.), позивачем було надіслано відповідачу повідомлення про відмову від договору (за вих. 113 від 30.01.2009р.) у якому зазначалось про розірвання договору з моменту отримання листа або ж можливості отримання листа. Повідомлення отримане відповідачем 05.02.2009р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення (у належним чином засвідченій копії міститься в матеріалах справи).

Згідно з актом від 18.02.2009р. було вилучено з користування відповідача предмет лізингу, однак суми боргу по договору не погашено, і такий складається із суми 93009, 28 грн., що є заборгованістю за користування предметом лізингу за договором № F9 від 15.05.2007р. по несплаченим лізинговим платежам - 58891, 13 грн., а також 34118, 15 грн. сума решти лізингових платежів, які залишилось сплатити та вартість викупу предмета лізингу (по залишковій вартості) зменшених шляхом дисконтування по договору.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

          Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ст. 759 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Заборгованість за користування предметом лізингу по договору № F9 від 15.05.2007р. в сумі 58891, 13 грн., що виникла станом на час розірвання договору, відповідачем не погашена, доказів зворотнього суду не представлено. Розрахунки суми лізингових платежів по несплачених рахунках надані до матеріалів справи та містять посилання на положення договору що були підставою для здійснення нарахувань.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки виконання зобов’язань по оплаті лізингових платежів встановлені в графіку платежів та за сумами, які складають заборгованість заявлену до стягнення є такими що настали.

Представлені до справи банківські виписки підтверджують відсутність проведених оплат за рахунками, що складають суму боргу в розмірі 58891, 13 грн., а довідкою з банку за вих. 03/ОВ від 01.12.2009р. підтверджено відсутність проплат за період з 22.10.2008р. по 30.11.2009р. від ТОВ «Київська типографія».

У відповідності з п. 8.1 договору при відмові лізингодавця від договору згідно з п. 7.3, п. 7.7 дія договору припиняється з моменту, коли лізингоодержувач отримав або міг отримати письмове повідомлення лізингодавця про відмову від договору; при цьому лізингоодержувач зобов’язаний негайно сплатити лізингодавцю:

- суми лізингових платежів, право вимагати сплати яких уже виникло і які залишились несплаченими, разом з пенею за несвоєчасне внесення будь-якого платежу згідно п. 2.3.12;

- суми решти лізингових платежів, які залишилось сплатити, та вартості викупу предмета лізингу (залишковій вартості), зменшених шляхом дисконтування; розмір дисконту встановлюється за ставкою згідно пп. 7.3; у разі продажу предмету лізингу лізингодавцем належні до сплати суми, зазначені суми будуть зменшені на 90 % суми, отриманої від продажу предмета лізингу, однак не більше, ніж до розміру цих належних до сплати сум…

          На вимоги суду позивачем до справи представлено договір поставки № F9-S від 27.11.2009р. що підтверджує продаж заточного станка Gockel G 50 el, с/н 9658, який був предметом лізингу згідно договору укладеного з позивачем, та враховуючи ціну продажу, суд погоджується із здійсненим позивачем розрахунком суми решти лізингових платежів та вартості викупу предмета лізингу зменшених шляхом дисконтування з врахуванням наведених положень договору, у зв’язку з чим заявлена до стягнення сума 34118, 15 грн. підлягає стягненню з відповідача в межах даного позову.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами 18309, 51 грн., розрахованими за ставкою 0,1% за періоди в яких допущено прострочення оплати лізингових платежів, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

З посиланням на умови договору, а саме п. 2.3.12, а також на положення ст. 692, ст. 694, ст. 536 ЦК України, позивач стверджує, що п. 2.3.12 договору встановлено розмір саме відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами, а не пені.

Натомість зазначені твердження позивача суперечать умовам договору та не відповідають чинному законодавству виходячи з наступного.

Згідно з п. 2.3.12 договору № F9 від 15.05.2007р. у разі несвоєчасного внесення будь-якого платежу із платежів, передбачених в п. 2.3 договору, лізингоодержувач зобов’язується сплатити лізингодавцю пеню, на підставі рахунків-фактур, які будуть виставлятися щомісячно та/або щоквартально та при достроковому припиненні договору (за ініціативою лізингодавця).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В даному випадку, в судовому порядку підлягає вирішенню питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що в свою чергу не виключає можливості її нарахування в інших розмірах погоджених договором.

          Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

          З метою встановлення підстав заявлених вимог та враховуючи здійснений розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами по 0,1%, як те передбачено умовами договору щодо нарахування пені, судом ухвалою про порушення провадження у справі було зобов’язано позивача надати суду додаткову угоду, зміни до договору вчинені сторонами під час дії договору від 15.05.2007р., як те передбачено п. 11.9 договору щодо погодження в договорі розміру нарахування процентів за користування чужими коштами, а не пені; письмове обгрунтування щодо здійсненого розрахунку пені з урахуванням обмежень по розміру встановленому чинним законодавством (Закон “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, яким передбачено що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) та з урахуванням обмежень по строку нарахування встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України (підстави нарахування пені більше ніж за півроку).

          Зазначені вимоги суду, які також викладені судом повторно в ухвалі від 03.12.2009р. та є обов’язковими до виконання в силу положень ст. 4-5, 115 ГПК України, позивачем не виконані.

          В силу положень договору (п. 11.9) зміни та доповнення до договору будуть дійсними лише тоді, коли вони вчинені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Жодних додаткових угод, внесення змін до договору вчинених сторонами під час дії договору від 15.05.2007р. письмово, щодо погодження в договорі розміру нарахування процентів за користування чужими коштами, а не пені, на вимоги суду не представлено.

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу, до глави «Виконання зобов'язання»свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Укладеним між сторонами договором не передбачений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Посилання позивача на п. 2.3.12 договору № F9 від 15.05.2007р. судом не приймається, оскільки передбачений ним, в силу положень ч. 6 ст. 231 ГК України, розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань застосовується, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором, а відтак до вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій застосуванню підлягають положення п. 2.3.12 договору, в якому сторони закріпили, що у разі несвоєчасного внесення будь-якого платежу із платежів, передбачених в п. 2.3 договору, лізингоодержувач зобовязувався сплатити, пеню.

Таким чином, проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки інший вид відповідальності (у вигляді пені) передбачений договором.

Проценти за користування чужими грошовими коштами нараховані позивачем згідно з положеннями ст. 536, 692, 694 ЦК України в даному випадку не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки між сторонами розмір відсотків не погоджувався, таких домовленостей не існує.

Вимоги про відшкодування відповідачем збитків в сумі 31439, 18 грн. завданих неналежним виконанням грошового зобов’язання, задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

          Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Посилаючись на умови договору (п. п. 8.7) згідно з якими лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю всі інші витрати, понесені лізингодавцем у зв’язку із вилученням, зберіганням, продажем предмета лізингу, припиненням договору та інше, позивач просить стягнути з відповідача страховий платіж згідно договору добровільного страхування вантажа юридичних осіб № 209.0150432 від 17.02.2009р. в розмірі 844, 68 грн. згідно рахунку-фактури № 209.0160432 від 17.02.2009р., витрати по зберіганню на комерційному складі згідно договору № 003/09 від 17.02.2009р. за надання складських послуг на суму 11704, 50 грн., витрат понесених за демонтаж, такелаж різальної машини Perfecta 132 TVC та загострювального верстата Gockel G 50 згідно договору № 09 від 17.02.2009р. в сумі 18890 грн. згідно рахунку-фактури № ПІ-0000016 від 17.02.2009р..

          Враховуючи відсутність в матеріалах справи документів, які б підтверджували витрати позивача згідно зазначених рахунків ухвалою суду про порушення провадження у справі від 29.09.2009р., ухвалою від 03.12.2009р. позивача зобов’язано було надати суду документи що підтверджують суму витрат в розмірі 31439, 18 грн. понесених збитків.

Представником позивача суду не повідомлено жодних поважних причин, які б свідчили про неможливість виконання вимог суду протягом тривалого часу з 29.09.2009р., зокрема в частині надання суду в обґрунтування заявлених вимог належних доказів, у зв’язку з чим, вимоги позивача в сумі 31439, 18 грн. є недоведеними і задоволенню не підлягають.

          Вимоги про стягнення з відповідача страхового платежу згідно договору добровільного страхування вантажа юридичних осіб № 209.0150432 від 17.02.2009р. в розмірі 844, 68 грн. позивачем підтверджені лише рахунком-фактурою № 209.0160432 від 17.02.2009р., який не є належним доказом сплати зазначених у ньому коштів, а жодних платіжних документів на вимоги суду (ухвали від 29.09.2009р., від 03.12.2009р.) суду не представлено.

          Договору добровільного страхування вантажа юридичних осіб № 209.0150432 від 17.02.2009р. позивачем до справи не надано, відповідно підстави стверджувати, що такий укладався саме у відношенні майна, яке було предметом лізингу згідно договору № F9 від 15.05.2007р. в суду відсутні, окрім того страхування майна проведено позивачем добровільно, і не пов’язане з винними діями відповідача, відповідно понесення витрат на страхування не є обов’язком що виник для позивача у зв’язку з розірванням договору лізингу, і положення договору, зокрема п. 8.7, прямо не передбачають відшкодування таких витрат за рахунок лізингоодержувача.

На підтвердження витрат по зберіганню майна до справи залучені договір про надання складських послуг № 003/09 від 17.02.2008р., додатки № 1, № 2 до договору № 003/09 від 17.02.2009р., виставлені рахунки № 94135 від 27.03.2009р., № 94206 від 07.05.2009р., № 94253 від 29.05.2009р., № 94314 від 06.07.2009р., № 94366 від 28.07.2009р., які стверджують лише існування договірних відносин позивача з Іноземним підприємством «Шерп Ілс», однак не є належними доказами понесення витрат в сумі 11704, 50 грн., оскільки доказів оплати таких послуг на вимоги суду (ухвали від 29.09.2009р., від 03.12.2009р.) суду не представлено.

Згідно з додатком № 2 до договору № 003/09 від 17.02.2009р. на складське зберігання, окрім станка Gockel G 50 el (2007) вартістю 273331, 47 грн. передано також різальну машину Perfecta 115 НTVC (2007) вартістю 316571, 32 грн., а виставлені рахунки № 94135 від 27.03.2009р., № 94206 від 07.05.2009р., № 94253 від 29.05.2009р., № 94314 від 06.07.2009р., № 94366 від 28.07.2009р. не містять інформації про їх виставлення за збереження саме станка Gockel G 50 el (2007). У рахунку № 94135 є посилання на договір № 13 від 20.08.2007р. і позивачем не доведено, яке відношення має зазначений договір та рахунок на суму 2371, 50 грн. до зберігання станка Gockel G 50 el (2007) згідно додатку № 2 до договору № 003/09 від 17.02.2009р..

Доказів сплати рахунку-фактури № ПІ-0000016 від 17.02.2009р. на суму 18890 грн. суду не надано, а такий виставлений за демонтаж, такелаж різальної машини Perfecta 132 TVC та загострювального верстата Gockel G 50 el і жодним чином не підтверджує вчинення таких дій. Акту про здійснення демонтажу суду не представлено, і в будь-якому випадку демонтаж, такелаж різальної машини Perfecta 132 TVC в разі, якщо таке і мало місце, немає відношення до договору лізингу № F9 від 15.05.2007р. за яким в лізинг передано заточний станок Gockel G 50 el, рік виробництва 2007р., серійний номер 9658, покладення таких витрат на відповідача згідно з договором № F9 від 15.05.2007р., в разі їх понесення, є безпідставним.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 4674, 64 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволених вимог в сумі 1080, 34 грн..

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська типографія»(02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська 22а, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 30605098) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквіпмент Лізинг Україна»(04073, м. Київ, пр-т. Московський 9, офіс 2-305, р/р 26007007515000 в АТ «Каліон Банк Україна»в м. Києві, МФО 300379, ідент. код 34537760) 58891, 13 грн. (п’ятдесят вісім тисяч вісімсот дев’яносто одну гривню 13 копійок) заборгованості по сплаті лізингових платежів, 34118, 15 грн. (тридцять чотири тисячі сто вісімнадцять гривень 15 копійок) суми решти лізингових платежів та вартості викупу предмета лізингу зменшених шляхом дисконтування, 1080, 34 грн. (одну тисячу вісімдесят гривень 34 копійки) судових витрат.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 16.03.2010р.