Ухвала суду № 89614749, 02.06.2020, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/392/20

провадження № 1-кп/624/33/20

У Х В А Л А

Іменем України

смт. Кегичівка 02 червня 2020 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Куст Н.М.,

за участю секретаря - Проскурні Л.М.,

прокурора – Старишка В.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого – Галавана З.С.,

потерпілої – ОСОБА_2 ,

представника потерпілої – Князєва В.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, у залі суду смт. Кегичівка, кримінальне провадження №624/392/20, стосовно якого:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Талди-Курган, Казахстан, громадянин України, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до затримання працював завідуючим складським господарством Кегичівського відділення ТОВ АФ «Сади України», раніше не засуджений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_2 ,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст. 135 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Кегичівського районного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт №12020220000000396, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 квітня 2020 року за ознаками кримінальних правопорушень – злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч.1 ст. 135 КК України.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обґрунтовуючи наявністю існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Потерпіла та її представник поклались на розсуд суду.

Обвинувачений у судовому засіданні обставини підозри визнав, у вчиненому щиро розкаявся, попросив пробачення у потерпілої, вказав, що будучи на волі, буде допомагати їй та дітям, бо знає, як це рости без батька. Зазначив, що має сім`ю, двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання та роботу.

Захисник обвинуваченого, просив обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час. На обґрунтування зазначив, що останній у вчиненні щиро розкаявся, вину свою визнає у повному обсязі, розуміє, що вчинив злочин. ОСОБА_1 має постійне місце роботи, проживання. Проживає разом із дружиною та двома неповнолітніми дітьми. Характеризується виключно позитивно, про що надав відомості з місця проживання та роботи. Повідомив, що потерпілій була надана матеріальна допомога та обвинувачений будучи на волі продовжуватиме це робити. Вказав, що не погоджується з думкою прокурора та з наведеними ризиками.

Заслухавши клопотання прокурора та думку учасників судового провадження, оцінивши в сукупності всі обставини, в тому числі передбачені п.п.1-11 ч.1 ст.178 КПК України, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України на 60 днів – до 03 червня 2020 року, без визначення застави.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, перелік яких надано у зазначеній статті.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

На думку сторони обвинувачення, ризики які були на час обрання запобіжного заходу судом стосовно ОСОБА_1 продовжують існувати та вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 вищевказаних злочинів, тяжкість покарання, можливість вплинути на свідків та потерпілу, а також вчинення іншого кримінального правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Запобігти вищевказаним ризикам можливо лише шляхом продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Плесо проти Угорщини"), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі "А. та інші проти Об`єднаного Королівства").

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі "Маккей проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи "Медведев та інші проти Франції" зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у "демократичному суспільстві" у значенні, передбаченому Конвенцією.

Відповідно до п. "с" ст. 5 Конвенції законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

У той же час, Європейський суд зазначає, що національний суд, який вирішує питання про взяття особи під варту, повинен визначити, чи виправдовують інші підстави, наведені органом досудового розслідування, позбавлення особи свободи.

Суд у рішенні по справі "Белчев проти Болгарії" наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.

Кримінальний процесуальний закон покладає аналогічний обов`язок на сторону обвинувачення, зазначаючи, що остання має довести суду, крім обґрунтованості обвинувачення та наявності ризиків не процесуальної поведінки особи, ще й неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Так, відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі " ОСОБА_5 і інші проти Російської Федерації" до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.

Згідно з п. 88 рішення Європейського суду з прав людини від 05 лютого 2013 року у справі "Мхітарян проти Російської Федерації" на національній владі лежить обов`язок встановити існування конкретних фактів, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою. Перекладання на затриману особу тягаря доведення цих аргументів рівносильне скасуванню правила статті 5 Конвенції, яка оголошує взяття під варту винятком з права на свободу, яке допустимо тільки в суворо визначених обставинах.

Національні судові органи повинні розглядати всі факти, які свідчать за і проти наявності суспільного інтересу, що виправдовує, з належним урахуванням принципу презумпції невинуватості, відступ від принципу поваги свободи особистості, і викладати їх в своїх рішеннях про відмову в задоволенні клопотань про звільнення осіб з під варти.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Не може продовження терміну утримання обвинуваченого під вартою бути застосовано і з тієї причини, що у справі, на думку обвинувачення, очікується призначення покарання у вигляді позбавлення свободи - рішення ЄСПЛ "Панченко проти Росії", "Ілійков проти Болгарії", "Летіли проти Франції", "Худойоров проти Росії", "Рохліна проти Росії".

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: що ОСОБА_1 зможе переховуватися від органів досудового розслідування, впливати на свідків та потерпілих, вчинити інше кримінальне правопорушення, жодним чином прокурором в ході розгляду клопотання доведено не було, до клопотання відповідних доказів не долучено. Заперечень від прокурора, щодо доводів обвинуваченого та його захисника, також не надійшло.

При обранні виду запобіжного заходу, суд враховує, те що обвинуваченим надавалась матеріальна допомога потерпілій, що згідно розписки від 05 квітня 2020 року становить 7 тисяч доларів США, виключно позитивні характеристики з місця проживання (реєстрації) та робити ОСОБА_1 , як дисциплінованої, відповідальної, чесної, порядної, чуйної та вихованої людини, який крім того виконував опікунські обов`язки, дбав про своїх сестер, до адміністративної та дисциплінарної відповідальності не притягувався, користується авторитетом.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необхідно враховувати вимоги п.п.3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ч.2 ст. 8 КПК України, є частиною національного законодавства.

У зв`язку із чим доречно зауважити, що у справі «Хайрединов проти України» (№ 38717/04, рішення від 14.10.2010 року) Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини за обставин, коли національні органи не привели достатніх підстав для взяття заявника під варту, а суди не розглянули можливості застосування альтернативних запобіжних заходів.

Враховуючи вище викладене, поряд з обґрунтованою підозрою та з урахуванням обставин справи, суд вважає за можливе обрати ОСОБА_1 більш м`який запобіжний захід, враховуючи при цьому наявність у нього сім`ї, постійного місця проживання та роботи та у відповідності до положень ч. 4 ст. 194 КПК України, у виді домашнього арешту. Також судом враховується думка потерпілої та її представника, які поклались на розсуд суду та не наполягали на триманні обвинуваченого під вартою.

Вирішуючи питання про період виконання підозрюваним обов`язку перебування у житловому приміщенні, суд враховує, що для запобігання ризику вчинення інших кримінальних правопорушень, але необхідністю працювати та утримувати дітей, ОСОБА_1 необхідно зобов`язати перебувати за місцем проживання тільки у нічний час.

Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Таким чином, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною 17 липня 1997 року і з цього часу є невід`ємною частиною національного Законодавства.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Взяття пiд варту є виключним i найбільш суворим запобiжним заходом, який застосовується лише тодi, коли є пiдстави вважати, що менш суворі запобiжнi заходи не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов' язкiв i належної поведінки.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 183, 309, 331 КПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

У клопотанні прокурора про обранння запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою його фактичного проживання: АДРЕСА_2 , із забороною залишати своє місце проживання з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, використовувати електронні засоби контролю.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 додаткові обов`язки:

- утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання чи роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, прокурора чи суду;

- заборонити відвідувати місця продажу спиртних напоїв на розлив.

Дані зобов`язання застосовуються з дати винесення ухвали строком до двох місяців - тобто з 02 червня 2020 року до 31 липня 2020 року включно.

Порушення умов домашнього арешту має наслідком застосування більш суворішого запобіжного заходу.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого, тобто Кегичівському ВП Сахновщинського ВП ГУ НП України в Харківській області, який повинен негайно доставити ОСОБА_1 до місця проживання та звільнити з - під варти, повідомивши про це суд.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому та направити в ДУ "Харківський слідчий ізолятор".

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя Н.М. Куст